середу, 13 квітня 2016 р.

Зоряні орбіти Георгія Берегового



"Для мене Георгій Береговий - це моє глибоке дитинство, один із перших моїх дитячих спогадів – яскрава обкладинка журналу «Огоньок» з величезним портретом гарного чоловіка у військовому кітелі з зіркою Героя Радянського Союзу," - так розпочала презентацію книжкової виставки "Три висоти Георгія Берегового" провідний бібліотекар відділу краєзнавства Лариса Миколаївна Карпенко. 
"Коли я задумалася над тим, як розповісти про цю героїчну людину вам, так щоб було цікаво, мені згадався класичний початок казки. Було у батька три сини… Так і почнемо",  - продовжила Лариса Миколаївна.
За 2 кілометри від Карлівки розташувалося маленьке село Федорівка. Там мешкала родина Берегових.  Через Полтаву і Карлівку проходить залізниця, на цій залізниці розїздним телеграфістом працював батько Тимофій Миколайович. Мати – Марія Семенівна – невеликого зросту, з добрими мигдалевидними очима, все своє життя присвятила дітям, трьом синам - Віктору, Михайлу й Георгію. Усі гарні, смагляві – у матір.
Першим з сім’ї Берегових піднявся у небо старший син Віктор. Крила для лету дала йому тодішня Полтавська авіаційна школа льотчиків-інструкторів, яку він закінчив у 1935 році. На виставці представлена публікація обласної газети «Зоря Полтавщини» за 1990 р. зі спогадами полтавців, які були знайомі зі старшим братом нашого героя. На все своє коротке життя він подружився з небом і цю любов він передав молодшим братам.
Страшна радянська дійсність увірвалася до мирного життя дружної родини Берегових. У 1937 році 25-річного юнака викликали за повісткою у КДБ, там звинуватили у пособництві шпигунам і диверсантам. Звідти Віктор уже не вийшов. У своїй книзі «Про час і про себе», яка представлена на нашій виставці, Г. Береговий писав: «загинув Віктор, старший брат… Трагічний поворот зробив мене одразу дорослішим. Загибель… Віктора лише посилила в мені прихильність до неба». Обидва молодші брати стали льотчиками.
Наймолодший з трьох синів Берегових – Георгій в усьому прагнув наслідувати старшого брата. Він старанно навчався у шкільному авіамодельному гуртку, а увесь вільний від занять час проводив з братом на учбовому аеродромі. У 1925 році родина переїхала в шахтарське місто Єнакієве на Донбас, що бурхливо розвивався у ті далекі роки. У невеликому будинку зняли дві кімнати.
 У свої неповні 12 років хлопець вже знав, що, сидячи в кабіні літака, треба ноги поставити на педалі, обережно взяти ручку управління, і крилата машина підкориться твоїй волі. Він охоче допомагав механікам чистити і обтирати машини, а просив лише одне – політати! І до того, як самому злетіти в небесну блакить, він багато літав з іншими.
Коли закінчив восьмирічну школу в Єнакієвому, майбутній льотчик-космонавт пішов працювати на металургійний комбінат. Юнак поєднував роботу із заняттями у місцевому аероклубі. На все життя Георгію Береговому запам'ятався перший самостійний політ на У-2. Небо було безхмарним і напрочуд синім. Слухняно підкоряючись людині, літак йшов на великій швидкості. І зліт, і посадка пройшли, як кажуть, за всіма правилами науки. Курсант Береговий вправно посадив машину «на три точки», як личить. Інструктор аероклубу міцно стиснув його в обіймах і похвалив за майстерність польоту і посадку. Для Георгія то була найвища похвала, яку він коли-небудь чув до цього. На той час йому було близько 17 років.
 «Хто хоч раз побував у небі, той уже не зможе спокійно жити на землі. Людина починає навіть ходити, піднявши голову догори» - так згадував уславлений льотчик свою юність. 1938 року Георгія Берегового забрали на службу до Червоної Армії. У грудні 1938 році він вступив до Ворошиловградської школи військових льотчиків, яку закінчив 13 червня 1941 року. Попереду була війна.
Склавши бойові іспити, військові льотчики-сержанти нетерпляче чекали призначень. Береговий писав батькам, що частину відпустки проведе у них вдома. Та не судилося збутися планам молодого військового льотчика. 22 червня 1941 року, підняті за бойовою тривогою випускники, одержали призначення у різні частини діючої армії, яка мужньо стримувала навалу німецько-фашистських полчищ на величезному фронті від Чорного до Баренцевого морів.
З перших днів війни молодий льотчик Георгій Береговий рвався на фронт, але його залишили для перекваліфікації. Після відповідної перепідготовки і освоєння зовсім нового тоді літака ІЛ-2 його на початку 1942 року відправили на Калінінський фронт. Так почалися фронтові будні. З кожним днем, з кожним новим бойовим вильотом росла впевненість Георгія Берегового в своїх силах. Спочатку був ведучим пари літаків, а потім ланки. Про його ратні подвиги писала армійська і фронтова преса. Льотчик-штурмовик Г. Береговий брав участь у битві на Курській дузі, у визволенні Харкова, Києва. «Дуже хотілося взяти участь у визволенні Полтавщини, – згадував він, - та наш гвардійський щтурмовий авіаполк несподівано перекинули на північну ділянку фронту».
 Для штурмовиків на фронті роботи було достатньо. 186 атак здійснив льотчик і завжди показував дива хоробрості й героїзму. Про нього говорили, що «у сорочці народився» - три рази горів його літак, але тричі, будучи вже похованим, льотчик повертався у свій полк. На іншій ділянці фронту воював його молодший брат Михайло, але ж бувають на фронті неждані зустрічі, так сталося і у Берегових – не посоромили брати прізвище, воювали героїчно. У 1944 році одержав Георгій Тимофійович свою першу Зірку Героя Радянського Союзу.
Льотчик брав участь у визволенні країн Європи (Угорщини, Румунії, Польщі, колишньої Чехословаччини). Останній бойовий виліт був під містом Брно в Чехословаччині. Нарешті прийшла довгоочікувана перемога.
 Георгію було 24 роки: досвідчений льотчик, кавалер ордена Червоного Прапора, Герой Радянського Союзу – і все життя попереду. В книзі «Кут атаки», представленій на нашій виставці, Г. Береговий згадує: «І от війна скінчилася… Мені було 24 роки, і я був капітаном Військово-повітряних сил. Мені, як і всім, набридла війна, і мене не лякали ті проблеми і складності, з якими після армії, обов'язково довелося б зіткнутися; та я був льотчиком, і я як і раніше хотів літати».

  Після війни Береговий не полишив мрій про небо, воно стало невід'ємною частиною його життя. Тож він закінчив вищі офіцерські курси і курси льотчиків-випробувачів. Полк, у якому він служив, освоював на той час нові американські винищувачі «Кобри». У 1948 році Георгій Тимофійович переходить у льотно-випробувальний інститут, де працює цілих 16 років. Це була найкраща робота, про яку може мріяти льотчик. Та попереду у нього був космос і друга Зірка Героя Радянського Союзу. Береговий розумів, що льотчик-випробувач має потребу в постійному вдосконаленні знань і він без відриву від роботи закінчив Авіаційну академію імені Жуковського.
У жовтні 1957 року було виведено на орбіту Землі перший у світі штучний супутник Землі. Починалася ера освоєння людиною космічних просторів. Георгій Тимофійович знав: він повинен, він зобов'язаний узяти участь в освоєнні космосу. А розмови про те,  що будуть відбирати льотчиків для участі в польотах, почалися ще задовго до польоту Юрія Гагаріна.
Береговому на той час було вже 44 роки, а в загін зараховували льотчиків, яким було не більше 30 років. Лікарі, які спостерігали за станом здоров'я Георгія Тимофійовича відзначили, що він перебуває у відмінній фізичній формі. І все-таки, коли він прийшов у Центр підготовки космонавтів, то для себе виробив завищені норми тренувань. Результат виявився на його користь – він нічим не відрізнявся від молодших, але ж довелося вдосконалюватися щодня, щохвилини.
Людина збиралася зробити перший крок у космос, ніхто не знав, які фізичні, психологічні та інші випробування чекають у невідомому просторі на людину, тому спеціалісти розробляли надзвичайно жорсткі вимоги, тести проводилися на межі людських можливостей. Не кожна людина навіть із спеціальною підготовкою льотчика віком за сорок років змогла в витримати такі перевантаження, це був справжній героїзм, щоденний героїзм, а ще величезне бажання доторкнутися до незвіданого.
У своїй книзі «Небо починається на Землі», представленій на нашій виставці, космонавт згадував про це так: «Я вже казав, що людина за своєю вдачею трохи ледар. Підсвідомо вона щоразу намагається робити не те, що потрібно, а те, що хочеться. Я сказав собі: треба наздогнати тих, хто на 10 з гаком років молодший, і всебічно підготувати себе фізично. І ще я сказав собі, що мені цього хочеться. Кожного дня. Кожної хвилини. Завжди…».
1963 року Берегового зарахували до загону космонавтів і 26-30 жовтня 1968 року він здійснив політ у космос на кораблі «Союз-3» Під час польоту була перша спроба стикування з безпілотним кораблем «Союз-2» в тіні Землі. Це були події масштабу всесвітнього кожен крок, кожна функція людини в космосі висвітлювалася засобами масової інформації в масштабі всеземному. У листопаді 1968 року за це Береговий був удостоєний звання Героя Радянського Союзу вдруге. Брат космонавта Михайло після війни теж став льотчиком випробувачем, обидва стали генералами авіації.
Перші космонавти планети Земля змушені були стати людьми публічними, саме тому, що були вони першими. Як публічну людину, Берегового запрошували на офіційні державні заходи до Кремля. Під час чергової зустрічі космонавтів після польоту на голову Радянської держави Л. Брежнєва було здійснено замах, постраждав від цього замаху і Георгій Тимофійович, бо дещо був схожий на голову держави, а виконавець замаху не розгледів космонавта за склом машини і прийняв його за Брежнєва. Космонавт був поранений осколками скла. Така ціна публічності.
 До Берегового часто зверталися люди за допомогою, він намагався зарадити проханню у силу можливостей, адже обирався депутатом Верховної Ради СРСР кілька разів із 1974 по 1989 років. У 1972-1987 роках Георгій Тимофійович очолював Центр підготовки космонавтів. У 1987 році у званні генерал-лейтенанта пішов у відставку.
Помер відомий усьому світу космонавт 30 червня 1995 року, не витримавши операції на серці.
На історичній батьківщині героя-космонавта у с. Федорівці Карлівського району вшанували його пам'ять: космонавту встановлено погруддя, його іменем названо потяг, на приміщенні залізничного вокзалу Карлівки відкрито меморіальну дошку, його іменем названо школу. Крім цього у квітні 2011 року Нацбанк України ввів до обігу срібну монету до 90-річчя льотчика-космонавта. Береговий є почесним громадянином міст Луганськ, Єнакієве, Вінниця, Калуга, Плевен, Слівен (Болгарія).
Традиційно перші радянські космонавти, починаючи з Ю. Гагаріна, ділилися своїми спогадами, враженнями у книгах. Г. Береговий є автором кількох: «Земля-стратосфера-космос», «Космос-землянам», «Три висоти», «Грань мужності», «Небо починається» на Землі», «На поклик серця», «Кут атаки».
Таким чином, ми повертаємося до нашої виставки. Книги, написані у 60-70 роки минулого століття, зараз їх уже можна назвати рідкістю. Кілька з них зберігаються у нашій бібліотеці. За часів початку освоєння космосу імена перших космонавтів знав кожен першокласник, пізніше польоти на земну орбіту стали буденністю. Інтерес до теми зменшився.  Так склалося, що лише у 2011 році знову прозвучало ім’я нашого славного земляка Г. Берегового: Указом Президента України на державному рівні відзначалася 90-та річниця від дня народження героя. Знову з'явилися публікації у центральній та місцевій пресі, найцікавіші з них - до вашої уваги. Зокрема, вперше з'явилася інформація про незаконно репресованого і посмертно реабілітованого через 19 років старшого брата космонавта Віктора Берегового, що працював інструктором у полтавській авіашколі, і якого ще пам'ятають полтавські старожили та тепло про нього відгукуються. Журналісти відшукали серед полтавців та карлівчан людей, що були знайомими та родичами сім'ї Берегових, завдяки  їм ми дізналися про батьків та братів космонавта. До вашої уваги публікації у місцевій пресі, зокрема, активіста полтавської єврейської громади Михайла Спарбера та Анатолія Мучника. У підготовці до цього перегляду дуже допомогла невелика монографія про Г. Берегового написана Сергієм Борзенком ще 1970 року.
Свого часу багато уваги вивченню особистості Г. Берегового приділяв краєзнавець Панас Якович Михайлик, завдяки йому ім’я космонавта внесено до "Книги пошани найславетніших полтавців", та "Книги пошани найславетніших льотчиків-героїв Полтавщини", а також побачила світ книга «Двічі Герой Радянського Союзу Г. Т. Береговий». Звичайно ж ім'я Берегового увійшло до найновішої "Енциклопедії сучасної України", альманаху пошани й визнання Полтавщини «100 видатних особистостей Полтавщини минулого століття», до збірок за різні роки, присвячених Героям Радянського Союзу, зокрема з циклу Герої землі полтавської, виданої 2010 року.
До вашої уваги лише найцікавіші книги та публікації про нашого видатного земляка учасника Другої Світової війни, льотчика-космонавта Двічі Героя Радянського Союзу Георгія Тимофійовича Берегового. Запрошуємо до нашого відділу краєзнавства, де ви зможете ознайомитися з цією та іншою літературою про Полтавську область.






Інформаційну годину «Зоряні орбіти Георгія Берегового»: до 95-річчя від дня народження льотчика-космонавта підготували бібліотекарі відділу документів із економічних та технічних наук спільно з відділом краєзнавства для студентів  Полтавського коледжу харчових технологій Національного університету харчових технологій.

Немає коментарів:

Дописати коментар