середа, 8 квітня 2020 р.

Окрилений Україною

«В особі Володимира Леонтовича, - писав професор Ф. Погребенник, - українська література має чесного, талановитого митця, активного громадсько-культурного діяча, який глибоко вболівав за долю України, рідного письменства, був проникливим спостерігачем і аналітиком суспільного і кульурного процесів другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть».
Народився Володимир Миколайович 5 серпня 1866 року на хуторі Оріхівщина, що поблизу Лубен, на Полтавщині у родині української шляхти.
Володимир Леонтович був членом Полтавського губернського земського зібрання, в засіданнях якого відстоював розвиток народної освіти. Він також був постійним членом фонду Василя Симиренка. Працював у Комітеті Південно-західного фронту Всеросійського Союзу міст, що допомагав біженцям; перебував на посаді міністра земельних справ; короткий час працював уповноваженим Українського Червоного Хреста в Одесі. Вболіваючи за розвиток української кульутри і літератури та ніби продовжуючи справу В. Симиренка, що упродовж 40 років стояв в обороні рідного слова, Леонтович мав безпосередній стосунок до заснування «Товариства підмоги українській літературі, науці та штуці» (1911-1915), був його головою.




Але з 1919 року письменник був змушений виїхати з України і, як виявилося, назавжди. Леонтович перебував у еміграції – Болгарії, Сербії, Німеччині. Життя скінчив у Празі (Чехосоловаччина).
Ще з 90-х років Володимир Леонтович дбав про створення бібліотек для народу. В листі від 14 жовтня 1896 р. до В. Науменка (директора однієї з київських гімназій), він пише: «Вибачте, будь ласка, що так часто набридаю Вам, і, якщо Ваша ласка та якщо можливо, вишліть по одному примірнику книжок до народної бібліотеки». І подано адресу: село Хильківка Полтавської губернії. В іншому листі з аналогічним проханням інша адреса: м. Білоцерківка Хорольского повіту та список книжок. Серед адресатів були М. Кропивницький, Л. Глібов, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, І. Котляревський та інші українські письменники.
Як письменник, він став відомий на початку 1890-х рр., опублікувавши у газеті «Діло» оповідання «Салдатський розрух» під псевдонімом Вол. Левенко. До речі, цим псевдонімом користувався до 1907 року. Друкувався у львівських та київських українських преіодичних виданнях. Найвагомішим твором В. Леонтовича вважається «Хроніка Гречок» - книга-історія українського життя ХІХ-початку ХХ століть, яка є у фонді нашої бібліотеки.
 Його перу також належать статті на педагогічні теми (ще  1901  р. губернський гласний В. Леонтович виголосив доповідь  "К вопросу о составлении учебников для сельских школ Полтавской губернии" (Полтава, 1901), в якій він посилається з посиланнями на авторитетні імена Дістервеґа, Песталоцці й ін.)
Згадана доповідь займає гідне місце у рідкісному фонді нашої книгозбірні, а з її повним текстом всі бажаючі можуть ознайомитися через електронний каталог: https://library.pl.ua/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=115


Немає коментарів:

Опублікувати коментар