Ім’я Миколи Івановича Гнідича для більшості асоціюється з перекладом «Іліади» Гомера російською мовою. Василь Жуковський писав, що «переводчик в прозе есть раб, переводчик в стихах — соперник». Саме таке змагання розпочав Гнідич з Гомером і гідно його завершив. Бо праця Миколи Гнідича до наших днів залишається єдиним повноцінним поетичним перекладом, що відповідає першоджерелу.
Микола Іванович Гнідич народився у Полтаві, деякий час (до переїзду в Харків, а потім до Петербургу) навчався у Полтавській слов’янській семінарії. Саме у цьому місті був початок його навчання, саме тут він пережив ті враження, які здійснили вплив на його творчість. Тому не дивно, що Микола Гнідич подарував «Полтаве, родной стране своей, как благодарный сын, за первое образование юных способностей свою библиотеку...».
У заповіті Гнідича було сказано: «Библиотеку мою завещаю в пользу Полтавской губернской гимназии». За даними О. Голубєвої, вартість бібліотеки складала 2500 р. На доставку книжок до Полтави було виділено 170 р. асигнаціями. Запаковані у чотири ящики книжки відправили до Полтави. Бібліотека М. І. Гнідича складалася з книг другої половини XVIII – першої чверті XIX століть, зібраних у два розділи. У каталозі бібліотеки зазначено: «В сей библиотеке статского советника Николая Ивановича Гнедича, заключающей в себе семьдесят семь страниц, находится книг на разных языках шестьсот семьдесят восемь названий, а томов, считая и брошюрки, до тысячи двухсот пятидесяти. Мая 16 дня 1833. Императорской публичной библиотеки библиотекарь коллежский советник и кавалер Михаил Лобанов».
«Чтя память покойного, мне приятно было узнать, что и в последних минутах жизни он желал быть полезным образованию воспитывающего юношества», – писав міністр освіти О. С. Уваров 10 серпня 1833 року, дякуючи Михайлу Лобанову за виконання волі друга. Лобанов називав бібліотеку Гнідича «драгоценнейшим стяжанием и наслаждением целой жизни его», она «была ему другом, собеседницей, утешением в дни болезни и одиночества». Навчальний заклад з радістю прийняв дар. У залі семінарії відслужили панахиду «по душе усопшего», священик виголосив промову – «краткую назидательную речь, в коей изобразил добрые свойства благотворителя, представил – что истинная добродетель переносит дела свои и за пределы гроба». Два учні 7 класу прочитали власні твори, які містили слова вдячності Миколі Гнідичу.
Фонд бібліотеки семінарії виріс майже вдвічі після перевезення до неї бібліотеки Гнідича. Книжками користувалося кілька поколінь її вихованців, зокрема, Л. Боровиковський, С. Стеблін-Камінський, К. Полевич, М. Цертелєв, П. Бодянський. На багатьох книжках вони залишали ще й свої «робочі» мітки. Зазначимо, що бібліотека Миколи Гнідича викликала інтерес у науковців, краєзнавців, книгознавців різних часів.
Вперше бібліотека Гнідича згадується у «Записках о Полтавской губернии» М. Арандаренка. Він повторює запозичену у Лобанова інформацію про те, що Гнідич залишив в дар Полтавській гімназії свою бібліотеку з 1251 тому різними мовами. Василь Бучневич, який навчався у семінарії і, ймовірно, користувався подарованими книжками, зазначає, що бібліотека Гнідича, яка знаходиться у Полтавській гімназії, розділена на 2 відділи – російський та іноземний. Російський відділ має назву «Россійскій языкъ», а іноземний – «Lingua graeca, latina etalia». У першому відділі 421 назва 710 томів, у другому – 552 назви у 559 томах, книги переважно XVIII – першої чверті XIX століття. І. Ф. Павловський, історик та краєзнавець зазначає, що «Гнѣедич свою библіотеку пожертвовал полтавской гимназіи» і наводить цифри, аналогічні Бучневичу.
Після подій 1917 року книжки з бібліотеки перекладача потрапляють до Центральної наукової бібліотеки (сучасна Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського). ЦНБ взяла під догляд і бібліотеку колишньої духовної семінарії, у складі якої кілька десятків років було зібрання Гнідича. Таким чином книжки Гнідича опинилися у обласній книгозбірні. Але, як окремий фонд, бібліотеку не виділили.
Сучасні полтавські краєзнавці П. П. Ротач, В. Ф. Волосков, І. Наливайко теж торкалися теми книгозбірні Гнідича. Так, В. Волосков зазначає: «окремі книги з бібліотеки Гнідича збереглися до нашого часу. В одній із книг Гнідича «Песни Гомера. Илиада и Одиссея» (1820 р.) знайдено невідомий раніше лист О. С. Пушкіна «Его высокоблагородию Н. И. Гнедичу». І. Наливайко згадує, що після війни ніби зустрічалися окремі книги, що належали Гнідичу, але факт ніхто не міг підтвердити. «Тож із часом серед краєзнавців і книголюбів міста вкорінилася думка, що бібліотека, яку заповів Микола Іванович Полтаві, безслідно зникла».
За даними відомого полтавського енциклопедиста, літературознавця, краєзнавця Петра Ротача (який, до речі, найбільше із сучасників вивчав історію гнідичівської книгозбірні і мав навіть одну власну книжку – «вихоплену колись давно з макулатури» – «Стихотворения» Гнідича, видані 1832 року, перед смертю поета) у Харківській бібліотеці у повоєнний період виявлено понад 30 примірників. Серед них – лейпцизьке видання «Творів Гомера» (1760-ті рр.) з коментарями С. Кларка. Саме в ньому збереглося багато поміток Гнідича.
Після Другої світової війни частина книжок Гнідича потрапила і до Києва. У фонді НІБУ зберігається їх близько 20-ти примірників. Це книги з особистими написами Миколи Івановича, а також примірники з автографами численних іменитих дарувальників: В. Головніна, М. Дмитрієва, М. Бестужева, І. Стемпковського, В. Жуковського, М. Мілонова, В. Озерова, Є. Кострова та інших. Всього до нашого часу залишилося близько 70-ти книг з бібліотеки поета.
Але повернемося до Полтави. Вже згадуваний Петро Петрович Ротач відправив запит стосовно передачі бібліотеки Гнідича до рідного міста у Публічну бібліотеку імені М. Є. Салтикова-Щедріна (зараз Російська національна бібліотека), бо саме там працював перекладач «Іліади». На цей запит 26 грудня 1973 року отримав відповідь: «Уважаемый товарищ! Материалов, касающихся личной библиотеки Н. И. Гнедича и ее перевозки в Полтаву, в нашей библиотеке не найдено (мы консультировались по этому вопросу с работниками нашего архива и рукописного отдела)». До листа було додано список творів Гнідича (на картках – 39 шт.), складений по каталогах бібліотеки. Також у листі була відповідь (ймовірно, що Петро Ротач цікавився і рукописами): «Что касается рукописей Н. И. Гнедича, они в количестве 55 единиц за 1802-1832 годы хранятся у нас в Отделе рукописей. В составе этих рукописей имеются его оригинальные стихотворения, переводы, эпиграммы, письма М. Н. Загоскину, М. Е. Лобанову и др., а также письма Н. И. Гнедичу от А. А. Бестужева-Марлинского, А.Ф. Воейкова, А. Н. Оленина и др.».
«Чтя память покойного, мне приятно было узнать, что и в последних минутах жизни он желал быть полезным образованию воспитывающего юношества», – писав міністр освіти О. С. Уваров 10 серпня 1833 року, дякуючи Михайлу Лобанову за виконання волі друга. Лобанов називав бібліотеку Гнідича «драгоценнейшим стяжанием и наслаждением целой жизни его», она «была ему другом, собеседницей, утешением в дни болезни и одиночества». Навчальний заклад з радістю прийняв дар. У залі семінарії відслужили панахиду «по душе усопшего», священик виголосив промову – «краткую назидательную речь, в коей изобразил добрые свойства благотворителя, представил – что истинная добродетель переносит дела свои и за пределы гроба». Два учні 7 класу прочитали власні твори, які містили слова вдячності Миколі Гнідичу.
Фонд бібліотеки семінарії виріс майже вдвічі після перевезення до неї бібліотеки Гнідича. Книжками користувалося кілька поколінь її вихованців, зокрема, Л. Боровиковський, С. Стеблін-Камінський, К. Полевич, М. Цертелєв, П. Бодянський. На багатьох книжках вони залишали ще й свої «робочі» мітки. Зазначимо, що бібліотека Миколи Гнідича викликала інтерес у науковців, краєзнавців, книгознавців різних часів.
Вперше бібліотека Гнідича згадується у «Записках о Полтавской губернии» М. Арандаренка. Він повторює запозичену у Лобанова інформацію про те, що Гнідич залишив в дар Полтавській гімназії свою бібліотеку з 1251 тому різними мовами. Василь Бучневич, який навчався у семінарії і, ймовірно, користувався подарованими книжками, зазначає, що бібліотека Гнідича, яка знаходиться у Полтавській гімназії, розділена на 2 відділи – російський та іноземний. Російський відділ має назву «Россійскій языкъ», а іноземний – «Lingua graeca, latina etalia». У першому відділі 421 назва 710 томів, у другому – 552 назви у 559 томах, книги переважно XVIII – першої чверті XIX століття. І. Ф. Павловський, історик та краєзнавець зазначає, що «Гнѣедич свою библіотеку пожертвовал полтавской гимназіи» і наводить цифри, аналогічні Бучневичу.
Після подій 1917 року книжки з бібліотеки перекладача потрапляють до Центральної наукової бібліотеки (сучасна Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського). ЦНБ взяла під догляд і бібліотеку колишньої духовної семінарії, у складі якої кілька десятків років було зібрання Гнідича. Таким чином книжки Гнідича опинилися у обласній книгозбірні. Але, як окремий фонд, бібліотеку не виділили.
Сучасні полтавські краєзнавці П. П. Ротач, В. Ф. Волосков, І. Наливайко теж торкалися теми книгозбірні Гнідича. Так, В. Волосков зазначає: «окремі книги з бібліотеки Гнідича збереглися до нашого часу. В одній із книг Гнідича «Песни Гомера. Илиада и Одиссея» (1820 р.) знайдено невідомий раніше лист О. С. Пушкіна «Его высокоблагородию Н. И. Гнедичу». І. Наливайко згадує, що після війни ніби зустрічалися окремі книги, що належали Гнідичу, але факт ніхто не міг підтвердити. «Тож із часом серед краєзнавців і книголюбів міста вкорінилася думка, що бібліотека, яку заповів Микола Іванович Полтаві, безслідно зникла».
За даними відомого полтавського енциклопедиста, літературознавця, краєзнавця Петра Ротача (який, до речі, найбільше із сучасників вивчав історію гнідичівської книгозбірні і мав навіть одну власну книжку – «вихоплену колись давно з макулатури» – «Стихотворения» Гнідича, видані 1832 року, перед смертю поета) у Харківській бібліотеці у повоєнний період виявлено понад 30 примірників. Серед них – лейпцизьке видання «Творів Гомера» (1760-ті рр.) з коментарями С. Кларка. Саме в ньому збереглося багато поміток Гнідича.
Після Другої світової війни частина книжок Гнідича потрапила і до Києва. У фонді НІБУ зберігається їх близько 20-ти примірників. Це книги з особистими написами Миколи Івановича, а також примірники з автографами численних іменитих дарувальників: В. Головніна, М. Дмитрієва, М. Бестужева, І. Стемпковського, В. Жуковського, М. Мілонова, В. Озерова, Є. Кострова та інших. Всього до нашого часу залишилося близько 70-ти книг з бібліотеки поета.
Але повернемося до Полтави. Вже згадуваний Петро Петрович Ротач відправив запит стосовно передачі бібліотеки Гнідича до рідного міста у Публічну бібліотеку імені М. Є. Салтикова-Щедріна (зараз Російська національна бібліотека), бо саме там працював перекладач «Іліади». На цей запит 26 грудня 1973 року отримав відповідь: «Уважаемый товарищ! Материалов, касающихся личной библиотеки Н. И. Гнедича и ее перевозки в Полтаву, в нашей библиотеке не найдено (мы консультировались по этому вопросу с работниками нашего архива и рукописного отдела)». До листа було додано список творів Гнідича (на картках – 39 шт.), складений по каталогах бібліотеки. Також у листі була відповідь (ймовірно, що Петро Ротач цікавився і рукописами): «Что касается рукописей Н. И. Гнедича, они в количестве 55 единиц за 1802-1832 годы хранятся у нас в Отделе рукописей. В составе этих рукописей имеются его оригинальные стихотворения, переводы, эпиграммы, письма М. Н. Загоскину, М. Е. Лобанову и др., а также письма Н. И. Гнедичу от А. А. Бестужева-Марлинского, А.Ф. Воейкова, А. Н. Оленина и др.».
У Державному архіві Полтавської області (з власного архіву Петра Ротача) знаходиться конверт з написом «Книжки з бібліотеки М. І. Гнєдича», на якому спочатку червоною пастою написано «Гн. принадл. 13; 15 - предположит.», потім простим олівцем – «Предположительно 17» і написана дата – 1973 рік. Тобто, Петро Петрович припускав, що у Полтаві з бібліотеки Гнідича залишилося 17 книжок. У конверті збереглося 28 записів на каталожних картках чи на папірцях. На деяких картках є помітки «Гн» та «читальня полтавської обл. бібліотеки». На окремих картках зустрічаються написи Петра Ротача, які свідчать про те, що він ці книжки бачив, знайомився з ними. Наприклад, на картці «Одиссея. Героич. творение Омира» рукою Ротача написано «на с. 14 внизу напис. слово «порицание»». На картці «Вечера на хуторе Н. Гоголя, 1832» – напис «малоформатная. Є печать ЦНБ». На картці «Omhpov aпanta he Homeri Opera Omnia» – напис «в тексті бл. 50 підкреслених рядків. На ст. 10 – малюнок – «кувшин свавский». Зберігається в к/сх. Полтавської обласної бібліотеки. 1973. 5/ХІ».
У 1978 році вийшла стаття Петра Ротача «Библиотеку мою завещаю...», в якій описано знайдені екземпляри із бібліотеки видатного земляка [8]. Автор стверджує, що деяку частину книжок вдалося знайти у книгосховищі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (сучасна назва). Бо через нестачу місця саме там розміщувалася частина фонду обласної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського. У 1945-1946 рр. для визначення назв цих книжок бібліотекарі звернулися до викладача Полтавського педагогічного інституту (зараз ПНПУ ім. В. Г. Короленка) Євгена Михайловича Кудрицького. За його словами, у той час у бібліотекарів не виникало жодного сумніву стосновно належності тієї чи іншої книжки до гнідичівського фонду (мова йшла про книжки з іноземного відділу, бо російських книжок із бібліотеки Гнідича Кудрицький не бачив). На думку Євгена Михайловича, особливу цінність колекції скаладав довідковий апарат, зібраний перекладачем у процесі роботи над «Іліадою»: різноманітні словники, критичні праці, які відносяться до теми Гомера, видання «Іліади» та інша література.
Сьогодні у фонді Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського є переклад «Іліади», який вийшов двома частинами у 1829 році і мав назву «Иліада Гомера, переведенная Н. Гнѣдичем». На титульному аркуші спочатку грецькою, а потім російською мовою напис: «Гомеръ каждому, и юношѣ и мужу и старцу, столько даетъ, сколько кто можетъ взять». Книга була надрукована у типографії Імператорської Російської Академії (Санкт-Петербург) з картою Поля Троянскаго для объяснения Иліады. Перед самим текстом подано звернення перекладача до імператора Миколи Павловича: «...Употребивь нѣсколько лѣт жизни на перевод Иліады, стихами, размѣром подобными Гомеровымъ, оконченный съ благоговѣниемъ подношу его ВАШЕМУ ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ... Ноября 2 дня 1825 года». Обидва томи мають філіграні - «А. Б. Ф.» (Александровская бумажная фабрика), «1828» (рік) та, ймовірно, зображення герба чи пустого гербового щита. Водяні знаки (по одному) розміщені на кожній сторінці книжки. На першому томі «Іліади» у правому верхньому кутку помітка «Гнєд. б.», на другому томі є печатка ЦНБ і печатка читальні Полтавської обласної бібліотеки, тоді як на першому печаток немає. Можна припустити, що перший том надійшов дещо пізніше до обласної книгозбірні. Обидві книги великого формату, добре збережена палітурка та шкіряний корінець.
Цінними книгами гнідичівської бібліотеки у фонді Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського є дві книжки з автографами Миколи Івановича – «Одиссея героическое творение Омира», ч. 1 (М., 1788), яку він придбав ще в студентські роки (на ній є підпис попереднього власника – Тетяни Дементьєвої) та «Anakreon» (СПб., 1794). В «Анакреоні» зустрічаються деякі помітки Гнідича.
Збереглося в обласній книгозбірні і перше видання «Вечера на хуторе близ Диканьки» Миколи Гоголя, видана пасічником Рудим Паньком, кн.2 (СПб., 1832) – невеличка книжечка у картонній палітурці зі шкіряним корінцем. У книзі є помітки Гнідича чорнилом та олівцем. Так, на с. 278 підкреслено речення «Проклятые кацапы, как я после узнал, едят даже щи с тараканами», а вгорі –критичний напис «Это глупо уже».
Петро Ротач згадує книжку М. Н. Загоскина «Юрій Милославский, или русскіе вь 1612 году» (М., 1829), яка теж є у фонді обласної книгозбірні. На корінці книги витіснена назва, а на форзаці каліграфічним почерком написана римська цифра І і номер 142-й. Ротач припускає, що можливо, це і є той самий екземпляр, про який писав укладач книжки Загоскін Лобанову: «Я давно уже послал через Н. И. Греча тебе, Крылову и Гнедичу экземпляры «Юрия Милославского».
У фонді Полтавської наукової бібліотеки зберігається видання – четвертий том з повного зібрання творів (OPERA OMNIA) Гомера (HOMERI). Книга надрукована у Лейпцігу (LIPSIAE) у 1761 році (CCLXI) - Ομηρου Απαντα H.E. Homeri Opera Omnia ex recensione et cvm notis Samvelis Clarkii, S.T.P. Accessit Varietas lectionvm Edd. Veterum cvra Io. Avgvsti Ernesti qvi et svas notas adspersit. Vol. IV. Відповідальний редактор чи укладач книги – Samvelis Clarkii.
Ця книга з п’ятитомного зібрання Гомера містить закінчення його епічної поеми «Одіссея», а також старогрецьку пародію на «Іліаду» під назвою «Батрахоміомахія» (тобто війна мишей і жаб. Створення комічної героїчної поеми неправильно приписували Гомеру. Автором цієї поеми вважають Пігреса Карійського, який жив під час перських воєн).
У зібранні творів Гомера , окрім згаданих вище поміток – підкреслення чорнилами – зустрічаються на с. 42, 43, 44, 45, 46 підкреслення червоним олівцем, зверху над окремими словами – написи простим олівцем. На с. 52 зустрічаємо переклад слова російською мовою – гулкій. На с. 115 – записано «хк т: удалось видеть». На с. 315 – навпроти рядка напис – «хорошо постр.» Це говорить про високий науковий рівень Гнідича як перекладача.
На титульному аркуші роману відомого на той час автора М. І. Греча «Поѣздка въ Германію» (СПб., 1831) після слів «роман в письмах» Гнідич власною рукою написав «Греча». Так само він розкрив ім'я цього автора і на книзі «Корректурные листы Руской грамматики» (1823), але, на жаль, це видання знаходиться у приватних руках.
Петро Ротач також відносить до гнідичівської бібліотеки наступні видання, які нині теж зберігаються у фонді Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського:
Опыты Священной Поэзіи (СПб., 1826) Феодора Глінки (обріз книжкового блоку кроплений, а на корінці витіснена назва);
Тассовы мечтанія (СПб, 1819; вид. 2-е), перекладена з італійського Н. Остолоповим. Видана у типографії Н. Греча;
Карманная книжка для любителей русской старины и словесности (СПб., 1832; вид. 2-е);
Андромаха, трагедия в пяти действиях, в стихах, сочинение Расина. Перевод графа Д. Хвостова (СПб., 1821; вид. 5-е);
Лагарп И. Ф. Ликей или круг словесности древней и новой. Ч. 2. (СПб., 1811). Надрукована у типографії В. Плавильщикова. Переклад здійснений Петром Соколовим, членом Імператорської Російської Академії.
Отже, поет подарував рідному місту найдорожче, що він мав. На сьогодні – це бібліографічна рідкість та неабияка наукова цінність кожного видання. З багатьох причин цілісну бібліотеку зберегти, на жаль, не вдалося.
На титульному аркуші роману відомого на той час автора М. І. Греча «Поѣздка въ Германію» (СПб., 1831) після слів «роман в письмах» Гнідич власною рукою написав «Греча». Так само він розкрив ім'я цього автора і на книзі «Корректурные листы Руской грамматики» (1823), але, на жаль, це видання знаходиться у приватних руках.
Петро Ротач також відносить до гнідичівської бібліотеки наступні видання, які нині теж зберігаються у фонді Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського:
Опыты Священной Поэзіи (СПб., 1826) Феодора Глінки (обріз книжкового блоку кроплений, а на корінці витіснена назва);
Тассовы мечтанія (СПб, 1819; вид. 2-е), перекладена з італійського Н. Остолоповим. Видана у типографії Н. Греча;
Карманная книжка для любителей русской старины и словесности (СПб., 1832; вид. 2-е);
Андромаха, трагедия в пяти действиях, в стихах, сочинение Расина. Перевод графа Д. Хвостова (СПб., 1821; вид. 5-е);
Лагарп И. Ф. Ликей или круг словесности древней и новой. Ч. 2. (СПб., 1811). Надрукована у типографії В. Плавильщикова. Переклад здійснений Петром Соколовим, членом Імператорської Російської Академії.
Отже, поет подарував рідному місту найдорожче, що він мав. На сьогодні – це бібліографічна рідкість та неабияка наукова цінність кожного видання. З багатьох причин цілісну бібліотеку зберегти, на жаль, не вдалося.
Наостанок згадаємо слова французького соціолога Роже Шартьє, який наголошує, що зараз, як ніколи, одним з найважливіших завдань бібліотеки є збір, зберігання, опис та видача писемних об’єктів минулого. Бібліотека майбутнього повинна стати тим місцем, де, як і в минулі часи, відбуватиметься вивчення давніх текстів і долучення до писемної культури в тих її формах, які відрізняли і у більшості випадків відрізняють книгозбірню сьогодні.
Немає коментарів:
Дописати коментар