Петра і Павла.Літа половина
Як напівстигле яблуко висить.
Гарячим хлібом пахне літня днина
І жайворонком дрібненько дзвенить.
Петра і Павла. Будуть стигнуть ночі,
Замерзне коник в вранішній росі.
І джміль сердито набурмосить брови,
Сховавшись в ружі геть аж до зорі.
© Оксана Заєць
За церковним календарем 12 липня Православна церква вшановує пам’ять двох святих славних апостолів Петра і Павла. Своїми місійними подорожами і проповідями вони зробили надзвичайно великий внесок у поширенні християнства, тому Церква називає їх «первоверховними апостолами». Це свято також шановане в народі - апостолу Павлу моляться про процвітання бізнесу, а апостолу Петру - про благополуччя та заступництво в справах і про здоров'я.
Відділ краєзнавства підготував віртуальну виставку-ім'я «Петро і Павло» : (12 липня – День першоверховних апостолів Петра і Павла). Виставка створена з метою ознайомлення користувачів з відомими діячами Полтавщини, які, отримавши при народженні імена славетних апостолів, продовжили їх просвітницьку та духовну діяльність в різних сферах життя.
Тож познайомимося з деякими з них.
Майже тридцять років у центрі культурного життя Полтави XIX століття був історик, етнограф, журналіст і педагог Павло Бодянський (1809-1867). Як редактор неофіційної частини «Полтавских губернских ведомостей» він сприяв публікації на сторінках газети серії літературно-етнографічних матеріалів і заміток з історії та природи краю. Павло Бодянський залишив нащадкам свої праці - «Достопримечательности Полтавы» (1849; друкувалася також в «Полтавских губернских ведомостях») і «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год», які вже давно стали бібліографічною рідкістю. В одній із посмертних статей про Бодянського говорилось: «Якби можна було зібрати всі надруковані ним впродовж багатьох років статті, то з них міг би скластися пам’ятник, кращий за всі обеліски і мавзолеї».
Павло Загребельний (1924-2009) - один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Його твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання. Автор понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Унікальна людина трагічної долі Павло Ріттер (1872-1939) - видатний мовознавець, сходознавець, санскритолог, літературознавець, перекладач, талановитий педагог, музикант. Фундатор української національної індології. На жаль, його ім’я, науковий і творчий спадок були ідеологічно сфальшовані й надовго викреслені з історії вітчизняної культури. Відомості про останні роки вченого були майже відсутні. Полтавський дослідник Петро Ротач писав, що він був репресований, збожеволів і помер у тюрмі. Зараз дослідникам вдалося встановити трагічні факти з біографії П. Г. Ріттера: 15 січня 1938 р. було порушено кримінальну справу проти нього з пред’явленням обвинувачення в шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Італії, Туреччини й участі у фашистській контрреволюційній організації. Справу направили військовому прокурору; 25 лютого прийняли рішення піддати науковця психіатричній експертизі; 7 березня направили на лікування в судове відділення Всеукраїнського психоневрологічного інституту в Харкові; 17 квітня 1939 р. він помер...
«Павло Волик – митець, котрий своєю працею стверджує майбутнє України. Його твори йдуть до людей, а це властиво небагатьом художникам нашого часу», - сказав про художника Г. Міщенко. Народний художник України, заслужений художник України - Павло Волик (1941-2018) жив у Полтаві, викладав у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка. Має значну кількість персональних виставок у містах різних регіонів України. Роботи художника можна побачити в музеях Мюнхена, Києва, Полтави, Харкова, Опішні; великою популярністю користуються його твори серед приватних колекціонерів.
Теоретико-методичний доробок хорового диригента, педагога Павла Лиманського (1951-2001) є базою професійної підготовки майбутніх вчителів музики, а це понад 50 наукових праць. У творчому доробку Павла Тихоновича – понад 40 творів у жанрі обробки української народної пісні і перекладу для хору та вокального ансамблю творів різного виконавського складу, аранжування хорових творів. Павло Тихонович був організатором, керівником і натхненником цілої низки хорових колективів, від дитячих до відомих у світі. Приміром, історія камерного хору Полтави розпочалася саме тоді, коли Павло Лиманський, зібравши довкола себе небайдужих до духовної музики людей, створив відомий зараз на увесь світ камерний хор «Гілея».
Петро Калнишевський (1690-1803) - гетьман-легенда - останній кошовий отаман Запорізької Січі. Він перетворив Запорізьку Січ на потужний економічний організм. За часів його правління козаки вперше почали професійно вирощувати зернові культури. Розвивалися скотарство та конярство. Козацькі коні були одними з найкращих в Європі, коштували дорого. Був заможною і побожною людиною. Збудував десятки храмів, фінансував школи та лікарні. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».
Життя Петра Ротача (1925-2007) – то історія нашої країни в мініатюрі. Він належить до тих особистостей, які складають інтелектуальне багатство народу. Його знають і шанують не тільки за величезний науковий та творчий доробок, а і як глибоко патріотичну та винятково чесну людину. Петро Петрович - автор майже 3000 тисяч літературно-краєзнавчих публікацій, понад 30-ти книг. Головним об’єктом його літературознавчих зацікавлень був Тарас Шевченко. Двотомна праця «Полтавська Шевченкіана» - результат кропіткої праці Петра Ротача.
Відділ краєзнавства підготував віртуальну виставку-ім'я «Петро і Павло» : (12 липня – День першоверховних апостолів Петра і Павла). Виставка створена з метою ознайомлення користувачів з відомими діячами Полтавщини, які, отримавши при народженні імена славетних апостолів, продовжили їх просвітницьку та духовну діяльність в різних сферах життя.
Тож познайомимося з деякими з них.
Майже тридцять років у центрі культурного життя Полтави XIX століття був історик, етнограф, журналіст і педагог Павло Бодянський (1809-1867). Як редактор неофіційної частини «Полтавских губернских ведомостей» він сприяв публікації на сторінках газети серії літературно-етнографічних матеріалів і заміток з історії та природи краю. Павло Бодянський залишив нащадкам свої праці - «Достопримечательности Полтавы» (1849; друкувалася також в «Полтавских губернских ведомостях») і «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год», які вже давно стали бібліографічною рідкістю. В одній із посмертних статей про Бодянського говорилось: «Якби можна було зібрати всі надруковані ним впродовж багатьох років статті, то з них міг би скластися пам’ятник, кращий за всі обеліски і мавзолеї».
Павло Загребельний (1924-2009) - один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Його твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання. Автор понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Унікальна людина трагічної долі Павло Ріттер (1872-1939) - видатний мовознавець, сходознавець, санскритолог, літературознавець, перекладач, талановитий педагог, музикант. Фундатор української національної індології. На жаль, його ім’я, науковий і творчий спадок були ідеологічно сфальшовані й надовго викреслені з історії вітчизняної культури. Відомості про останні роки вченого були майже відсутні. Полтавський дослідник Петро Ротач писав, що він був репресований, збожеволів і помер у тюрмі. Зараз дослідникам вдалося встановити трагічні факти з біографії П. Г. Ріттера: 15 січня 1938 р. було порушено кримінальну справу проти нього з пред’явленням обвинувачення в шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Італії, Туреччини й участі у фашистській контрреволюційній організації. Справу направили військовому прокурору; 25 лютого прийняли рішення піддати науковця психіатричній експертизі; 7 березня направили на лікування в судове відділення Всеукраїнського психоневрологічного інституту в Харкові; 17 квітня 1939 р. він помер...
«Павло Волик – митець, котрий своєю працею стверджує майбутнє України. Його твори йдуть до людей, а це властиво небагатьом художникам нашого часу», - сказав про художника Г. Міщенко. Народний художник України, заслужений художник України - Павло Волик (1941-2018) жив у Полтаві, викладав у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка. Має значну кількість персональних виставок у містах різних регіонів України. Роботи художника можна побачити в музеях Мюнхена, Києва, Полтави, Харкова, Опішні; великою популярністю користуються його твори серед приватних колекціонерів.
Теоретико-методичний доробок хорового диригента, педагога Павла Лиманського (1951-2001) є базою професійної підготовки майбутніх вчителів музики, а це понад 50 наукових праць. У творчому доробку Павла Тихоновича – понад 40 творів у жанрі обробки української народної пісні і перекладу для хору та вокального ансамблю творів різного виконавського складу, аранжування хорових творів. Павло Тихонович був організатором, керівником і натхненником цілої низки хорових колективів, від дитячих до відомих у світі. Приміром, історія камерного хору Полтави розпочалася саме тоді, коли Павло Лиманський, зібравши довкола себе небайдужих до духовної музики людей, створив відомий зараз на увесь світ камерний хор «Гілея».
Петро Калнишевський (1690-1803) - гетьман-легенда - останній кошовий отаман Запорізької Січі. Він перетворив Запорізьку Січ на потужний економічний організм. За часів його правління козаки вперше почали професійно вирощувати зернові культури. Розвивалися скотарство та конярство. Козацькі коні були одними з найкращих в Європі, коштували дорого. Був заможною і побожною людиною. Збудував десятки храмів, фінансував школи та лікарні. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».
Життя Петра Ротача (1925-2007) – то історія нашої країни в мініатюрі. Він належить до тих особистостей, які складають інтелектуальне багатство народу. Його знають і шанують не тільки за величезний науковий та творчий доробок, а і як глибоко патріотичну та винятково чесну людину. Петро Петрович - автор майже 3000 тисяч літературно-краєзнавчих публікацій, понад 30-ти книг. Головним об’єктом його літературознавчих зацікавлень був Тарас Шевченко. Двотомна праця «Полтавська Шевченкіана» - результат кропіткої праці Петра Ротача.
Волею долі юнак із Хмельниччини Петро Шевчук (1959) опинився на Полтавщині, поселився у Решетилівці, закохався в цей край і став натхненно творити образ Решетилівки в килимах. Твори заслуженого майстра народної творчості України Петра Шевчука знає вся Україна й закордон. Без його робіт не обходиться жодна всеукраїнська виставка або фестиваль. Майстер з художнього килимарства тче гобелени і малює картини, які несуть світло та позитивну енергетику.
Археолог, краєзнавець, історик, залюблений у свою малу Батьківщину – село Більськ та Більське городище ранньозалізного віку Петро Якимович Гавриш (1956-2018). Після завершення історичного факультету Харківського державного університету імені О. М. Горького (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) його життя з 1983 р. було нерозривно пов’язане із ПНПУ ім. В. Г. Короленка, де він викладав на кафедрі історії України археологію, історію України, народознавство.
Виставку підготувала Ксенія Перепьолкіна, провідний бібліограф відділу краєзнавства.
Немає коментарів:
Дописати коментар