Афганістан: час минає пам’ять живе

Афганська війна залишається білою плямою новітньої історії. Хоча на сьогодні загальновизнаним є те, що рішення про початок військової операції в Афганістані було політичною помилкою.

15 лютого 1989 року почалося виведення обмеженого контингенту військ колишнього СРСР із Республіки Афганістан. Відійшла у минуле афганська війна. Все більше часу відділяє нас від подій 1979-1989 рр. Події війни і Афганістані викликали у суспільстві того часу не розуміння, не сприйняття, тому і замовчувалися тривалий час на найвищому державному рівні. 

У закритих листах ЦК КПРС навіть комуністам не говорили правду про причини війни та численні людські жертви на афганській землі. 

Пізніше замовчувати уже не було можливості: у мирні міста і села почали приходити похоронки, матері оплакували своїх юних загиблих синів, яких транспортували із далекої і незрозумілої країни у цинкових домовинах. У цій війні брали участь більш е 160 тисяч солдатів і офіцерів із України. Життя 3280 наших земляків забрала Афганська війна, більш ніж 8 тисяч тих, хто повернувся мають поранення, більше 6 тисяч стали інвалідами.

Відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ пропонує для перегляду книжкову виставку "Афганістан: час минає пам’ять живе" . Виставка присвячена полтавцям, що брали участь у Афганській війні 1979-1989 рр., представлені спогади учасників, художні твори полтавських письменників про війну в Афганістані. 

Зокрема, пропонуємо книгу лубенської письменниці Раїси Плотникової "Афганський кут", де  правдиво та глибоко описані події війни. Високу оцінку роману дав свого часу Микола Костенко: "Роман читається на одному подиху, карколомний сюжет захоплює, а краса і драматизм почуттів заворожують. Так написати може тільки сильний, талановитий письменник".

У краєзнавчому історико-публіцистичному виданні Сергія Костенка «Зубанівський край» (К., 2018) міститься інформація про військових – учасників війни в Афганістані – Дзюба Віталій Петрович – брав участь у п’яти бойових рейдах. В одному з рейдів підірвався і отримав контузію. Але все обійшлося. Він відслужив 26 місяців і в 1984 році повернувся додому.
Бугай Станіслав Петрович був призначений начальником радіостанції командно-штабної машини. Вперше брав участь у бойових діях в м. Ургун на кордоні з Пакистаном. 26 жовтня 1985 року демобілізований з армії.

Михайлець Олександр Миколайович – служив водієм-механіком на БМП, супроводжував військові і цивільні колони. Нині очолює трудовий колектив Кобеляцького комбікормового заводу.

 

Книга Олександра Дзюби та Василя Магди «Яреськи – вчора, сьогодні» (Полтава, 2019) вміщує інформацію про яреськівчан, які брали участь у афганській війні: Миколенко Станіслав Якович, нагороджений медаллю «За бойові заслуги»; Редька Василь Іванович, полковник ГРУ, нагороджений орденом Червоної Зірки. Кутовий Віктор Прокопович, Міщенко Станіслав Валерійович нагороджені медаллю «За бойові заслуги».

На жаль, є й ті, хто не повернувся з війни – Олександр Миколайович Дзюба та Сергій Іванович Коротун. Олександр Дзюба 29 серпня 1980 року, прикриваючи відхід автоколони гранатометом, знищив групу ворогів. Але ворожа куля обірвала життя захисника. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Занесений до книги Вічної слави с. Яреськи. На приміщенні середньої школи встановлено меморіальну дошку.

Сергій Коротун влітку 1982 року був призваний у десантні війська й направлений в Афганістан. Через кілька тижнів він загинув. На будинку, де він проживав, встановлено меморіальну дошку. На вулиці його імені – пам’ятний знак. Сергій Коротун занесений до книги Вічної слави с. Яреськи.

Документальна повість «Афганістан очима хірурга. Кандагар 1987-1988 рр.» (Полтава, 2019) написана військовим лікарем з м. Полтава Михайлом Микитовичем Шиком. Він у 1987-1988 роках був завідувачем хірургічного відділення Кандагарського військового госпіталю. Узятись за перо його змусила необхідність сказати правду про війну, про її жертви та учасників, на долю яких випали неймовірні моральні та фізичні страждання. 

 

З плином часу змінилася концепція поглядів на події, старіють учасники боїв. Воїни-афганці пройшли, напевне, найстрашнішу війну новітньої історії. Їм є про що розповісти, на багатьох із них варто рівнятися сучасникам. Та війна забрала життя тисяч героїв, що жили серед нас, і ми повинні гордитися їх іменами.