Полтавщина в іменах: знамениті тезки

На думку ряду філософів, ім’я – це думкоформа, тобто самостійна сутність, яка має свій енергетичний потенціал і має у собі якусь певну ідею.
За часів Київської Русі прізвища мали лише знатні люди. Селяни ж майже аж до скасування кріпосного права, називалися лише іменами чи прізвиськами. Пізніше і селяни почали присвоювати собі прізвища. Найчастіше вони відображали рід їх діяльності, місце проживання або якісь характерні особистісні особливості. Приміром, людина, що займалася гончарною справою, могла мати прізвище Гончар, а володаря занадто довгого носа називали Носаль.
Таким чином, можна зробити висновок, що в прізвищі людини закладено багато інформації, яка може впливати на долю і характер.

Прізвище являє собою енергетичний родовий код, що визначає приналежність людини до свого роду. Це сімейне ім’я, яке дається нам від народження. Багато прізвищ мають багатовікову історію, і їх походження сьогодні досить складно розгадати. Є думка, що прізвище здатне впливати на долю людини.
Трапляється, що абсолютно різні люди мають однакові прізвища, а іноді співпадають навіть імена. Це явище називають чудовим українським словом тезка (або тезко).
День тезки у світі відзначають 3 березня.

Відділ краєзнавства Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І. П. Котляревського підготував віртуальну книжкову виставку «Полтавщина в іменах: знамениті тезки».

Серед відомих полтавців працівники відділу відібрали особистості, що мають однакові прізвища та імена. Ці люди не є родичами, проявили себе в абсолютно різних сферах людської діяльності. Вони, можливо, не знайомі між собою, можливо, навіть жили у різні історичні епохи – єдине, що їх об’єднує це прізвище та ім’я.
На думку психологів, ім’я людини це найкраще і найсолодше для неї слово. В усі віки і часи люди завжди ревно берегли своє ім'я і намагалися зробити так, щоб воно жило якомога довше. Одні прославляли його великими справами, другі — висікали на скелях, треті писали на свинцевих пластинках і кидали в море. З соціальної точки зору ім'я людини являє собою згусток інформації про його носія. Знаючи лише одне ім'я, ми вже маємо уявлення про походження, національність, можливе віросповідання, основні властивості характеру і темпераменту людини.
В історії Полтавщини відомі дві Варвари Рєпніни.
Варвара Олексіївна Рєпніна – дружина малоросійського генерал-губернатора, онука гетьмана України К. Розумовського. Вона була відомою на Полтавщині благодійницею, фундаторкою Полтавського інституту шляхетних панянок.

Благословенного ХІХ ст. жила і творила на Полтавщині Варвара Миколаївна Рєпніна, небога декабриста С. Волконського і «добрий ангел» Т. Шевченка, як він сам називав її за доброту і натхнення. Поет присвятив їй поему «Тризна»:
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил…
Варвара Миколаївна займалася літературною діяльністю, благодійністю. Про неї писали: «…була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала в ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на невірний шлях».
Відомий у Полтаві та за її межами господарник Леонід Гаврилович Гусак. Багаторічний незмінний директор ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод», його добрим словом згадує не одне покоління працівників заводу і жителів Київського району міста Полтави. Його талановитий тезка Леонід Іванович Гусак – художник, графік, ілюстратор. Він працював оформлювачем експозицій багатьох музеїв Полтавщини. Його твори експонувалися на міських, обласних виставках в Києві, Москві, Мюнхені. Леонід Іванович займався літературною творчістю, опубліковано його спогади, автобіографічні есе. Н. Даниленко про нього писала: «Він любив Україну не позірно, не голосно. Не кричав про свою любов, але й не ховав її, виливаючи щиро і щедро на полотні».
Лікар-анестезіолог Олександр Олександрович Архіповець створив цілу низку творів у жанрі фентезі, відзначений грамотою обласного конкурсу «Краща книга Полтавщини» з нагоди 200-річчя від дня народження М. Гоголя.

Його тезка Олександр Йосипович Архіповець вчений-біолог старший науковий співробітник Полтавського науково-дослідного інституту свинарства. Багато років вивчав репродуктивну функцію свиней, опублікував 73 експериментальні роботи, зробив великий внесок у вітчизняну галузь тваринництва.
Відомий в Україні археолог, історіограф, музейник і видавець, директор Полтавського краєзнавчого музею Олександр Борисович Супруненко має свого тезку, уродженця Оржиці. Олександр Мефодійович Супруненко – поет, журналіст, його поезію читають і люблять за межами України.

Прізвище Білик одне з найпоширеніших в Україні. Маємо на Полтавщині кілька відомих тезок.
Письменник Іван Іванович Білик – автор, зокрема, забороненого радянською владою роману «Меч Арея». Його перу належить ряд історичних романів. Письменник із непростою долею - пережив голодомор, Другу світову війну, заборони і гоніння радянського режиму.
Гончар Іван Архипович Білик – найстаріший майстер керамічної скульптури і фігурного посуду, носій давньої традиції, великий практик і генератор творчих пошуків. Лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка (1999 р.).
Під псевдонімом Іван Білик нам відома літературна творчість брата Панаса Мирного, чиновника Івана Яковича Рудченка.
Відомий львів’янин письменник Микола Петренко має полтавське коріння. Його тезка - рядовий Микола Петренко із Світлогірського Кобеляцького району - загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок у Афганістані у 1984 р. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Ще один наш земляк із м. Градизьк Павло Крат був учасником неоголошеної війни у Афганістані. Його тезка Павло Крат – український письменник, громадський і релігійний діяч пропагував українське слово, думку і віру в далекій Канаді. Він відомий на батьківщині як вдатний представник української діаспори в Торонто.
Репресований за радянської влади священик із с. Калайдинців Лубенського району Іван Михайлович Бабак має у Полтаві відомого тезку Івана Ілліча Бабака. Герой Радянського Союзу льотчик винищувач часів Другої Світової війни з дивізії О. Покришкіна мав прізвисько «Літаючий барс». Після закінчення війни він працював учителем у Полтаві.
Володимир Білоус – письменник і фотохудожник, Микола Лисенко – композитор і науковець….  

Авторка - Лариса Миколаївна Карпенко, провідний бібліотекар відділу краєзнавства.