Видатні родини Полтавщини (А)

Родина, родина від батька й до сина,
Від матері й доні добро передам,
Родина, родина – це вся Україна,
З глибоким корінням з високим гіллям

В. Крищенко

Історії українських родин важливі насамперед тим, що дають змогу через тривалі проміжки часу на різних широтах побачити особливості передачі тих цінностей, які відрізняють нас, українців, від інших народів. Відомі українські родини, по-суті, яскраво та переконливо уособлюють всю Україну. Ну а відомі родини Полтавщини - це той колорит, той відтінок щирої української душі, відгук славетної козацької пісні, материнська молитва, дитяча наївність...

Відділ краєзнавства Полтавської наукової бібліотеки у 2020 році запланував реалізувати видавничий проєкт "Видатні родини Полтавщини". На сьогодні нам вдалося зібрати інформацію про тридцять три родини, це родини військових і письменників, лікарів і художників, благодійників та музикантів. Інформацію про них читайте нижче.

АНТИПОВИЧІ
Це зовсім не рідкість, коли чоловік та дружина пов’язані однією професією або ж коли діти продовжують справу своїх батьків. Скоріше навіть – доволі логічна ситуація, вмотивована життєвими обставинами, близькістю інтересів, родинною аурою, характером виховання. Мати Ганна – берегиня сімейного вогнища й родової пам’яті, щира, діяльна, волелюбна українка. Сама про себе пише:
«Я геть інакше дерево, що виросло на волі,
Задивлене у небо, де гордий птах летить».

Батько Георгій (Юрій) – опора і оборонець родинного гнізда, умудрений життєвим досвідом патріот, проникливий розумом, невсипний у роботі, безмірно вимогливий до себе. Крім модерної і стилістично довершеної прози, він є автором своєрідної «містики». Це пропущені через душу твори, у яких авторове вміння дивуватися доповнюється інтелектом і талановитою художньо-публіцистичною мовою.
Сини: Олексій – соціолог, керівник авторитетної соціологічної групи «Рейтинг», В’ячеслав – здобув технічну освіту, має золоті руки механіка,  Тарас – журналіст і письменник, полтавець із львівським вишколом. Про свою творчість і сучасну літературу він говорить: «Мені здається, книжка повинна мати пружний сюжет і давати авторську візію реальності. Література сильна як робота з мовою і відтінками емоцій.»
Проростало пагіння родини Антиповичів на Полтавщині, Київщині, Львівщині, вквітчалося турботливими ластівками–невісточками й славними внуками, які змалечка відають, якого племені-роду, що головне в житті, усвідомлюють національні цінності.

АПОСТОЛИ
Рід Апостолів, що так прислужився українській історії, як і більшість українських козацько-старшинських родів, висунувся у середині XVII ст. Славетна родина Апостолів дала кількох діячів, які протягом XVII-XVIII ст. обіймали значні посади в ієрархічній структурі тогочасної козацько-старшинської верхівки Лівобережної України.
За родинним переказом, Апостоли були вихідцями з бояр Валаського князівства (Молдова). Батько майбутнього гетьмана Павло Охрімович Апостол за часів Б. Хмельницького виїхав до гетьманщини та покозачився. Енергійна і дещо авантюрна вдача валаського шукача пригод у час міжусобних конфліктів нарешті приводить його на Лівобережну Україну. Тут і пускає своє глибоке коріння тепер уже український козацький рід Апостолів.
Без сумніву прославив свій рід старший син Павла Апостола – Данило, миргородський полковник та гетьман.
За словами історика П. Дорошенка «його гетьманування було коротшою, яснішою смугою на темному тлі українського життя після упадку Мазепи. І хоч не всі його запровадження щодо піднесення економічного добробуту краю і полегшення становища населення були доведені до кінця,  проте Гетьманщина почувалася вільніше і відчула свою економічну спроможність та значущість.»
 Він залишив численне потомство: трьох синів і шість дочок. Сини його мали прекрасну освіту і займали високі посади. Дочки побралися з представниками найаристократичніших російських родів. Апостоли також  увійшли в історію України як фундатори культових споруд та меценати. Коштом гетьмана Данила Апостола збудована кам’яна Преображенська церква у с. Великих Сорочинцях Миргородського  району, яка стала його усипальницею та дзвіниця Юріївського собору Видубицького монастиря у Києві. Нащадки гетьмана продовжили благодійницькі традиції козацького роду.
Таким чином, славний рід гетьмана Данила Апостола залишив свій помітний слід в нашій історії та культурі. Їхні нащадки і нині живуть у Франції, Швейцарії, Південній Африці, США.

АСТРЯБИ
Батько і син Матвій та Олександр Астряби залишили помітний слід в історії Полтавщини хоч і працювали у  різних галузях знань.
Матвій Григорович Астряб – педагог, архівіст, історик-краєзнавець.
За рекомендацією свого університетського товариша І. Павловського став членом Полтавської вченої архівної комісії, де плідно потрудився  на ниві краєзнавства. Після 1917 р. М. Г. Астряб працював в охороні архівів Лубенщини, упорядковував архів Мгарського Лубенського Спасо-Преображенського монастиря. Був членом Лубенської філії Українського наукового товариства при ВУАН. Роботи дослідника відзначаються глибокою документованістю, високим науковим рівнем, умінням подати суто місцеві факти в історичному контексті.
Олександр Матвійович Астряб – математик-методист, педагог. Ще 1909 р. він створив один із перших у Російській імперії підручник «Наглядная геометрия», що витримав 13 перевидань. Підготовці вчительських кадрів професор  О. М. Астряб віддавав усі свої знання і сили. У 1920 р. підручники Астряба для початкової школи були одними з найпоширеніших, їх тиражі сягали 300-500 тис. примірників.
Наукові підходи О. М. Астряба не втратили своєї цінності й сьогодні. Основні праці науковця стали втіленням новацій них пошуків у методиці викладання та внеском автора у реформування математичної освіти.

АХШАРУМОВИ – сім’я літераторів і учених.
В Енциклопедичному словнику видавців Ф. Брокгауза і І. Ефрона читаємо наступну довідку: «Ахшарумовы – фамилия эта, судя по данням, грузинського происхождения и родоначальником ее считается Георгий Ахшарумов, грузинський дворянин, живший в первой половине XVIII века.»  Д. Д. Ахшарумов вважав родоначальником Ахшарумових перекладача, що служив у останнього грузинського царя Вахтанга і разом із ним переселився у XVIII столітті до Росії. Майже всі члени цієї великої родини залишили свій слід у літературі, науці й мистецтві. Батько Дмитро Іванович Ахшарумов – відомий письменник, учасник Вітчизняної війни 1812 р. Сини успадкували літературні нахили батька. Старший Микола Дмитрович Ахшарумов – відомий свого часу романіст і літературний критик другої половини XIX ст. Другий син Іван Дмитрович Ахшарумов служив у військовому міністерстві, автор кількох прозових творів. Життя двох інших братів – Володимира Дмитровича і Дмитра Дмитровича – безпосередньо пов’язані з Полтавщиною. В. Д. Ахшарумов служив керуючим Полтавською Контрольною палатою, після відставки жив у Полтаві. Замолоду захоплювався віршуванням. У 1908 р. видав збірку віршів, про яку схвально відгукувався Л. Толстой.
Із двох його синів особливо прислужився Полтаві Дмитро Володимирович. Він заснував у місті Полтавський симфонічний оркестр. З 1903 р. Д. В. Ахшарумов першим у Росії став здійснювати великі гастрольні тури. За його ініціативою створено було Полтавське музичне училище.
Д. Д. Ахшарумов – учений медик. У 1873 році доктор медицини  Д. Д. Ахшарумов став полтавським губернським медичним інспектором, створив Товариство лікарів і був першим її головою. Проводив величезну роботу по боротьбі з епідеміями тяжких хвороб на величезній території Полтавської губернії з населенням майже 3 млн. осіб.
Родина Ахшарумових прислужилася полтавській громаді, визначні особистості з родини Ахшарумових досі знані і шановані на Полтавщині.