четвер, 28 січня 2021 р.

Панас Мирний - корифей української прози

 28 січня 1920 року помер Панас Мирний. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР, в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам’ятник письменникові. 


Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності сьогодні, в яких, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність зображувалася такої, якою і була.
Майбутній письменник дивував рідних спокоєм і замкнутістю, - пише біограф Андрій Пітонов.

Його ранні твори друкувалися за кордоном і довго не допускалися до Росії. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані псевдонімом Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Попри те, що в 1870-1880 письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже невідомі широким колам читачів. Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії спрямований на обмеження використання та викладання української мовицей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.українським громадським і культурним діячем М. Драгомановим. Уперше легально роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» публікується у 1903 р. в журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».


Сергія Єфремова вважали першим професійним читачем усієї спадщини Панаса Мирного, у тому числі і його листів. Ще 1920 року до С.Єфремова звернулася Полтавська Спілка Споживчих товариств, яка отримала від спадкоємців письменника його рукописну спадщину, з проханням вивчити та обробити архів Мирного. Проте, як пише С.Єфремов,  “тодішні часи не сприяли спокійній літературній роботі”, тому науковець тільки 1923 року зміг відвідати Полтаву й ознайомитися з літературним архівом Панаса Мирного. Детальніше читайте тут

Сергій Єфремов так пише про Панаса Мирного та Полтаву: Добре мені повелось в Полтаві: і зробив багато, і Полтаву вже звідав більше, ніж за всі попередні рази.
Цілими днями сидів над рукописами П. Мирного. Це каторжна робота, бо писав небіжчик (для себе), так, що й очі можуть повилазити, рукописи його читаючи. Дрібний-дрібнісенький «мачок», та ще до того кожна літера у його скидається на іншу, а одна і та сама пишеться ріжно по ріжних місцях. Зате, розібравши, велику втіху почуваєш. Найбільше часу віддав я, перечитуючи недруковану частку «Повії». Який це колосальний твір і яка шкода, що останньої частини так і не дописав, власне, не обробив Мирний! Навіть у недбалому, нашвидку накиданому брульоні він скоряє тебе своїм розмахом, своєю силою. Читаєш — і не одірвешся, невважаючи на всі недоладності чернового тексту. На велику міру закроєний був це талант. Але чиновництво з'їло його мало не ввесь. І ще одна жертва нашому лихоліттю.
Вечорами блукав по Полтаві, переважно по передмістях. Ніколи я не думав, що вона така оригінально гарна, так багато таїть у собі чарівно-захисних куточків. Кобищани, де жив Мирний — це якась Швейцарія, те ж саме Павленки, де обсерваторія, не кажучи вже про горяний беріг Ворскли. Повсюди такі місця, що аж дух тобі захоплює, і найголовніше — ніби зовсім несподівано вони одкриваються перед очима. Рівне місце, здається, а пройшов трохи — і перед тобою такий вигадливий рельєф, наче десь над Дністром на Поділлі. Як ми мало знаємо свій край, і мало цікавимось ним. «Ленивы и нелюбопытны» — це справді.

Творчість Панаса Мирного в літературному процесі XIX ст. розгортається, за словами М. Рудницького, як цілий перехідний етап від створення перших власне художніх зразків до нового типу письма кінця XIX — початку XX ст.: “Мирний, що одним коренем цупко тримається ґрунту, на якому зріс талант Марка Вовчка, має у своєму генеалогічному дереві такі паростки, що пахнуть нашою сучасною літературою — Коцюбинським, Стефаником, Винниченком. У зв'язку з цим можна вести мову про своєрідний процес розвитку прозового повістування в творчості “корифея української прози“. 
Бібліотекарі відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського пропонують коротенький огляд прижиттєвих, а також рідкісних видань письменника. Зокрема, звертаємо увагу на прижиттєві твори письменника – "Сон" (Полтава, 1906), "Лови" (Львів, 1901), які зберігаються у фонді бібліотеки. Цікаво, що остання книжка потрапила до нашої книгозбірні разом з іншими книжковими дарами у 1994 році. Це був подарунок з Польші від В. Піліповича. На книзі "Лови" маємо два штемпельних екслібриси - «Бібліотека Мирослава Капія». Один круглий, всередині книга, обрамлена рослинним орнаментом. І один прямокутний без рамки. Це свідчить про те, що книжка Панаса Мирного зберігалася в бібліотеці українського письменника-фантаста, історика, педагога та перекладача Мирослава Капія.



Серед рідкісних видань маємо два твори Панаса Мирного – Дитячі літа Чіпки. Уривок з оповідання «Пропаща сила». Ч. 1 (Полтава-Харків, 1923) та Серед степів (Харків-Київ, 1930). Остання книжка з передмовою Ю. Циганенка.
Значно поповнився фонд бібліотеки подарунками з Торонто від Канадського Товариства Приятелів України. Серед видань є роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хиба ревуть воли, як ясла повні?» (Нью-Йорк, 1955), Це передрук з першого женевського видання. Видавництво «Говерля» (Howerla).
Відомий літературознавець, краєзнавець, бібліофіл Петро Петрович Ротач досліджував приватні бібліотеки, зокрема, бібліотеку Панаса Мирного. У своїй книзі "І слово, і доля", зокрема, Петро Петрович пише, що деякі видання з бібліотеки Панаса Мирного у післявоєнні роки потрапили до бібліотеки педагогічного інституту (тепер бібліотека імені М. А. Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка).
Ми звернулися до завідувача сектору рідкісної книги Ірини Володимирівни Швидун, аби спростувати чи підтвердити факт існування цих книжок у Полтаві. І справді, дві книжки з автографами, адресованими Панасу Мирному, зберігаються в університетській книгозбірні.
Перша книжка з автографом Івана Зубковського, засновника Миргородського курорту "О результататх физико-химических и радиологических исследований воды из буровой скважины Миргородского артезианского колодца..." (Миргород, 1916) має напис: "Его Превосходительству Глубокоуважаемому Афанасію Яковлевичу Рудченко. Ив. Зубковский. г. Миргород. 15 апреля 1916 г."

Друга книжка - математика А. Секалова "Уяснения особіх положений "Сборника арифметических примеров и задач" А. Секалова и защита их" (Полтава, 1917) має дарчий напис: "В знак искреннейшего и глубочайшего почтения свой скромный труд посвящаю писателю Афанасию Яковлевичу Господину Рудченко. автор. 1917 года 4 августа".


У 2012 році Леонід Ушкалов представив працю про Панаса Мирного - «Реалізм - це есхатологія». З повним текстом книги можна ознайомитися тут


Цікаво, що за повістю Панаса Мирного "Повія" Іван Кавалерідзе зняв кінофільм "Гулящая" (1961). Це була друга велика роль Людмили Гурченко після фільму «Карнавальна ніч». Фільм знятий на чорно-білу плівку. 

Немає коментарів:

Дописати коментар