четвер, 22 жовтня 2020 р.

Іван Бунін і Полтавщина

«В ніч з суботи на неділю 8 листопада (1953 р. — В.П.) у Франції помер письменник Іван Бунін. Прізвище це не зовсім чуже нашій літературі: Бунін у свій час перекладав Шевченка (м. ін. «Заповіт»). Але не чужий був він також і нашій батьківщині, де довгі періоди проживав у Полтаві й Одесі. Він дуже глибоко відчував чар України, якій присвятив досить сторінок у своїй творчості, особливо в останнім (біографічнім) романі «Життя Арсеньєва».
Евген Маланюк. З нотатника // Київ (Філадельфія). — 1953. — Ч.6.



Іван Олексійович Бунін (1870-1953) - знаменитий письменник і поет, перший російський володар Нобелівської премії з літератури, академік Санкт-Петербурзької Академії наук. Провів багато років життя в еміграції, ставши одним з головних письменників російського зарубіжжя.
Народився Іван Бунін в небагатій дворянській родині 10 жовтня 1870 року. Іван Олексійович походив із давнього дворянського роду Бунянських, що бере свій початок з XV століття на Полтавщині. Рід Буніна дуже великий і розгалужений, і історія його надзвичайно цікава. З роду Буніних вийшли такі представники російської культури і науки, як знаменитий поет, перекладач Василій Жуковський, поетеса Анна Петрівна Буніна, географ-мандрівник Петро Петрович Семенов-Тянь-Шанський.
Дитинство Буніна пройшло саме в маєтку Орловської губернії неподалік від міста Єлець серед природної краси полів.У 1881 році молодий поет вступив в Єлецькому гімназію. Однак, не закінчивши її, повернувся додому в 1886 році. Подальшу освіту Іван Олексійович Бунін отримав завдяки старшому братові Юлію, що закінчив університет з відзнакою.
Вперше вірші Буніна були опубліковані в 1888 році. У наступному році Бунін переїхав в Орел, ставши працювати коректором у місцевій газеті. Поезія Буніна, зібрана в збірник під назвою «Вірші», стала першою опублікованою книжкою. Незабаром творчість Буніна отримує популярність. Наступні вірші були опубліковані в збірниках «Під відкритим небом» (1898), «Листопад» (1901). Знайомства з видатними письменниками (Горьким, Толстим, Чеховим і ін.) залишає значний відбиток в житті і творчості Буніна. Виходять розповіді «Антонівські яблука», «Сосни».
Уперше Іван Бунін приїхав до Полтави в лютому 1891 року. Це була гостина у старшого брата Юлія, котрий завідував статистичним бюро Полтавської міської управи. В. М. Муромцева-Буніна, дружина письменника, у своїй книжці "Життя Буніна" (Париж, 1958) писала, що обох братів "зачарували околиці Полтави... Своїми чистенькими білими хатами в садочках з височезними тополями і черешнями". Часто вони гуляли за містом, катались човнами на Ворсклі. Добре освічений Юлій Олексійович мав позитивний вплив на розвиток таланту свого брата.
Буніни в Полтаві деякий час знімали квартиру в Женжуристів — Івана Мироновича і Лідії Олександрівни — «неблагонадійної сім’ї», знайомих Володимира Короленка. На зимовий сезон сюди приїхала театральна трупа із Заньковецькою, Кропивницьким і Саксаганським. Іван Олексійович бачив драми з участю Марії Заньковецької ще в Орлі, був зачарований українським театром, його талановитими артистами. Тут, у Полтаві, збиралися на квартирах друзів і своїм «інтелігентським клубом», читали реферати на різні суспільні й літературні теми, вірші, співали пісні. Тут Бунін написав одне зі своїх оповідань, що увійшло в збірку «На дачі».
1891 року він відвідує Ромни і гоголівські місця, які, за словами дружини Буніна, "зачарували його на все життя". У Полтаві починається його спільне життя з Варварою Пащенковою, донькою орловського лікаря, який не дав згоди на їхнє одруження. Розпочинається служба в статвідділі, який очолював брат Юлій. До речі, Юлій Олексійович входив до складу Комітету Полтавської громадської бібліотеки, яка відкрилася у 1895 році.
У той же час Іван Бунін почав дописувати до газет, співпрацював і з "Полтавськими губернськими відомостями". Згодом став бібліотекарем земської управи. "Життя моє стало ще вільніше, — писав згодом в автобіографічній повісті "Ліка". — Я цілі дні сидів... в повній самотності, писав, читав, а коли хотів, міг тиждень не заглядати сюди".

Також він пробував відкрити у Полтаві «Книжковий магазин Буніна», але покупців виявилося дуже мало. Тоді Бунін почав роздавати книжки та, побачивши, що їх використовують на цигарки, вирішив продавати видання з рук на базарах і ярмарках. За це  на базарі його затримав урядник «для составления протокола за торговлю без законного на то разрешения» Бунін був засуджений до трьох місяців тюрми. Правда, відсиджувати строк не довелося, бо оголосили амністію у зв’язку з коронуванням на престол імператора Миколи ІІ.
У Полтаві Іван Бунін започаткувався як прозаїк. Його перші оповідання в основі своїй мали спостереження з місцевого життя, яке він бачив і в Полтаві, і далеко за її межами. Свої мандрівки по селах і степах України Бунін пам’ятав до кінця життя, про них він згадував у багатьох творах. Ось хоч би "Лірник Родіон" (в першій редакції — "Псальма"). Все оповідання пройняте гарячим співчуттям до українського народу, захопленням його фольклором. Цей твір свідчить про те, як серйозно вивчав молодий Бунін народну творчість і проникав у самобутність українських кобзарів і лірників. Мотиви і образи фольклору, записані на Полтавщині, посідають помітне місце в ранніх творах Буніна, таких як "На край світу", "Суходіл", повість "Ліка".
1893 рік ознаменувався в житті молодого письменника захопленням толстовством. У Полтаві теж була колонія толстовців, і Бунін знайомиться з ними — це Дудченко, Фейнерман, Волкенштейн, Леонтьєв... В оповіданні "В серпні" розповідається про відвідання хутора толстовців поблизу Полтави. "Здається, ніколи не любив я так Малоросію, як тієї пори, ніколи не хотів так жити, як тієї осені..." Це так за оповіданням, але майже те саме знаходимо й на сторінках роману "Життя Арсеньєва", що писався через 30 років після того. Цей хутір є й досі, тепер це село Щербані, там похований князь Хілков і над його могилою шумить голуба ялина, привезена 1910 року з Ясної Поляни М. С. Дудченком.
Оповідання "На край світу" написане в 1894 році, а опубліковане наступного року в Петербурзі. Воно присвячене проводам переселенців з полтавського села в Уссурійський край. Правдиве за змістом оповідання сповнене глибокого співчуття до того безвихідного становища, в якому перебували селяни з Великого Перевозу, що в пошуках кращої долі назавжди кидали рідне село, вирушаючи "на край світу".
Полтава органічно ввійшла до творів Буніна, насамперед до роману "Життя Арсеньєва", хоч вона там названа лише як "малоросійське місто". Полтаву не важко пізнати вже ось за цим описом: "Місто все в густих садах, з гетьманським собором на кручі... В східній долині окремо стояв крутий горб з давнім монастирем на шпилі..." У названому романі взагалі дуже багато штрихів різного характеру — архітектурного, історичного, етнографічного, ландшафтного, які характеризують Полтаву кінця XIX сторіччя. У Полтаві Бунін цікавився українським письменством, ходив на українські вистави, де насолоджувався грою Марії Заньковецької.
Полтава для Івана Олексійовича Буніна — то ворота, через які він увійшов у багатобарвний світ України — її культури, поетичних образів минулого, природи, фольклору. Вражень, набутих у полтавські роки, письменникові вистачило на все довге творче життя.
Джерело: http://histpol.pl.ua/ru/component/content/article?id=1271
Віра Миколаївна Муромцева-Буніна міркувала: "Головне, що дали йому полтавські роки, — це захоплення толстовством, тобто можливість глибоко заглянути в свою душу, подумати про Бога, про життя і хоч не довго й не цілком — жити в духовно моральному "послусі". Такий висновок не видається достатнім. Полтавські роки привернули Буніна до України, української культури, до Тараса Шевченка, якого він називав "цілком геніальним поетом". У цьому й полягає значення того періоду в житті і творчості видатного російського письменника, лауреата Нобелівської премії Івана Олексійовича Буніна, який називаємо полтавським.
Три полтавських роки для Буніна були своєрідним життєвим університетом. Тут він намагався «служити», працював статистом, бібліотекарем, писав у газети й журнали, пережив захоплення толстовством і, найголовніше, набув першого, аж ніяк не надихаючого досвіду сімейного життя. Але це вже зовсім інша історія.

Біографія Івана Олексійовича Буніна майже вся складається з переїздів, подорожей (Європа, Азія, Африка). В еміграції Бунін активно продовжує займатися літературною діяльністю, пише кращі свої твори: «Митина любов» (1924), «Сонячний удар» (1925), а також головний в житті письменника роман - «Життя Арсеньєва» (1927-1929, 1933), який приносить Буніну Нобелівську премію в 1933 році. У 1944 році Іван Олексійович пише оповідання «Чистий понеділок».
Перед смертю письменник часто хворів, але при цьому не переставав працювати і творити. В останні кілька місяців життя Бунін був зайнятий роботою над літературним портретом А. П. Чехова, але робота так і залишилася незавершеною. Помер Іван Олексійович Бунін 8 листопада 1953 року. Його поховали на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа в Парижі.
Твори  Буніна була опублікована в «Повному зібранні творів» (1915). У Петербурзі в 1915 році у видавництві А. Ф. Маркса виходить "Повне зібрання творів" Буніна в шести томах. Як писав автор, туди "входить усе, що я вважаю більш-менш гідним друку". Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського має два перші томи Буніна з повного зібрання.

Принагідно зазначити, що на сьогодні у електронному каталозі обласної бібліотеки є більше 100 записів під автором «Бунін». Бібліотека містить зібрання творів у 9-ти томах (1965), у 6-ти томах (1987), вибрані твори у 2х томах (1993), а також окремо видані збірки оповідань, віршів, повістей.



1 коментар: