Нам приємно знайомити вас, шановні користувачі, з полтавцями, які прославили наш полтавський край своїми талантами, розумом, досягненнями, а також відкривати для вас нові імена чи призабуті або приховані часом. А ще приємніше, коли ці люди пов’язані долею з краєзнавством, що безпосередньо стосується нашого відділу.
Саме такій особистості і присвячена виставка «Василь Лобурець – професор вітчизняної історії»: до 90-річчя від дня народження.
З майже п’яти десятиліть безустанної праці, понад сорок років Василь Єгорович Лобурець пов’язав з одним місцем роботи – Полтавським національним педагогічним університетом імені В. Г. Короленка, які він присвятив краєзнавчим дослідженням на Полтавщині та в Україні.
В. Є. Лобурець - історик, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, академік УАІН.
Василь Лобурець народився 22 вересня 1930 р. у селі Підруда Миргородського району. Закінчив Київський педагогічний інститут (1953), а з 1956 р. він уже працював у полтавському інституті (тепер ПНПУ) спочатку на посадах асистента, старшого викладача, доцента, завідувача кафедри історії СРСР і УРСР. З 1981 по 1996 рр. – проректор з наукової роботи, з 1997 р. – завідувач кафедри всесвітньої історії.
В. Є. Лобурець автор понад 300 праць, присвячених історії робітництва України, педагогіці та історичному краєзнавству Полтавщини. Окрім численних самостійних публікацій він був співавтором, упорядником багатьох енциклопедичних видань, колективних монографій та збірників. На виставці представлені наступні видання «Репресоване краєзнавство», енциклопедичний довідник «Полтавщина», «Полтавщина. Історичний нарис».
Спочатку основною темою його наукових інтересів була історія робітництва України. Згодом, починаючи з 1980-х років вона поступилася іншому захопленню – історії рідного краю, краєзнавству. І це, очевидно, було не випадково. Адже ще у далекому 1962 році у Києві з’явилася брошура «Як ми вивчаємо історію рідного краю». Її автор, а це В. Лобурець, узагальнив досвід ведення краєзнавчої роботи на Полтавщині, дав методичні рекомендації краєзнавцям-історикам. Практичні поради стосувалися методики опрацювання джерел, спілкування зі свідками та учасниками історичних подій. Аналізуючи стан вивчення історії полтавського краю, він відзначає роль музейних працівників, науковців полтавських вищих навчальних закладів та вчителів-ентузіастів, серед яких добрим словом згадує й свого вчителя історії у Зубківській середній школі Миргородського району Костянтина Пилиповича Німича. У співавторстві з ним Лобурець написав статтю, присвячену рідному краю – селу Зубівка, яка у 1967 році увійшла до полтавського тому «Історії міст і сіл УРСР».
Знаковим для розвитку краєзнавчих досліджень став 1987 рік. У жовтні цього року Полтава стала місцем проведення Першої Всесоюзної наукової конференції з історичного краєзнавства. Зрозуміло, що В. Лобурцю, як проректору з наукової роботи, довелося особисто вирішувати численні організаційні питання, пов’язані з проведенням наукового форуму. А з жовтня 1990 р. він очолив Полтавське наукове товариство краєзнавців.
Василь Єгорович Лобурець – людина свого часу і тієї системи. Але при цьому він великий науковець, авторитет якого визначала не кількість публікацій у наукометричних виданнях, а грунтовність досліджень.
Саме такій особистості і присвячена виставка «Василь Лобурець – професор вітчизняної історії»: до 90-річчя від дня народження.
З майже п’яти десятиліть безустанної праці, понад сорок років Василь Єгорович Лобурець пов’язав з одним місцем роботи – Полтавським національним педагогічним університетом імені В. Г. Короленка, які він присвятив краєзнавчим дослідженням на Полтавщині та в Україні.
В. Є. Лобурець - історик, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, академік УАІН.
Василь Лобурець народився 22 вересня 1930 р. у селі Підруда Миргородського району. Закінчив Київський педагогічний інститут (1953), а з 1956 р. він уже працював у полтавському інституті (тепер ПНПУ) спочатку на посадах асистента, старшого викладача, доцента, завідувача кафедри історії СРСР і УРСР. З 1981 по 1996 рр. – проректор з наукової роботи, з 1997 р. – завідувач кафедри всесвітньої історії.
В. Є. Лобурець автор понад 300 праць, присвячених історії робітництва України, педагогіці та історичному краєзнавству Полтавщини. Окрім численних самостійних публікацій він був співавтором, упорядником багатьох енциклопедичних видань, колективних монографій та збірників. На виставці представлені наступні видання «Репресоване краєзнавство», енциклопедичний довідник «Полтавщина», «Полтавщина. Історичний нарис».
Спочатку основною темою його наукових інтересів була історія робітництва України. Згодом, починаючи з 1980-х років вона поступилася іншому захопленню – історії рідного краю, краєзнавству. І це, очевидно, було не випадково. Адже ще у далекому 1962 році у Києві з’явилася брошура «Як ми вивчаємо історію рідного краю». Її автор, а це В. Лобурець, узагальнив досвід ведення краєзнавчої роботи на Полтавщині, дав методичні рекомендації краєзнавцям-історикам. Практичні поради стосувалися методики опрацювання джерел, спілкування зі свідками та учасниками історичних подій. Аналізуючи стан вивчення історії полтавського краю, він відзначає роль музейних працівників, науковців полтавських вищих навчальних закладів та вчителів-ентузіастів, серед яких добрим словом згадує й свого вчителя історії у Зубківській середній школі Миргородського району Костянтина Пилиповича Німича. У співавторстві з ним Лобурець написав статтю, присвячену рідному краю – селу Зубівка, яка у 1967 році увійшла до полтавського тому «Історії міст і сіл УРСР».
Знаковим для розвитку краєзнавчих досліджень став 1987 рік. У жовтні цього року Полтава стала місцем проведення Першої Всесоюзної наукової конференції з історичного краєзнавства. Зрозуміло, що В. Лобурцю, як проректору з наукової роботи, довелося особисто вирішувати численні організаційні питання, пов’язані з проведенням наукового форуму. А з жовтня 1990 р. він очолив Полтавське наукове товариство краєзнавців.
Василь Єгорович Лобурець – людина свого часу і тієї системи. Але при цьому він великий науковець, авторитет якого визначала не кількість публікацій у наукометричних виданнях, а грунтовність досліджень.
Немає коментарів:
Дописати коментар