Психологи кажуть, що на характер письменника, як взагалі на характер будь-якої людини, впливає спадковість. Ну що ж, коли так, то Леся Українка не випадково була винятковою людиною. Предки її з обох боків - як батька так і матері - входять своїм корінням у глибоку давнину і мають багату історію. Тут перемішалось усе: герцог боснійського походження і «заволока з Греції», визначний польський шляхтич і донька козацького хорунжого, переяславський війт і юнкер-декабрист, дідичі-хуторянини і професійні революціонери. Видатними ж громадсько-політичними діячами в цих родах чоловіки й жінки були в однаковій мірі. Ось на такому благодатному ґрунті, всотуючи найкраще з обох родів, і розцвіла геніальна «Співачка Досвітніх вогнів» - Леся Українка.
Вона не є уродженкою нашого краю. Та Полтавщина, за словами полтавського літературознавця Петра Петровича Ротача, стала для Лесі Українки «благословенним краєм через кровний зв'язок з матір’ю Оленою Пчілкою». А означення Лесі «Яскравою квіткою Драгоманівського роду» підкреслює отой неоціненний вплив її матері Олени Пчілки та рідного дядька Михайла Петровича Драгоманов на формування та становлення її особистості.Олена Пчілка (Олена Петрівна Косач, уроджена Драгоманова) була знаковою постаттю громадського і літературного життя України. Письменниця, журналістка, видавець, педагог, громадська діячка вона залишила по собі цінну спадщину: наукові праці з українського фольклору та етнографії, літературні та публіцистичні твори тощо. У власній сім’ї вона взяла виховання до своїх рук і повела його цілком по-українські, дбайливо пестуючи літературний талант Лесі Українки. За словами М. Зерова саме «Під впливом матері в великій мірі сформувалась і літературна мова Лесі Українки: із школи Олени Пчілки вона винесла цю уважність до народної фразеології й синтаксиси, ці не зовсім звичайні для наших поетів лексичні скарби, це стремління обходитися ресурсами народного словника, тільки полегшуючи, окриляючи його конкретність, цей такт і обережність в уживанні новотворів». До речі, Олена Пчілка досить активно займалася перекладом творів полтавського письменника Микола Васильовича Гоголя з російської на українську. Наслідуючи матір, Леся разом із братом Михайлом у 1885 році переклали повість Миколи Гоголя «Запропаща грамота».
Не менший вплив на становлення особистості Лесі Українки здійснив її дядько по-матері видатний науковець Михайло Петрович Драгоманов. Як зауважив письменник Михайло Панасович Драй-Хмара: «коли мати Лесі вживала всіх заходів, щоб вона стала українською письменницею, то дядько її зробив те, щоб вона стала людиною і борцем». Дядько і небога уперше зустрілися в кінці січня 1876 року в Гадячі (Лесі на той час було п’ять років) на прощальній вечірці напередодні його виїзду за кордон. Але Леся, за словами її сестри Ольги, «добре пам'ятала його, навіть пам'ятала, що товариші співали тоді любиму дядькову пісню «Ой, у полі билинонька коливається». Потім довгі роки листування (до речі, свого першого листа Леся відписала дядькові майже одразу, для цього вона навіть спеціально навчилася писати). Але регулярне, систематичне листування між ними розпочалося з 1888 року та завершилося давно вимріяним побаченням у Софії на початку 1895 року. Ці листи із порадами та настановами Михайла Петровича мали величезний вплив на підростаючи Лесю. Пізніше, в листі до О. Кобилянської, Леся Українка підкреслить що вважає дядька за свого вчителя: «бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т. ін.».
Опосередкований характер цього впливу завважував полтавський письменник Петро Одарченко, який стверджував, що: «М. Драгоманов ніколи не нав’язував своїх думок, не примушував приймати своїх поглядів, не вимагав сліпого послуху, - він давав тільки поштовх для самостійного думання і для виявлення власної творчої думки». А результат Драгоманівського впливу на небогу найяскравіше схарактеризував полтавський літературознавець Микола Зеров. Він, погоджуючись із ствердженнями Л. М. Шишманової (дочка М. П. Драгоманова – авт.), що Леся Українка була «духовною дочкою» М. Драгоманова та письменниці Л. М. Старицької-Черняхівської, що Леся «заховувала щиру любов і велику пошану до свого дядька і лишалася вірною заступницею його ідей», дає свій коментар-розуміння, або як він каже «маленьке доповнення»: «Зобов’язана дядькові багатьма поглядами, багатьма своїми інтересами, завжди підтримуючи в собі культ його думки, - вона здобула проте на певну розумову самостійність, і сама зробила з його науки всі потрібні їй висновки». Тож, зробивши з Драгоманівської науки всі потрібні їй висновки, Леся Українка зуміла знайти свій власний і в літературі, і вжитті.
Уперше на Полтавщину, в Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі літні місяці. В 1883 році з червня до 7 серпня гостювала разом з матір’ю в бабусі. Два тижні провела в Гадячі в 1887 році — з 21 серпня до початку вересня; в 1893-у — з 8 червня до 15 серпня. В цей час познайомилася з учителькою А. Макаровою, з якою потім дружила. В середині червня 1898 року приїхала сюди з Криму й прожила до останньої декади серпня.
З 1899 по 1906 роки, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на дачі, яку Олена Пчілка збудувала спеціально для своєї дочки на хуторі Зелений Гай. Тоді ця містина була за 2 кілометри од міста, а сьогодні - околиця Гадяча. Влітку 1899 року на гостини до Лесі приїхала Ольга Кобилянська, а пізніше її відвідували Сергій Мержинський, Климент Квітка, Фотій Красицький, Гнат Хоткевич та ін. Влітку 1904 року в Зеленому Гаю художник Фотій Красицький намалював портрет Лесі Українки.
З Києва Леся приїздила сюди через Бахмач, Ромни до Лохвиці, а далі в кареті «полтавським широким шляхом» до Гадяча. Їй дуже подобалися гадяцькі краєвиди і вона вважала, що там така Україна, що «українішої» й нема ніде. Писала матері з Одеси: «Дуже вже мені хочеться додому, до тебе, на тихі води, на ясні зорі: все здається, що там скоріше минеться моя втома...».
З Гадяча поетеса виїздила в села Будища (Монастирські), Броварки, Ковалевщину, на Цяччий хутір.
Власне, саму Полтаву, Леся Українка відвідала наприкінці літа 1903 року, коли разом із матір’ю приїхали на відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському. Леся Українка стала окрасою в гроні славних діячів літератури: Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Володимира Самійленка, Михайла Старицького, Василя Стефаника та ін. Зберігся будинок адвоката Миколи Дмитрієва, де вона зупинялася з матір’ю (пл. Леніна, 3, тепер вул. Конституції).
Відпочиваючи й лікуючись на берегах Псла, спілкуючись і з рідними та друзями, поетеса займалася також творчістю. У Гадячі вона написані вірші «Роберт Брюс, король шотландський» (1893), «Порвалася нескінчена розмова...» (1898), перекладала російською мовою влас¬ну п’єсу «Блакитна троянда» (1898) й оповідання О. Кобилянської «Голосні струни» (1899) та ін. Під час перебування в урочищі Зелений Гай були написані твори: «Сфінкс», «Ра-Менеїс» (1900), «Ніобея», «Осінні співи» (1902), «Напис в руїні» (1904), «Три хвилини» (1905), «Тиху задуму вечірнюю», «Пророк» (1906). Писала оповідання, статті, нариси, листи.
І куди б потім не закидала доля Лесю Українку, вона ніколи не втрачала зв'язок із полтавським краєм. Поетеса завжди слідкувала за громадсько-культурними подіями на Полтавщині, цікавилася людьми, яких тут знала, дбала про поповнення громадської бібліотеки. Вона друкувалася в часописі «Рідний край», цікавилась прогресивною газетою «Полтавщина».
1908 року з ініціативи Лесі Українки була споряджена на Полтавщину фольклорно-етнографічна експедиція для збирання і запису на фонограф народних дум (керував Філарет Колесса).
На смерть співачки досвітніх вогнів відгукнулися телеграмами селяни Опішні, Мануйлівки, Остап’євого та ін. На похороні була присутня полтавська делегація.
Ім’ям Лесі Українки в Гадячі названо центральну вулицю, районну бібліотеку, якою вона користувалась. При цій бібліотеці створена літературно-меморіальна кімната.
У фондах ПОУНБ ім. І. П. Котляревського літературні джерела про життя і творчість Леся Українки представлені різнобарвною палітрою, починаючи із цілісних монографій і до прискіпливих розвідок окремих сторін буття і творчості. Непересічною цінністю більшості біографічних праць є те, що вони не тільки повно і розмаїто висвітлюють життєпис великої поетеси, але й розкривають зв'язок Лесі Українки з полтавським краєм.
Але найціннішими джерелами, які неупереджено і повно розкривають особистість митця – це його творчий спадок. У нашій бібліотеці твори Лесі Українки представлені широким загалом праць і різноманітних джерел. Передусім, це літературно-публіцистична та епістолярна спадщина, яка представлена виданнями різних років як українських, так і закордонних видавництв. Крім того, ви зможете не тільки прочитати, але й прослухати твори Лесі Українки у чудовому виконанні української актриси Ади Роговцевої. А також переглянути художні фільми за мотивами драми-фєєрії «Лісова пісня» реж. В. Івченка (1960 р.) та реж. Ю. Іллєнка (1980 р).
Пропонуємо вашій увазі також перелік віршів, які Леся Українка написала саме на Полтавщині:
Роберт Брюс, король шотландський (1893, Гадяч)
Порвалась нескінченна розмова.. (1898, Гадяч)
Сфінкс (1900, Зелений Гай)
Ра-Менеїс (1900, Зелений Гай)
Ніобея (1902, Зелений Гай)
Осінні співи (1902, Зелений Гай)
Напис в руїні (1904, Зелений Гай)
Немає коментарів:
Дописати коментар