КАЛИНОВЕ НАМИСТО: Книжковий інскрипт як факт книжкової культури

вівторок, 20 квітня 2021 р.

Книжковий інскрипт як факт книжкової культури

Інскрипт у широкому розумінні – це напис. За змістом він може особистим або офіційним, вітальним або надгробним, за формою – і прозовим, і поетичним. Інскрипти або автографи нерідко стають відправною крапкою для розуміння культурних зв’язків, взаємовідносин дарувальника і тієї людини, кому дарується книга, дають додаткову інформацію про життя того чи іншого письменника. Є ще написи на книгах, залишені читачем цієї книги як роздум над прочитаним. Це може бути і текст, і малюнки. Сам факт того, що автор тримав книгу в руках, залишив на пам’ять нащадкам дарчий напис, мітки, позначки, робить її цінною та унікальною. Тож автограф є унікальним історичним джерелом. Значна частина видань з автографами стають книжковим пам’ятками і бібліографічною рідкістю.
Науку, яка займається вивченням автографів називають маргіналістикою, проте інскрипти досі не є об’єктом спеціального глибокого дослідження. Найактивніше інскрипти вивчають книгознавці, а також текстологи та біографи. Якщо для книгознавців дарчий напис є тим елементом, який робить конкретний примірник видання оригінальним, розкриває історію його побутування, то текстологи розглядають його як самодостатній текст, біографи – як цінне джерело історико-біографічної інформації про його автора чи адресата.

Збирати автографи людство почало дуже давно, але мода на їх колекціонування розпочалася з Франції кінця 16 століття, більшого розповсюдження автограф набув у кінці 19 ст. та існує й донині.

Протягом всього існування нашої бібліотеки її відвідувало і відвідує значна кількість неординарних та творчих особистостей: науковці, письменники, літератори, історики, педагоги, краєзнавці, художники, медики, аграрії, музейники, багато з яких залишили пам’ятні автографи чи дарчі написи на своїх книгах. Всі автографи чи інскрипти – це своєрідний літопис часу. Запрошуємо зануритися у цікавий світ написів та познайомитися з цінними виданнях з фонду Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.

Педагог та історик, краєзнавець і громадський діяч, дійсний член Полтавської вченої архівної комісії Матвій Григорович Астряб був родом з Лемківщини. У 1893 році переїхав на Полтавщину, на батьківщину дружини у Лубни, де прожив до кінця життя. З 1920 року працював завідувачем Лубенського архіву. Був одним з організаторів з'їзду краєзнавців Лубенщини у 1923 році. Матвій Григорович був високоосвіченою людиною, справжнім ентузіастом дослідження історії рідного краю. Його праці друкувалися в «Киевской старине», «Матеріалах до української етнології».
Ряд своїх праць з історії Полтавщини 18–19 ст. вчений опублікував у «Трудах Полтавської вченої комісії». Назвемо ті, які й сьогодні зберігаються у фонді нашої наукової бібліотеки: "Старая Полтавщина и столетняя тяжба Марковичей со Свечками и Пасютами (1720–1827 гг.)" (1912); "Земли церквей Лубенского Духовного правления" (1913); "Столетие Лубенского высшего начального училища (1814–1914 гг.)" (1914). Цінності останній книзі надає дарчий напис Матвія Астряба на обкладинці «В Библіотеку Полтавской Духовной Семинаріи от автора». До речі, це видання оцифроване і повний текст розміщений на сайті бібліотеки, пошук здійснюється через електронний каталог.

Дарчий напис Миколи Федоровича Сумцова - українського фольклориста, етнографа і літературознавця. Доктор філологічних наук. Видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства. Перший викладач Харківського університету, який почав виголошувати академічні лекції українською мовою (з 1906 року).

"Въ Полтав. Обществ. библ. от профес. Н. Сумцова. 33 кн. и брошура".

Дарчий напис Олександра Івановича Скворцова – професора сільськогосподарської економії, помічника директора, першого виборного директора Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва Василю Васильовичу Докучаєву: «Многоуважаемому Василию Васильевичу Докучаеву от автора» на виданні «Скворцов А. Влияние парового транспорта на сельское хозяйство» (Варшава, 1890). Всім добре відомі зв’язки В. Докучаєва з нашим краєм. Адже вчений протягом шести років (1888–1894) на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. За його ініціативи було складено ґрунтові карти губернії, створено у Полтаві природничо-історичний музей.

На виданні «Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Естественно-историческая часть: отчетъ Полтавскому губернскому земству. Вып. 12. Лохвицкій уѣздъ» (СПб., 1892) інскрипт - «Дорогому Валериану Константиновичу Агафонову отѣ составителя». Валеріан Костянтинович Агафонов - магістр мінералогії і геогнозії, асистент при кафедрі мінералогії у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. Учень В. В. Докучаєва, однокурсник та близький друг В. І. Вернадського, з яким працював в експедиції В. В. Докучаєва у Полтавській губернії. В складі Полтавської експедиції В. В. Докучаєва досліджував ґрунти Прилуцького повіту, брав участь у багатотомному виданні матеріалів до оцінки земель Прилуцького повіту Полтавської губернії В. В. Докучаєва
Дарчий напис зробив укладач книги Костянтин Дмитрович Глінка, вчений-грунтознавець, доктор геолого-мінеральних наук (1906), професор (1896), академік АН СРСР (1927). Протягом 1906–14 рр. очолював експедиції з вивчення ґрунтів низки губерній Росії, зокрема Новгородської, Вологодської, Смоленської, а також Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії. Вивчав закономірності географії ґрунтів та їхньої картографії, а також процесів ґрунтоутворення. Засновник наукового напряму – палеоґрунтознавства. Запропонував класифікацію та першу в світі карту ґрунтів. Автор фундаментального підручника «Почвоведение». Наукова спадщина вченого зберігається у цінному книжковому фонді Фундаментальної бібліотеки ХНАУ імені В. В. Докучаєва.

Автограф одного із засновників Полтавської громадської бібліотеки - агронома Павла Михайловча Дубровського

У рідкісному фонді відділу краєзнавства збереглася книжка відомого археолога, музейного діяча Михайла Рудинського "Архитектурне обличчя Полтави" (1919).

На форзаці - дарчий напис: "Вельмишановному Т. Т. Каминському 29/ІІІ 1925 Київ". Феодосій Тимофійович Камінський - краєзнавець, археолог. Учасник І світової війни. З березня 1921року працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 р. по 29 вересня 1929 р. директором Миколаївського історико-археологічного музею. З 1954 р. по 1958 р. працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею.

Ця книжка знаходилася у фонді Бібліотеки Миколаївського обласного краєзнавчого музею, про що свідчить штамп.
А повернулося видання до Полтави, ймовірно, вже після смерті власника, тобто у 1980-х рр. ХХ століття. Малюнки у книзі зроблені Федором Рожанковським.

Дарчий напис від автора "Искренне уважаемым друзьям Ел[ене] Ив[ановне] и Евг[гению] Леоп[ольдовичу] Кавецким.

Є. Л. Кавецький (1864 ― 1939) ― російський і радянський лікар-патологоанатом, психіатр, епідеміолог. Доктор медицини, професор. Ректор Самарського державного університету в 1923—1927 рр. Працював у Полтаві. На початку 1890-х рр. одружився з Оленою Іванівною Корсун.

Автор - Сосновський Михайло Іванович (1863–1925), революціонер-народник. Син чиновника, уродженець Полтавської губ., в 1882 г. студент Київского, а в 1883 г. Петербурзького фізико-математичного факультету. Брав участь у замаху на Олександра III. Був на засланні. Повернувся в Полтаву. Був гласним міської думи. Перебравшись в Ташкент, після революції Сосновський деякий час працював головним бібліотекарем Ташкентського університету...

Видання Самарського Губернського Земства 1917 року - стаття В. Г. Короленка «Война, Отечество и человечество (письма о вопросах нашего времени)» (вперше була надрукована у газеті «Русские ведомости» в серпні 1917, № 186, 188, 194, 196). Витримала 11 видань окремою брошурою, викликала широкий резонанс у суспільстві.
Надзвичайної цінності виданню надає інскрипт Володимира Короленка: "Глубоко уважаемому Андрею Петровичу Шимкову на добрую память от бывшего петровца В. Короленко".
Адресат - Андрій Шимков народився в с. Михнівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Полтавську гімназію, в 1860 році — Харківський університет. А. П. Шимков був почесним мировим суддею по Харківському повіту, а також у званні земського гласного по Харківському і Кобеляцькому повітах, гласним Полтавського губернського земства і гласним Харківської Думи. З 1879 по 1890 рік був Головою Харківського Товариства поширення грамотності в народі. У 1899 році був призначений уповноваженим з сільськогосподарської частини в Харківській губернії. 6 травня 1904 А. П. Шимков призначений директором Московського Сільськогосподарського Інституту.
З 1909 року перебував Президентом полтавського Товариства сільського господарства, а також був редактором полтавської газети «Хуторянинъ».
У літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка є такий самий примірник цієї книги, тільки автограф адресований Ользі Степанівні Волкенштейн, дружині лікаря Олександра Олександровича Волкенштейна.

Цінною є праця «Крестьянское землевладение в Полтавском уезде в 1767 г.» (1895) Венедикта Олександровича Мякотина (1867–1937), російського історика, публіциста, політичного діяча. Закінчив гімназію в м. Кронштадт та історико-філологічний факультет Петербурзького університету, після чого був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. У 1891–1900 рр. викладав історію в різних навчальних закладах. Центральне місце в науково-дослідницькій роботі Мякотина займали проблеми історії України 17–18 ст. На книзі - дарчий напис «Многоуважаемому Николаю Михайловичу Коркунову от автора». М. Коркунов - російський вчений-юрист, філософ права.

На виданні «Труды Полтавской Сельско-Хозяйственной опытной станціи» (1912) дарчий напис від укладча - Бенціона Мойсейовича Вельбеля (агрохіміка, керівника хімічної лабораторії Полтавської дослідної станції): «Въ библіотеку Ставропольской С. Хоз. Оп. Станціи от автора Б. М. Вельбеля. Съ просьбой обмена изданіями по адресу: Ново Александрія (Люблинск. Губ.».

Бібліотекарі переконані, що віртуальна виставка не залишить нікого байдужим, це по-перше. А по-друге, ви остаточно повірите у те, що бібліотека – не щось сіре, нудне та бездиханне, це справжня скарбниця знань, джерело натхнення та розвитку!

Дарчий напис сина Володимира Малика - Олександра Володимировича Сиченка, письменника, заслуженого лікаря України.

Автограф Галини Василівни Вовченко, колеги-бібліотекаря, потеси, фотографа.

Дарчий напис активної читачки Бібліотеки, члена НСЖУ, письменниці Оксани Володимирівни Кравченко.

Автограф Івана Петровича Долюка

Інскрипт Петра Петровича Ротача, відомого літературозанвця, краєзнавця, енциклопедиста. Наразі у відділі краєзнавства зберігається понад 700 книг, які об'єднані у книжкову колекцію Петра Ротача.