Фізичне виховання було одним з основних видів щоденної діяльності людей: у підготовці до праці, при виконанні оборонних функцій, у проведенні обрядів. На ранніх етапах свого розтоку воно відображало особливості життя людей через фізичні вправи, ігри та розваги, що пов’язані з полюванням, ловлею звірів, риби. Це були вправи та ігри, що нагадували стрільбу з лука, метання каміння в ціль, накидання аркану на дикого коня, метання списа у ведмедя…Цікаві були вправи та ігри, пов’язані з обрядами й святами народного календаря: танці, стрибки через вогонь, імітували рухи тварин…
В далекі часи, коли не існувало ще навіть слова спорт, безкінечна боротьба українських козаків з ворогами вимагала від них великої фізичної сили, навичок володіння зброєю, витривалості. За указом 1619 р. гетьмана України П. Конашевича-Сагайдачного у кожнім сотеннім, полковім містечку витоптували ділянки землі, які називалися «покачайлівками», де козаки проходили навчання з верхової їзди, рубали лозу,тренувалися у шабельному та рукопашному бою, боротьбі, стрільбі. Вчилися володіти піками,а на водоймищах та річках плавали з конем і без коня.
З усіх цих видів бойових вправ і розпочався розвиток сучасних видів спорту. Із цих козацьких тренувань брали моральну і фізичну силу широко відомі полтавські спортсмени, що їх у народі звали «силачі».
Уродженець села Красенівки Золотоніського повіту колишньої Полтавської губернії Іван Піддубний протягом 1905-1910 років статав шестиразовим чемпіоном світу з вільної боротьби. Першим із українських борців він виїхав за кордно на змагання, 11 разів виходив на килим «Казино де Парі» і кожного разу перемагав. Провів 2 тисячі боїв. У 1905 році став чемпіоном світу серед борців-професіноалів. Покинув килим у 70 років.
З Полтавою пов’язане життя видатного борця почату ХХ ст. І. Шемякіна. Визнаний переможець багатьох змагань, відомий у Російській імперії і за її межами борець після поранення в часи Першої світової війни 1916 р. переїхав до Полтави. Тут він, змінивши клімат, почав посилено тренуватися, відновлювати сили і, завдяки щедрій полтавській землі, набув сили і витривалості, якими славився раніше. І. Шемякін бере участь у турнірах із Французької боротьби, виступає з атлетичними номерами. Багатьох борців зі світовими іменами перемагав Шемякін, але зустрічі із легендарним І. Піддубним, що цікаво, завжди закінчувалися нічиєю. І Шемякін виступав у цирку до 1941 р. Він вів величезну тренерську роботу, читав лекції із фізичного розвитку в полтавських фізичних клубах. До останніх днів свого життя спортсмен відзначався великою фізичною силою і не припиняв тренувань у Полтаві.
Богатирською силою славився на всю Полтавщину Мефодій Аркадійович Кулябко-Корецький. Він був відомим гирьовиком у 30-50 рр. Спогади сучасників про нього більше нагадують легенди та фактом залишається орден Бойового Червоного Прапора, яким був нагороджений спортсмен. Є. Корнілич, якому пощастило бути знайомим із силачем уже в кінці 50-х років згадував: «одного разу я умовив зробити показові виступи, то він однією рукою дві двопудові гирі разів п’ять підняв», а було на той час чоловікові далеко за 60 років.
Культура древніх цивілізацій завжди викликала цікавість у людства. Тим, кого цікавить гармонійний розвиток особистості, завжди цікава була історія давньогрецького суспільства, невід’ємною сторінкою якого був феномен мирного суспільного життя – Олімпійські ігри.
В історії сучасного олімпійського руху особливе місце займає Полтавщина. Біля витоків відновленого олімпійського руху стояв полтавець О. Бутовський, член першого Міжнародного олімпійського комітету.
Олексій Дмитрович Бутовський – видатний спортивного діяча, один із засновників сучасних Олімпійських ігор, член Міжнародного Олімпійського Комітету, вченого педагога. Девізом всього життя О. Бутовського стали слова його батька: «… Да будет воля Божья, да направит Бог дела наши к прямому, а не мечательному благу… человечества». Він виріс у освіченій дворянській сім’ї. З кров’ю батька і молоком матері О. Бутовський ввібрав у себе непримиренну відразу до насильства. І якщо захищати батьківщину почесно, то сприяння розпаленню воєн він уважав гріховною справою. О. Бутовський вважав, що замість збройних конфліктів людство має винайти віддушину для виходу емоцій і енергії. Щось на кшталт змагання, але не руйнівної властивості. Генерал-майор О. Бутовський у Парижі познайомився із П’єром де Кубертеном. Той розповідав, що у древніх еллінів Олімпійські ігри були одним із дієвих засобів протистояння війні. Кубертен і Бутовський знайшли на цьому грунті спільну мову. О. Бутовського включили до Міжнародного Олімпійського комітету. З цього часу полтавський засновник олімпійського руху стає палким пропагандистом олімпійського руху у всьому світі.
Полтавці стали не тільки активними учасниками новітніх Оімпійських ігор, яскрава плеяда полтавських спортсменів одержала звання олімпійських чемпіонів.
Гімнастка Н. Бочарова виборола 2 олімпійські медалі на Олімпіаді у Хельсінкі у 1952 р.
Кременчужани Н. Ткаченко (легкоатлетичне багатоборство) та В. Кисельов (штовхання ядра) стали олімпійськими чемпіонами у 1980 р. в Москві.
К. Куришко стала олімпійською чемпіонкою з греблі в 1972 р. у Мюнхені.
Б. Онищенко став олімпійським чемпіоном із сучасного п’ятиборства у 1972 р. у Мюнхені.
Олімпійським чемпіоном став лубенчанин В. Романенко (Мельбурн, 1956 р.) – стрільба з гвинтівки.
Крім того, ціла низка полтавців була призерами та учасниками Олімпійських ігор.
Полтавщина мала і має певні успіх у галузі фізичної культури і спорту. Відомі успіхи полтавської команди «Вимпел» із мотоболу та мотобольної команди «Нива» із с. Вишняків Хорольського району.
Певні успіхи мали футболісти Полтавщини. Полтавці володіли Кубком України (1956). У 1997 р. на чемпіонаті України команда «Ворскла» завоювала бронзові медалі, а кременчуцький «Кремінь» вийшов у вищу лігу. Однією із найколоритніших постатей у полтавському футболі є, безперечно, тренер «Ворскли-2» І. Шарій. За свою 25-річну кар’єру футболіста він зробив неабиякий внесок у розвиток як полтавського так і українського футболу.
Високі спортивні результати показують ветерани спорту Полтавщини. Олена Федорівна Чуб (1924-2015) двічі піднімалася на вершину Ельбруса, побувала на найвищих вершинах гір Кавказу, Тянь-Шаню та Алтаю. О. Чуб до останніх років перебувала у активній спротивний формі. Мала низку нагород за досягнення у своїй віковій групі. Анастасія Іванівна Дойнікова (1939 р. н.) 25-кратна чемпіонка України з лижного спорту серед ветеранів, багатократна чемпіонка України з марафонського і супермарафонського бігу. Про свій вік вона говорить: «Я не люблю такі дати святкувати, бо це ближче до фінішу. А я ще хочу стартувати, і не один раз».
З 1993 р. Україна стала повноправним членом Міжнародного параолімпійського комітету. Полтавці увійшли в історію параолімпійського руху яскравим сузір’ям спортсменів-паралімпійців: Є. Богодайко, Д. Виноградець, Я. Денисенко, Є. Дементьєв, О. Хруль.
Завзятим полтавцям є з кого брати приклад. На зразках і досягненнях видатних спортсменів Полтавщини, використовуючи народні традиції фізичного гарту формувати уміння і навички здорового способу життя, організації корисного дозвіллія та активного відпочинку, розвитку і відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров’я, виховання позитивних моральних і вольових якостей.
Нижче пропонуємо безпосередньо ознайомитися з джерелами з фонду Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.
Немає коментарів:
Дописати коментар