четвер, 4 листопада 2021 р.

Видатні родини Полтавщини (Х)

 Ханко
Остап Ханко, дослідження свого родоводу почав словами: «Чотири роди, які сформували генетику О. Ханка – по батькові роди Ханків і Карпусів, а по матері роди Лугових і Бутенків».
Віталій Ханко, зокрема, зазначає «…мій тато, нащадок давнього, з ХVII ст., козацького роду.»
У реєстрі війська Запорізького за 1649 р. значиться Іван Ханко – козак Золотоніської сотні Черкаського полку. А патріархом роду дослідники вважають козака Данила Ханка. Уже на початку ХІХ ст. Лука Ханко отримав статус «дворянина, состоящего в подушном окладе».
В Енциклопедії мистецтва Полтавщини знаходимо відмості про Параску Ханко – вишивальницю з хутора Ханків поблизу містечка Сорочинців. На сільськогосподарській виставці у 1884 р. у Миргороді експонувала вишиваний рушник і дві жіночі сорочки з традиційними народними візерунками. Те ж джерело дає відомості про Івана Павловича Ханка – художника, що одержав освіту у Миргородській художньо-промисловій школі. Він викладав малювання і креслення в реальних училищах м. Батумі й м. Грозного на Кавказі. Загинув у роки Першої світової війни.
Микола Ханко був чиновником поштово-телеграфної контори у Миргороді, 1913 р. нагороджений срібною медаллю на честь 300-річчя династії Романових. В. Ханко згадує: «У кімнатах будинку, спорудженого ще моїм дідом Павлом Івановичем у 1880-х рр., стояли старосвітські меблі, столи й дивани були вкриті візерунчастими тканинами і килимами з характерними миргородськми орнаментальними мотивами. У червоному кутку світлиці над столом – ікони в спеціально прибраних вишиваних рушниках, обабіч – у рамках по кількадесят світлин, портрети представників роду Ханків.» М. Ханко був музикантом, співаком і танцюристом, аматором-графіком, за своє довге життя зібрав дві добірні книгозбірні, колекціонував марки. Його син від першого шлюбу Олександр працював у відділі стародавньої історії Полтавського краєзнавчого музею, загинув у роки Другої світової війни. Син від другого шлюбу – Віталій Миколайович Ханко – мистецтвознавець, історик мистецтва, дослідник роду Ханків. Про своє оточення у дитячі роки В. Ханко пише: «Це були скромні за характером люди, вони, наскільки це було можливо в умовах тоталітарної системи, перебували в українській стихії. Як українці любили бандурний спів, українські народні пісні, були патріотами і пошанувальниками рідної історії й рідного Миргорода».



Віталій Миколайович Ханко одержав освіту у Миргородському державному керамічному технікумі та Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна в Ленінграді. Він працював художником скла Романівського склозаводу на Житомирщині, викладачем художніх дисциплін Миргородського державного керамічного технікуму, заступником з наукової роботи директора Полтавського художнього музею. З 1995 р. В. Ханко – доцент кафедри образотворчого мистецтва архітектурного факультету Полтавського національного технічного університету, з 2002 р. – доцент кафедри товарознавства непродовольчих товарів Полтавського університету споживчої кооперації України. Він є автором понад 700 публікацій у періодичній пресі, збірках та енциклопедіях, автор низки довідкових праць з історії мистецтва Полтавщини. Головні напрямки його наукових досліджень: мистецьке життя Полтавщини, зокрема народні промисли і ремесла, український архітектурний стиль, життєписи діячів мистецтва і науки. О. Федорук писав: «Течія художніх рухів, потужні струмені культурно-мистецького життя Полтавського регіону й до сьогодні вияскравлюються крізь призму власного досвіду В. Ханка. З усіх статей, абзаців, рядків вимальовується образ непересічного громадянина, культурного діяча, вболівальника за рідну культуру, шанувальника великих національних традицій, постає багатогранний образ дослідника, що, тримаючи в полі зору цілість української культури, плекає і доносить велич імен творців, які працювали заради рідного народу, в ім’я великої суверенної України.»
Остап Віталійович Ханко – мистецтвознавець, націолог, керамолог, видавець. В сфері його наукових зацікавлень перебувають естетика, дослідження мислення, народознавство. Він є автором книг, публікацій у періодичній пресі.
Вже у віці 13-14 років О. Ханко проводив етнографічні дослідження, пізніше вивчав керамологію, займався відродженням національних традицій українців у побуті.
У студентські роки займався науковою діяльністю, учасник наукових конференцій, культурно-громадських заходів у Полтаві, Києві, Харкові, Миргороді, Опішному.
З діяльності Остапа Ханка останніх років – виявлення половинних чисел української системи лічби і обґрунтування необхідності їхнього буття в академічній національній математиці, пропозиція з внесення до Конституції України права на національне мислення. І перше в сучасній науковій практиці він провів монографічне книжкове дослідження українського народу як народу мислителів, здійснив і книжкові студії з теорії націології, котрі поклали початок будові націології як науки, наповнюючи витворений шістдесятниками термін «націологія» конкретним науковим змістом.
Сьогодні Остап Ханко – вдумливий науковець і діяльний видавець, палкий патріот і завзятий етнорушій, теоретик і практик, націолог і народознавець.
Валентина Ханко – дружина Віталія Миколайовича і мати Остапа Віталійовича за освітою художник декоративно-ужиткового мистецтва і саме цей напрям творчої діяльності найширше представлений в її доробку. Це гобелен, аплікація на тканині, макраме, кераміка, розпис на дереві, композиції з природних і штучних матеріалів тощо.
Сама В. Ханко так визначає себе і свою діяльність: «Для мене творчість – це життєва необхідність. Захоплює аплікація, макраме, малярство, графіка, кераміка, ікебана, гобелен, розпис на дереві. З-поміж цього розмаїття текстиль – це той матеріал, який доступний і в матеріально найскрутніші часи. Оскільки я родом із народу, мене надзвичайно хвилює наше народне мистецтво, - тому й моя творчість близька до народного джерела. Вишивка, гончарство, скло, різьблення, плетіння, карбування – все це мене наснажувало і наснажує. Загалом творчість приносить мені велику радість, дає сили боротися з банальністю життя.
В моїх творах переплелися минуле і сучасність. Не може людина стати на справжній мистецький грунт, не знаючи свого коріння, коріння свого роду і народу. Щаслива тим, що народилася на українській землі, так щедро обдарованій талановитими людьми, чудовою і неповторною природою. Понад усе люблю рідну землю, і, як можу, оспівую її, прилучаю до цього й інших. Думаю, що тільки краса і духовність врятують наш люд од усього злого й поганого, що його оточує, - треба тільки частіше і відчутніше звертатися до цієї краси. Наша українська краса має символіку.»
***

Валентина Ханко: декоративно-ужиткове мистецтво, графіка, малярство: каталог творів. – К.: Видавець О. Ханко, 2007. – 80 с.: іл.
Віталій Ханко: біобібліографічний покажчик. – К.: Видавець О. Ханко, 2007. – 220 с.: іл.
Остап Ханко: біографічний і книгографічний покажчик. – 2-е вид., доп. І випр.. – К.: О. Ханко, 2007. – 76 с.: іл.
Пошивайло О. Короткий академічний словник сучасних українських керамологів (культурна керамологія). – 2-е вид. – Опішне: Українське Народознавство, 2009. – 312 с.
Федорук О. Віталій Ханко – дослідник українського мистецтва // Образотворче мистецтво. – 2006. - № 2. – С. 114-115.
Ханко В. М. Енциклопедія мистецтва Полтавщини: в 2-х т. – Полтава: АСМІ; К.: О. Ханко, 2014. – Т. 2. - 436 с.: іл.
Ханко В. Світло бібліотечної оселі // Миргородська міська бібліотека імені Д. Гурамішвілі: до 140-річчя заснування. – Миргород: Миргород, 2001. – С. 47-55.

Немає коментарів:

Дописати коментар