Дорогі друзі, шановні читачі, сьогодні відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського і бібліотека-філіал 4 Полтавської МЦБС разом з моєю колегою Ганною Панютою розпочинають віртуальний бібліотечний марафон до 300-річчя Г. С. Сковороди «Мандрує світом його слава». Чернець без ряси, мандрівник, самітник. За способом мислення – філософ, богослов, містик. За способом діяння – учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Жив по садках, монастирях, пасіках, де міг справді відчути, як тихо збігає час, де мав нагоду влаштувати своє життя за порадами здорового глузду, згідно із заповідями Христа.
Пам’ять Григорія Сковороди вшановують повсюди: від архітектури до нумізматики. Ім’ям письменника названо село на Харківщині та багато вулиць по всій Україні. Про життя філософа нагадують меморіальні дошки та навіть ботанічні пам’ятки.
Не обійшли своєю увагою непересічну постать Сковороди художники та письменники. Сьогодні ми хочемо познайомити вас з творчістю поетів Полтавщини, які присвятили свої віршовані твори Григорію Савичу Сковороді.
Почнемо знайомство у зворотній хронології. Тобто від поетів нашого часу до поетів сучасників Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Котляревського.
Письменник, літературознавець, журналіст, критик, публіцист Микола Васильович Костенко (1939-2016) добре відомий багатьом з нас. Народився на Лубенщині. Він був головним редактором антології полтавських літераторів ХХ століття «Калинове гроно». Микола Костенко - автор численних, поетичних, прозових та публіцистичних творів. Хочемо порадити книгу М. Костенка "Старе вино" (Полтава, 2006), у якій, зокрема, вміщено вірш, присвячений мандрівному філософу «Для чого світ ловив?»
Микола Костенко
Для чого світ ловив?
«У русі головне – це супокій», -
Сковорода казав колись по втомі.
Він спокій мав у тім Небеснім Домі,
Де висіявсь під вікнами кукіль.
Вузлом шляхи мандрівні заплелись,
Де босі ноги мудреця ступали,
А серце в пилюзі страждань скупалось,
Бо душу вберегла Господня вись…
Та хоч би слово десь про коліїв,
Про гайдамак, про помсту та образи!..
В саду пісень божественних щоразу
Хтось голос крав гримучих солов’їв.
І світ ловив – сердешний, не спіймав…
А що було? Які його уроки?
У єресі біблійній – той же спокій,
Гнів серця – аритмії справ нема.
Пройшов, як тінь архангела в пітьмі,
Зісохлась мисль збунтовано-негрізна…
Він – геній, що несе рятунок пізно.
А ми – самі. Давним-давно самі.
Федір Захарович Гарін. Поет, перекладач. У поезіях Гаріна – оптимізм, сковородинівський потяг до мандрів і простого життя, любов до людей праці, природи рідного краю. І збірка поезій, у якій надруковано вірш, присвячений Г. Сковороді, має назву «І знову в дорогу» (Харків, 1979).
Мандрує світом його слава
Жить міг би затишно, буденно,
Буть ситим, гроші мать легкі.
А він – філософ і учений –
Подавсь туди, де бідаки.
Читав Горація. Спінозу,
Знав грецьку мову і латинь,
І все життя провів в дорозі
Із думами про світло й тінь.
В селянській простій одежині
Пізнав поет Сковорода,
Як вітер тужно, лебедино
В просторах степових рида.
Найдальші змірявши дороги,
Він, що у серці правду ніс,
Вслухався в темінь сіл убогих
І у псаломний скрип коліс.
Нехай за смілість й гостру вдачу
Його назвали диваком.
Було йому нестерпно бачить,
Як пан знущавсь над кріпаком.
Це він у ті часи злиденні
Казав: «Скорбить душа мені».
І вірив сонячно, пісенно,
Що надійдуть щасливі дні.
Боровсь, а не чекав приходу,
І сад пісень своїх створив.
І не виходив із народу,
А з ним, його стражданням жив.
Микола Філянський (1873-1938) познайомився з творчістю Г. Сковороди, коли йому виповнився 21 рік. Відтоді він перейнявся ідеями філософа, його поглядами на світ і природу. Інтерес у поета до Сковороди не пропадав до кінця життя. Відомий факт, що Микола Філянський готував навіть збірку Г. Сковороди в перекладах на сучасну українську мову. Але на жаль його робота не збереглася.
«Mecum porto» (З собою ношу (лат.))
Всяк час стоїть передо мною:
Іде тихенькою ходою,
Високе чоло, постать горда,
Сопілка, том чийсь - mecum porto.
В його руці дорожній кий –
СвідОк єдиний дум і мрій,
І пісня рідная в устах,
І пил сандалій – вічний шлях.
Ще за мої юнацькі дні,
Як став він перше при мені,
Чийсь голос тихий, голос ясний
Сказав про образ той прекрасний:
«То привид, що зникає враз,
Як тільки зірне будня час.
Один із тих, хто на хвилину
До нас спускається в долину,
Щоб нам явити серця мир
І вічну радість дальніх гір…
То смертний ворог суєти,
Життям чиїм так мариш ти:
Не пізнаєш Сковороди?»
Микола Григорович Філянський з’явився на світ 19 грудня 1873 року в селі Попівка (нині Миргородського району. Перша збірка поезій під назвою “Лірика. Том І”, а ще через п’ять років – “Calendarium. Том ІІ”. Оці перші проби пера виявилися, відверто кажучи, не дуже вдалими. Відомо, що Михайло Коцюбинський написав розгромну рецензію, де були такі слова: “Будемо мати надію, що в день останнього суду Господь Бог простить поетові його гріхи і не згадає його віршів”. Але Микола Філянський не полишив займатися поетичною творчістю, поступово покращував свій стиль, публікувався в українській пресі. Коли вибухнула революція та було проголошено Українську Народну Республіку, Микола Філянський повернувся на Батьківщину.
Але настали страшні часи сталінського терору. Микола Філянський з його невичерпною любов’ю до України та її старовини, символістською поезією та музейною діяльністю зовсім не вписувався в прокрустове ложе співців “соціалістичного будівництва” та “щасливого комуністичного майбутнього”. 11 жовтня 1937 року енкаведисти влаштували трус у його помешканні в Запоріжжі та заарештували поета. Йому інкримінували типову для тих часів річ: причетність до контрреволюційної антирадянської диверсійно-терористичної організації – причому, протягом довгих 11 років. Участь в пошукових експедиціях була кваліфікована як виконання розвідницького завдання, отриманого від німецької розвідки. Покарання за такий “злочин” передбачалося одне – смертна кара. Вже 12 січня 1938 року Миколу Філянського розстріляли в Києві. Місце його поховання донині невідоме.
Серед творчого доробку поета, етнографа Павла Павловича Білецького-Носенка помітне місце посідають байки. Білецький-Носенко народився далекого 1774 року у Прилуках колишньої Полтавської губернії. Зокрема, є дві, присвячені цьогорічному ювілярові – Григорію Савичу. Байка «Сковорода» за визначенням українського літературознавця Павла Попова, є своєрідним гумористичним літературним портретом українського філософа.
Сковорода
Давно у нас на Україні
Жив добрий філософ Сковорода;
В його була розумній борода,
Чим в десяти панів підголені чуприни.
Хоч вітром мав набитую кишень,
Ні гадки ні о чім, веселий цілий день,
З свистілкой, з книгою,
Що біг надав, - все радий,
Свободний, ніби птах, сміється на весь ріт,
Що люди між собой гризуться, мов ті гади.
Що ж мав би він робить?..
Скажених сих мирить?
Хай дідько візьметься сам з пугой те змайстрить!
Колись проміж панів побачив свару, злість,
Несвітськії позви, неситую користь, -
Він кучму нахопив та вдрав у гай, сховався
Да там на самоті до вмори реготався.
«Се сміх на самоті напав Сковороду, -
Хтось нахопившийся з панів його питався. –
Чи се ж із глуздом до ладу?»
«Еге! – одповіда. Того я регочусь,
Що люд із глуздом не з’єднався,
Хіба їх із’єдна сам дідько да примус!»
Вірші звучали у виконанні Ганни Панюти, Світлани Конюшенко, Лариси Лисенко, Марини Федорової. Байку Г. Сковороди декламувала Вероніка Левицька.
Хочемо звернути вашу увагу, що можна використовувати хештег #мій_Сковорода і робити відеозаписи з творами як самого Григорія Савича, так і про нього. Долучайтесь до святкування ювілею! Хочемо порекомендувати книжку «Сковорода від А до Я» з серії абеток-енциклопедій для родинного читання, яку можна запитати у бібліотеці на Європейській, 141.
Приєднуйтесь до нас наступного разу. Орієнтовно наш марафон відбудеться 27 липня. Про час повідомимо додатково. Ми з Ганною Володимирівною дякуємо всім за участь у нашому бібліотечному марафоні, присвяченому 300-річчю від дня народження Г. С. Сковороди.
Миру нам!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар