Історія Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського

«Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого,

приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього».

(Сервантес)

Полтавська громадська бібліотека виникла пізніше багатьох громадських бібліотек. Навіть у Полтавській губернії є книгозбірні, які виникли значно раніше, наприклад, Миргородська, заснована у 1861 році. Хоча свої перші кроки бібліотека Полтави зробила дуже давно…

Згадка про першу бібліотеку в Полтаві переносить нас у тридцяті роки позаминулого століття. Про спробу князя Рєпніна відкрити в Полтаві громадську бібліотеку читаємо у книзі І. Ф. Павловського "Полтава. Исторический очерк ее, как губернского города в эпоху управления генерал-губернаторами (1802-1856)": репринтне видання (Х., 2009). Ініціатива відкриття громадських бібліотек в губернських містах належала відомому державному діячеві І. С. Мордвінову. Саме він звернувся до кн. Рєпніна з проханням "содействовать учреждению в Полтаве такой библиотеки для чтения книг всеми сословиями".
Бібліотеку відкрили. Вона містилася в одній з кімнат будинку Дворянського зібрання по вул. Жовтневій, 31 (тепер кінотеатр імені І. П. Котляревського, побуд. у 1810 р.). З 1830 по 1842 рр. до бібліотеки надійшло "в дар" 310 назв у 416 томах. Попечителем цього закладу став Микола Андрійович Цертелєв (1790-1869). Він був великим шанувальником культури українського народу, одним із перших дослідників народної творчості, засновником вітчизняної наукової фольклористики.

Про початок роботи нового закладу культури Микола Цертелєв писав так: «Публичного открытия библиотеки еще не было, и часов для входа в оную еще не определено по той причине, что никто из жителей города Полтавы не изъявил желания читать книги в библиотеке. Некоторым же были отпускаемы оные в дом и получены обратно в целости». Проходив час, а відвідувачів у бібліотеці не збільшувалось, що дуже засмучувало завідувача бібліотеки І. Зозуліна. у 1842 році Зозулін просив 450 р. "на приведение этой бибилотеки в порядок и на переплет книг, так как многія книги в листах и сложены в кипы". Але грошей він не отримав.  Дворянство відмовилося асигнувати по 15 р. від повіту і так "бібліотека і зачахла". Фондами користувалося вузьке коло читачів, здебільшого дворяни, бо висока плата за користування книгами позбавляла трудове населення такої можливості. Всі спроби заснувати громадську бібліотеку для масового читача закінчувались невдачею: не було ні коштів, ні приміщення, ні бажання можновладців. За свідченнями Івана Павловського, залишки бібліотеки проіснували ще до 1866 року (а згодом її перенесли у дворянську богадільню в с. Рибці). У цьому році знову виникла думка серед полтавців оганізувати бібліотеку, але вона так і не вітлилася в життя.

Все ж громадськість міста продовжувала просити дозвіл на заснування бібліотеки на демократичних засадах, де читачем міг бути будь-хто з мешканців міста. І це вдалося зробити П. М. Дубровському!
 Відомий агроном Павло Михайлович Дубровський ще з 1892 року порушував питання відкриття у Полтаві громадської бібліотеки. Про це згадує І. Ф. Павловський у своїй книзі "Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVII века": "Во время пребывания в Полтаве по инициативе кружка лиц Дубровским П. М. было возбуждено в 1892 г. ходатайство о разрешении открыть в г. Полтаве Общественную библиотеку и с момента возникновения ея до конца пребывания в г. Полтаве (до 1906 р.) состоял членом Комитета Общественной Библиотеки". Влітку 1893 року на квартирі Павла Михайловича зібрались декілька вчителів та службовців з метою вирішення питання створення бібліотеки. Учитель Інституту шляхетних дівчат Михайло Базилевич розробив проект статуту Полтавської громадської бібліотеки. Його підписало 116 чоловік. 18 травня 1894 року статут Полтавської громадської бібліотеки затвердив міністр внутрішніх справ І. М. Дурново.
  У 1894 році, 4 грудня (21 листопада за старим стилем ), відбулися установчі збори, на яких було обрано комітет по керівництву справами бібліотеки на чолі з полтавським міським головою Віктором Павловичем Трегубовим (1842—1909). Члени Комітету: Яків Імшенецький, Марія Горбачевська, Павло Дубровський (старший радник), Надія Дубровська, Олексій Зінов'єв, Михайло Сосновський, Григорій Ротмістров, Ольга Волкенштейн, Михайло Рклицький, Констанція лісовська, Микола Дмитрієв, Василь Фролов, Володимир Короленко, Олександр Гедеоновський. (джерело: Адрес-календар і пам'ятна книга Полт. губ. на 1902 рік).

Завідувачем  бібліотеки і видачею книг (абонементом) була Габріель Іванівна Пилінська, бібліотекарі Олена Дмитрівна Орова, Зінаїда Євдокимівна Єременко. Завідувач книжкового складу - Євлампія Іванівна Власова, помічнция Емілія Феліксівна Колаковська.

17 січня (4 січня за старим стилем) 1895 року в будинку Дамського добродійного товариства було відкрито читальню з абонементом на читання журналів та газет, а в будинку пані Кандиби, який мав сім світлих кімнат і стояв на розі Іванівської та Мало-Петровської вулиць (тепер вулиця Гоголя і Небесної Сотні) — абонемент. Згодом сюди ж було перенесено і читальню. Офіційна робота бібліотеки розпочалася 23 квітня (10 квітня за старим стилем) 1895 року. До кінця року фондами бібліотеки вже користувалося понад тисячу читачів. За перший рік свого існування бібліотека отримала 2118 назв книг у 6097 томах. Бібліотека відразу ж стала справжнім осередком культурного життя і самоосвіти у місті та губернії. Полтавська громадська бібліотека «представляетъ собой самостоятельное учрежденіе, возникшее въ Полтавѣ весьма недавно, всего въ ноябрѣ 1894 г., но уже успѣвшее значительно окрѣпнуть и стать на болѣе или менѣе прочныхъ основаніях».

На 1 січня 1897 року бібліотека має 600 абонентів, книжковий інвентар – мається на увазі книги – 12 тис. 440 томів. У 1898 році додалося 3 тис. книжок. Число відвідувань зростає: 23554 у 1895 р., 46277 у 1896 р. так само як і кількість вимог на книжки та журнали (у 1895 р. – 30256, у 1896 р. – 59489, за 10 місяців 1897 р. - 87038). У бібліотеки низька абонентна плата – в середньому щомісячний підписник платить від 25 до 30 коп., відвідування читального залу – 1 коп. Тобто власні доходи у книгозбірні невеликі. Коштів вистачає лише на найм приміщення, виплату заробітної плати персоналу, освітлення, опалення...

  Цікаво, що коли у 1895 році розпочалася робота бібліотеки, відразу виникло питання про приміщення для неї. Комітет звернувся в міську думу з проханням про надання бібліотеці приміщення в одному з будинків, які належали місту, або про надання субсидії для найму. Міська дума вирішила виділяти бібліотеці щорічну субсидію у розмірі 400 руб. для найму приватної квартири. У 1896 році за ініціативою М. Г. Кулябко-Корецького у міську думу була подана петиція з підписами 373 жителів Полтави про будівництво «зданиія для просветительных целей» імені М. В. Гоголя. Міська дума, заручившись фінансовою підтримкою губернського та повітового земства, а також громадських закладів, розробила план будівництва. Будівельна комісія змінила затверджений план у бік зменшення розмірів будівлі з метою зменшення її вартості. 

Для прискорення робіт з будівництва, окрім підрядчиків, було найнято поденних робітників, оскільки 1 липня 1901 року закінчувався строк найму приміщення у будинку пані Кандиби. Контроль за веденням будівництва був покладений на членів Комітету бібліотеки О. Зінов’єва та П. Дубровського. 20 серпня нове приміщення було більш-менш готове для остаточного перенесення і установки книг. Відтепер бібліотека отримала власне приміщення, в якому знаходилася (з перервами) з 1901 по 1929 рр. (тепер Державний архів Полтавської області, вул. Пушкіна 18/24).

У журналі "Киевская старина" за 1901 рік була розміщена наступна замітка: "В Полтаве, в первых числах октября, состоялось открытие помещений библиотеки и музея".

Так, 1 жовтня відбулося урочисте відкриття Полтавської громадської бібліотеки. У читальному залі бібліотеки протоієрей Микола Уралов здійснив молебень та чин освячення нового приміщення і звернувся до присутніх з такими словами: «…Малое, но доброе зерно, брошенное умелыми руками на хорошую почву, дало прекрасный расцвет… Пусть же растет и цветет оно и на будущее время! Да благословит Господь своею милостью всех радетелей этого благоплоднаго дела, городскую думу, губернское и уездное земство, местные банки, страховое общество, некоторых частных лиц и всех безвозмездных просвещенных тружеников его, а благодарное потомство, несомненно, вспомянет всех их своим добрым словом и скажет им за библиотеку и музей свое сердечное спасибо».

До формування книжкового фонду книгозбірні були причетні меценати Полтави та інших міст тодішньої держави. Велику кількість книг надала Харківська громадська бібліотека, Румянцевський музей у Москві (згодом Бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, тепер Російська державна бібліотека). А. П. Волков пожертвував історичний журнал «Русскій Архивъ» за 14 років, П. Е. Калениченко – видання з малоросійської історії та літератури. В. Г. Ляскоронський подарував свою роботу «Исторія Переяславской земли» і «Иностранные карты и атласы Малороссіи XVI и XVII века». В. І. Василенко пожертвував книги з етнографії та краєзнавства. Від московського видавця Кузьми Терентійовича Солдатенкова надійшло в дарунок бібліотеці 52 томи видань. Серед видань у фонді бібліотеки була література з психології, філософії, критики, словесності, історії, географії, природознавства, медицини, ветеринарії, математики, політичних, юридичних, соціальних наук, публіцистики, статистики. У 1896 р. були придбані всі випуски «Эницклопедического Словаря» Брокгауза і Ефрона.

Бібліотечною діяльністю керувався голова Комітету, кандидатура якого після обрання затверджувалася губернатором. З 1901 року членом, а потім (з 1904 р до вересня 1908 р.) і головою комітету Полтавської бібліотеки був В. Г. Короленко.

Читачами були відомі особи - А. В. Луначарський, А. С. Макаренко, М. О. Ярошенко, Панас Мирний, І. С. Козловський, М. В. Скліфосовський.

Зі звіту Полтавської громадської бібліотеки за 1902 рік дізнаємося, що назрівала реформа абонемента, яка давала б можливість встановити дійсну наявність книжок та спрощення в майбутньому перевірки бібліотеки. У 1901 р. член Комітету К. К. Лісовська зачитала доповідь про реформу абонемента по типу Херсонської і Харківської бібліотек. Комітет схвалив доповідь і у 1902 році старший бібліотекар Г. І. Пилінська поїхала у відрядження до Харкова для практичного ознайомлення. Дана реформа була здійснена 23 червня 1902 року – було встановлено наявність книжкового майна бібліотеки та порядок користування бібліотекою. Реформа спростила роботу бібліотекарів, полегшила надання різноманітних довідок та дала можливість щомісячно перевіряти всю наявність фонду.

Згідно зі статутом, бібліотека сприяла своїм читачам у вирішенні просвітницьких запитів: влаштування публічних лекцій, аматорських і професійних вистав, відкриття книжкового складу тощо. Щоправда, місцева адміністрація перешкоджала організації таких заходів, лекцій, зокрема.  Діяльність бібліотеки часто натрапляла на опір з боку чиновників, вони втручалися в передплатну діяльність, погрожуючи не надавати фінансової допомоги. Царський режим помилково вбачав у бібліотеці потенційного розсадника вільнодумства серед населення. Але не зважаючи на всі негаразди, бібліотека залишалася головним просвітницьким центром міста. 
Варта уваги роль у розвитку громадської бібліотеки всесвітньо відомого письменника-гуманіста Володимира Короленка. В. Г. Короленко був переконаний у тому, що успішний розвиток бібліотек залежить від уміння управляти ними, від умілого використання книги як великої впливової сили. Особистим прикладом він упроваджував своє бачення признання загальнодоступних бібліотек у м. Глазгові Пермської губернії, Нижньому Новгороді та у Полтаві. Як відмічалося вище, у 1904 році Короленка обрали головою комітету і протягом 4–х років, до 1 вересня 1908 року він обіймав цю посаду. Як голова комітету, Короленко у 1907 році був притягнутий до судової відповідальності за ст.129 і був усунений від виборів на наступний термін. Привід для притягнення до судової відповідальності крився у знайдених у бібліотеці екземплярах брошури «Об учредительномсобрании». Після такої «знахідки» викладачу Полтавського інституту шляхетних дівчат (вона також була членом комітету бібліотеки) запропонували залишити роботу «неблагонадежного просветительного учреждения». Володимир Короленко почав захищати жінку, якій до пенсії залишалося всього три роки. У своєму листі до Ф. Д. Батюшкова він пише: «Не могу спокойно думать, что человеческая жизнь может жестоко разбита лишь за то, что учительница не отказалась работать в библиотеке». Наслідки справи про нелегальну брошуру були невеселі – бібліотеку тимчасово закрили, а письменник вийшов із складу комітету.

У травні 1919 року була організована Центральна наукова бібліотека. Її відкрив Полтавський губернський комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини. До неї увійшли врятовані фонди бібліотек, що знаходилися у Полтаві та селах. Бібліотека нараховувала 20 тис. книжок. За іншими даними - понад 100 тис. томів, серед яких велике місце займала література іноземними мовами та стародруки (починаючи з 1532 року).
З травня 1920 року починає працювати читальний зал. Кількість відвідувань за 1920-21 рр. становила 10596 осіб (приблизно 35 чоловік в день).
Видатний краєзнавець і дослідник Петро Петрович Ротач згадує, шо до бібліотеки увійшли книжкові колекції наукових товариств (Полтавської ученої архівної комісії), земських установ, приватних бібліотек (зібрання В. Василенка, В. Станіславського та ін.). Сюди ж потрапили особливо цінні екземпляри - книжки з дарчими написами В. Короленка, І. Буніна, Д. Ахшарумова, В. Модазлевського та ін.  До складу ЦНБ потрапила і бібліотека М. І. Гнідича.

 При книгозбірні відкрито бібліографічний відділ, у якому зібрано картковий каталог усіх видатних бібліотек Полтави приблизно на 40 тис. книг. Також ЦНБ «взято під догляд і бібліотеку бувшої духовної семінарії». Після закінчення громадянської війни і з переходом країни до НЕПу важливим напрямком діяльності радянського уряду стало культурне будівництво. Тому ЦНБ виступила осередком культурно-освітньої роботи та ідейно-політичного виховання.

  Згідно з постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 31 травня 1924 року Полтавська наукова бібліотека почала одержувати обов’язковий примірник, який значно спряв поповненню її книжкового фонду.

З березня 1925 року ЦНБ з'єднано з колишньою громадською бібліотекою: "Згідно Протоколу № 38 Заседания Малого Президиума Полтавского Губисполкома, состоявшегося 21 мая 1924 г. Слушали: Представление ГубОНО за № 4227 о объединении общественной и Научной библиотеки. Постановили: согласиться и объединить". 
З 1926 р. ЦНБ організовує пересувні бібліотеки, а також займається організацією лекцій та диспутів на популярні теми. На комплектування книжок було виділено 4518 крб.
У кінці 1927 р. – на початку 1928 р. були відпущені кошти на ремонт приміщення для ЦНБ. З 1929 р. її розмістили у будинку колишнього Земельного банку. У книзі "Вся Полтавщина" (1930) інформацію про ЦНБ знаходимо в розділі "Наукові установи", в якому, зокрема, є адреса установи, телефон і прізвище завідувача: Першотравневий проспект, тел. 4-20, завідувач т. Койнаш. Зараз згадана будівля відноситься до 35 кращих будівель міста Полтави кінця ХІХ - початку ХХ століття і включена до Зводу пам’ятників історії і культури України як пам’ятка архітектури. В ній розміщується аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії (просп. Першотравневий, 10).

У листопаді 1928 року був розроблений проект статуту ПЦНБ, який містив 31 пункт, і був надісланий для затвердження до Президії Окружного Виконавчого комітету. Але на засіданні Секретаріату Полтавського ОВК від 22.11.1928 р. постановили: «вважати несвоєчасним перехід ЦНБ на статутне положення. Залишити бібліотеку в попередньому стані».

З доповіді тов. Літинського про стан роботи ЦНБ (1929 р.) дізнаємося, що за останній рік бібліотека поширила політико-освітню діяльність та розпочала суто наукову роботу у галузі краєзнавчої бібліографії, почала досліджувати  методи пропаганди друкованого слова.

У 1930-х роках у бібліотеці, крім відділу абонемента, працював читальний зал з соціально-економічним, природно-економічним, природно-технічним та літературно-мовознавчим кабінетами. Діяли також методичний кабінет та кабінет самоосвіти з довідниковим консультаційним бюро. При кабінеті самоосвіти працювало безкоштовно (!!!) 11 консультантів з наступних дисциплін: соціально-економічних (2 консультанти), художньої літератури (2 консультанти), з питань техніки (2 консультанти), з мов англійської, німецької, французької, єврейської (3 консультанти). 
Цікаво, що у ЦНБ діяв Астрономічний гурток. Студенти цього гуртка приходили на заняття з курсу астрономії до обсерваторії (почала існувати при І. С. В. з 1928 р.) Полтавського інституту соціяльного виховання (Записки Полтавського інституту соціяльного виховання. Т. 5. 1929-1930 роки. - Полтава : [б. и.], 1930. - 291 с.) 
ЦНБ співпрацювала в той час з Полтавським інститутом народної освіти (ІНО). Приміром, у 1927 році для підвищення кваліфікації вчителів при ІНО "було відчинено" округові курси. Одним із завдань для курсантів була робота "книжково-дослідчого характеру". І курсанти мали змогу користуватися книгами ЦНБ на пільгових умовах. "Таким чином книжковим матеріалом курсанти були цілком забезпечені, що констатують і вони самі при анкетному обслідування, бажалося лише мати більше вільного часу для користання книгозібрнями" (Записки Полтавського інституту народної освіти. Т. IV за 1926-1927 ак. рік. - Полтава, 1927). 
У 1930 р. ЦНБ (завідувач Гармаш) підписала "революційну угоду" з Полтавським товариством ім. В. І. Леніна "Геть Неписемність" терміном на 1 рік (з 1 травня 1931 р до 1 травня 1932 р.), згідно з якою бібліотека стає керівним центром політосвітньої виховної роботи серед слухачів лікнепу.  Бібліотека має створити кабінет малописьменного при ЦНБ на насутпних умовах:
- при кабінеті має бути скупчена вся література в т.ч. газети як для читання малописьменним, так і на допомогу ліквідаторам та керівникам поодиноко-груповго навчаня.
- мережа консультантів "Геть неписемність" у м. Полтава підпорядковується керівництву кабінету малописьменного. у подальшому планується розширення мережі консультантів на селах району.
- видача книжок на абонемент малописьменним та тим, які вже оволоділи технікою читання, має проводитись у форму просунення книжки до читання через книгонош та пересувки на село, хутір, околицю, підприємство, групу.
- науково-дослідна робота має охопити розгляд і вивчення книжки для малописьменних - складання списків рекомендаційної літератури, а також вивчення інтересів читача.
- масова політосвітня виховна робота проводиться через доповіді, лекції, влаштування вистав, концертів, кіно-сеансів, екскурсій, читання книжок і газет, голосні читки й бесіди. 
Для матеріального забезпечення роботи кабінету т-во "Геть неписемність" виділяє із своїх коштів 1000 крб. Кабінет мав бути устаткований протягом грудня 1930 р. й вироблено конкретний план роботи. (З кн.: За темпи - 3-го вирішального: збірка матеріалів в допомогу о-кам Т-ва "Геть неписеменість" та кульармійцям. - Полтава, 1931).
На 01.01.1934 р. книжковий фонд складав 164503 прим. книг.
Особливу увагу бібліотекарі приділяли роботі бібліотеки на селі, основою якої був пересувний книжковий фонд. Література пересувного фонду розповсюджувалась за допомогою 22 невеликих пересувних бібліотек. З цією метою за працівниками бібліотеки було закріплено 18 сільрад. Прикріплений за сільрадою бібліотекар систематично виїжджав на село для налагодження бібліотечної роботи і розповсюдження літератури серед колгоспників.

У зв'язку з утворенням Полтавської області (22 вересня 1937 р.) ЦНБ реорганізовано в обласну бібліотеку для дорослих. Її розмістили у школі імені Івана Котляревського. Вона вважалася одним з найважливіших культурних закладів області з книжковим фондом понад 250 тис. екземплярів. Щорічно фонд книгозбірні зростав у середньому на 7-8 тис. одиниць. При бібліотеці продовжували свою роботу 35 пересувних бібліотек, які працювали на підприємствах та у колгоспах. Ними мали можливість скористатися мешканці сіл і районів області. 

Напередодні Другої світової війни книжковий фонд налічував 150 тисяч примірників. Бібліотечних працівників – 35 осіб. У першому півріччі 1941 р. бібліотека плідно працювала за всіма напрямками - проводила масову, методичну та довідково-бібліографічну роботу; працював МБА. 

Читальню відвідувало 300-350 осіб, абонемент – 180 осіб. Надано консультацій та довідок – 251 та 737 відповідно  (ДАПО, фр-4101, оп. 1, спр. 7, арк. 8). Бібліотекарями був створений алфавітний каталог на твори М. Лермонтова (100 назв), твори Л. Толстого (552 назви), твори В. Стефаника (69 назв). Надзвичайно кропітка робота проведена по вдосконаленню ДБА: упорядковано газетний архів за всі роки з 1917 по 1940 рр. і записано на каталожні картки. Також було складено алфавітний каталог на всі газети книгосховища та алфавітний каталог на єврейську художню літературу. З газетного матеріалу підготовлено 95 брошур на різні теми. Окрім брошур ідеологічного спрямування - «Класичне творіння ленінізму» (15-річчя роботи товариша Сталіна), були й інші видання, наприклад, «Бесарабія і Буковина в поезії» (ДАПО, фр-4101, оп. 1, спр. 7, арк. 6). При бібліотеці існував літературний гурток, який відвідувала 81 особа.

З 1934 р. по 1941 р. бібліотеку очолювала Надія Сергіївна Косенко (1905-1992). «Честь бібліотеки – моя честь» – її кредо. Після визволення Полтави від німецьких загарбників вона повернулася до Полтави на початку 1944 року і ще півроку – з 24 лютого до 31 серпня – працювала на посаді директора Полтавської обласної бібліотеки для дорослих. Надія Сергіївна чимало зробила для підготовки бібліотечних кадрів. У 1934 році у Полтаві був створений бібліотечний технікум, в якому діяло одне відділення – бібліотекознавство. 
Надія Косенко викладала бібліотекознавство і бібліографію, а після переїзду до Львова продовжила педагогічну діяльність у культосвітньому технікумі. За заслуги в розвитку культури вона нагороджена орденом Леніна (1967) та орденом «Знак Пошани» (1960). Відзначена також Ленінською ювілейною медаллю (1970) і медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1946).

18 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Полтаву. «Вже на другий день гітлерівці розпорядилися очистити другий поверх будинку обласної бібліотеки. Літературу викинули в коридори, на вулицю. Книгосховища були відкриті, шафи розбиті. Під час окупації видача книжок з бібліотеки була заборонена. Книгобірня працювала над звезенням книжок з інших бібліотек міста», - йдеться у звіті роботи бібліотеки за жовтень 1943 року.

2 листопада 1942 р. була створена Надзвичайна Державна Комісія із встановлення злодіянь німецько-фашистських загарбників, одним із напрямків якої було уточнення збитків, нанесених культурі. Відомо, що в якості експертів виступали бібліотекознавці, бібліографи, книгознавці. У документах НДК зазначена цифра, яка характеризує втрати бібліотек СРСР - більше 100 млн. томів…. Полтавська бібліотека втратила понад 70 тисяч томів книг. Кращі твори української, російської і світової класики, письменників сучасності, академічні видання з усіх галузей літератури, мистецтва, науки й техніки були знищені й пограбовані. Загинули майже всі твори М. І. Гнєдича, видання творів О. С. Пушкіна, В. А. Жуковського, унікальний краєзнавчий фонд. Непоправних втрат зазнав бібліографічний апарат: знищені каталоги, картотеки, облікові документи (сумарні книги).

За розпорядженням голови освіти німецького уряду під час окупації було вивезено літературу післяреволюційних видань (5 підвід) для переробки в майстерню музею та декілька автомашин в майстерню споживспілки. 

Після звільнення Полтави від окупантів (23 вересня 1943 р.) бібліотека являла собою жахливу картину: приміщення з розбитими та вирваними вікнами, розбиті шафи та стелажі без полиць, розтоптані та розкидані купи книжок, змішані з уламками дощок, битого скла та бруду. (ДАПО фр. 4101, оп.2, спр.2, арк.. 2) Починаючи з жовтня 1943 року бібліотека відновлює свою роботу і працює у приміщенні 1-ї школи по вул. Шевченка, 14 (тепер Полтавський міський багатопрофільний ліцей №1 імені І. П. Котляревського),  де займає 5 кімнат.

Бібліотека мала таку структуру: читальня, абонемент, консультаційно-бібліографічний відділ, методист-інструктор (методичного кабінету немає), відділ обробки та комплектування, 4 книгосховища та адміністративно-господарський відділ. Читальня розпочала роботу в березні, абонемент – у квітні, довідково-бібліографічний відділ – у травні 1944 р. Працювали бібліотекарі - Г. Шарпило, О. Литвин, К. Сіонська, К. Чачківська. На день відкриття книгозбірні був проведений підрахунок книжкового фонду бібліотеки, який дав у підсумку 52708 прим. У бібліотеці залишилося 8 осіб: 4 бібліотекаря і 4 техробітника. Обов’язки директора взяв на себе Сергій Васильович Бєльський. Бібліотека обслуговувала 4 госпіталя, 3 військових та 3 дитячих організації.

З початку 1944 року була проведена робота по виділенню бібліотек, книжкові фонди яких були звезені з усього міста та влиті у фонд обласної книгозбірні. Всього було виділено та повернуто бібліотекам: педінституту – 60 тис. прим., для дітей – 7 тис., технікуму м’ясної промисловості – 5 тис., фармшколи – 3 тис. Також 8 тис. підручників бібліотека передала міськвно для середніх шкіл. (ДАПО, фр. 4101, оп.2, спр.2, арк. 2) На райони виділено 23 пересувні бібліотеки. Бібліотекарями складено списики рекомендованої літератури на історичні і сільськогосподарські теми. Започатковано збір краєзнавчої інформації - газетних вирізок про Велику Вітчизняну війну на Полтавщині та матеріалів для альбому «Земляки – герої фронту і тилу». (ДАПО, фр. 7054, оп.1, спр.1, арк. 12)

З 1945 по 1950 рр. бібліотеку очолював Григорій Максимович Янбих. Григорій Янбих – учасник Другої світової війни. За зразкове виконання бойових завдань командування у боротьбі з німецькими загарбниками на фронті він отримав державні нагороди СРСР – медаль «За бойові заслуги» та медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Під його керівництвом бібліотека перейшла на 12-годинний робочий день. Працювала установа з 9 до 21 год. Кількість працюючих складала 19 осіб. Вже на кінець 1945 р. увесь книжковий фонд упорядковано за відділами та підвідділами десяткової класифікації Троповського та Книжкової палати УРСР. Фонд бібліотеки становив 69 тисяч томів. У 1945 році з фонду обласної бібліотеки була передана література для допомоги бібліотекам районів: Опішнянській районній бібліотеці (328 прим.), Денисівській хаті-читальні Оржицького району (135 прим.), Драбівській та Кобеляцькій районним бібліотекам (55 та 93 прим.). Також 32 примірники отримала обласна медична бібліотека.

Полтавський журналіст Іван Наливайко згадує часи відродження бібліотеки так: «Полтавці з жадобою потягнулися до книг. У читальному залі важко було знайти вільне місце. При бібліотеці діяв літературний гурток. Записався до нього і я. Окрім читацьких конференцій, на яких гаряче обговорювали нові твори відомих письменників, гуртківці ділились і своїми поетичними, прозовими творами. На такі зібрання керівництво бібліотеки запрошувало полтавських письменників. Для нас їхня думка, оцінка багато значили».

У 1947 році бібліотеці передали двоповерхове цегляне приміщення по вулиці Шевченка, 3 (тепер страхова компанія «Залізничні шляхи»), в якому вона розміщувалася 45 років.  

Цікавий факт про це приміщення знайдено у книзі Анатолія Мучника "Нариси з єврейської історії Полтавщини" (Кн. 2., 2009: «В красном двухэтажном здании на улице Шевченко, где был наш детдом. Теперь там библиотека. ...Знают ли читатели, сидящие здесь сейчас за столиками, что в этом здании помещался когда-то еврейский детский дом? Может, быть ему ответит на это картотека? Ни в одной из библиотек, где бывал, так не жаждал он увидеть свою книгу «Вчера и сегодня», как здесь. Чтобы не разочароваться, Земер не торопился сразу просмотреть карточки. И когда обнаружил в картотеке свою книгу, чуть не крикнул от радости. Ведь в ней рассказываеет он о тех, которые когда-то заполняли своими звонкими детскими голосами светлые комнаты теперешней библиотеки"...

В цей час розширюється структура бібліотеки – створено методичний кабінет, почав діяти заочний абонемент. Бібліотека розгортає масову роботу: проведено 40 читацьких конференцій, 36 з яких – на виробництвах Полтави (рукавично-трикотажна фабрика, взуттєва фабрика, фабрика індпошиву, склозавод, завод № 19); 36 літературних вечорів; 67 книжкових виставок; 42 лекції. Працює актив читачів (68 чол.), до якого входять викладачі інститутів та середніх шкіл, лектори обкому і міському КП(б)У, наукові співробітники, студенти, учні старших класів.

Бібліотека мала 159 книгонош. Вони обслуговували літературою інвалідів ВВВ, інвалідів праці, стахановців виробництв та ін.

У 1949 році згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 1603 від 22 червня 1949 року Полтавській обласній бібліотеці присвоєно ім’я І. П. Котляревського і установлена нова назва: «Полтавська обласна бібліотека імені І. П. Котляревського».

Варто відзначити, що культурно-мистецьке життя краю протягом відбудовної доби повністю спрямовувалося ідейно-політичними настановами уряду і підпорядковувалося інтересам соціалістичного будівництва. До засобів ідейно-політичного впливу належали і бібліотеки. Книгозбірня систематично проводить довідково-бібліографічну, методичну та масову роботу – лекції, доповіді, огляди літератури, голосні читки на виробництвах міста, а також в колгоспах. Активно діє літературно-рецензентський гурток, який випускає бюлетень «Голос читача». 
Наведемо на підтвердження вищесказаного деякі статистичні дані (зі звіту бібліотеки за 1950 рік):
Нових читачів - 15 820 ос;
Видано літератури: книг - 248141 прим., журналів - 36829 прим.;
Проведено: 390 голосних читок та бесід;
31 лекцію та доповіді на різні теми;
129 бібліографічних оглядів літратури;
Надано методичну допомогу 118 бібліотекам області.  

У 1950 р. для пропаганди бібліотеки, для широкого ознайомлення громадськості з роботою бібліотеки в обласну газету "Зоря Полтавщини" вміщено 11 публікацій про проведення масових заходів, про роботу МБА, заочного абонемента, про новинки літератури. 
 У 1951 році бібліотека провела два 5-денні обласні семінари завідувачів і бібліотекарів районних бібліотек та 6 семінарів для працівників міських бібліотек. В районні бібліотеки надіслано 12 методичних листів і 22 списки рекомендованої літератури до знаменних дат і політично-господарських кампаній.
У 1954 р. у біблотеці працювали: С. С. Дунаєвська (завідувач довідково-бібліографічного відділу), Н. П. Харченко (завідувач читального залу), І. Й. Шантер (методист), бібліотекарі - Шамша, Маліновська, Гревцова, Дорін, помічник бібліотекаря - Бланклейдер.
З 1959 року бібліотека починає отримувати бібліографічні видання Всесоюзної Книжкової палати: «Книжная летопись», «Летопись газетных статей», «Летопись журнальных статей» та ін.

Методичний кабінет організовував засідання методичної ради, семінари, виготовляв методичні листи для бібліотек області, наприклад «Бібліотека на допомогу механізаторам сільського господарства», «Як організувати і провести звіт бібліотеки перед читачами» та ін. (ДАПО фр 7055 оп. 1 спр. 88 арк. 41) Бібліотека займається краєзнавчою роботою: створено картотеку видань (книжок і журналів), що вийшли на території Полтавської області за період 1917-1950 рр., яка була надіслана в Книжкову палату УРСР.

З 1966 року бібліотека стала державною обласною універсальною науковою, тобто установа стала  центральним обласним книгосховищем вітчизняних творів друку, центром координації і кооперації діяльності бібліотек всіх відомств і організацій області.

У цей час її очолювала Є. М. Медяник (1963-1969), яка вивчала питання методичної допомоги бібліотекам області. У грудні 1966 р. Єлизавета Михайлівна взяла участь у республіканській нараді-семінарі, на якій розглядалися питання перспектив розвитку бібліотечної справи Української РСР та шляхи подальшої перебудови обласних бібліотек згідно нового «Типового статуту». Вона виступила з доповіддю «Підвищення рівня організаційно-методичної допомоги бібліотекам області». (ДАПО фр. 7055, оп. 1, спр. 607, арк. 7 )

5 червня 1993 року культурна установа розпочала свою роботу у новому приміщенні - п'ятиповерховій будівлі сучасної архітектури по вулиці Небесної Сотні, 17 (колишня вул. Леніна). 

Проектування і будівництво нової будівлі пов’язане з ім’ям Валерія Дмитровича Загорулька (1979-2003) – бібліотекознавця, заслуженого працівника культури України (1998 р.), голову обласної організації Конгресу української інтелігенції. 

Все своє життя Валерій Дмитрович пов'язав з єдиною бібліотекою, трудовий шлях у якій почав з січня 1965 року на посаді бібліотекаря. У листопаді 1986 року розпочалося будівництво нового приміщення і Валерій Дмитрович особисто брав участь у проектуванні та будівництві книгозбірні на 800 тис. томів. Для цього у науково-технічній бібліотеці Київського державного політехнічного інституту він вивчав питання планування приміщень і механізації та автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів.

Для оформлення інтер'єру закладу заслужені художники України М. Підгорний та В. Колесников подарували прекрасні картини, портрети видатних земляків, серед яких І. П. Котляревський, М. В. Гоголь, П. Я. Рудченко (Панас Мирний), М. І. Гнєдич, літописець С. В. Величко, математик М. В. Остроградський. Майстри пензля створили неповторні картини – справжні прекрасні витвори мистецтва – «Полтавщина», «Танок», «Майська ніч», «Чураївна». Також бібліотеку прикрашає подарунок від працівників Решетилівської майстерні художніх виробів. Це гобелен "Світ Котляревського" розміром 4х4 м. Автор полотна - наш земляк Олександр Бабенко, заслужений майстер народної творчості України, кавалер ордена "За заслуги перед Батьківщиною", член НСХУ. На вовняному полотні зображено героїв безсмертних творів І. П. Котляревського - "Енеїди", "Наталки Полтавки", а також легендарного козака Мамая та лелек як носіїв сімейного щастя. Втілили задум в життя килимарниці Галина Шипоша, Галина Романчук та Антоніна Білоусько. 

У кінці 90-х рр. фонд бібліотеки налічував більше 600 тис. прим. книг, періодичних видань та ін. матеріалів. Одним із важливих джерел поповнення фонду стала передача в дар бібліотеці видань від читачів (Петра Ротача, Віктора Самородова, Алли Рубан та ін.), надходження з української діаспори, представництв зарубіжних країн, громадських об’єднань та організацій України і закордону. Багато цінних видань надійшло від бібліотеки Українського православного собору святого Володимира (США, Огайо, м. Парма), Бібліотеки Конгресу США, Культурного центру Франції в Україні, Української федеральної кредитової спілки (США).
У бібліотеці постійно відбуваються цікаві заходи з відомими письменниками, художниками, науковцями, краєзнавцями. 

З 15 серпня 2003 року посаду директора займає Тетяна Іванівна Зеленська. Бібліотека - це тема її життя. Бо усі події, які пережила бібліотека протягом останніх 40 років одночасно визначали й повороти в житті Тетяни Іванівни. Вона бере участь у семінарах-тренінгах, науково-освітніх професійних програмах, міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях. Тетяна Іванівна відвідала Королівську бібліотеку Бельгії у Брюсселі, публічну бібліотеку Чикаго, Валенсійську бібліотеку в Іспанії, Національну бібліотеку в Пекіні. Під час перебування в США пройшла навчання у рамках міжнародного благодійного проекту «Бібліоміст» в Іллінойському університеті. Саме за ініціативи Т. І. Зеленської в Полтавській області було впроваджено програму «Бібліоміст»: вона провела значну роботу серед ЦБС області по втіленню проекту «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету».

26 вересня 2007 року Указом Президента України Тетяні Іванівні присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», а у 2014 році отримала почесну відзнаку УБА «За відданість бібліотечній справі».

Сьогодні Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського – потужний центр роботи з книгою та інформацією, центр спілкування і дозвілля, центр розвитку інтелектуального та творчого потенціалу, який поєднав виконання традиційних функцій із сучасними технічними можливостями. Наша бібліотека активно співпрацює з ОДА, видавництвами, авторами, громадськими та молодіжними організаціями. Відбуваються заходи з відзначення ювілейних дат історичних, культурно-мистецьких подій тощо. Бібліотека надає користувачам безкоштовний доступ до Інтернет. До послуг читачів – айпеди, електронні читанки, WI-FI, скайп, доступ до електронних баз даних.

Створений у 2009 році веб-сайт б-ки (http://library.pl.ua/) допомагає презентувати громаді свої здобутки та створювати позитивний імідж серед інших установ. Користувачі можуть знайти всю необхідну інформацію стосовно діяльності бібліотеки: від режиму роботи до пошуку в електронному каталозі. На сайті представлені краєзнавчі ресурси, видання бібліотеки, віртуальні виставки, нові надходження літератури, плани заходів, архів новин та ін. інформація.

Велику роботу продовжує бібліотека зі створення власних електронних баз даних. Станом на 01.01.2015 р. електронний каталог налічує більше 1 млн. записів і включає в себе бази даних «Книги», «Статті», «Книги іноземними мовами», «Статті іноземними мовами», «Ноти», «Краєзнавство», «Періодичні видання». Бібліотека займається проектною діяльністю, завдяки якій відкрито Інтернет-центр, інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» (за сприяння Посольства США в Україні), Регіональний тренінговий центр (за програмою «Бібліоміст»).