Рішенням Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, як повідомляє Інформаційно-Просвітницький відділ УПЦ, 2018 рік оголошений роком Божого Слова в Україні.
Людиною глибокого розуміння та знання Слова Божого був Григорій Сковорода, він вмів промовляти до людей мовою свого часу, яку вони могли легше розуміти. Він ніколи не відривався від християнської науки, хоч як гостро іноді критикував різні негативні прояви церковного життя. Але в той же час він завжди був захисником свободи думки, навіть коли вона йшла врозріз із найбільш канонічними настановами. «Багато людей, що не розуміють мене або не хочуть розуміти, кидають наклепи, ніби я відкидаю історію Старого і Нового Заповіту, тому, що визнаю в них духовний розум, відчуваю Богописаний закон і добачаю істинне скрізь буквальне значення. Я доповнюю цим історію, а не розкладаю, якщо тіло без духа мертве, так як Святе Письмо без віри?.. Я захоплююся суттю храму, але через це не поминаю його зовнішности».
Важко переоцінити роль книги у житті та творчості Миколи Гоголя. Книга для Гоголя – джерело уявлень людини про сучасний світ, у ній відповіді на всі питання, що ставить життя. Центральне місце належить Святому Письму: біблійне слово протягом усього життя письменника мало для нього особливе значення і смисл. Гоголів інтерес до книги виявився рано, що було пов’язано з культом книги у сім’ї. І батько, Василь Панасович, і мати, Марія Іванівна, цікавилися книгами. У релігійній родині Гоголів особливе місце посідало Святе Письмо. В одній з передсмертних записок Гоголь написав: «Нет другой двери, кроме указанной Иисусом Христом, и всяк, прелазай иначе, есть тать и разбойник».
Чи не вперше питання духовності в людині порушив видатний український письменник Олесь Терентійович Гончар, закінчивши у 1967 році роботу над прекрасним романом «Собор». Одна з проблем роману — збереження цільності людської душі. З цієї проблеми витікають всі інші: збереження духовної спадщини, культури, мови, історичних святинь українського народу. Цей твір звернений як до сучасників, так і до прийдешніх поколінь із закликом зберегти «собори душ!»
У відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка «До світла вічної істини», яка познайомить з творами, що стосуються питань духовності та поглядами письменників, філософів, релігійних діячів.
Важко переоцінити роль книги у житті та творчості Миколи Гоголя. Книга для Гоголя – джерело уявлень людини про сучасний світ, у ній відповіді на всі питання, що ставить життя. Центральне місце належить Святому Письму: біблійне слово протягом усього життя письменника мало для нього особливе значення і смисл. Гоголів інтерес до книги виявився рано, що було пов’язано з культом книги у сім’ї. І батько, Василь Панасович, і мати, Марія Іванівна, цікавилися книгами. У релігійній родині Гоголів особливе місце посідало Святе Письмо. В одній з передсмертних записок Гоголь написав: «Нет другой двери, кроме указанной Иисусом Христом, и всяк, прелазай иначе, есть тать и разбойник».
Чи не вперше питання духовності в людині порушив видатний український письменник Олесь Терентійович Гончар, закінчивши у 1967 році роботу над прекрасним романом «Собор». Одна з проблем роману — збереження цільності людської душі. З цієї проблеми витікають всі інші: збереження духовної спадщини, культури, мови, історичних святинь українського народу. Цей твір звернений як до сучасників, так і до прийдешніх поколінь із закликом зберегти «собори душ!»
У відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка «До світла вічної істини», яка познайомить з творами, що стосуються питань духовності та поглядами письменників, філософів, релігійних діячів.
