четвер, 14 грудня 2017 р.

Сампсоніївський храм

Радуйся, яко Тя превозносит Полтавская земля;
Радуйся, Сампсоне, Отче наш милостивый и врачу предивный!
Серед пам’ятників, присвячених Полтавській битві, особливе місце посідає церква преподобного Сампсонія Странноприїмця, адже саме в день його пам’яті відбулася відома битва.

Художньо-декоративне оздоблення інтер’єра церкви, виконане за ескізами відомого майстра пензля та іконописця В. М. Васнецова, вирізняється високою майстерністю і багато в чому є унікальним. Історія створення Сампсоніївської церкви та етапів її реконструкції, неперевершеність художнього оздоблення храмових інтер’єрів, той факт, що храм є невід’ємною складовою частиною загального комплексу об’єктів, пов’язаних з історією Полтавської битви, підносять його на рівень пам’яток національного значення.
Сампсоніївську церкву обминула трагічна доля більшості інших бо вона не була зруйнована повністю. Та все ж таки певні втрати церква понесла, бо декілька разів її закривали, реквізуючи культове майно та культурні цінності. (Детальніше: goo.gl/Tj8SzF)


Будівництво храму на честь преподобного Сампсонія розпочалося 165 років тому, а саме у 1852 році. Фундатором церкви став Іосиф Степанович Судієнко, який знав про бажання Петра І спорудити на полі Полтавської битви монастир з приділом на честь преподобного Сампсонія Странноприїмця. Тому благодійник пожертвував 100 тис руб. асигнаціями на спорудження храму. У 1810 році він особисто вніс 50 тис руб. у Стародубське казначейство, а решту – 50 тис. після його смерті внесені другом графом Завадським.
Будівля мурована, прямокутна в плані, чотиристовпна, увінчувалася центральною банею та чотирма декоративними главками по кутках. У 1895 році здійснено реконструкцію за проектом архітектора М. М. Никонова. В плані церква отримала вигляд рівнокінцевого хреста (довжина і ширина — 20,2 м, висота до зеніту бані — 14,2 м).
У 1929 році Сампсоніївську церкву закрили, а через рік зруйнували її дзвіницю. У роки Другої світової війни Сампсоніївська церква вціліла - жоден снаряд у неї не влучив. У 1942 р. церква знову почала діяти, тут здійснювались богослужіння. Після визволення Полтави Сампсоніївська церква розгорнула благодійну роботу інвалідам, вдовам і дітям фронтовиків.
У 1949 році церкву остаточно закрили і передали музею Полтавської битви. Після проголошення незалежності України в 1991 році Сампсоніївську цервку повернули православній громаді і в ній відновилися богослужіння.
У відділі краєзнавства розгорнута виставка «Церква у вигляді хреста», яка містить інформацію стосовно історії спорудження храму, його благодійників та ілюстративний матеріал.


вівторок, 5 грудня 2017 р.

Засідання клубу "Рідний край"



Співпраця з краєзнавчими осередками, культурними, науковими та освітніми центрами Полтавщини є одним з головних завдань відділу краєзнавства. Приємно, що краєзнавча робота набирає нових обертів, активізується та викликає цікавість все більшого кола осіб. 
Так, 4 грудня у відділі краєзнавства нашої бібліотеки пройшло чергове засідання клубу краєзнавців «Рідний край». На нього завітали представники Балакліївського навчально-виховного закладу Великобагачанського району. На засіданні було представлено наукову роботу МАН «Балаклія – село козацьке» учня 9 класу Едуарда Овчавенка. Він є членом краєзнавчого пошукового загону «Джерела» Балакліївського навчально-виховного закладу «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Наукова робота дослідника не залишила байдужим нікого з присутніх та отримала позитивні відгуки.

До міжнародного дня інвалідів

Навіть фізичні вади не можуть перешкодити людині жити активним, повноцінним життям, домагатися поставлених цілей, творити, бути успішним. Інша справа, як назвати людину, яка будучи нормальною у всіх відносинах не вірить в себе, перестала мріяти і прагнути до кращого? Неможливе можливо - і тому доказ історії з життя великих людей з обмеженими можливостями, як наших сучасників, так і попередників, які досягли успіху всупереч тому, що повинно було б їх зупинити. Багато людей з обмеженими можливостями сприяли розвитку людства. До них входять також і наші земляки, яким факт інвалідності не завадив реалізуватися. Вражаючим прикладом мужності є люди, які досягли успіху у різних галузях. До них належать художник Д. Дунаєвський, який малює картини ногами, бо не володіє руками, або вишивальницю з Великої Багачки У. Христенко, яка народилася без рук. Ім’я паралімпійського чемпіона, пловця Є. Богодайка  відоме далеко за межами України. Незряча співачка О. Ковтун стала відомою після перемоги у телешоу «Україна має талант», а полтавець М. Терлецький, маючи діагноз «ДЦП» став спортивним інструктором для дітей з відхиленнями у розвитку. Цим та іншим особистостям присвячена виставка «А їхній дух – незламний і палкий», яку підготував відділ краєзнавства до Міжнародного дня інвалідів






.

четвер, 30 листопада 2017 р.

Я - агроном і став ним саме у Полтаві

Свою першу науково-прикладну роботу він почав у 1910 році на Полтавському дослідному полі. «Я – агроном, і став ним саме у Полтаві», - неодноразово повторював Микола Вавилов, до 130-річного ювілею якого у відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка. Геніальний генетик, агроном, біолог, географ, автор величезної кількості відкриттів та наукових праць. До речі, перші наукові праці написані вченим теж у Полтаві і надруковані на сторінках журналу «Хуторянин».

понеділок, 13 листопада 2017 р.

Від богоугодного закладу - до сучасної медичної установи

Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського цьогоріч відзначає 215 років від заснування. Вона була відкрита у 1802 р. у приватному будинку. Це був "шпиталь" для лікування та догляду за убогими, безнадійно хворими жителями жителями. Лікарня мала 20 ліжок. Керував закладом чиновник "Приказа Общего Призрения" прапорщик Маліков. В його штаті було 7 осіб по догляду за хворими, 1 кухарка, 1 прачка, 2 дроворуби. На одного хворого на рік виділялося 42 руб. 75 коп. 
У 1803 р. переведена на околицю міста - Кобищани. Водночас у ній могло лікуватися 70 чол. У 1804 р. споруджено два дерев'яні корпуси Полтавського благодійного закладу по вул. Ново-Полтавській (тепер вул. Шевченка). Це були споруди з дощаними, фарбованими дахами, дерев'яною підлогою, заскленими вікнами, мали по 4 палати з такими назвами - "для фрактурныхъ, лихорадочныхъ, для цинготныхъ, для поносныхъ и слабыхъ". 
Ще багато цікавого матеріалу можна дізнатися про історію побудови обласної лікарні із статті лікаря 1-ї міської лікарні м. Полтави О. В. Сірого, яка представлена на книжковій виставці «Від богоугодного закладу до сучасної медичної установи».

Головний корпус лікарні на 80 ліжок було зведено у 1823 р.
Заснована як богоугодний заклад, нині вона є сучасною медичною установою. Приміщення лікарні і парк навколо неї є невідємною складовою довгої і цікавої історії нашого міста. 
Із обласною лікарнею пов’язані імена І. Котляревського (з 1827 по 1835 рр. він був попечителем закладу), М. Скліфосовського і ще багатьох непересічних особистостей. Серед них - Софія Кривко - колишній головний терапевт області. Вона довгі роки була добрим другом відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ, активним членом клубу «Рідний край». 






Видатний дослідник полтавського краю

Серед багатьох науковців, музеєзнавців, етнографів, які досліджували традиційну культуру Полтавщини, окреме місце займає мистецтвознавець, історик та музейник Яків Омелянович Риженко. Народився він 13 листопада 1892 року в с. Пустовійтове Кременчуцького повіту (нині Глобинського району) Полтавської губернії. Його біографія містить багато неточностей, адже натдо мало достовірних документів, які висвітлюють час роботи вченого в Україні. 

четвер, 5 жовтня 2017 р.

Цікава знахідка

У рідкісному фонді відділу краєзнавства збереглася книжка відомого археолога, музейного діяча Михайла Рудинського "Архитектурне обличчя Полтави" (1919).
На форзаці - дарчий напис: "Вельмишановному Т. Т. Каминському 29/ІІІ 1925 Київ". Феодосій Тимофійович Камінський - краєзнавець, археолог. Учасник І світової війни. З березня 1921року працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 р. по 29 вересня 1929 р. директором Миколаївського історико-археологічного музею. З 1954 р. по 1958 р. працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею.
Ця книжка знаходилася у фонді Бібліотеки Миколаївського обласного краєзнавчого музею, про що свідчить штамп.
А повернулося видання до Полтави, ймовірно, вже після смерті власника, тобто у 1980-х рр. ХХ століття.
Малюнки у книзі зроблені Федором Рожанковським.





вівторок, 3 жовтня 2017 р.

до 135-річчя від дня народження Михайла Гаврилка

Щороку, відділ краєзнавства, плануючи роботу на наступний рік, намагається приділити увагу деяким особистостям чи подіям, імена яких з тих чи інших причин або міркувань стали незаслужено забутими.
У жовтні ми відкрили виставку, присвячену художнику, скульптору, поету, громадському діячу – Михайлу Омельяновичу Гаврилку. Він народився 5 жовтня (за деякими даними 5 вересня) 1882 року у так званих Козацьких хуторах, що знаходилися за 20 км від Полтави (тепер це с. Гаврилки Рунівщинської сільської ради Полтавського району).

Михайло Гаврилко учився у Миргородській художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя, був учнем самого Опанаса Сластіона. У 1904 році для міста Стеднев, що на Чернігівщині, виготовив і встановив погруддя Тараса Шевченка. До речі, це один із перших пам’ятнимків Кобазреві в Україні.
По закінченню Миргородської художньої школи вступає до Петербурзької Вищої художньо-індустріальної школи Штігліца, звідки був звільнений за участь у студентських виступах 1905 р.
Повернувшись до Полтави, Михайло підтримує революійний рух, через що змушений знову мандрувати світом – відразу Львів, а потім Краков. У Польщі він вступає до академії красних мистецтв. А на стажування їде у майстерню скульптора Бурделя Еміля Антуан до Парижа.
Навчаючись за кордоном, Гаврилко створив низку портретів та погрудь українських письменників. Але найважливішою темою робіт автора залишається Шевченкіана.
У веерсні 1909 року художник бере участь у конкурсі на кращий проект пам’ятника Шевченка для Києва. Всього на конкурс було представлено 60 робіт, але журі під головуванням Л. В. Позена, визнали проект нашого земляка найкращим. Тож ім’я молодого скульптора та художника стає відомим широкому колу осіб. Але, на жаль, пам’ятник Шевченку не був зведений і лише у 1930 році скульптор Манізер, взявши за основу проект Гаврилка, створив пам’ятник Шевченку для тодішньої столиці УРСР - міста Харкова.
Подальше життя Михайла Гаврилка проходили у Львові, де його застала Перша світова війна. Гаврилко створює політичну організацію – Союз Визволення України (СВУ). Згодом він стає начальником штабу «Сіра дивізія». У 1918 році ця дивізія діяла вже на території лівобережної України, і Гаврилко звільняється з військової служби.
У Полтаві Гаврилко знов почав займатися скульптурою. Він виготовив бюст Шевченка для Полтавського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, а згодом цей бюст потрапив до історико-краєзнавчого музею м. Одеси.

У 1920 році Михайло Гаврилко у Полтаві організовує антибільшовистський повстанський загін, який діяв на території Божково-Диканька. 2 жовтня 1920 року увесь полтавський підпільний комітет (173 чол.) було заарештовано, а згодом 72 чоловіки – розстріляно - Гаврилка у тому числі (за однією з версій, його кинули заживо у пічку паровоза). Похований Михайло Гаврилко на монастирському кладовищі у місті Полтава.
Наостанок зазначимо, що полтавській громаді ім’я Михайла Омельяновича Гаврилка мало відомо. Тож відділ краєзнавства запрошує ознайомитися з книжковою виставкою «І стеком, і шаблею», присвяченою 135-річчю від дня його народження. Виставка діє з 5 по 20 жовтня 2017 року.


понеділок, 2 жовтня 2017 р.

четвер, 21 вересня 2017 р.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек



30 вересня вся бібліотечна спільнота святкує Всеукраїнський день бібліотек.
Одним із сучасних напрямків діяльності бібліотек є соціокультурний та просвітницький, що охополює різноманітні сфери наукового та культурно-мистецького життя громади. Соціокультурну діяльність бібліотека здійснює, об’єднуючи свої зусилля з різноманітними закладами – громадськими організаціями, науковими, навчальними та культурними установами міста та області. До спільної діяльності, відповідно, долучаються науковці, краєзнавці, поети, письменники, художники, фотографи, психологи, журналісти, викладачі вузів та вчителі, а також студентська та учнівська молодь.

вівторок, 1 серпня 2017 р.

Таємничий геній

Микола Васильович Гоголь - видатний прозаїк і драматург, творчість якого однаковою мірою належить російській та українській літературі, один з перших представників світового реалізму. Народився у селі Сорочинцях Миргородського повіту (тепер – Великі Сорочинці) в поміщицькій сім’ї. Дитинство його минуло у селі Василівці (Яновщині, тепер – Гоголеве Шишацького р-ну). У духовному розвитку майбутнього письменника певну роль відіграв батько – Василь Панасович, поет і драматург того часу. Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі, потім в Ніжинській гімназії вищих наук. У 1828 р. Гоголь переїжджає до Петербурга, де навчається в Академії мистецтв.

Чарівний світ Катерини Білокур

Українська майстриня народного декоративного живопису. Народилася 7 грудня 1900 р. в с. Богданівка Пирятинського пов. Полтавської губернії (тепер Яготинського р-ну Київської обл.) в селянській родині. З дитячих років мала великий потяг до малювання. Здобути освіту дівчинці не довелося, читати, писати й малювати вона навчилася самотужки. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Пензлі виготовляла сама, а фарби робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. Пробувала вступити до художнього керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про освіту.
Майже все життя К. Білокур працювала в колгоспі, поєднуючи важку фізичну працю із заняттями живописом у вільний від роботи час. Ось рядки з її власної сповіді: «Я працювала по різних сільськогосподарських роботах аж до 1933 року. Прала, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила. А в прогалинах поміж цим ділом вчилася малювати».

пʼятниця, 28 липня 2017 р.

Згадуючи "ГРУЗИНСЬКОГО ПУШКІНА"...

Шляхи Господні незвідані. Так сталося, що доля привела грузинського князя, автора безсмертної поеми «Давитіані», в Україну. Давид Гурамішвілі народився у селі Сагурамо, що неподалік древньої столиці Грузії – Мцхети. Але класик грузинської літератури, один із великих поетів ХVIII ст., більшу половину свого життя провів на Миргородщині. Поет-вигнанець щиро полюбив українську землю, її мову та звичаї. У своїй творчості він вдало поєднав традиції давньогрузинської поезії та фольклор рідного народу з традиціями української народної пісні. Зазначимо, що на творчість Гурамішвілі вплинули український фольклор та спілкування з Григорієм Сковородою.

На Полтавщині шанують відомого поета. У м. Миргороді відкрито літературно-меморіальний музей Д. Гурамішвілі, його ім’я присвоєно бібліотеці міста, встановлено чудовий пам’ятник, названо вулицю.  У 2016 та 2017 рр. проходив поетичний фестиваль «Гурамішвілі запрошує». Випущена ювілейна монета, присвячена 300-річчю від дня народження Давіда Гурамішвілі - "300 років Давіду Гурамішвілі".
У відділі краєзнавства представлена виставка «Він «милозвучну пісню України з грузинською душею поєднав»», присвячена 225-річниці з дня смерті Д. Гурамішвілі.

Занурення в історію

"Вивчайте історію, бо у ній усе має звичку повторюватись" (М. Грушевський).
Бібліотекарі відділу краєзнавства більше 20 років слідують цій пораді. У фонді бібліотеки знайшли цінну книжечку. Її цінність полягає по-перше, в тому, що це видання нашої бібліотеки за 1960 рік, а по-друге, що там міститься дві статті з історії бібліотечної справи.
У першій статті йдеться про роботу Карлівської районної бібліотеки, а у другій - про роботу Кременчуцької міської бібліотеки № 2.

пʼятниця, 16 червня 2017 р.

Полтава - Козелець. День третій



Козелець – невеличке селище з кількістю жителів до 9 тис. осіб.
Храм Різдва Богородиці. Тут знаходиться усипальниця Наталки Розум (Розумовської) - матері братів Розумовських - Олексія та Кирила. Саме вона була фундаторкою зведення храму.
Його будували протягом 11 років (1752-1763). Керували будівництвом архітектори Квасов та Григорович-Барський. Храм звели у стилі пізнього бароко, але з елементами української народної архітектури. Трохи пізніше (у 1770) поряд з храмом було збудовано велику (висотою 50 метрів) дзвіницю. Липовий іконостас висотою у 27 метрів.

Козелецька бібліотека. Це колишнє приміщення полкової канцелярії, побудоване за ініціативи Юхима Дорогана, чоловіка Віри Розумовської (сестри Кирила та Олексія). Приміщення будували 9 років (1756-1765).
З 1958 року тут знаходиться бібліотека. Щиро і привітно зустріли нас колеги у Козельці. Їхнім піклуванням ми потрапили до Свято-Георгіївського жіночого монастиря, аби вклонитися чудотворній іконі Божої Матері "Аз есть с вами и никтоже на вы". 
ЩИРА ПОДЯКА УСІМ КОЛЕГАМ З ЧЕРНІГІВЩИНИ, ЯКІ ТАК ТУРБОТЛИВО ТА ЗМІСТОВНО, НЕПОВТОРНО, ПІЗНАВАЛЬНО ОРГАНІЗУВАЛИ НАШЕ ДОЗВІЛЛЯ!!!