Від богоугодного закладу - до сучасної медичної установи

Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського цьогоріч відзначає 215 років від заснування. Вона була відкрита у 1802 р. у приватному будинку. Це був "шпиталь" для лікування та догляду за убогими, безнадійно хворими жителями жителями. Лікарня мала 20 ліжок. Керував закладом чиновник "Приказа Общего Призрения" прапорщик Маліков. В його штаті було 7 осіб по догляду за хворими, 1 кухарка, 1 прачка, 2 дроворуби. На одного хворого на рік виділялося 42 руб. 75 коп. 
У 1803 р. переведена на околицю міста - Кобищани. Водночас у ній могло лікуватися 70 чол. У 1804 р. споруджено два дерев'яні корпуси Полтавського благодійного закладу по вул. Ново-Полтавській (тепер вул. Шевченка). Це були споруди з дощаними, фарбованими дахами, дерев'яною підлогою, заскленими вікнами, мали по 4 палати з такими назвами - "для фрактурныхъ, лихорадочныхъ, для цинготныхъ, для поносныхъ и слабыхъ". 
Ще багато цікавого матеріалу можна дізнатися про історію побудови обласної лікарні із статті лікаря 1-ї міської лікарні м. Полтави О. В. Сірого, яка представлена на книжковій виставці «Від богоугодного закладу до сучасної медичної установи».

Головний корпус лікарні на 80 ліжок було зведено у 1823 р.
Заснована як богоугодний заклад, нині вона є сучасною медичною установою. Приміщення лікарні і парк навколо неї є невідємною складовою довгої і цікавої історії нашого міста. 

Із обласною лікарнею пов’язані імена І. Котляревського (з 1827 по 1835 рр. він був попечителем закладу), М. Скліфосовського і ще багатьох непересічних особистостей. Серед них - Софія Кривко - колишній головний терапевт області. Вона довгі роки була добрим другом відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ, активним членом клубу «Рідний край». 

Видатний дослідник полтавського краю

Серед багатьох науковців, музеєзнавців, етнографів, які досліджували традиційну культуру Полтавщини, окреме місце займає мистецтвознавець, історик та музейник Яків Омелянович Риженко. Народився він 13 листопада 1892 року в с. Пустовійтове Кременчуцького повіту (нині Глобинського району) Полтавської губернії. Його біографія містить багато неточностей, адже натдо мало достовірних документів, які висвітлюють час роботи вченого в Україні. 

Цікава знахідка

У рідкісному фонді відділу краєзнавства збереглася книжка відомого археолога, музейного діяча Михайла Рудинського "Архитектурне обличчя Полтави" (1919).

На форзаці - дарчий напис: "Вельмишановному Т. Т. Каминському 29/ІІІ 1925 Київ". Феодосій Тимофійович Камінський - краєзнавець, археолог. Учасник І світової війни. З березня 1921року працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 р. по 29 вересня 1929 р. директором Миколаївського історико-археологічного музею. З 1954 р. по 1958 р. працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею.

Ця книжка знаходилася у фонді Бібліотеки Миколаївського обласного краєзнавчого музею, про що свідчить штамп.

А повернулося видання до Полтави, ймовірно, вже після смерті власника, тобто у 1980-х рр. ХХ століття.
Малюнки у книзі зроблені Федором Рожанковським.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

30 вересня вся бібліотечна спільнота святкує Всеукраїнський день бібліотек.

Одним із сучасних напрямків діяльності бібліотек є соціокультурний та просвітницький, що охополює різноманітні сфери наукового та культурно-мистецького життя громади. Соціокультурну діяльність бібліотека здійснює, об’єднуючи свої зусилля з різноманітними закладами – громадськими організаціями, науковими, навчальними та культурними установами міста та області. До спільної діяльності, відповідно, долучаються науковці, краєзнавці, поети, письменники, художники, фотографи, психологи, журналісти, викладачі вузів та вчителі, а також студентська та учнівська молодь.

Чарівний світ Катерини Білокур

Українська майстриня народного декоративного живопису. Народилася 7 грудня 1900 р. в с. Богданівка Пирятинського пов. Полтавської губернії (тепер Яготинського р-ну Київської обл.) в селянській родині. З дитячих років мала великий потяг до малювання. Здобути освіту дівчинці не довелося, читати, писати й малювати вона навчилася самотужки. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Пензлі виготовляла сама, а фарби робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. Пробувала вступити до художнього керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про освіту.

Майже все життя К. Білокур працювала в колгоспі, поєднуючи важку фізичну працю із заняттями живописом у вільний від роботи час. Ось рядки з її власної сповіді: «Я працювала по різних сільськогосподарських роботах аж до 1933 року. Прала, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила. А в прогалинах поміж цим ділом вчилася малювати».

Згадуючи "ГРУЗИНСЬКОГО ПУШКІНА"...

Шляхи Господні незвідані. Так сталося, що доля привела грузинського князя, автора безсмертної поеми «Давитіані», в Україну. Давид Гурамішвілі народився у селі Сагурамо, що неподалік древньої столиці Грузії – Мцхети. Але класик грузинської літератури, один із великих поетів ХVIII ст., більшу половину свого життя провів на Миргородщині. Поет-вигнанець щиро полюбив українську землю, її мову та звичаї. У своїй творчості він вдало поєднав традиції давньогрузинської поезії та фольклор рідного народу з традиціями української народної пісні. Зазначимо, що на творчість Гурамішвілі вплинули український фольклор та спілкування з Григорієм Сковородою.

На Полтавщині шанують відомого поета. У м. Миргороді відкрито літературно-меморіальний музей Д. Гурамішвілі, його ім’я присвоєно бібліотеці міста, встановлено чудовий пам’ятник, названо вулицю.  У 2016 та 2017 рр. проходив поетичний фестиваль «Гурамішвілі запрошує». Випущена ювілейна монета, присвячена 300-річчю від дня народження Давіда Гурамішвілі - "300 років Давіду Гурамішвілі".
У відділі краєзнавства представлена виставка «Він «милозвучну пісню України з грузинською душею поєднав»», присвячена 225-річниці з дня смерті Д. Гурамішвілі.

Полтава - Чернігів. День другий

Другий день професійної поїздки бібліотекарів Полтавщини пройшов у місті Чернігові,  історія якого має більше 1300 років. Місто вражає своїми історико-архітектурними пам"ятками та зеленню. Наш земляк Леонід Глібов жартівливо називав Чернігів "губернським хутором".

Полтава - Ніжин. День перший

Полтавське відділення Української бібліотечної асоціації (Голова відділення Надія Влезько) організувало 3-денну поїздку до Чернігівщини для бібліотекарів Полтавської області. Мета поїздки - професійна (обмін досвідом, налагодження контактів) та культурна (знайомство з культурними та історичними пам"ятками).
Отже, о 9-й годині ранку бібліотекарі з Полтави, Миргорода, Кременчука, Хоролу, Опішні, Заводського, Машівки, Лубен, Великої Багачки розпочали свою подрож...

Штрихи до портрета справжнього інтелігента

Пересвідчувати когось у знаковості цієї постаті на духовній ниві України просто немає потреби: сьогодні це ім’я знає уся материкова україна та діаспора. Петро Петрович Ротач (1925–2007) – відомий громадськості передовсім як письменник та літературознавець. Проте діапазон його зацікавлень є настільки широким, що він вважався за свого у колах істориків, краєзнавців, музеєзнавців, архівістів та ін. Словом – справжній інтелектуал та енциклопедист. 

дізнайся більше про Європу!

чудова вікторина!!!
https://learningapps.org/watch?v=pfa0gt6v317#EULIB

Від здивування - до пізнання: музеї Кобеляччини

Щороку 18 травня світова музейна спільнота відзначає Міжнародний день музеїв, нагадуючи, що музеї є важливим інструментом культурного обміну, збагачення культур, досягнення взаєморозуміння, співпраці та миру між людьми. Сьогодні це свято відзначають у 150 країнах світу. Щороку влаштовуються заходи для підвищення культурної свідомості суспільства, невід'ємною частиною якої є відвідування музейних установ.

Подвижник музейної справи

Відділ краєзнавства підготував книжкову виставку «Подвижник музейної справи», присвячену 60-річчю від дня народження яскравої особистості, археолога, музейника, видавця, талановитого організатора Олександра Борисовича Супруненка.

Презентація книги полтавського історика Віктора Ревегука

20 квітня 2017 року відділ краєзнавства провів презентацію книги відомого полтавського історика, краєзнавця Віктора Яковича Ревегука «Полтавці – поборники державної незалежності України». Видання побачило світ до 100-річчя української революції 1917-1921 рр. Перше видання книги «Полтавці – поборники державної незалежності України» (2015 р.) включає в себе персоналії борців за українську незалежність від 1917 р. до героїв загиблих у АТО у 2014-15 рр.

«Думи мої, думи...» : до 80-річчя від дня народження Миколи Касьяна

Лікар з великої літери. Лікар, відданий своїй справі, - Микола Андрійович Касьян. Його рід завжди проживав на Полтавщині. Від покоління до покоління – від діда – відомого на всю околицю костоправа – до батька – Андрія Касьяна – від батька до сина передавався цей Богом даний дар.

Історія лікаря Миколи Касьяна почалася із започаткування ним методики лікування хреба, яку визнали у всьому світі.

Видання відділу краєзнавства до 60-річчя колеги Галини Вовченко

Відділ краєзнавства у 2017 році випустив два нових видання: перше - інформаційно-бібліографічний список "Від нових імені до нової України: Полтава на шляху декомунізації", друге - бібліографічний список літератури "Галина Василівна Вовченко".
Галина Василівна - наша колега - працює у відділі соціокультурної діяльності Бібліотеки, а ще вона пише вірші та любить фотографувати. 24 березня 2017 року у Галини Вовченко був ювілей. І саме до цієї дати ми вирішили пошанувати свою колегу новим виданням! Список стане у нагоді широкій читацькій аудиторії - від учнів, учителів української мови та літератури до науковців-філологів, а також для всіх, хто любить посмакувати поетичним словом.

Засідання клубу краєзнавців "Рідний край"

21 березня 2017 року у відділі краєзнавства відбулося засідання клубу краєзнавців «Рідний край», присвячене 80-й річниці від дня народження Олексія Івановича Кулика. На клуб завітали гуртківці Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Учні ознайомилися з книжковою виставкою «Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя з дня народження О. І. Кулика», що діє у відділі з 20 березня, короткий огляд якої для них провела завідувач відділу Марина Федорова.

Євген Вікторович Копилець, керівник гуртків ПОЦТКУМ, розповів про постать Олексія Кулика, про його величезний вклад у створення та організацію діяльності Кобеляцького музею літератури та мистецтва.

Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя від дня народження О. І. Кулика

Євген Копилець, керівник гуртків Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді ініціював створення книжкової виставки, присвяченої ювілею колишнього директора Кобеляцького музею літератури та мистецтва Олексія Кулика. Так, спільними зусиллями бібліотекарів відділу краєзнавства та Євгена Вікторовича у відділі краєзнавства відкрито виставку «Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя з дня народження О. І. Кулика», яка діятиме з 20 по 31 березня 2017 року.

До 215-річчя створення Полтавської губернії

Полтавська губернія була утворена 27 лютого (11 березня) 1802 р. Як адміністративно-теритріальна одиниця вона проіснувала до 3 червня 1925 року.

За цей період відбулося чимало історичних і культурних події, що прославили нашу Полтавщину і таких, що залишили тавро імперського російського режиму. Була жорстока експлуатація кріпаків і відміна кріпосного права, певний економічний і культурний розвиток, всупереч прагненню російського царського режиму знищити національну культуру й саму українську мову. Полтавська губернія та її представники були пов'язані із прогресивним на той час декабристським рухом в першій половині ХІХ ст., з діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства 1845-1847 рр. З кінця 50-х рр.

Презентація видання відділу краєзнавства

                                 
Сьогодні видавнича діяльність стає однією з пріоритетних сфер роботи відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. За останній рік (2016) бібліотекарі підготували та видали 6 бібліографічних посібників, серед яких гідне місце займає видання, присвячене 125-річчю Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського "Духовна скарбниця національного самоусвідомлення та гідності: Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського".                                             
7 лютого бібліотекарі мали нагоду презентувати це видання для широкого загалу.
Пропонуємо більш детально ознайомитися із структурою покажчика. Отже, відкриває покажчик вступна стаття заслуженого працівника культури України, заступника директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського В. О. Мокляка «Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського», яка ознайомить користувачів із тим славним шляхом, який пройшов музей за 125 років від природничо-історичного музею Полтавського губернського земства до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Структурно даний покажчик складається із 4-х розділів.

Тетяни полтавського краю

25 січня православні християни відзначають день святої мучениці Татіани або Тетяни Римської. Свята Тетяна жила в Римі на початку другого століття нашої ери. Як і її батько, вона була таємною послідовницею вчення Ісуса Христа. Войовничо налаштовані язичники, які намагалися викорінити християнство в Римі і його околицях схопили її та вбили. Так Тетяна стала святою великомученицею і тепер до неї молитовно звертаються, щоб допомогла перенести усі життєві негаразди.

Коляд, коляд, колядниця...

Здавна Новий рік є чи не найулюбленішим серед всіх українських свят. Можливо, тому що несе в собі таємничість, загадковість, зустріч з чимось незвичайним. Він дарує людям сподівання на те, що прийдешній рік буде кращим та щасливішим за минулий.

Про всі цікавинки святкування новорічно-різдвяних свят на Полтавщині можна дізнатися у відділі краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

За три дні до Різдва Христового в полтавських селах масово кололи свиней. Серед селян було поширено прислів’я: «Різвдо без ковбас, як Великдень без крашанок». Окрім цього, у полтавських селах починали прибирати подвір’я, чепурити оселю. Господар качав свічки з воску для свят. Старі бабусі скубли вовну, дерли пір’я, вечорами навчали малих онуків колядкам. Господині прибирали хату: розвішували барвисті рушники, ставні та комин підмазували крейдою, навколо вікон підводили червоною чи рожевою глиною.

За день до Святвечора господиня готувала багату вечерю. Пекла паляниці, книші, калачі, коржі. В хату ранком перед Різдвом заносили різні макітри, полумиски, ложки. У новий горщик господиня засипала зерна пшениці і заливала «непочатою» водою, яку було принесено до світа, воночі. Існувало повір’я, зокрема, на Лубенщині, «як кутя вверх виведе, то добре, а як западе – на вмируще». Під час кипіння молоді дівчата, а не жінки повинні мішати кутю ложкою.

У переддень Різдва, 6 січня, нічого не їли до вечора, доки не з’явиться перша зірка на небі. Вона символізувала народження Ісуса Христа.

На святковий стіл на Полтавщині ставиили не 12 страв, а 9. Ці страви мали символізувати 9 місяців трудового року і враховували такі страви як узвар, кутя і книші. Обов’язково страви мали бути пісними, бо це кінець посту. За столом запалювали воскову свічку. Господар курив ладаном у хаті, читав молитву, а потім із старшим сином несли кутю худобі. Повернувшись до хати, хазяїн брав горщик з кутею і йшов кликати на кутю мороз. Цим обрядом селяни застерігались від бурі та заморозків.

Після молитви вся сім’я сідала до столу. Батько пригинався за мискою з пирогами і питав дітей: «Діти, ви мене бачите?» «Не бачимо, тату». «Ну, дай Боже, щоб і на той рік ви мене з-за пирогів не побачили!»

Традиційно у цей вечір носили вечерю хрещеним батькам. У багатьох місцевосятх Полтавщини, наприклад, на Зіньківщині, у Святвечір діткам дарували спеціально спечене здобне печиво-коржик, зверху помазане яскравими барвниками й кремом. Хлопчикам – коників, а дівчаткам – панянок у довгому вбранні.

Носили вечерю і священику. Він дарував святу просфору, якою потім пригощалася вся родина. У 19 ст. на Полтавщині у Святий Вечір не колядували, але, в більш давні часи колядки починалися одразу після вечері - Багатої Куті. Саме цей звичай описував Микола Гоголь у повісті «НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ».

Колядники обходили практично всі хати на селі. Ватага заходила у двір і один із колядників, привітавшись, просив «Благословіть колядувати!». Якщо господар дозволяв, ватага хором починала колядувати. Найпоширенішою була на Полтавщині така колядка: Коляд, коляд, колядниця. Добра з медом паляниця. А без меду не така. Дайте, дядьку, п’ятака.

13 січня – останній день року за старим стилем на Полтавщині називали Маланка (день пам’яті Меланії Римлянки). Цього дня готували другу обрядову кутю – щедрий і багатий стіл. Звідси 13 січня називали Щедрим або Багатим. У цей день господарі давали лад домашній худобі. Господар вичісував щіткою конй, а також прибирав у дворі. Сідаючи до столу, кожен з члені сім’ї одягав нову або свіжу випрасовану сорочку.

Народне гуляння на Новий рік у тому вигляді, який нам відомий, – це радянська традиція. Різдво у Радянському Союзі скасували 1929 року (відновили у 1990 році), але був проміжок часу, що й Нового року не святкували. Пізніше початок року почали відзначати з 1935-го. Свято обростало традиціями й атрибутами: біля Діда Мороза з’явилася Снігуронька, зірка на ялинці, шампанське, олів’є та мандарини.

Наостанок різдвяно-новорічне побажання: 

Усього було доволі,

Щоб було у вас у мисці,

В скрині, в клуні і в колисці.

Бажаємо вам прибутки чесні,

Вашому янголу – ключі небесні.

Хай на кожному броді і перевозі

Вас береже сам Бог у дорозі!