четвер, 30 квітня 2020 р.

Панас Мирний - корифей української прози: до дня народження письменника

1 травня 2020 року виповнюється 171 рік від дня народження Панаса Мирного.


Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності сьогодні, в яких, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність зображувалася такої, якою і була.
Майбутній письменник дивував рідних спокоєм і замкнутістю, - пише біограф Андрій Пітонов.

Його ранні твори друкувалися за кордоном і довго не допускалися до Росії. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані псевдонімом Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Попри те, що в 1870-1880 письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже невідомі широким колам читачів. Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії спрямований на обмеження використання та викладання української мовицей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.українським громадським і культурним діячем М. Драгомановим. Уперше легально роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» публікується у 1903 р. в журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».


Сергія Єфремова вважали першим професійним читачем усієї спадщини Панаса Мирного, у тому числі і його листів. Ще 1920 року до С.Єфремова звернулася Полтавська Спілка Споживчих товариств, яка отримала від спадкоємців письменника його рукописну спадщину, з проханням вивчити та обробити архів Мирного. Проте, як пише С.Єфремов,  “тодішні часи не сприяли спокійній літературній роботі”, тому науковець тільки 1923 року зміг відвідати Полтаву й ознайомитися з літературним архівом Панаса Мирного. Детальніше читайте тут

Сергій Єфремов так пише про Панаса Мирного та Полтаву: Добре мені повелось в Полтаві: і зробив багато, і Полтаву вже звідав більше, ніж за всі попередні рази.
Цілими днями сидів над рукописами П. Мирного. Це каторжна робота, бо писав небіжчик (для себе), так, що й очі можуть повилазити, рукописи його читаючи. Дрібний-дрібнісенький «мачок», та ще до того кожна літера у його скидається на іншу, а одна і та сама пишеться ріжно по ріжних місцях. Зате, розібравши, велику втіху почуваєш. Найбільше часу віддав я, перечитуючи недруковану частку «Повії». Який це колосальний твір і яка шкода, що останньої частини так і не дописав, власне, не обробив Мирний! Навіть у недбалому, нашвидку накиданому брульоні він скоряє тебе своїм розмахом, своєю силою. Читаєш — і не одірвешся, невважаючи на всі недоладності чернового тексту. На велику міру закроєний був це талант. Але чиновництво з'їло його мало не ввесь. І ще одна жертва нашому лихоліттю.
Вечорами блукав по Полтаві, переважно по передмістях. Ніколи я не думав, що вона така оригінально гарна, так багато таїть у собі чарівно-захисних куточків. Кобищани, де жив Мирний — це якась Швейцарія, те ж саме Павленки, де обсерваторія, не кажучи вже про горяний беріг Ворскли. Повсюди такі місця, що аж дух тобі захоплює, і найголовніше — ніби зовсім несподівано вони одкриваються перед очима. Рівне місце, здається, а пройшов трохи — і перед тобою такий вигадливий рельєф, наче десь над Дністром на Поділлі. Як ми мало знаємо свій край, і мало цікавимось ним. «Ленивы и нелюбопытны» — це справді.


Полтавська наукова бібліотека імені І. П. Котляревського завжди долучається до урочистостей, наукових зібрань та інших заходів з вшанування земляків. Так, у 2020 році  за ініціативи Лідії Михайлівни Левади, методиста навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Полтавській області у відділі краєзнавства Бібліотеки відбулася літературна світлиця до Дня пам'яті Панаса Мирного. Захід зібрав у відділі краєзнавства колег-бібліотекарів та вчителів української літератури закладів професійно-технічної освіти у Полтавській області.


Шановними гостями на заході були Світлана Борисівна Завалій, кандидат філолгічних наук, директор Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного та Віта Василівна Сарапин, кандидат філологічних наук, доцент кафедри педагогіки та суспільних наук ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі.

Творчість Панаса Мирного в літературному процесі XIX ст. розгортається, за словами М. Рудницького, як цілий перехідний етап від створення перших власне художніх зразків до нового типу письма кінця XIX — початку XX ст.: “Мирний, що одним коренем цупко тримається ґрунту, на якому зріс талант Марка Вовчка, має у своєму генеалогічному дереві такі паростки, що пахнуть нашою сучасною літературою — Коцюбинським, Стефаником, Винниченком. У зв'язку з цим можна вести мову про своєрідний процес розвитку прозового повістування в творчості “корифея української прози“.
Саме під такою назвою "Панас Мирний - корифей української прози" бібліотекарі відділу краєзнавства підготували книжкову виставку і провели її презентацію. Про краєзнавчі бібліографічні ресурси говорила головний бібліотекар відділу краєзнавства Ганна Анатоліївна Дідусенко.

Зокрема, закцентували увагу на прижиттєвих творах письменника – "Сон" (Полтава, 1906), "Лови" (Львів, 1901), які зберігаються у фонді бібліотеки. Цікаво, що остання книжка потрапила до нашої книгозбірні разом з іншими книжковими дарами у 1994 році. Це був подарунок з Польші від В. Піліповича. На книзі "Лови" маємо два штемпельних екслібриси - «Бібліотека Мирослава Капія». Один круглий, всередині книга, обрамлена рослинним орнаментом. І один прямокутний без рамки. Це свідчить про те, що книжка Панаса Мирного зберігалася в бібліотеці українського письменника-фантаста, історика, педагога та перекладача Мирослава Капія.


Серед рідкісних видань маємо два твори Панаса Мирного – Дитячі літа Чіпки. Уривок з оповідання «Пропаща сила». Ч. 1 (Полтава-Харків, 1923) та Серед степів (Харків-Київ, 1930). Остання книжка з передмовою Ю. Циганенка.
Значно поповнився фонд бібліотеки подарунками з Торонто від Канадського Товариства Приятелів України. Серед видань є роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хиба ревуть воли, як ясла повні?» (Нью-Йорк, 1955), Це передрук з першого женевського видання. Видавництво «Говерля» (Howerla).
Відомий літературознавець, краєзнавець, бібліофіл Петро Петрович Ротач досліджував приватні бібліотеки, зокрема, бібліотеку Панаса Мирного. У своїй книзі "І слово, і доля", зокрема, Петро Петрович пише, що деякі видання з бібліотеки Панаса Мирного у післявоєнні роки потрапили до бібліотеки педагогічного інституту (тепер бібліотека імені М. А. Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка).
Ми звернулися до завідувача сектору рідкісної книги Ірини Володимирівни Швидун, аби спростувати чи підтвердити факт існування цих книжок у Полтаві. І справді, дві книжки з автографами, адресованими Панасу Мирному, зберігаються в університетській книгозбірні.
Перша книжка з автографом Івана Зубковського, засновника Миргородського курорту "О результататх физико-химических и радиологических исследований воды из буровой скважины Миргородского артезианского колодца..." (Миргород, 1916) має напис: "Его Превосходительству Глубокоуважаемому Афанасію Яковлевичу Рудченко. Ив. Зубковский. г. Миргород. 15 апреля 1916 г."

Друга книжка - математика А. Секалова "Уяснения особіх положений "Сборника арифметических примеров и задач" А. Секалова и защита их" (Полтава, 1917) має дарчий напис: "В знак искреннейшего и глубочайшего почтения свой скромный труд посвящаю писателю Афанасию Яковлевичу Господину Рудченко. автор. 1917 года 4 августа".


У 2012 році Леонід Ушкалов представив працю про Панаса Мирного - «Реалізм - це есхатологія». З повним текстом книги можна ознайомитися тут


Цікаво, що за повістю Панаса Мирного "Повія" Іван Кавалерідзе зняв кінофільм "Гулящая" (1961). Це була друга велика роль Людмили Гурченко після фільму «Карнавальна ніч». Фільм знятий на чорно-білу плівку. 

Деякі зауваження щодо використання джерелознавчої бази при проведенні регіональних досліджень життя та творчості Ю. І. Липи (за фондами ПОУНБ ім. І. П. Котляревського)


Вивчення та дослідження видатних особистостей та їхньої творчої спадщини завжди було непростим завданням, особливо в реаліях нашої держави. Цілеспрямоване заідеологізоване трактування історичних віх розвитку України та виключення із суспільно-культурного процесу згадок про окремих особистостей на тлі перманентних буремно-революційних подій призводило до втрати (або навмисного знищення) як архівних документів, так і літературно-мистецьких творів та наукових напрацювань дослідників, і, як результат, наразі ускладнює і так непрості краєзнавчі пошуки.


Життя і творчість нашого земляка Юрія Липи є таким яскравим взірцем. Втрата архівних і метричних документів Ю. І. Липи та майже повна відсутність його творів в Радянській Україні була закономірною з огляду на наступну його характеристику «Д-р Юрій Липа, визначний публіцист і письменник, лікар УПА, загинув геройською смертю в боротьбі з більшовиками» [1, С. 3]. І лише з набуттям незалежності ми нарешті отримали можливість повернути з небуття постать нашого видатного земляка та його творчу спадщину. А завдячувати збереженню пам’яті про Ю. Липу та його літературно-публіцистичної спадщини ми в повній мірі повинні нашім землякам із української діаспори, які не тільки зберегли першодруки і здійснили автентичні перевидання творів Ю. І. Липи, але й залишили нам свої унікальні дослідницькі праці. Ці добрі наміри були підкреслені ними в наступнім гаслі: «Щоб було ясно для приятелів (і ворогів) – заявляємо, що перевидаємо цю, і інші праці Ю. Липи та других Авторів, лише тому, щоб зберегти їхню духовну спадщину для майбутніх поколінь» [8, С. 2]. Завдяки їхнім зусиллям «жорстоко переслідувані долею та ворогами… книжки Юрія Липи потрапили все ж таки здебільшого різними шляхами, до рук принаймні української еліти» [1, С. 5].
Власне, на даний момент, в Україні існує гідний доробок перевидань поетичних та науково-публіцистичних творів Ю. І. Липи та напрацювань сучасних українських дослідників-липознавців. Але хочемо зауважити, що перевидання творів Ю. Липи з української діаспори та перші розвідки-спомини діаспорних дослідників, які поклали початок сучасному українському липознавству, і сьогодні не втратили своєї науково-дослідницької значимості. Тож розглянемо творчий доробок видань з української діаспори, який зберігається у фонді відділу Канадсько-Українського бібліотечного центру Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.
Почнемо із праці Ю. Липи «Призначення України» (Львів, 1938 р.). За свідченням Л. Биковського, дана праця «…не встигла ще розійтися як слід поміж читачами, як Західню Україну зайняли москалі (1939) і більша частина його примірників була знищена більшовиками» [1, С. 4]. У фонді нашої бібліотеки цей твір представлений двома перевиданнями – 1) київське видання 1997 році (видане за сприяння фундації імені О. Ольжича) та 2) нью-йорське видання 1953 року. Власне, текст цих видань абсолютно ідентичний і спостерігаються лише незначні розбіжності у структурному компонуванні матеріалу. Єдина, але досить суттєва відмінність між цими двома виданнями – із київського видання зникли 1 мапа та 12 схем у авторському тексті. Тож, хоча видавці «з поваги до автора… зберегли мовностилістичні та правописні особливості видання, випущеного у Львові 1938 року» [10, С. 1] це дещо зменшує дослідницьку цінність видання, оскільки при цьому втрачено оригінальність авторської аргументації викладеного історичного матеріалу.
Продовжимо аналітичне дослідження вивчивши ще одну працю Ю. Липи «Ліки під ногами: про лікування рослинами» (Краків-Львів, 1943 р.). Даний твір представлено нью-йоркським перевиданням 1962 року. Передовсім, це видання є цінним посібником, в якому всебічно розглянуто лікарські рослини – починаючи з їхніх назв, мальованих зображень, місць зростання до особливостей збирання, зберігання та використання в лікарській практиці. Також тут можна знайти відомості з історії медицини та лікарської справи, як світової так і регіональної. Зокрема, наші полтавські дослідники-краєзнавці можуть не тільки здобути відомості з історії розвитку аптекарської справи на Полтавщині, а й отримати доволі інформативний бібліографічний список-посилання на праці дослідників українського «народного лічництва» на Полтавщині, які стануть у пригоді для подальших краєзнавчих розвідок. Крім того, з даної праці можна почерпнути і деякі факти з біографії Ю. І. Липи.
Зауважу, що на просторах інтернету (можливо, і в інших бібліотеках) можна знайти видання, які позиціонують себе як «репринтні», але при цьому не вказують першоджерело (наприклад, дрогобицьке перевидання 1991 р). І хоча дане видання і позиціонує себе як «репринтне», але його не можна визначити як «автентичне» стосовно оригінальної праці Ю. Липи (1943 року). Порівнявши ці два перевидання, можна дійти висновку, що «репринтне» видання зазнало значного купірування авторського тексту. Власне, весь текст був жорстко рецензовано з ідеологічних міркувань. Наприклад, із першого розділу виключені як назва самого розділу «Вступні уваги» так і перший абзац: «Це було в 1919 році. Невеличка українська армія, оточена в Кам’янці та Поділлі більшовиками і поляками, не мала незвідки помочі. День і ніч відбивалися від ворога частини Директорії, обороняючи свою тимчасову столицю. Надія була, що окремі повстання по цілій Україні сполучаться в одно загальне, і тоді вдасться наново здобути обидві столиці України. Треба було б тільки видержати» [8, С. 3]. Потрібно зауважити, що виключення даного абзацу одночасно прибирає небажані ідеологічні згадки-паралелі та кардинально змінює висвітлення постаті Ю. Липи, переносячи акцент з «лікаря УПА» до «лікаря-терапевта», Мабуть, приблизно із тих же міркувань було вилучено, як на мене, досить нейтральне зауваження: «Під час війни 1914-1918 рр., а тепер, у німецькій державі влади заохочують і популяризують техніку приготовлювання на довше таких рослин (для боротьби із цингою – авт.)» [8, С. 24]. І такі «вилучення» йдуть по всьому тексту. Крім того, в «репринтному» виданні повністю вилучено три важливі прикінцеві розділи:«Група важніших рослин» (в якому назви лікарських рослин подано латинською мовою), «Латинсько-український словничок рослин» та «Українсько-латинських словничок рослин». Ці вилучення, на мою думку, применшують наукову цінність видання, переводячи його із категорії серйозного наукового дослідження у розряд науково-популярних видань, щось на кшталт «домашнього лікарського порадника». Це навіть підкреслює передмова (відсутня в оригінальному виданні): «У книжці лікаря-фітотерапевта та письменника Ю. Липи (1900-1944) простежено українські традиції лікування травами, вміщено ботанічні описи рослин, пропонованих для домашньої аптечки (при цьому малюнки до опису рослин вилучено – авт.), вказано їх фармакологічну дію, способи застосування в домашніх та амбулаторних умовах. Подано також 114 найважливіших рослин із зазначенням показань і призначень». [http://spadok.org.ua/znakharstvo/uriy-lypa-liky-pid-nogamy].
Тож, ґрунтуючись на цих спостереженнях, можна зауважити, що при дослідженні творчості Юрія Липи, бажано ознайомлюватися із декількома перевиданнями його праць, а починати, по можливості, з «незмінних» перевидань творів Ю. Липи видавництвами української діаспори.
Не менш пізнавальним для пошуковців буде звертання як до наукових напрацювань липознавців з діаспори, так і до мемуарів та спогадів осіб, які особисто знали Ю. І. Липу. Використання даних матеріалів дозволяє проводити різноманітні наукові розвідки та дослідження, підтверджуючи при цьому вже широко відомі факти біографії Ю. Липи чи уточнюючи та розширюючи маловідомі. Наведемо декілька спостережень для підтвердження даного наративу.
Починаючи вивчати біографії Ю. І. Липи ми відразу ж наштовхуємося на кардинальні розбіжності стосовно місця його народження. Чимало біографічних джерел (особливо діаспорних) зазначають, що Ю. І. Липа народився 5 травня 1900 в Одесі. Але більш пізніші дослідження спочатку подають як уточнення-розбіжність, а потім як загальновизнаний факт те, що Юрій Липа народився 22 квітня 1900 року в містечку Старі Санжари Старосанжарської волості Полтавського повіту Полтавської губернії. Цю неузгодженість можна пояснити значними лакунами у джерелознавчій базі життєпису Ю. Липи, через що сенсаційне відкриття щодо уточненого місця народження Ю. Липи було зроблено одеським істориком медицини В. В. Васильєвим лише у 2001 році. [7]. Що ж стосується офіційного визнання даного факту то липознавцям знадобилося більше десяти років та «повторне віднайдення безцінного документа – копії витяги з метрики студента правничого факультету Новоросійського університету Георгія Івановича Липи, що зберігалася в його особовій справі… оскільки оригінал метрики та метричні книги втрачені»[7, С. 60]. Але вивчаючи біографію Ю. І. Липи у викладі знаного липознавця з діаспори Л. Биковського знаходимо досить цікаву примітку-заперечення в одній із статей. Автор, попередньо зазначивши що «народився Ю. Л. в Одесі», одразу ж робить зауваження «А не на Полтавщині, як подає пок. Д-р Дм. Бучинський. Див. «Свобода», ч. 213, 1934» [4, С. 37]. Таким чином, ми не тільки отримуємо ще одне підтвердження факту народження Ю. І. Липи на Полтавщині із уст українського літературознавця Д. Бучинського (який можливо отримав ці відомості безпосередньо від Ю. Липи), але й зазначаємо, що у колі діаспорних дослідників-липознавців ще з 30-х років ХХ століття вказувалася Полтавщина, як справжнє місце народження Ю. Липи, хоча ця позиція і не набула офіційного визнання.
Не менш цікавими об’єктами досліджень є спогади і мемуари (незважаючи на їх суб’єктивність) осіб, безпосередньо знайомих із Іваном та Юрієм Липою. Вивчаючи їх, можна не тільки уточнити, і, можливо, дещо розширити загальновідомі факти, але й окреслити для себе нові напрями краєзнавчих розвідок. Зокрема, у своїх споминах про І. Л. Липу видатний церковний і громадський діяч І. Огієнко згадує цікавий факт: «Було це у вівторок 10-го жовтня 1922 року, коли Ів. Липа завітав до мене і просив мене як ректора Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету, видати відповідну довідку його синові Юркові про те, що він був два семестри (1919-1920) на Юридичному факультеті в Кам’янці. Звичайно, потрібну довідку я охоче видав». [12, С.703]. А у споминах М. Мухина про спілкування-листування з Ю. Липою, зустрічаємо згадку про нашого земляка – полтавського художника-іконописця Петра Холодного (можливо, про його сина?): «Листи Ю. Липи, яких у мене назбиралося чимало, я старанно зберігав і перед опущенням Ужгороду в листопаді 1938 р.... листи Ю. Липи вирушили з Ужгороду на схованку до одного з мальовничих сіл Карпатського Середньогірря, де їх мадярське королівське військо урочисто – під стрибки чардашу – напевне спалило в березні наступного року разом із гарним медальйоном-мініатюрою портретом Ю. Липи барвними олівцями праці Петруся Холодного (дарунок Ю. Липи мені)» [11, С. 47].
Ще одна вагома причина звертання до діаспорних видань, яка не втратила актуальності і донині – наявність безцінного бібліографічного матеріалу. Завдячуючи цим бібліографічним спискам та бібліографічним огдядам можна скласти більш-менш цілісне уявлення про творчий доробок Ю. Липи – його тематику, роки та місце видання (чи перевидання) і навіть подальшу долю його прижиттєвих видань. Дуже важливими в цьому плані є біобібліографічні розвідки Л. Биковського[1, 2, 3, 5, 6], який не тільки подає бібліографічні списки творів Ю. Липи, але й робить бібліографічні огляди наукових праць дослідників-липознавців з діаспори.
Оглядаючи сучасний стан липознавства в Україні можемо визнати наявність вагомого доробку як перевидань творів Ю. Липи, так і наукових літературно-краєзнавчих праць сучасних дослідників. Але на тлі цих напрацювань джерелознавча база діаспорних видань займає особливе місце першоджерела-започаткування липознавства в Україні, що і на сьогодні не втратило своєї науково-пізнавальної цінності.


Список літератури
1. Биковський Л. Апостол новітнього Українства (Юрій Липа). Ч. 42 / Л. Биковський ; Український Морський Інститут. - 2-е вид. - Женева : [б. в.], 1946. - 8 с.
2. Биковський Л. До справи пізнання життя і творчості Юрія Липи // Нові дні. – 1966. - № 200. – С. 9-14.
3. Биковський Л. Публіцистика Юрія Липи (закінчення) / Л. Биковський // Розбудова держави. – 1955. - № 2. – С.115-121.
4. Биковський Л. Юрій Іванович Липа (1900-1944) : біографія / Л. Биковський // Український історик. – 1964. - № 2/3. – С.35-40.
5. Биковський Л. Юрій Іванович Липа (1900-1944) : (продовження) / Л. Биковський // Український історик. – 1964. - № 4. – С. 36-39.
6. Биковський Л. Юрій Іванович Липа (1900-1944) : (закінчення) / Л. Биковський // Український історик. – 1964. - № 1/2. – С. 49-55.
7. Кучеренко С. Родовід Юрія Липи / С. Кучеренко // Мачуський збірник : збірник наукових праць / Мачухівський краєзнавчий музей; ред. А. В. Гейко. - Полтава : АСМІ, 2017. -Вип. 1 : Над Чумацьким шляхом. - 2017. - 188 с. : іл.
8. Липа Ю. І. Ліки під ногами! : про лікування рослинами / Ю. І. Липа. - 3-тє незмінене вид. - Нью-Йорк : Говерла, 1962. - 111 с.
9. Липа Ю. І. Призначення України : з 1 мапою і 12 схемами в тексті / Ю. І. Липа. - 2-ге незмінне вид. - Нью-Йорк : Говерля, 1953. - 308 с.
10. Липа Ю. І.Призначення України / Ю. І. Липа. - К. : Фундація ім. О. Ольжича, 1997. - 268 с.
11. Мухин М. Яснозбройний Юрій / М. Мухин // Київ. – 1953. - № 1. – С. 41-47.
12. Огієнко І. Світлій пам’яті Івана Липи (1919-1922 роки) / І. Огієнко // Визвольний шлях. – 1968. - № 6. – 608-710.


четвер, 23 квітня 2020 р.

Книги з автографами


«Справа, здається, серйозна – підписати книгу. Не поспішайте, подумайте, робіть це від душі. Або взагалі не робіть. Напис – особиста історична зарубка на книзі. Ваш запис, покладений у пляшку, яку хвилі часу вручать вашим нащадкам. За написом на книзі будуть робити висновки про вашу творчу поведінку з тією ж суворістю, як і про саму творчість. Ваш запізнілий коментар або ваш запізнілий жаль не будуть прийняті до уваги. Вас не буде, а книга залишиться» Л. Озеров (поет)


Автографи — це не просто дарчі написи.
Це дорогоцвіти людської сердечності й доброти.
Михайло Ониськів

Слово «автограф» походить від грецького autos – «сам» і grapho – «пишу» і є досить багатозначним терміном. З одного боку, автограф - це автентичний рукопис автора, з іншого – власноручний підпис (вживають і інше значення - «інскрипт»). Незважаючи на те, що звичай залишати на книгах оригінальні дарчі написи з’явився бозна-коли, певного етикету немає й донині. Тож автограф-інскрипт ставиться на вільному від тексту місці, може містити короткий або багатослівний текст у прозі чи віршах, малюнки. А ось яка частина книги стане місцем пам'ятного розчерку – вирішувати лише автору.
Тож книги з автографами можна без перебільшення визнати цінними та унікальними. Фактично автограф – це не просто особистий підпис автора, він може вважатися важливою частиною самоідінтіфікації  автора, свідоцтвом певного етапу розвитку історії людських відносин. Автограф ніби стає відправною крапкою для розуміння культурно-особистісних зв’язків і взаємовідносин між автором і тим, кому ця книга подарована та надає додаткову інформацію з життєпису того чи іншого письменника. Завдяки цим автографам-інскриптам  видання стає єдиним у своєму роді та набуває літературно історичної і культурної цінності.
 Тож видання з автографами завжди становли собою досить цікавий дослідницький матеріал для вивчення особистостей тих, хто ці автографи дарував і тих, кому вони були адресовані.
Книги з дарчими написами почали поповнювати фонди нашої бібліотеки практично з часу її відкриття. Ці видання були подаровані як самими авторами, так і нашими читачами.

Своєрідна колекція книг з автографами відомих письменників і поетів, вчених, дослідників зберігається у фондах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. Це книги подаровані літераторами, краєзнавцями, науковцями Полтавщини або просто прихильниками нашої бібліотеки та знатними поціновувачами Книги. Звісно, що ці видання мають особливу цінність. Ми вирішили показати книжкові скарби нашим користувачам.
Проаналізувавши невелику частину фонду художньої літератури відділу краєзнавства Бібліотеки, ми зробили висновок, що дарчі написи чи автографи умовно можна поділити на декілька груп. У першій групі автор адресує книгу читачам: «Бібліотеці від автора», «читачам краєзнавчого відділу», «читачам абонемента» і т. ін.; у другій групі дарчі написи характеризують дарувальника: «читачам-краєзнавцям ПОУНБ від давнього (від 1969 р.) шанувальника та читача Віктора Самородова», до третьої групи ми включили підписи з датами або без них дарувальників, а четверта група включає побажання авторів «з любов’ю від автора», «читачам, які візьмуть до рук цю книгу, зичу, бодай віртуально покататися на НЛО». Окрема група книжок містить екслібриси полтавського письменника Володимира Карпенка, Петра Ротача, поетеси Валентини Матущак, сім’ї Редчук, В. Ковтуна, Г. Піхновської.
Хочемо відзначити й подякувати давньому другові нашої бібліотеки і нашого відділу, зокрема, Віктору Миколайовичу Самородову, який вже півстоліття є читачем нашої книгозбірні і який щедро поповнює фонд своїми подарунками.

 























З бібліотеки Андрія Пашка

з бібліотеки Віри Никанорівни Жук

автограф Івана Павловського
Дарчий напис В. М. Ханка - частого відвідувача нашого відділу краєзнавства
Дарчий напис нашої поважної читачки, професора Ірини Миколаївни Петренко

Дарчий напис лікаря Дмитра Ахшарумова
Автограф Констанції Лісовської
Подарунок Петра Карповича Бондаревського
Дарчий напис колишньому директорові нашої бібліотеки Є. М. Турчину
Інскрипт лауреата Шевченківської премії, нашого земляка Феодосія Рогового


Дослідницька робота цікава, але тривала у часі. Слідкуйте за нашими новинами!