вівторок, 12 листопада 2019 р.

Презентація книги Віталія Григор'єва "Історія Глобинського району в біографічних нарисах"

12 листопада відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського спільно з Полтавською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України організували та провели презентацію книги краєзнавця Віталія Григор'єва «Історія Глобинського району в біографічних нарисах». До книги увійшло понад три сотні нарисів про людей, які залишили свій слід не лише в історії Глобинського району, але й в країні та навіть у світі.

 
Автор книги - Віталій Миколайович Григор’єв (06.02.1947, с. Землянки Глобинського району) – педагог, краєзнавець, публіцист, член Національних спілок журналістів (2007) та краєзнавців України (2012). Почесний громадянин с. Землянки.
Лауреат премій імені Олексія Бутовського (2019), Самійла Величка (2013), Володимира Малика (2008). Член Градизької спілки літераторів «Цвіт чебрецевий» ім. Івана Білика.


Його захопленням завжди були історія, краєзнавство. Про таких людей кажуть: «Історики щасливі люди, бо в них робота переходить в хобі – і навпаки», адже він, як посадова особа, брав участь у підготовці матеріалів до енциклопедичного довідника «Полтавщина» за редакцією А. В. Кудрицького про м. Глобине та Глобинський район.
Був керівником робочої групи по підготовці до видання 3-го тому Книги Пам’яті України Полтавська область Глобинський район, яка була видана у 1995 році. До неї було знайдено і внесено більше 11 тис. імен земляків жертв Другої світової війни.
Він один з авторів ідеї увічнення пам’яті писаря останньої Запорозької Січі Івана Яковича Глоби та затвердження прапорів і гербів району та м. Глобине, встановлення пам’ятного знака до 200-річчя козацько-селянського повстання в с. Турбаї.
Автор книг «Роде наш прекрасний» (2007), у якій вміщено 138 біографій відомих земляків (з них 25 жителів міста), «Бувальщини» (2008), «Розкажи, Пивихо…» (2012), «О.Д. Бутовський (родовід генерала-олімпійця). історико-біографічний нарис (2012), «На вітрах історії» (2012), «Полтавці під олімпійським прапором» (2017).
Захід розпочався музичним дарунком від вихованки Полтавської дитячої музичної школи № 1 імені Платона Майбороди Олени Котигорошко, яка виконала "Іспанський танок " В. Гомоляки (викл. І. Огризько, концертмейстер О. Матвієнко).

На одному подиху слухали присутні розповідь автора про всіх героїв презентованої книги. За десять років кропіткої роботи Віталій Миколайович зібрав матеріали про 319 своїх земляків!!!
Це актори й літератори, вчені й аграрії, музиканти й композитори, Герої України, Герої Соціалістичної Праці, Герої Радянського Союзу.

У Глобинському районі найбільше лауреатів Національної премії імені Т. Г. Шевченка, про яких теж згадує Віталій Миколайович.
Багато схвальних відгуків та побажань звучало від земляків автора, від колег та знайомих.
Побажаємо Віталію Григор'єву в майбутньому нових книг, які вагомо поповнюють фонди бібліотек!
 Фото нашої Ксюшки Перепьолкіної, провідного бібліографа відділу краєзнавства.
Інформація про захід розміщена н сайті телеканала ІРТ


понеділок, 11 листопада 2019 р.

Подвижник українського мистецтва


До 60-річного ювілею Олексія Миколайовича Петренка, колекціонера, мецената, видавця, дослідника мистецтва, члена Національної спілки художників України, у відділі краєзнавства Полтавської наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського діє книжково-ілюстративна виставка "Олексій Петренко - подвижник українського мистецтва".
Народився Олексій Миколайович 15 листопада на Полтавщині - у селі Лихачівка Котелевського району.
Ще в студентські роки Олексій Петренко захопився колекціонуванням. Збирає книги з історії мистецтва, історичні та енциклопедичні видання, класичну художню літературу. 
З 1990 року працює у ТОВ "АСМІ", з 2010 р. - директор видавництва.
У 2011 році став засновником серійного мистецького видання "Меценати. Колекції. Виставки".
Вперше у Полтаві організував і провів тематичні виставки творів з власної колекції: "Український натюрморт другої половини ХХ - початку ХХІ століття", "Українська графіка другої половини ХХ - початку ХХІ століття", "Український пейзаж другої половини ХХ - початку ХХІ століття", каталоги названих виставок демонструються у відділі краєзнавства.
Діяльність Олексія Миколайовича відзначена на регіональному рівні. Він лауреат міської премії імені М. Ярошенка (2012) в номінації "Громадська діяльність: організація і проведення мистецьких акцій". У 2014 році став лауреатом премії імені Панаса Мирного. У 2015 році став лауреатом щорічної міської премії імені В. Г. Короленка у номінації "Спонсорство та меценатство". Нагороджений Почесною грамотою Полтавської обласної ради за вагомий внесок у розвиток поліграфії на Полтавщині.
Приємно, що Олексій Миколайович є одним із вірних друзів та партнерів нашої Полтавської наукової бібліотеки. Протягом 2017-2019 рр. видавнича діяльність бібліотеки пожвавилася - вийшли друком п'ять випусків серії "Бібліотечні колекції", три випуски серії "Видатні краєзнавці Полтавщини". Вся друкована продукція вийшла у полтавському видавництві "АСМІ". Зазначимо, що книги цього видавництва щороку є переможцями обласного конкурсу "Краща книга Полтавщини".

З великою приємністю ми зустрічаємося та спілкуємося з Олексієм Петренком, тому що він щиро цінує роль бібліотеки в суспільстві, завжди готовий підтримати й прийти на допомогу!
Дорогий Олексію Миколайовичу, наша бібліотека і наш відділ краєзнавства, зокрема, вітає Вас з ювілеєм!!! Нехай Ваше добро повертається сторицею!!! Здоров'я, злагоди, любові! Многая і благая літа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дякуємо, що не зупиняєтеся, що відроджуєте духовність Полтавщини, адже саме завдяки Вам ми торкаємося краси... а краса, як відомо, врятує світ...
  



середа, 6 листопада 2019 р.

Остап Вишня: "Я сміявся і плакав з любові": до 130-річчя від дня народження

Відділ краєзнавства підготував книжково-ілюстративну виставку «Я сміявся і плакав з любові»: до 130-річчя від дня народження Остапа Вишні, яка містить літературу, присвячену видатному письменникові-сатирику, гумористові.

«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!». Остап Вишня.

Друг і колега Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) так писав про Остапа Вишню: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі і качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники, пізніше критики, які підлаштовувались під гучні гасла партійних бонз і без жодних сумніві совісті (як буває нині) вихваляли безпомильну партію і прекрасний, неповторний час».




Народився Павло Губенко (Остап Вишня) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній родині. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом навчався у Києві, у військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання. Сам гуморист у «Моїй автобіографії» (вийшла у 1927 р.) з притаманним йому іронізмом писав: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», а з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори...». Ця активна «державна» діяльність закінчилася тим, що 1920 р. його заарештовують, але не виявивши «компромату» в діях П. Губенка його випускають із в'язниці наступного року.
Перший свій сатиричний твір за підписом П. Грунський письменник надрукував у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. У квітні 1921 р. П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше — й відповідальним секретарем «Селянської правди» на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня. На початку 20-х років О. Вишня свою художню творчість пов'язує з найважливішими тогочасними політичними й соціальними подіями, змінами в житті, зокрема села з його одвічною темрявою та забобонністю. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, — це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації , персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійшли в його гумористику. В театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецького життя.  Визначальні особливості гумору О. Вишні — багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором.
Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходить одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.
26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а З березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, в редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк». 3 грудня 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, а наступного року він повертається до українського читача, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо. Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів із російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.