середа, 8 травня 2019 р.

Китай відкриває ПОЛТАВЩИНУ

Відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ підготував книжкову виставку «Китай відкриває Україну. До Року Китаю в Україні».

У 2019-му виповнюється 25 років від дня встановлення дипломатичних відносин між Україною і Китаєм. Під час зустрічі прем’єр-міністра України В. Гройсмана і віце-прем’єр міністра Державної Ради Китаю Ма Кая було прийнто рішення про проголошення Року Китаю в Україні.
Далека, загадкова, довгий час закрита для європейської цивілізації країна Китай сьогодні стрімко розвивається. Економіка Китаю вже зараз входть до числа провідних економік світу. Країна широко співпрацює практично з усім світом у найрізноманітніших галузях людського буття: в економіці, інвестиціях, кульурі, мистецтві.
Полтавщина має свої традиції і новації в галузі співпраці з Китаєм. Зокрема, полтавські підприємства машинобудівної галузі мають свою історію співпраці з китайськими підприємствами, зокрема Крюківський вагонобудівний завод, Полтавський машинобудівний, ГЗК. Традиційно співпрацює з китайськими колегами Полтавська торгово-промислова палата.
Широка палітра взаємозв’язків Полтавської області з Китаєм в галузі культури та мистецтва. Кілька років тому обмінялися досвідом митці Полтавського театру ляльок із своїми китайськими колегами.






Давня історія козацтва на Полтавщині теж має свій китайський слід: сотенне містечко на Полтавщині мало назву Китайгород… Працівники Полтавського краєзнавчого музею вивчають у своїх фондах колекцію китайської зброї і військового спорядження.
Вищі навчальні заклади Полтави давно співпрацюють із китайськими колегами в обміні досвідом, стажуванні студентів. Науковець Полтавської державної аграрної академії В. Самородов, зокрема, розповідає у своїх статтях у місцевій пресі про китайське гутаперчеве дерево, що росте у м. Кременчуці. Жителька м. Гадяча Р. Шаповал уже не преший рік працює викладачем ангілійської мови в одній із китайських провінцій.
І звичайно, багато полтавців, що живуть і працюють у Китаї, на сторінаках полтавської преси діляться своїми враженнями про чудову, далеку і загадкову країну – Китай, де гори до неба, де Велика китайська стіна сягає за горизонт, адже друга назва країни – Піднебесна.

понеділок, 6 травня 2019 р.

Імена в історії краю

Відділ краєзнавства, продовжуючи цикл виставок «Імена в історії краю», чергову виставку присвятив славетним землякам, які мають ім’я Георгій або Юрій з нагоди дня вшанування святого великомученика Георгія (Юрія) Побідоносця.
Нагадаємо коротко про цього святого. Великомученик Георгій був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут біля підніжжя Ліванських гір. Великомученик Георгій виділявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою виправкою та красою. Досягнувши звання тисяцького, Георгій став улюбленцем імператора Діоклетіана. Проте саме цей імператор наприкінці ІІІ століття посилив гоніння на християн.
Одним з перших, хто відкрито повстав проти імператора був Георгій. Почувши одного разу на суді черговий нелюдський вирок щодо знищення християн, майбутній великомученик пройнявся співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, святий Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів, прийшов до Діоклетіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Слово святого Георгія було сповненим сильних і переконливих аргументів проти імператорського наказу переслідувати християн. Розгніваний Діоклетіан наказав кинути Георгія до в’язниці. Святий мученик терпляче переносив усі муки й зрештою, імператор наказав обезголовити його. Великомученика Георгія за мужність і за духовну перемогу над мучителями, які не змогли змусити його відректися від християнства, а також за чудодійну допомогу людям у небезпеці – називають ще Побідоносцем.
У дореволюційні часи в день пам’яті святого Георгія Побідоносця жителі сіл уперше після холодної зими виганяли худобу на пасовище, звершивши молебень святому великомученику з окропленням будинків і тварин святою водою. День великомученика Георгія в народі ще називають «Юріїв день».
На нашій полтавській землі проживає багато талановитих і відомих людей з ім’ям Юрій чи Георгій - Кондратюк, Липа, Думич, Гулак, Попов, Митропольський, Ларіонов, Антипович, Погода, Меліхов, Самойленко, Роговий, Вороний, Пошивайло, Береговий, Майборода, Андрузький, Гапон, Фединський, Тимошенко…

Юрій Дольд-Михайлик, країнський прозаїк і драматург, автор роману "І один у полі воїн", який тільки в СРСР друкувався багатомільйонним накладом. Цей роман вважається найпершим шпигунським романом у Радянському Союзі. Письменник отримував тисячі листів від читачів. Відповідаючи на один із них, автор писав, що головний герой твору — Григорій Гончаренко — був написаний ним за матеріалами біографій кількох людей, які в роки війни діяли і працювали у ворожому тилу. Але лише цих матеріалів було  замало. Автору довелося  використовувати архіви, щоденники, факти й документи з найрізноманітніших джерел.

Георгій Майборода кожну вільну хвилину присвячував участі в оркестрі. Вирішив продовжувати музичну освіту: спочатку в Київському музичному училищі, згодом – у столичній  консерваторії. В студентські роки створює симфонічні поеми «Лілея», «Каменярі» («Лілея» одразу вийшла на «велику сцену», привернула увагу знавців і поціновувачів). По закінченні Другої світової війни Георгій повернувся до улюбленої справи. Закінчив аспірантуру Київської консерваторії (під науковим керівництвом відомого композитора Л.Ревуцького). Створив знані опери «Тарас Шевченко», «Мілана», «Ярослав Мудрий», симфонії, рапсодії, концерти для скрипки з оркестром, романси, численні обробки народних пісень. 1960р. став народним артистом СРСР, 1963р. – лауреатом Шевченківської премії. Очолював Спілку композиторів. Двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
Юрій Олексійович Митропольський — відомий математик і механік, академік НАН України (1961). Герой Соціалістичної Праці (1986), лауреат Ленінської премії (1965), Державної премії УРСР (1980), академічних премій ім. М. М. Крилова (1969) та М.М. Боголюбова (1993), заслужений діяч науки України (1967). Герой України (з нагородженням орденом Держави, 2007), його нагороджено орденами князя Ярослава Мудрого IV (2002) та V ст. (1996), орденами та медалями СРСР, золотою медаллю ім. В.І. Вернадського (2007), нагородами та відзнаками інших держав. Академік АН СРСР (1984). Президією НАН України засновано премію імені Ю.О. Митропольського (2010). Його ім’я присвоєно Міжнародному математичному центру НАН України.
Юрій Роговий - український поет і прозаїк. Член Національної спілки письменників України. Син українського письменника Рогового Феодосія Кириловича (1925—1992) — лауреата Шевченківської премії(1992).

Юрій Тимошенко (сценічний псевдонім Тарапунька)— український радянський актор, артист розмовного жанру. Народний артист УРСР (з 1960), лауреат Сталінської премії (1950)....
Отже, ми запрошуємо згадати талановитих земляків і ознайомитися з книжковою виставкою, яка діятиме у відділі краєзнавства Полтавської наукової бібліотеки з 6 по 31 травня 2019 року.



Духовні витоки Полтавщини

Полтавська земля - одна із мальовничих регіонів України, багата на родючі чорноземи, значні поклади корисних копалин із м’яким кліматом та цілющим повітрям. Але найцінніший скарб – це люди. Згадуючи наших талановитих земляків досить часто ми кажемо «перший». «Батько нової української літератури» І. Котляревський; патріарх Мстислав - перший патріарх незалежної української церкви; перша людина, що проторувала людству шлях до Місяця – Ю. Кондратюк; М. Башкирцева – перша жінка-художник, чиї картини зберігаються у Луврі. Також досить часто, у цьому контексті, ми говоримо «всесвітньо відомий». М. Остроградський – математик світового рівня; М. Гоголь та його вісесвітно відома літературна спадщина; В. Ремесло, «конструктор миронівських пшениць», які колосяться у багатьох країних світу; художниця К. Білокур, яка своїми мальовничими квітами полонила П. Пікассо; незабутня В. Холодна – світова «королева німого кіно».
Вшановуючи пам'ять славетних полтавців, бібліотекарі відділу краєзнавства підготували виставку «Духовні витоки Полтавщини: славетні земляки в контексті світової культури», яка відкрита для перегляду з 6 травня 2019 року (відділ краєзнавства, V поверх, кім. 509).




середа, 24 квітня 2019 р.

Презентація книжкової виставки "Обпалені чорнобильською бідою"


На цій виставці представлені друковані видання із фондів відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. Вони  присвячені подіям та людям пов’язаним з чорнобильською трагедією. Декілька слів про декого з них…

понеділок, 22 квітня 2019 р.

автографи...

Автографи — це не просто дарчі написи.
Це дорогоцвіти людської сердечності й доброти.
Михайло Ониськів

Своєрідна колекція книг з автографами відомих письменників і поетів, вчених, дослідників зберігається у фондах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. Це книги подаровані літераторами, краєзнавцями, науковцями Полтавщини або просто прихильниками нашої бібліотеки та знатними поціновувачами Книги. Звісно, що ці видання мають особливу цінність. Ми вирішили показати книжкові скарби нашим користувачам і принагідно подякувати дарувальникам.

четвер, 18 квітня 2019 р.

Свідки давнини і сьогоденності

18 квітня відзначається День пам’яток історії та культури. Полтавщина має давню історію, закарбовану в нерухомих об’єктах культурної спадщини, саме через них відбувається реконструкція подій давнини, що є важливим для формування історичної пам’яті нашого народу.


середа, 3 квітня 2019 р.

«Ніс Україну країнами» : Григорій Китастий


Відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського спільно з Євгеном Вікторовичем Копильцем,  керівником гуртків Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді підготували розгорнуту документальну виставку «Ніс Україну країнами» : Григорій Китастий (17.01.1907-06.04.1984)», присвячену 35-м роковинам від дня смерті бандуриста, композитора, диригента Григорія Трохимовича Китастого. Григорій Китастий народився у Кобеляках на Полтавщині. З 1964 жив у Чикаго. Помер Григорій Китастий 6 квітня 1984 року в Сан-Діеґо, Каліфорнії. Похований на українському православному кладовищі, побіч церкви-пам’ятника в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерсі (США). Він був першим і довгорічним керівником Капели бандуристів ім. Т. Шевченка. У листопаді 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Китастому посмертно було присвоєно звання Герой України.



На виставці, яка діє у відділі краєзнавства з 1 по 19 квітня 2019 року, представлено більшість діаспорних видань.
До 60-річчя існування Капели бандуристів у Детройті вийшла друком книжка Уласа Самчука «Живі струни» (1976). Самі члени Капели звернулися з проханням до знаного письменника укласти літопис колективу бандуристів, які опинилися в еміграції і продовжили свою творчість у нових реаліях, подвижницьки утверджують і пропагують кобзарське мистецтво у всьому світі. У книзі подано матеріал, який повністю опирається на документальні джерела, що дало можливість авторові проаналізувати історію становлення і розвитку Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка, її ідейну місію в українському еміграційному середовищі.

15 квітня 1967 року у Чикаго відбувся ювілейний концерт до 60-річчя Григорія Китастого. На виставці експонується бібліографічна рідкість - «Програма ювілейного концерту творів Григорія Китастого 15 квітня 1967, авдиторія школи Шопена в Чікаго».

На честь 70-річчя Григорія Китастого осередок Української Революційної Демократичної Партії (УРДП), членом якої він був, привітав його виданням «Збірника на пошану Григорія Китастого» (Нью-Йорк). Книга вийшла у 1980 році коштом Фундації ім. Івана Багряного й містить розвідки, статті, рецензії, спогади, а також вірші, присвячені ювілярові, та деякі його твори.

Ще один подарунок від Фундації ім. І. Багряного – видання 2011 року «Україна – ХХ: національна ідея і чин» Михайла Воскобійника. Михайло Воскобійник – наш земляк (нар. у м. Миргород), професор, історик, один з організаторів Фундації ім. І. Багряного. У даній книзі міститься його ювілейне слово на бенкеті для вшанування 75-ліття Григорія Китастого в Детройті 30 травня 1982 року.

Окрім книг, на виставці представлено маловідомі періодичні джерела української діаспори (Торонто) - ілюстрований щомісячник «Нові дні», журнал Української Демократичної Молоді «Молода Україна» та «Пластовий шлях», що містять статті про Григорія Китастого.

В Україні декілька раз гастролювала Українська капела бандуристів Північної Америки ім. Т. Шевченка. У 2018 році Капела відзначила свій столітній ювілей. З цієї нагоди колектив на чолі зі своїм мистецьким керівником і диригентом Олегом Махлаєм побував в Україні з гастрольним туром «З Україною в серці». Завдяки Тетяні Миколаївні Чешко, директору Кобеляцького музею літератури і мистецтва ім. О. Кулика, програма ювілейного туру з автографами музикантів експонується на книжковій виставці і всі бажаючі мають змогу з нею ознайомитися.

понеділок, 1 квітня 2019 р.

Геній з душею козака-характерника

Микола Васильович Гоголь - видатний прозаїк і драматург, творчість якого однаковою мірою належить російській та українській літературі, один з перших представників світового реалізму. Народився у селі Сорочинцях Миргородського повіту (тепер – Великі Сорочинці) в поміщицькій сім’ї. Дитинство його минуло у селі Василівці (Яновщині, тепер – Гоголеве Шишацького р-ну). У духовному розвитку майбутнього письменника певну роль відіграв батько – Василь Панасович, поет і драматург того часу. Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі, потім в Ніжинській гімназії вищих наук. У 1828 р. Гоголь переїжджає до Петербурга, де навчається в Академії мистецтв.

пʼятниця, 29 березня 2019 р.

ДО 210-річного ювілею Миколи Гоголя



«Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно...»
Микола Гоголь
 

Філософ, критик, перекладач Максим Климентьєв у своїй статті «Перші двісті років гоголівського світу» (знайдено в мережі Інтернет) вичерпно і лаконічно сказав про нашого земляка Миколу Гоголя: «...Україна відома в світі двома славнозвісними джерелами радіації - Гоголем і Чорнобилем. Якщо останній повинен таки колись згаснути, то щодо Гоголя можна бути впевненим, що його перші двісті років в цьому світі не є останніми».
1 квітня 2019 року святкуємо 210-ту річницю від дня народження Миколи Васильовича. До цієї дати відділ краєзнавства Полтавської наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського зібрав інформацію про рідкісні твори письменника. Запрошуємо переглянути презентацію

Твори Гоголя у фоді Полтавської наукової бібліотеки


понеділок, 18 березня 2019 р.

Час в об’єктиві Йозефа Хмелевського

                                       Через очі фотографа теперішнє стає минулим…
                                       (Береніс Ебот)
Фотограф Йозеф Хмелевський, дякуючи йому, до нас дійшли, як писав «Фотограф любитель» у 1896 році, «безукоризненные во всех отношениях» фотопортрети класиків науки та культури: М. Скліфосовського, Г. Мясоєдова, В. Короленка. Панаса Мирного, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Г. Хотчевича, М. Заньковецької та багатьох інших. Що про нього можна дізнатися, завітавши до Полтавської наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського? У відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка «Час в об’єктиві Йозефа Хмелевського», присвячена 170-річчю від дня народження видатного фотографа.




четвер, 14 березня 2019 р.

14 березня - свято Преподобної Євдокії

                                Благослови, Боже, весну закликати, зиму проводжати!
Чотирнадцятого березня - свято Преподобної Євдокії (у народі Явдохи). Це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється ім'я з покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
До свята відділ краєзнавства підготував невеликий за обсягом перелік жінок на ім’я Євдокія, які мають відношення до полтавського краю. Маємо надію, що цей матеріал сподобається нашим читачам.
Розпочнемо з Євдокії (Явдокії) Іванівни Гладкої – поетеси, вчителя. Село Більськ - мала батьківщина вчителя за професією і поетесою за покликанням Євдокії Іванівни, яка народилася у багатодітній сім ї. Більшу частину шкільних років провела у Великосорочинській школі- інтернаті Миргородського району. Вищу освіту здобула  в Полтавському педагогічному інституті (тепер ПНПУ ім. В.Г. Короленка) за спеціальністю вчитель російської мови і літератури. Працює за фахом.  Пише вірші за покликом серця. Авторка трьох збірок поезії, які вийшли у світ у 2010 році під назвою "На межі", "С тобой и без тебя". "Переливи райдуги "- у 2013 році.

Приємно, що у Євдокії Іванівни є вірш, присвячений бібліотеці. Пропонуємо з ним ознайомитися:
У бібліотеці
На полицях книжкові ряди.
Прозирають рясні палітурки.
Полаковані всі стелажі
Простягають сусідові руки.
Перечитані кожним книжки
Українки, Франка і Шевченка.
Пушкін, Гоголь прийшли залюбки
Разом з казкою про Морозенка.

Тут Міцкевич і Рільке, й Бальзак
Залишили свій подих в творіннях.
А історію славить козак.
Уростає у землю корінням.

Отчий край, зарубіжжя і світ
В веселковій країні-книгарні.
Тут читач і її працівник
Відчувають сердечне єднання.
Бо без книги немає життя.
Зупиняється плямою  вічність.
А у слові-поета душа
Промовляє, мов пам'ять на вістрі.

Явдоха Данилівна Пошивайло була натхненником створення Музею гончарства в Опішні Вона дала настанову своєму внукові Олесю Пошивайлу створити музей. Складними були її дитячі роки: «Я осталась сиротою. Батьків я не знаю: люди забрали і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилась і пішла по кустарях — в Горілея малювала..., в Пругла Макара і в других...», - згадувала жінка. У 18 років вона вийшла заміж за потомственого гончара Гаврила Пошивайла. З цього часу і починає творити. В Опішні існує давня традиція: твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Тому Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями.
За роки спільного життя виховали 3 синів.

Гончарством в роду Євдокії Варвинської займалися дуже давно. Ось, як вона згадує свого прадіда по материнській лінії Степана Денисенка (року народження й смерті вона не пам’ятає): «… Ну так, це прадід, оце моя мати там жила, бо у матері умер батько, а воно ж раньше по багато дітей було, семеро, і вона розприділила кого куди, хто пішов вівці пасти, моя мама пішла до діда сюди. Дід був бєдний, ну гончарював і ото так розжився, нову хату поставив, мабуть, і коника купив, і корову, і ото вона там служила». Трудовий стаж Євдокії Варвинської на гончарному виробництві розпочався з 1953 року, про що свідчить перший запис в її трудовій книжці. Потім змінювалася назва керамічного підприємства, відбувалося її переміщення з одного цеху в інший, освоєння різних гончарних професій: «доглядщиця, майстер дитячої глиняної іграшки, шліфувальниця, контролер приймальник, мальовщиця, ангобіровщик». "… Я в 1953 в завод пішла і де тільки не робила, переходила з цеху в цех, на доглядці, і кирпич робила, і малювала, і коло горну була, і горшки возила".

Євдокія Михайлівна Крат народилася 10 березня 1896 року в Гадячі. У 1918 році одружилась з полковником Української Армії Михайлом Кратом і від того часу ділила з чоловіком долю в походах і боях Визвольних Змагань аж до весни 1920 року. З ним вирушила у Перший Зимовий Похід. Дня 25 грудня 1919 року попала в містечку Животові на Таранщанщині разом з обозом 3-ої Залізної Дивізії в денікінський полон, з котрого вдалося їй втекти. Добившися з трудом до Штабу Армії, склала звіт про силу і наміри ворога, та про знущання над нашими старшинами й козаками.

Серед тих, хто має ім’я Євдокія – багато довгожителів. Євдокія Головата з с. Харківці Лохвицького району прожила 102 роки, жителька м. Лохвиця Євдокія Гресь зустріла перший столітній ювілей. Євдокія Онисіївна Білик - вишивальниця, народилася у с. Абазівка Полтавського району. Прожила 118 років!

Дружина Василя Верховинця Євдокія Іванівна Костева – актриса і співачка - народилася 1 березня 1885 р. в Полтаві, в багатодітній сім’ї, де росли ще семеро братиків та сестричок. Батько, Іван Погорілий, у зрілому віці перекваліфікувався зі складача друкарні на диригента. Керував хором у єпархіальному училищі, де з восьми літ навчалася і співала й Євдокія. Грала також у драматичній студії при російському театрі “Червоний факел”. Під час гастролей на репетицію завітали імениті артисти Микола Садовський, Іван Мар’яненко, Северин Паньківський. Дівчина виконувала соло в кантаті Миколи Лисенка “Б’ють пороги”. Після прогону Садовський пожартував: «Голос я чув, артистки ж не бачу» (була маленького зросту). Працювала у театрах Києва, Полтави, в ансамблі «Жінхоранс» Василя Верховинця. В двадцять один рік Євдокія Іванівна приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр. Там познайомилася з Василем Верховинцем, а через два роки побралися. Незадовго до революції Верховинці повернулися до Полтави — перейшли в «Товариство українських акторів» під орудою Івана Мар’яненка.

Євдокія Сидорівна Гуржій народилася у с. Перервинці, нині Лубенського району – вчений-селекціонер. Керувала кафедрою рослинництва ПДАА. Доктор сільськогосподарських наук, професор, працювала на кафедрі з 1952 до 1975 рр. Разом зі своїм сином, завідувачем лабораторії В. Мережком вони розробили методику виведення сортів однодомних конопель, придатних для механізованого збирання. Є автором 7 районованих сортів конопель та 40 наукових праць. За науково-дослідну, педагогічну і громадську роботу нагороджена багатьма урядовими нагородами. Мала наукову школу. Очолювала діяльність з відновлення сортів конопель, втрачених під час німецької окупації. Авторка низки сортів однодом. конопель та їх гібридів.

Євдокія Василівна Нос мала одну пристрасть, якій була віддана все життя – пристрасть до української пісні. Народилася 15 серпня 1914 р., навчалася у Полтавській 1-й трудовій школі. Співала у хорі, яким керував відомий український бандурист В. Кабачок. Під час навчання в Полтавському інституті інженерів сільського будівництва теж співала в інститутському хорі, який очолював відомий диригент Ф. Попадич. Співоцький шлях Євдокії Василівни почався одразу після звільнення Полтави від фашистських загарбників. З 1943 року вона починає працювати у Полтавській філармонії. У 1944 році – актриса Харківської опери. З 1950 р. переходить до академічної капели «Думка», з 1956 року – співає у хоровій капелі Українського радіо. Після виходу на пенсію повертається до рідного міста. Співпрацює з місцевим радіокомітетом, допомагає музикознавцю і композитору М. Фісуну збирати експонати до музичного музею Полтавщини, записує старовинні пісні, які колись лунали на околицях Полтави.

вівторок, 12 березня 2019 р.

У сяйві художнього слова Миколи Костенка

«Його вірші заряджені самоповагою, чесним і відвертим поглядом на життя, в них потужний заряд застороги від можливої втрати моральних цінностей, народжених численними поколіннями українців. До них, до цих цінностей, стезею правди слід рішуче повертатися нині. Бо завтра буде вже запізно», - це слова з анотації до поетичної збірки «Стезя» Миколи Васильовича Костенка, якому 19 березня 2019 року виповнилося б 80 років.
Микола Костенко – талановитий поет, літературознавець, критик і публіцист, перекладач і журналіст, автор понад 20 художніх і художньо-публіцистичних книг, редактор низки періодичних видань, член Національної спілки письменників України (1997) і Національної спілки журналістів України (1965), людина чесна і відверта, відкрита перед совістю й Україною.

вівторок, 5 березня 2019 р.

Шевченківські місця на Полтавщині

Земля полтавська не має права забувати, що по ній ступав колись Великий Кобзар, описував її, малював, жив радощами і болями наших предків, отримував спалахи натхнення саме тут. Росте і шумить у його славу дуб, посаджений у травні 1861 році у м. Полтава.
Ім’я Тараса Шевченка стало символом України. До нього в українській художній літературі слово «Україна» майже не зустрічається. На нашій славетній Полтавщині є безліч місць, які пам’ятають Т. Г. Шевченка. Зв’язки Великого Кобзаря з Полтавським краєм тісніші, ніж із будь-яким іншим куточком України, хоча в цілому він провів на Полтавщині не так багато часу – в сукупності близько півтора року. Поет побував на території Полтавської губернії в 1843–1844, 1845–1846 роках, востаннє – влітку 1859 року - так званий період «трьох літ». Полтавці шанують пам'ять видатного поета і діяча. Відразу після зняття заборони з його імені, були встановлені пам’ятники у Полтаві та у багатьох містах і селах нашого краю.


четвер, 14 лютого 2019 р.

Ювілей Світлани Леонідівни Кигим - завідувача відділу природи Полтавського краєзнавчого музею

В історії нашого краю знаходиться ще немало цікавих незвіданих сторінок, які потребують глибоких  наукових досліджень. Регіональним центром таких досліджень є Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Г. Кричевського, який об’єднує в своїх стінах цілу плеяду талановитих науковців.
І серед них досить вагоме місце, беззаперечно, посідає завідувач відділу природи, чарівна Світлана Леонідівна Кигим, яка 17 лютого святкує свій ювілей! Коло її творчих інтересів та пошуків охоплює дослідження минулого та сьогодення природознавчої справи на Полтавщині, виявлення і розкриття цікавих та незаслужено призабутих наукових та історичних фактів,  вивчення творчої спадщини видатних вчених-природознавців. Серед найбільш цікавих – це  дослідження наукових зв’язків В. В. Докучаєва та В. І. Вернадського з Полтавщиною, особисті взаємовідносини В. І. Вернадського та В. Г. Короленка, відродження історичної пам’яті про Полтавське сільськогосподарське товариство. Її творчий доробок  нараховує близько десятка збірників наукових праць та більше п’ятидесяти статей написаних як особисто, так і в співавторстві.
У відділі краєзнавства наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського розгорнута виставка, на якій можна ознайомитися з науковим доробком талановитого науковця і чудової людини. Бажаємо Вам, вельмиповажна Світлано Леонідівно, многих літ у злагоді та мирі!!!


середа, 13 лютого 2019 р.

Афганістан: час минає пам’ять живе


15 лютого 1989 року почалося виведення обмеженого контингенту військ колишнього СРСР із Республіки Афганістан. Відійшла у минуле афганська війна. Все більше часу відділяє нас від подій 1979-1989 рр. Події війни і Афганістані викликали у суспільстві того часу не розуміння, не сприйняття, тому і замовчувалися тривалий час на найвищому державному рівні. Пізніше замовчувати уже не було можливості: у мирні міста і села почали приходити похоронки, матері оплакували своїх юних загиблих синів, яких транспортували із далекої і незрозумілої країни у цинкових домовинах. У цій війні брали участь більш е 160 тисяч солдатів і офіцерів із України. Життя 3280 наших земляків забрала Афганська війна, більш ніж 8 тисяч тих, хто повернувся мають поранення, більше 6 тисяч стали інвалідами.
Відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ пропонує для перегляду книжкову виставку "Афганістан: час минає пам’ять живе" (до 30-ї річниці виводу військ із Афганістану). Виставка присвячена полтавцям, що брали участь у Афганській війні 1979-1989 рр., представлені спогади учасників, художні твори полтавських письменників про війну в Афганістані. 







З плином часу змінилася концепція поглядів на події, старіють учасники боїв. Воїни-афганці пройшли, напевне, найстрашнішу війну новітньої історії. Їм є про що розповісти, на багатьох із них варто рівнятися сучасникам. Та війна забрала життя тисяч героїв, що жили серед нас, і ми повинні гордитися їх іменами.