вівторок, 22 січня 2019 р.

Полтавці - члени уряду УНР

Сто років тому – 22 січня 1919 року – було проголошено Акт Злуки. «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу». Універсал уряду УНР оголошений Ф. Швецем 22 січня 1919 року – день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом – Днем Соборності. 

Це була одна з найвизначніших подій доби Української революції 1917–1921 років. Ухвалення цього документа означало об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників визвольного руху ХХ століття. Головною метою боротьби Української повстанської армії було створення української самостійної соборної держави.

пʼятниця, 18 січня 2019 р.

25 січня – День святої мучениці Тетяни

25 січня – День святої мучениці Тетяни - це християнське і народне свято. Саме до нього відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського підготував цікаву та пізнавальну книжково-ілюстративну виставку «Тетяни полтавського краю». Минулого року ми створили однойменну віртуальну виставку, а цього року вирішили зацікавити читачів "живими джерелами", тобто книгами та періодичними виданнями.

понеділок, 14 січня 2019 р.

ВАСИЛІ З ПОЛТАВСЬКОГО КРАЮ

Відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського розпочинає 2019 рік циклом книжкових виставок «Імена в історії краю», присвячені видатним діячам Полтавщини.
14 січня відзначається одне з найбільших зимових християнських свят  - День Святого Василія Великого. Відділ краєзнавства підготував книжково-ілюстративну виставку «Той, хто насаджує доброту, збирає урожай любові», метою якої є вшануваня Василів-земляків нашого краю.
Відомо, що з терен полтавського краю вийшла ціла плеяда дослідників, вчених, громадських діячів, письменників, художників, науковців з ім’ям Василь.


Серед них  - письменники В. В. Капніст, В. О. Гоголь-Яновський та В. І. Захарченко, прозаїк В. Ф. Котляр, поет В. А. Симоненко, етнограф В. П. Горленко, священик В. І. Зеленцов, історик і агроном В. Я. Ломиковський, майстер художнього різьблення В. С. Гарбуз, архітектор і художник В. Г. Кричевський, вчений і юрист В. Я. Тацій... Звісно, цей список можна продовжувати до нескінченності...

"Друг Родины он был" — ці правдиві слова з епітафії Василя Капніста (1758-1823) найкраще і найглибше передають нащадкам всю суть цієї людини і громадсько-політичного діяча. Бо все життя Василя Капніста — з початку і до кінця — було присвячене служінню своїй батьківщині. Глибоко-поетична натура, тонкий лірик, був закоханий у свою чудову і затишну Обухівку, де мешкав, його маєток був осередком культурного життя. В. Капніст також користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще І782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського повіту, а 1785 — всього Київського намісництва. Василь Васильович був серед тих, хто зберігав у своїм серці пам’ять про колишні козацькі вольності рідної України, прагнув, наскільки дозволяла цензура, донести ідеї свободи і гуманізму до найширших верств суспільства.
У більшості людей на запитання «Хто такий Василь Гоголь?» лише одна відповідь – «Батько Миколи Гоголя». Більш обізнані говорять, що він був нащадком двох родів, імена яких назавжди залишаться в історії України. Але невже це все, що можна сказати? У 60-х роках ХІХ століття Василя Опанасовича (1777-1825) вважали видатним українським письменником, одним із тих, хто започаткував українську літературу. Тобто він був не просто батьком знаменитого Миколи Гоголя, але й автором блискучих драматичних творів. До речі, “молодший” письменник дуже поважно ставився до “старшого” і вважав його своїм першим вчителем – адже йому батько ще в дитинстві відкрив усі таємниці театру (хоч і домашнього). Поєднуючи отримані від батька знання і власний досвід, Микола Гоголь добився більше за Василя Гоголя. Якщо твори Гоголя-старшого були відомі в основному локально, а п’єси ставилися в кріпосних театрах, то твори Гоголя-молодшого (ще за його життя) йшли в кращих театрах Києва, Петербурга і Москви; а за його творчість і досі сперечаються дві держави. До того ж найпопулярніші твори Гоголя-сина виходили майже в усіх країнах світу. Гоголеві-батьку пощастило менше – він майже невідомий широкому загалу, з кількох десятків його п’єс до нас дійшла лише одна, але й та виходила друком уже після його смерті. Можливо, Гоголь-Яновський просто не встиг стати відомим – адже прожив усього 48 років. Можливо, він поділився з сином не лише літературним талантом, а й віддав свою щасливу долю, аби самому лишитися в затінку його слави…(за джерелом Друг чтитача).

Вийшовши з глибин народного життя, Василь Захарченко (1936-2018) приніс у літературу розуміння його справжньої суті. У творах письменника чітко визначається його громадянська позиція, іде постійне відстоювання людської гідності і порядності. Честь, совість, правда, патріотизм — основні морально-психологічні категорії як письменника, так і його героїв. 1995-го року Василь Захарченко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди», опублікований 1994 року в журналі «Вітчизна». Ця найвища літературна нагорода мовби підсумувала творчі здобутки кількох десятиріч відомого українського письменника-прозаїка.

Олесь Гончар назвав Василя Симоненка (1935-1963) «витязем молодої української поезії», згадуваний нами Василь Захарченко - «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само». Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: « Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину»...

До своєї хіротонії Василій Зеленцов (1870-1930) був полтавським єпархіальним місіонером у світському званні. Уродженець Рязанської губернії, виходець зі священницької родини, досить освічений і інтелігентний чоловік, він прибув до нашого міста в 1917 році і відразу зарекомендував себе непересічним проповідником. А коли став священиком, до нього з першого ж дня потяглися людські душі. «Оце так батюшка», «це — справжній християнин» — загомонів народ і почав звідусіль збиратися до Троїцького храму на молитовне єднання зі священиком, у якому відпочатку відчув дух ревної молитви і істинно пастирської опіки. Богослужіння отець Василій здійснював благоговійно і буквально на одному подиху; службу зазвичай співали всі і після її завершення ніхто не хотів розходитися: до Літургії добавляли акафісти, молебні. А потім довго слухали пастирські проповіді. У недільні та святкові дні в церкві проводилися духовні бесіди та диспути. Священик не був красномовним оратором, але його щирість та безстрашність у відстоюванні віри Христової полонили всіх: «де справа стосується Віри Христової, стосується Храмів Божих, там я боровся, борюся і буду боротися до останнього мого подиху з представниками цієї влади. Ганебно, грішно було б мені, воїну Христовому, який носить цей святий хрест на грудях, захищати себе самого тоді, як вороги ополчились й оголосили війну Самому Христу. Я розумію, що ви мені робите ідейний виклик, і я його приймаю...» (джерело: http://histpol.narod.ru/person/pers-03/pers03-048.htm)

Василь Тацій (1940) - вчений-правознавець, президент Академії правових наук України, ректор Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, академік НАН України, повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого. Герой України (2004), Почесний громадянин міста Полтави (2001 р.). Автор понад 500 наукових праць, у тому числі понад 50 монографій, ряду навчальних посібників та підручників. (http://www.logos.biz.ua/proj/yar_sud/online/018.htm)

«Коли навколо посуха, у нього немає посухи. Коли навколо неврожай, у нього немає неврожаю» - так писав Гоголь про свого талановитого земляка-полтавця. Василь Ломиковський (1777-1845) - збирач і колекціонер народної старовини, поміщик-прогресист, агроном-практик, нагороджений золотою медаллю Вільного економічного товариства (1820) та золотою медаллю Товариства заохочення лісового господарства (1837)”. Одним із перших Василь Якович переклав з французької «Історію походження козацтва на Україні». На основі зібраних матеріалів 1803–1805 рр. уклав збірку українських  дум (текст не зберігся).

Твори Василя Гарбуза (1882-1972) зберігаються у музеях Києва, Полтави. Він виготовляв посуд, меблі, статуетки птахів і тварин, тематичні панно, оздоблені полтавським тригранно-виїмчастим різьбленням, круглу пластику. Різьбив іконостаси для церков у Нових Санжарах й Кишеньках (поч. ХХ ст.). За експоновані роботи удостоєний бронзової медалі Всеросійської кустарної виставки 1913 р. у Петербурзі, золотої медалі міжнародної виставки 1937 р. у Парижі.

Звісно, це лише невеличкий перелік імен, а для більш детального ознайомлення запрошуємо Вас до нашого відділу краєзнавства (5-й пов., 509 кімн).

середа, 9 січня 2019 р.

Історичні скарби Валентина Посухова

Сьогодні своє 80-річчя святкує Валентин Іванович Посухов – журналіст, член Полтавської спілки літераторів, лауреат Полтавської обласної премії імені Леоніда Бразова.
Народився він у селі Покровська Багачка Хорольського району. У 1961 р. закінчив історико-філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. Понад сорок років пропрацював у різних засобах масової інформації: у редакціях диканської районної газети «Трудова слава», обласних газет «Комсомолець Полтавщини» та «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник».


Зараз Валентин Іванович перебуває на пенсії, але не полишає улюбленої справи - активно займається краєзнавством, публіцистикою. Гідною оцінкою заслуг журналіста-краєзнавця стало присудження йому премії імені Самійла Величка.
Протягом свого творчого журналістського життя В. І. Посухов залишив чимало публікацій. Друковані матеріали, перевірені часом, автор відібрав для збірника «Земля скарбів», в якому зібрано історичні розвідки, нариси про сторінки нашої минувшини. Дослідження Валентина Івановича – це погляди сучасного інтелігента на минуле і сучасне нашої країни.
З нагоди ювілею у відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка «Історичні скарби Валентина Посухова», переглянувши яку можна дізнатися багато цікавої інформації. Наприклад, про трипільску цивілізацію, про загадкових пращурів, які в Vст. до н.е. спорудили Більське городище; про романтичні взаємини гетьмана Івана Мазепи та Мотрі Кочубей та багато-багато інших фактів.
Бібліотекарі відділу краєзнавства щиро вітають ювіляра з днем народження і бажають здоров’я, що найголовінше, та успішних розгадок таємниць давнини!
Виставку підготувала провідний біблотекар відділу краєзнавства Н. М. Лисенко.




середа, 26 грудня 2018 р.

Шановні відвідувачі нашого блогу, дорогі читачі, улюблені друзі!!!
Щиро вітаємо вас із прийдешніми Різдвяно-новорічними святами! Бажаємо всім миру, здоров'я, радості! Нехай найзаповітніші мрії здійснюються, нехай трапляються дива 
і всілякі приємності...
Завжди раді бачити усіх вас у колі друзів та відвідувачів нашого відділу краєзнавства!


середа, 19 грудня 2018 р.

Зима - сезон читання


Відкривайте сезон зимового читання разом з мандаринами і смаколиками! Пропонуємо широкий спектр книжок від сучасних художніх романів та віршів до краєзнавчих розвідок, досліджень та монографій. «Зима – сезон читати» - так назвали книжкову виставку бібліотекарі відділу краєзнавства, яка діятиме до кінця 2018 року. Заходьте, запитуйте, читайте та знаходьте для себе щось нове! 
Пропонуємо також ознайомитися з опитуванням книголюбів,  а саме українських
букблогерів про книжки, яким вони надаватимуть перевагу саме взимку: https://blog.yakaboo.ua/shcho-chytatymete-vzymku/






пʼятниця, 30 листопада 2018 р.

До міжнародного дня інвалідів

Навіть фізичні вади не можуть перешкодити людині жити активним, повноцінним життям, домагатися поставлених цілей, творити, бути успішним. Інша справа, як назвати людину, яка будучи нормальною у всіх відносинах не вірить в себе, перестала мріяти і прагнути до кращого? Неможливе можливо - і тому доказ історії з життя великих людей з обмеженими можливостями, як наших сучасників, так і попередників, які досягли успіху всупереч тому, що повинно було б їх зупинити. Багато людей з обмеженими можливостями сприяли розвитку людства.
Серед людей з обмеженими можливостями, але безмежними мріями і силою духу є художники, спортсмени, співаки, поети… Існує багато прикладів, коли війна або жорстокі обставини життя обірвали політ людини, але сила духу подарувала їм крила. Можливо, ознайомившись з біографіями декого з них, хтось зможе знайти сили для власних звершень.
На Полтавщині багато талановитих людей, які не дивлячись на складні обставини життя перемогли себе і досягли успіху: дефлімпійці Максим Беленок та Анна Каюкова, художники з ураженням опорно-рухового апарату Сергій Литвишко та Сергій Пелих, поетеса Світлана Славіна.
Полтавець Юрій Дмитренко, втративши у зоні АТО ногу, взяв участь у Іграх Нескорених, а 18-річна Ярослава Лакатош з с. Дубина Новосанжарського району в результаті вибуху гранати втратила обидві ноги, але залишилася життєрадісною і активною людиною, і змогла стати провідним гравцем національної паралімпійської збірної з гри у сидячий волейбол. Один із універсальних приборкувачів долі - полтавець Дмитро Виноградець. Він - заслужений майстер спорту України міжнародного класу, неоднократний чемпіон і восьмикратний призер Паралімпійських ігор, чемпіон та багаторазовий призер чемпіонатів світу з плавання серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату. Незрячий 24-річний Микола Рудник з м. Кременчука бере участь у чемпіонатах з дзюдо та захистив диплом магістра з філософії.

Вражаючим прикладом мужності є люди, які досягли успіху у різних галузях. До них належать художник Д. Дунаєвський, який малює картини ногами, бо не володіє руками, або вишивальницю з Великої Багачки У. Христенко, яка народилася без рук. Ім’я паралімпійського чемпіона, пловця Є. Богодайка  відоме далеко за межами України. Незряча співачка О. Ковтун стала відомою після перемоги у телешоу «Україна має талант», а полтавець М. Терлецький, маючи діагноз «ДЦП» став спортивним інструктором для дітей з відхиленнями у розвитку. Цим та іншим особистостям присвячена виставка «А їхній дух – незламний і палкий», яку підготував відділ краєзнавства до Міжнародного дня інвалідів.






.

вівторок, 20 листопада 2018 р.

Презентація книги А. А. Шутя "Маріїна долина" (до 160-річчя від дня народження М. Башкирцевої)

Ім’я Марії Башкирцевої, українки, що народилася під Диканькою, в селі Гавронці на Полтавщині знає весь світ. Її картини, скульптури та знаменитий щоденник досі зберігаються у Парижі, бо там вона провела свої останні дні. Нам відомо, що в Україні художниця перебувала в липні 1876 р., травні 1881 р. та останній раз у жовтні 1882 p., де малювала селян і городян.
Це перша в світі жінка – художник, чиї картини представлені в Луврі. І для того, аби залишити свій слід в історії мистецтва, їй знадобилося всього 26 років життя.

Доля обдаровує неймовірно щедро, - їй пророкують славу незрівнянної співачки, - але у 18 років вставновлено страшний діагноз – туберкульоз. Згодом дівчина втрачає слух... Ще в десятилітньому віці дівчинка брала уроки малювання, перебуваючи в Женеві, однак тоді це заняття її зовсім не зацікавило. Але в сімнадцять років Марія Башкирцева зовсім несподівано для себе вирішує навчатися серйозно малювати, і це бажання заполонило майже все: «Я волію від усього відмовитись заради живопису. Треба неодмінно пам’ятати це, і в цьому буде все життя».
Після того, як не стало Марії, понад сто її картин було перевезено на Полтавщину. На жаль, мало що збереглося з творів Марії Башкирцевої на нашій землі, оскільки більшість з них було втрачено в роки Другої світової війни.

Але постать талановитої дівчинки цікавила і цікавить багатьох дослідників, як України, так і зарубіжжя. Так, в Україні найвідомішим дослідником життя М. Башкирцевої є М. Слабошпицький, О. Балабко та О. Тагліна. На Полтавщині постать художниці досліджували краєзнавці Дмитро Санжаревський, Петро Ротач, Валентин Сакун, мистецтвознавець Кім Скалацький, журналісти Василь та Ванда Лис. Під керівництвом краєзнавця Панаса Яковича Михайлика було здійснено видання декількох збірок історико-документальних нарисів, в яких висвітлено життя і вшанування творчості М. Башкирцевої.

Поет, письменник та дослідник культурної спадщини Чутівського краю, член Чутівської спілки письменників, Полтавської спілки літераторів, лауреат премії імені Самійла Величка Андрій Андрійович Шуть теж досліджує життєвий та творчий шлях художниці.
Працює Андрій Андрійович науковим співробітником Чутівського районного краєзнавчого музею. Він є автором поетичної збірки «Маріїна зоря», часопису «Легенда Маріїної долини» (про історію і сьогодення обласного культурно-мистецького свята «Маріїна долина»).
Отже, презентована сьогодні збірка «Маріїна долина» - не перша книга Андрія Шутя про Марію Башкирецеву. Так, у 2016 році вийшла збірка «Зірки в тумані», в якій надрукована повість про дитинство Марії Башкирцевої «Черняківські обрії». А у 2018 році – новий творчий доробок автора, написаний ним на основі публікацій, документів, експонатів Чутівського районного краєзнавчого музею, а також спогадів земляків.
До збірки «Маріїна долина» долучилися і бібліотекарі відділу краєзнавства, які підготували краєзнавчу бібліографічну розвідку з фондів наукової книгозбірні «Залишитися на землі щоб то не було...».


Своїми враженнями про книгу поділилися Галина Степанівна Бафталовська, директор Чутівського краєзнавчого музею та Раїса Іванівна Артеменко, член Чутівської спілки письменників, Полтавської спілки літераторів.
На заході були присутні учні Полтавського міського багатопрофільного ліцею № 1 імені І. П. Котляревського.  







вівторок, 13 листопада 2018 р.

До 85-х роковин Голодомору на Полтавщині


Схиліться! Свічку запаліть.
Хто у молитві, хто у серці чуйте,
Як кам’яніє краю біль століть.
Навіки до тридцятих ми прикуті…

Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи, яка проводилася у рамках досудового слідства на замовлення СБУ, загальна кількість людських втрат України від Голодомору 1932-1933 років складає 10 мільйонів 63 тисячі осіб (Полтавщина втратила близько одного мільйона людей). Кожної або майже кожної української родини торкнулася доля голодоморного пекла... і про це треба говорити, і треба пам’ятати... Моя бабуся Лідія Корніївна Кармазіна (Гранько) пережила голодні роки, але згадувала, як померли у 1933 році її батьки – Корній Степанович і Марина Василівна. Мій дідусь Василь Пилипович Кармазін втратив менших братів, а батьки і старші діти вижили, бо мати Олена Ігнатівна варила «суп» з листя, а батько Пилип Васильович тихцем приносив бахчеві культури з поля, яке сторожував...

Минуло довгих 70 літ, поки Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу. Верховна Рада України, прийнявши 28 листопада 2006 року Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», визнала Голодомор цілеспрямованим актом масового знищення людей. Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан. У резолюції Європарламенту від 2008 р. Голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності».