понеділок, 13 листопада 2017 р.

Від богоугодного закладу - до сучасної медичної установи

Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського цьогоріч відзначає 215 років від заснування. Вона була відкрита у 1802 р. у приватному будинку. Це був "шпиталь" для лікування та догляду за убогими, безнадійно хворими жителями жителями. Лікарня мала 20 ліжок. Керував закладом чиновник "Приказа Общего Призрения" прапорщик Маліков. В його штаті було 7 осіб по догляду за хворими, 1 кухарка, 1 прачка, 2 дроворуби. На одного хворого на рік виділялося 42 руб. 75 коп. 
У 1803 р. переведена на околицю міста - Кобищани. Водночас у ній могло лікуватися 70 чол. У 1804 р. споруджено два дерев'яні корпуси Полтавського благодійного закладу по вул. Ново-Полтавській (тепер вул. Шевченка). Це були споруди з дощаними, фарбованими дахами, дерев'яною підлогою, заскленими вікнами, мали по 4 палати з такими назвами - "для фрактурныхъ, лихорадочныхъ, для цинготныхъ, для поносныхъ и слабыхъ". 
Ще багато цікавого матеріалу можна дізнатися про історію побудови обласної лікарні із статті лікаря 1-ї міської лікарні м. Полтави О. В. Сірого, яка представлена на книжковій виставці «Від богоугодного закладу до сучасної медичної установи».

Головний корпус лікарні на 80 ліжок було зведено у 1823 р.
Заснована як богоугодний заклад, нині вона є сучасною медичною установою. Приміщення лікарні і парк навколо неї є невідємною складовою довгої і цікавої історії нашого міста. 
Із обласною лікарнею пов’язані імена І. Котляревського (з 1827 по 1835 рр. він був попечителем закладу), М. Скліфосовського і ще багатьох непересічних особистостей. Серед них - Софія Кривко - колишній головний терапевт області. Вона довгі роки була добрим другом відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ, активним членом клубу «Рідний край». 






Видатний дослідник полтавського краю

Серед багатьох науковців, музеєзнавців, етнографів, які досліджували традиційну культуру Полтавщини, окреме місце займає мистецтвознавець, історик та музейник Яків Омелянович Риженко. Народився він 13 листопада 1892 року в с. Пустовійтове Кременчуцького повіту (нині Глобинського району) Полтавської губернії. Його біографія містить багато неточностей, адже натдо мало достовірних документів, які висвітлюють час роботи вченого в Україні. 

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

До Дня українського козацтва

День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пречистої Богородиці 14 жовтня. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.
У відділі краєзнавства Полтавської ОУНБ до уваги користувачів діє виставка «Лицарі старого і нового часу», присвячена Дню українського козацтва. 

Українська козацька держава – унікальне явще в історії. Козаки-вояки, козаки-літописці, козаки- характерники… аналогів поняттю козацтва немає у світовій історії.
На території історичної Полтавщини існувала «селітряна держава» козацького війська Богдана Хмельницького, знані козацькі роди походять із Полтавщини  - Іскра, Свічка, Жученко, Гордієнко, Чуйкевич… Полтавець Гордій Чурай пролив за волю свою кров, а піснями його доньки Марусі Полтава проводжала на бій своїх синів-козаків.




Відомі на весь світ полтавські письменники прославили побут і звитяги українських козаків. «Тарасом Бульбою» М. Гоголя, козацькою «Енеїдою» І. Котляревського зачитуються сучасники.
Про це та багато інших цікавинок з історії козацтва Полтавщини можна дізнатися, переглянувши книжкову виставку у відділі краєзнавства.

пʼятниця, 6 жовтня 2017 р.

Нащадок козацького роду з Полтавщини



Симон Наріжний народився у селі Сокілці Кобеляцького повіту 30 січня 1898 року. Навчався у комерційній школі в Кобеляках та Українському університеті в Полтаві. З 1919 р. працював у редакції полтавської газети «Рідне слово». Наприкінці 1922 р. родина Наріжних виїхала з України до Чехословаччини. Симон навчався на філософському факультеті Карлового університету (Прага), в Українському Вільному університеті (Мюнхен). Очолював Музей визвольної боротьби України у Празі. У лютому 1945 р. врятував фонди музею від американського бомбардування, а в червні того ж року – від заборони Смершу. Однак у 1948 році музей було закрито. Симон Наріжний виїхав до Австралії. Помер 23 липня 1983 р. Похований на сіднейському цвинтарі "Руквуд", на українській православній дільниці.
Центральне місце у його науковій спадщині посідає фундаментальна книга «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами», перша 600-сторінкова частина якої з 830 документальними фотографіями видана у 1942 р у Празі.
До Полтави книга потрапила у 1998 році від академіка НАН України, професора Пряшівського університету (Словаччина), мистецтвознавця, українознавця Миколи Івановича Мушинки. Саме у 1998 році у Полтаві проходила науково-практична конференція «Симон Наріжний і празька еміграція 20-30 рр. ХХ ст», присвячена видатним постатям української еміграції. Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського теж була в числі організаторів конференції. На базі бібліотеки було проведено секційне засідання «Духовні витоки Полтавщини: славетні земляки в контексті світової культури» під головуванням професора В. Скнара. Бібліотекарі підготували відкриті перегляди літератури "Полтавці на еміграції", "Періодичні видання української еміграції", "Літературно-мистецька Полтавщина". Робота цієї секції засвідчила, що тема "Духовні витоки Полтавщини" може слугувати основою для проведення окремої міжнародної наукової конференції.
За словами М. І. Мушинки, «це перша конференція, на якій, скажемо прямо, було реабілітовано Симона Наріжного, показано його таким, яким він був».



Мандри енциклопедії Брокгауза

В провинциальном городишке лентяй-библиотекарь с лентяями из местного культотдела плюнули на работу, перестав заботиться о сколько-нибудь осмысленном снабжении рабочих книгами.
Один молодой рабочий, упорный человек, мечтающий об университете, отравлял библиотекарю существование, спрашивая у него советов о том, что ему читать. Библиотечная крыса, чтобы отвязаться, заявила, что сведения «обо всем решительно» имеются в словаре Брокгауза. (М. Булгаков "Сколько Брокгауза может вынести организм?").

четвер, 5 жовтня 2017 р.

Цікава знахідка

У рідкісному фонді відділу краєзнавства збереглася книжка відомого археолога, музейного діяча Михайла Рудинського "Архитектурне обличчя Полтави" (1919).
На форзаці - дарчий напис: "Вельмишановному Т. Т. Каминському 29/ІІІ 1925 Київ". Феодосій Тимофійович Камінський - краєзнавець, археолог. Учасник І світової війни. З березня 1921року працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 р. по 29 вересня 1929 р. директором Миколаївського історико-археологічного музею. З 1954 р. по 1958 р. працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею.
Ця книжка знаходилася у фонді Бібліотеки Миколаївського обласного краєзнавчого музею, про що свідчить штамп.
А повернулося видання до Полтави, ймовірно, вже після смерті власника, тобто у 1980-х рр. ХХ століття.
Малюнки у книзі зроблені Федором Рожанковським.





вівторок, 3 жовтня 2017 р.

до 135-річчя від дня народження Михайла Гаврилка

Щороку, відділ краєзнавства, плануючи роботу на наступний рік, намагається приділити увагу деяким особистостям чи подіям, імена яких з тих чи інших причин або міркувань стали незаслужено забутими.
У жовтні ми відкрили виставку, присвячену художнику, скульптору, поету, громадському діячу – Михайлу Омельяновичу Гаврилку. Він народився 5 жовтня (за деякими даними 5 вересня) 1882 року у так званих Козацьких хуторах, що знаходилися за 20 км від Полтави (тепер це с. Гаврилки Рунівщинської сільської ради Полтавського району).

Михайло Гаврилко учився у Миргородській художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя, був учнем самого Опанаса Сластіона. У 1904 році для міста Стеднев, що на Чернігівщині, виготовив і встановив погруддя Тараса Шевченка. До речі, це один із перших пам’ятнимків Кобазреві в Україні.
По закінченню Миргородської художньої школи вступає до Петербурзької Вищої художньо-індустріальної школи Штігліца, звідки був звільнений за участь у студентських виступах 1905 р.
Повернувшись до Полтави, Михайло підтримує революійний рух, через що змушений знову мандрувати світом – відразу Львів, а потім Краков. У Польщі він вступає до академії красних мистецтв. А на стажування їде у майстерню скульптора Бурделя Еміля Антуан до Парижа.
Навчаючись за кордоном, Гаврилко створив низку портретів та погрудь українських письменників. Але найважливішою темою робіт автора залишається Шевченкіана.
У веерсні 1909 року художник бере участь у конкурсі на кращий проект пам’ятника Шевченка для Києва. Всього на конкурс було представлено 60 робіт, але журі під головуванням Л. В. Позена, визнали проект нашого земляка найкращим. Тож ім’я молодого скульптора та художника стає відомим широкому колу осіб. Але, на жаль, пам’ятник Шевченку не був зведений і лише у 1930 році скульптор Манізер, взявши за основу проект Гаврилка, створив пам’ятник Шевченку для тодішньої столиці УРСР - міста Харкова.
Подальше життя Михайла Гаврилка проходили у Львові, де його застала Перша світова війна. Гаврилко створює політичну організацію – Союз Визволення України (СВУ). Згодом він стає начальником штабу «Сіра дивізія». У 1918 році ця дивізія діяла вже на території лівобережної України, і Гаврилко звільняється з військової служби.
У Полтаві Гаврилко знов почав займатися скульптурою. Він виготовив бюст Шевченка для Полтавського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, а згодом цей бюст потрапив до історико-краєзнавчого музею м. Одеси.

У 1920 році Михайло Гаврилко у Полтаві організовує антибільшовистський повстанський загін, який діяв на території Божково-Диканька. 2 жовтня 1920 року увесь полтавський підпільний комітет (173 чол.) було заарештовано, а згодом 72 чоловіки – розстріляно - Гаврилка у тому числі (за однією з версій, його кинули заживо у пічку паровоза). Похований Михайло Гаврилко на монастирському кладовищі у місті Полтава.
Наостанок зазначимо, що полтавській громаді ім’я Михайла Омельяновича Гаврилка мало відомо. Тож відділ краєзнавства запрошує ознайомитися з книжковою виставкою «І стеком, і шаблею», присвяченою 135-річчю від дня його народження. Виставка діє з 5 по 20 жовтня 2017 року.


понеділок, 2 жовтня 2017 р.

четвер, 21 вересня 2017 р.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек



30 вересня вся бібліотечна спільнота святкує Всеукраїнський день бібліотек.
Одним із сучасних напрямків діяльності бібліотек є соціокультурний та просвітницький, що охополює різноманітні сфери наукового та культурно-мистецького життя громади. Соціокультурну діяльність бібліотека здійснює, об’єднуючи свої зусилля з різноманітними закладами – громадськими організаціями, науковими, навчальними та культурними установами міста та області. До спільної діяльності, відповідно, долучаються науковці, краєзнавці, поети, письменники, художники, фотографи, психологи, журналісти, викладачі вузів та вчителі, а також студентська та учнівська молодь.

вівторок, 1 серпня 2017 р.

Таємничий геній

Микола Васильович Гоголь - видатний прозаїк і драматург, творчість якого однаковою мірою належить російській та українській літературі, один з перших представників світового реалізму. Народився у селі Сорочинцях Миргородського повіту (тепер – Великі Сорочинці) в поміщицькій сім’ї. Дитинство його минуло у селі Василівці (Яновщині, тепер – Гоголеве Шишацького р-ну). У духовному розвитку майбутнього письменника певну роль відіграв батько – Василь Панасович, поет і драматург того часу. Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі, потім в Ніжинській гімназії вищих наук. У 1828 р. Гоголь переїжджає до Петербурга, де навчається в Академії мистецтв.