вівторок, 14 вересня 2021 р.

Презентація монографії Віталія Миколайовича Ханка

14 вересня відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського організував презентацію монографії мистецтвознавця, бібліографа, музейника Віталія Миколайовича Ханка «Миргород як осередок керамічної освіти». 


 

У гроні полтавців-колег В. М. Ханко постає як великий ентузіаст. Він тримає у полі зорі цілісність української культури, плекає і доносить велич мистецьких фактів і явищ. Він невтомний дослідник історії мистецтва, який десятиліттями вивчає, відкриває забуті імена і щедро ділиться з нами своїми здобутками.


 


 



Головні напрямки наукових досліджень: мистецьке життя Полтавщини, зокрема народні промисли і ремесла, український архітектурний стиль, життєписи діячів мистецтва і науки.
У мистецькому середовищі Віталія Миколайовича називають істориком мистецтва від Бога, мистецтвознавцем з козацького роду, знавцем усіх знавців.
Віталій Миколайович закінчив Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя (відділення художньої кераміки, 1962), факультет теорії та історії мистецтва Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (Ленінград, Росія, 1969).
Працював художником скла Романівського склозаводу в Дзержинську Житомирської області (1962–1966), викладачем художніх дисциплін Миргородського державного керамічного технікуму імені Миколи Гоголя (1966–1969); завідувачем відділу (1970–1986), заступником директора з наукової роботи (1987–1995) Полтавського художнього музею.
Доцент кафедри образотворчого мистецтва архітектурного факультету Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (з 1995); доцент кафедри товарознавства непродовольчих товарів Полтавського університету споживчої кооперації України (з 2002).
Віталій Миколайович - автор понад 2000 праць та публікацій у періодичних виданнях, збірниках, енциклопедіях. Праці Віталія Миколайовича присвячені мистецтву, храмовій архітектурі, діячам культури і мистецтва, меценатам церкви Полтавщини. Йому належать публікації і статті про життя і творчість Опанаса Сластіона, архітектора Василя Кричевського, керамістів Івана Віцька, Івана Українця, скульпторів Михайла Гаврилка, Єлизавети Трипільської, малярів Івана Северина, Григорій Цисса, Івана Черінька, різьбярів Василя Гарбуза, Якова Усика та Федота і Прокопа Юхименків.
Хочемо відмітити, що з усіх статей, рядків Віталія Миколайовича постає образ непересічного та небайдужого громадянина, вболівальника за рідну культуру, палкого шанувальника великих національних традицій.
Праці Віталія Миколайовича мають нагороди та відзнаки. Лауреат обласної премії ім. Панаса Мирного (2009), Всеукраїнської премії імені Стефана Таранушенка (2016).
На захід завітали колишні студенти Віталія Миколайовича, які згадують його як Вчителя з великої літери, як науковця, що навчив працювати з першоджерелами.

З вітальним словом до героя презентації звернулася Валентина Володимирівна Вождаєнко, Ганна Петрівна Грибан, Віталій Миколайович Самородов. 







понеділок, 13 вересня 2021 р.

Щире слово Миколи Кочерги

 Щедра лубенська земля на обдарованих талантом людей – поетів, письменників, співаків, музикантів. Саме музика та поезія – дві ріки, які надихають члена літоб’єднання ім. О. Донченка Миколу Кочергу на творчість. 



Микола Миколайович Кочерга народився 15 вересня 1971 року у с. Вищий Булатець на Лубенщині. Поет і прозаїк. Лауреат літературно-мистецької премії ім. В. Симоненка. Член Полтавської спілки літераторів та Національної спілки краєзнавців України.
Перші літературні здібності помітила мама поета, коли побачила його вірш про змерзлих у небі пташок. Вірш настільки її вразив, що вона вирішила віддати сина до музичної школи, аби там Микола зміг розвивати свої творчі здібності. Дід і батько письменника любили музику, передалася ця любов і синові. У піснях Миколи Кочерги здебільшого покладені в основу історії з життя, тому вони виходять такими «гострими», бо йдеться про реальні речі і реальні проблеми. Твори автора виконує молода співачка Марина Петрик (м. Лубни), а ще часто пісні звучать в авторському виконанні.
М. М. Кочерга  - автор багатьох поетичних збірок «Між гріхом і часом», «На березі віків», «Янгол Україною ходив», «Вітер». Вірші Миколи Кочерги напоєні світлом і вірою в добро і це привертає до них увагу. Інколи вони навіть «пророчі». Твори автора друкуються в газетах «Лубенщина», «Ліра», «Вісник», «Молодіжна газета» та збірниках «Дзвінке перо Посулля», «Калинове гроно».
Також Микола Кочерга є автором прозових книг «Я - Генея», «Армагеддон».  
Як сказав сам Микола Миколайович, до написання творів та проведення літературних вечорів його підштовхнули слова одного з учасників військового конфлікту на Сході України про те, що воїни хочуть відчувати, що й у тилу творчі люди роблять посильний внесок у розбудову своєї країни, своєю творчістю піднімають людей до вершини культурного розвитку.
До ювілею Миколи Кочерги у відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка, на якій всі бажаючі зможуть ознайомитися з творами поета та біографічними матеріалами. А ми щиро вітаємо іменинника з Днем народження і бажаємо творчих звершень, нових книжок, які радо презентуємо у стінах нашої бібліотеки! 










четвер, 9 вересня 2021 р.

Мандрівка у світ Івана Котляревського



Відділ краєзнавства запрошує на віртуальну мандрівку у світ Івана Котляревського. Бібліотекарі Відділу до 252-ї річниці від дня народження славетного земляка підготували цікаву віртуальну книжкову виставку. 
На початку зазначимо, що минулого року (2020) колектив Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського став лауреатом обласної премії імені Івана Котляревського у номінації “Медіа-простір”! 


На виставці зібрані видання творів Івана Котляревського – «Енеїда» 1944, 1948, 1955, 2002, 2008, 2012, 2013 років видання. Викличе інтерес малоформатна книжка «Енеїда». Для любителів творчості Івана Петровича представлено також повне зібрання творів, видане у 1952 році.

Презентація книги Людмили Ольховської "Я любив малювати..."

3 вересня у відділі краєзнавства було людно. Панувала творча та піднесена атмосфера, бо саме там відбувалася презентація нової книги Людмили Василівни Ольховської. Усе життя вона - хранителька одного музею - літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. Автор та співавтор книжок, а також численних публікацій на короленківську тематику в наукових збірниках, часописах, газетах та журналах. Тож Людмила Василівна крокує поряд з Короленком, досліджуючи різноманітні аспекти життя письменника.
Презентована книга є зовсім незвичайною, бо вона має на меті розкрити талант Короленка-художника. «Я любив малювати…» - так назвала свою книгу авторка. 

Цікаво, що писала цю книгу Людмила Ольховська більше 40 років. Точніше збирала матеріали, відшукувала малюнки Короленка. До книги увійшли малюнки, які письменник створив на засланні у Якутії, Нижньому Новгороді. Представлені різножанрові графічні малюнки, акварелі. 

Книга поповнила фонд Полтавської обласної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського, тож згодлом всі бажаючі зможуть з нею ознайомитися.

 

















 

середа, 8 вересня 2021 р.

Презентація книги Віталія Миколайовича Ханка


 Дорогі друзі, шановні дослідники, історики, краєзнавці, освітяни, наш відділ краєзнавства щиро запрошує на презентацію науково-популярного видання "Миргород як осередок керамічної освіти в Україні" (Харків, 2021), автором якого є відома і поважна людина, мистецтвознавець Віталій Миколайович Ханко.
Книга висвітлює історію Миргородського художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя, основні етапи його становлення, а також містить велику кількість фотосвітлин, представлено портрети педагогів і вихованців навчального закладу за 120 років!!!

Кіно на Полтавщині

Відділ краєзнавства до Дня українського кіно підготував віртуальну виставку «А у нас кіно знімали…», яка містить літературу, присвячену кіномистецтву Полтавщини. Кожен, хто зацікавиться, має змогу у відділі краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського переглянути інформацію про відомих акторів та кінорежисерів, які перебували у нашому краї (наприклад, Софі Лорен, О. Довженко, Л. Голубкіна, Н. Румянцева, Г. Віцин, Є. Моргунов, Б. Вахтін, Ю. Кім, О. Шейн, М. Пуговкін, І. Кавалерідзе та інші), а також про фільми, які були зняті на території нашого мальовничого краю, адже дуже багато відомих режисерів використовували чудові пейзажі полтавського краю у своїх кінофільмах.



Відомий кінорежисер Олександр Довженко писав про село Шишацького району: «Яреськи. Це дуже гарне село. Воно дороге мені тим, що кращого села немає на всій Україні. Воно мені особливо дороге тим, що я зробив там декілька своїх фільмів. Це батьківщина улюблених творів, там живуть і мої сільські артисти… Яреськи – столиця українського кіно». Саме тут він зняв фільм «Земля», який дістав міжнародне визнання.
На території Полтавщини було знято багато відомих фільмів: «Звенигора», «Іван», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Дороги Гоголя», «Сорочинський ярмарок», «Весілля в малинівці», «Королева бензоколонки», «Голос трави», «Одного чудового дня», «Браві хлопці», «Максим Перепелиця», «Педагогічна поема», «Соняшники», «Пропала грамота», «Голод-33», «Безстрашний отаман», «Гетьманські клейноди» та інші.
Також на виставці представлено матеріали про кількох широковідомих митців Полтавщини, які стали знаними у царині кіно. Серед них: К. Лучко, В. Гайдаров, Ю. Тимошенко, С. Шкурат, В. Холодна, М. Капніст, Г. Хмара, В. Костенко та багато інших.

Клара Лучко – актриса театру і кіно. Народилася 1 липня 1925 року в Чутове. Незабаром родина Лучко переїхала в Полтаву. Коли почалась війна, родина Лучко евакуювалась до Середньої Азії. Після закінчення школи Клара вступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, евакуйованого тоді в Алма-Ату. Займалась в майстерні викладачів ВДІКа В. Бібікова та О. Пижової. Після повернння ВДІКа до Москви, Лучко продовжила навчання в майстерні видатного майстра кіно С. А. Герасімова. Першою роботою в кіно стала дипломна роль тітоньки Марини в фільмі «Молода гвардія» (1948 р.). Вона отримала відмінну оцінку. Потім були невдачі у фільмах «Три зустрічі» та «Батьківщина капітана». Такий початок розчарував молоду акторку, вона серйозно замислилась про те, щоб піти з кіно. Але в цю пору її помітив та запросив зніматися режисер І. Пир’єв. Працюючи над роллю Даші Шелест в картині «Кубанські козаки» (1950р.). Після «Кубанських козаків» Лучко стала відома на всю країну. Її часто запрошують найвидатніші режисери Сергій Герасімов, Всеволод Пудовкін, Йосип Хейфіц. За роки творчого життя Клара Степанівна зняласяв багатьох фільмах, що стали класикою радянського кіно. В активі акторки ролі у фільмах «Донецькі шахтарі» (1951 р.), «Повернення Василя Бортнікова» (1953 р.), «Велика родина» (1954 р.), «Дванадцята ніч» (1955 р.). «Поруч з нами» (1957 р.), «Червоне листя» (1958 р.), «Снігова казка» (1959 р.), «В твоїх руках життя» (1959 р.), «На семи вітрах» (1962 р.), «Державний злочинець» (1964 р.), «Опікун» (1970 р.), «Циган» (1979 р.), «Ми, що підписалися нижче» (1980 р.), «Бідна Маша» (1981р.), «Карнавал» (1981 р.), «Скринька Марії Медичі» (1981 р.), «Неспокійна неділя» (1983 р.) та інші. Роботу в кіно Лучко поєднувала з роботою на сцені Центральної студії кіноактора. В ті роки життя щедро обдаровувала актрису — успіхом, поклонінням, особистим щастям. Одночасно з акторською роботою, К. С. Лучко працює в Університеті культури, в Комітеті Радянських жінок, в Правлінні товариства СРСР-Австралія, в акторській секції Спілки працівників кінематографії СРСР. Вона неодноразово представляла радянське кіномистецтво на фестивалях, в творчих подорожах відвідала велику кількість країн. Народна артистка СРСР Клара Степанівна Лучко нагороджена орденом «Знак пошани», відзначена Державною премією СРСР, дипломами «Людина року» (1965 р.), «Жінка світу» (1996 р., США). Клара Лучко активно знімалась в кіно до середини 90-х. Потім вона відійшла від кінематографу, але залишалась на виду. Померла Клара Лучко 26 березня 2005 року.

Степан Шкурат, який народився у Кобеляках, і на сцену вперше вийшов двадцятирічним юнаком, не маючи ні акторської, ні музичної освіти. Саме роль Миколи за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка» була його першим кроком до слави, а до цього він був звичайним пічником, рідний дім якого ніколи не покидали злидні. Його талант засяяв новими гранями після зустрічі з кінорежисером І. Кавалерідзе та О. Довженком, які з задоволенням знімали його у своїх фільмах, адже не маючи професійної освіти ,умів надзвичайно правдиво донести кожен сценічний образ до глядача. В акторській біографії С. П. Шкурата понад 30 фільмів, а за багаторічну і плідну працю актору присвоєно звання народного артиста УРСР.
       Віра Холодна народилася 9 серпня 1893 року в Полтаві у родині вчителя мови міської гімназії, Василя Андрійовича Левченко. У 1895 році сім’я переїхала до Москви. У 1910 році вийшла заміж за юриста Володимира Холодного. Артистичну кар’єру розпочала в аматорській театральній студії, залишивши балетну школу Большого театру. З 1914 року знімалась в кіно, перша епізодична роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. У 1915 році знялася у Євгена Бауера в картинах «Пісня переможного кохання» та «Полум’я неба». Ці ролі принесли акторці широку відомість, її називали «королевою екрану». За чотири роки кінематографічного життя знялася в більш ніж 50-ти фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабинського («Марива», «Життя за життя», «Тернистий шлях слави», «Забудь про камін, в ньому згасли вогні», «Мовчи, смуток, мовчи», «Останнє танго» та ін.). Холодна створювала образи вродливої сумної жінки, зрадженої та незрозумілої. Кожна нова роль «королеви екрану» супроводжувалася бурхливими оваціями прихильників та шанувальників небаченої раніше краси. В квітні 1918 року у складі кіноекспедиції вирушила з Москви до Одеси. Знімалась у фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами, іноді з Л. О. Утьосовим. Застудилась і раптово померла 16 лютого 1919 року у віці 26 років в Одесі. Похоронна відправа відбувалася у Спасо-Преображенському кафедральому соборі при великій кількості народу. Похована в Одесі на Першому християнському кладовищі, що існує і зараз. 2 вересня 2003 року на вул. Преображенській біля будинку, де жила Віра Холодна, їй було поставлено пам’ятник.

Юрій Трохимович Тимошенко (2 червня 1919 р. - 1 грудня 1986 р.), Сценічний псевдонім Тарапунька - український комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор, лауреат Сталінської премії (1950), народний артист Української РСР (1960). Юрій Тимошенко народився 2 червня 1919 року в Полтаві. У 1941 році закінчив Київський театральний інститут. Тарапунька і Штепсель - комічний дует акторів Юхима Березіна (Штепсель) і Юрія Тимошенко (Тарапунька). Був дуже популярний в СРСР. У роки Другої світової війни 1941-45 рр. в Ансамблі пісні і танцю Південно-Західного фронту виступали в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) і банщика Мочалкіна (Тимошенко), після війни - під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) і монтера Штепселя (Березін). Поєднання російської та української мов допомагає артистам використовувати багатство гумору обох народів. Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі: "Везли естраду на декаду", "Рівно 20 з гаком", "Смеханічний концерт", "Від і до" та ін. Виступали як сценаристи, режисери і виконавці головних ролей в кінокомедіях: "Штепсель одружує Тарапуньку", "Їхали ми, їхали ..." та ін. Тимошенко - лауреат Державної премії СРСР (1950), нагороджений 4 орденами, а також медалями. Помер 1 грудня 1986 року, похований на Байковому кладовищі Києва.


субота, 21 серпня 2021 р.

День Державного Прапора України

День Державного Прапора України — державне свято України, присвячене одному з її державних символів — Прапору України. Відзначається щорічно 23 серпня.
Відділ краєзнавства підготував матеріал, який відкриє історію встановлення Державного прапора вперше у Полтаві.





 Джерела:
ГНІТЬКО В. ЯК ЦЕ БУЛО // ПОЛТАВСЬКИЙ ВІСНИК. - 2005. - 21 жовт. - С. 7.
ДУМКА Ю. НАД ПОЛТАВОЮ ЗАМАЙОРІВ СИНЬО-ЖОВТИЙ ПРАПОР. П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ // ЗОРЯ ПОЛТАВЩИНИ. - 2005. - 30 верес. - С. 3.
З ПРАПОРОМ - ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ // ПОЛТАВСЬКА ДУМКА. - 2005. - 30 верес. - С. 1.
ПЕРЕТЯТИЙ Б. ТОГО ВЕРЕСНЕВОГО ВЕЧОРА... : 23 серпня - День Державного Прапора України: [1990 р.: у Полтаві вперше піднято синьо-жовтий прапор] / Б. ПЕРЕТЯТИЙ // ЗОРЯ ПОЛТАВЩИНИ. - 2009. - 21 серп. - С. 4.
Рішення виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів "Про встановлення синьо-жовтого прапора..." // Полтавській області - 75 років : збірник документів та матеріалів / упоряд. Ю. О. Васильєва. - Полтава : АСМІ, 2013. - 260 с. : іл.

середа, 18 серпня 2021 р.

Презентація біобібліографічного покажчика "Іван Дряпаченко - художник, який малював дерво роду і народу"

 17 серпня 2021 року у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка відбулася культурно-мистецька подія, яка об'єднала науковців, мистецтвознавців, бібліотекарів, музейників, керівників творчих студій, краєзнавців, видавців та всіх, хто любить і цінує мистецтво.

16 серпня виповнилося 140 років від дня народження одного із найталановитіших художників Полтавщини  - Івана Кириловича Дряпаченка. 

Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського спільно з Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка організували та провели захід "Творча доля Івана Дряпаченка".

У рамках заходу бібліотека презентувала наукове видання - біобіблографічний покажчик "Іван Дряпаченко - художник, який малював дерево роду і народу". Заступник директора Бібліотеки з інформаційних технологій Людмила Власенко наголосила на унікальності видання, адже у ньому вперше зібрано повну біографію митця, представлено його картини, а також бібліографчні джерела.

На презентацію завітала науковець з Києва, мистецтвознавець, член НСЖУ, а також одна з упорядників видання Тетяна Олександрівна Мячкова. Присутні мали змогу послухати чудову лекцію, яка охопила не лише життєвий шлях художника, а й подальшу долю талановитих робіт Івана Дряпаченка. 

Автор вступної статті до покажчика, заступник директора з наукової роботи ПХМ Світлана Іванівна Бочарова захоплююче розповідала про картини І. Дряпаченка та його учня А. Терещенка. Після заходу всі гості мали змогу ознайомитися з виставкою картин з фондів Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка.


 

 http://zorya.poltava.ua/hudozhnik-rankovoi-zori-maie-im-ja-ce-ivan-drjapachenko/?fbclid=IwAR0POZlhQQlyqffxBNpMbgtK_w3AfSHZK2cgDPP4oxUCDCkafb7EO9W-0FQ

http://prostir.museum/ua/post/43277?fbclid=IwAR0EHEKDQ1uDb59YZt23c4MgyEdp8Wb7dyWLpbYqYfV_hP-jrsiHYZ3-SSM

https://kg.ua/news/mitcya-z-novogaleshchinskoyi-otg-zgadali-vistavkoyu-v-oblasnomu-muzeyi 

https://kozvisti.org.ua/?p=3756&fbclid=IwAR1svP1tT5atmyLEJxhPZxqUHzwDkt4IHQTLL8dvEPjSmHKxs_rHgyvzt14 

 https://gromada.org.ua/gromada/ngaleshynska/news/1629209955/