пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

До Дня народження Віри Никанорівни Жук

12 квітня 1928 року, 93 роки тому, народилася вчена-історик, архівіст, фахівець у сфері славістики, зокрема, болгаристики, краєзнавець, глибокий знавець джерел, авторка багатьох наукових праць Віра Никанорівна Жук. Ця талановита і багатогранна постать варта того, щоб про неї писали книги та глибоко вивчали її наукову спадщину. Її працелюбство і жертовність в ім’я наукової істини можуть слугувати прикладом для нащадків.  

Ці слова взяті із монографії учениці Віри Никанорівни  - доктора історичних наук, професора кафедри педагогіки та суспільних наук Полтавського університету економіки і торгівлі Ірини Миколаївни Петренко "Історик Віра Жук (1928-2008): життя, віддане науці" (Київ, 2017).

Народилася Віра Никанорівна у с. Кривуші Кременчуцького району в родині службовця. Її життєвий шлях, як і кожного її сучасника розпочався в умовах, які переживала тоді вся Україна – голодомор, окупація, повоєнна відбудова. Визначальною віхою її подальшого життя можна вважати вступ на історико-архівне відділення Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Відтоді все її життя було нерозривно пов’язане із цариною історичної науки. Щиро захопившись вивченням історії рідного краю, Віра Никанорівна до останніх днів свого життя не полишала подвижницької праці вченого-дослідника. Цю скромну, привітну жінку добре знали й шанували науковці та аматори-дослідники краєзнавчої справи на Полтавщині. Як зазначає відомий полтавський науковець професор І. М. Петренко: «У житті багатьох дослідників є люди, які вплинули на їхній розвиток, становлення, були зразком для наслідування у виборі життєвої позиції, пріоритетів та ідеалів. У моєму житті такою Вченою з великою літери була Віра Никанорівна Жук – талановита і глибока дослідниця, вчена-енциклопедист, людина сильної волі, незламної життєвої позиції, патріот України». Під цими словами можуть підписатися багато науковці та аматорів-краєзнавців.


Коло її наукових інтересів було досить широким - історичне краєзнавство, історія Полтавщини, давня історія України, українсько-болгарські відносини, історія німецьких колоністів Полтавського краю, пам’ятки історії та культури, видатні земляки. Без її участі не відбувалася жодна знакова подія наукового життя краю. Вона безпосередньо брала участь більш ніж у 20-ти міжнародних, республіканських, обласних, тематичних та краєзнавчих конференціях, у тому числі в 2-х - у Болгарії. Чимало «білих плям» з карти історії Полтавщини зникли завдяки її цілеспрямованій дослідницькій роботі. Так, варто лише згадати, що саме Віра Никанорівна встановила й науково обґрунтувала, що вік Полтави є набагато древнішим і складає 1100 років. І саме вона віднайшла докази, що Юрій Васильович Кондратюк насправді є нашим земляком Олександром Гнатовичем Шаргеєм.
Науковий доробок Віри Никанорівни долічує понад 1000 друкованих праць, написаних як самостійно, так і у співпраці із іншими авторами. Працюючи в державному архіві Полтавської області вона брала діяльну участь на громадських засадах у підготовці тому «Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область». Її професійний вклад високо оцінив академік АН УРСР П. Т. Тронько: «Серед численного загону істориків-архівістів, які брали безпосередню участь у створенні багатотомного видання історії міст і сіл України необхідно перед усім, назвати керівника відділу Полтавського облдержархіву В. Н. Жук, яка, будучи членом обласної редколегії, безпосередньо займалася виявленням документальних матеріалів по історії усіх міст і сіл області, надаючи велику організаційно-методичну допомогу міським і районним комісіям, усьому авторському колективу». За цю працю указом Президії ВР УРСР від 26 лютого 1975 року їй було присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури УРСР.
Державний архів Полтавської області, Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка, відділ краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського є одними із знакових установ у житті В. Н. Жук. З першими двома установами її пов’язували професійні зв’язки, а з відділом краєзнавства обласної книгозбірні Віра Никанорівна підтримувала дружні стосунки, будучи активним читачем відділу із дня його заснування. Тому, коли стало питання про місце зберігання особистої приватної бібліотеки Віри Никанорівни, її розподілили між цими установами. До нашого відділу частина приватної бібліотеки В. Н. Жук була передана у 2009 році. Її фонд складав близько 234 книг, а також авторські екземпляри журналів і газет та особисті і робочі матеріали дослідниці. Багато із книг цієї колекції є єдиним екземпляром у фонді ПОУНБ. На більшості книг зустрічаються дарчі написи авторів. Серед найбільш цікавих видань можна назвати роботу І. Стоянова «Мова болгар України» (Одеса, 2002), А. Кіссе «Відродження болгар України» (Одеса, 2006), працю П. Т. Тронька «Летопись дружбы и братства» (Киев, 1981), И. Зенкевич «Судьба таланта: очерки о женщинах-математиках» (Брянск, 1968). Цікавою і рідкісною є книжечка Т. Старицької «Родовід козака Івана Сіромахи» (Кривий Ріг, 2006) наклад якої складає усього 300 примірників.

До 90-річного ювілею Віри Никанорівни (у 2018 році) відділ краєзнавства наукової бібліотеки підготував бібліографічний покажчик «Подвижниця краєзнавчої справи Віра Никанорівна Жук» із серії «Видатні краєзнавці Полтавщини». У ньому максимально повно відображені науково-публіцистичні праці В. Н. Жук та також літературно-критичні статті, спогади, есе, історичні розвідки з життя та наукової діяльності В. Н. Жук, які можна віднайти у фондах ПОУНБ ім. І. П. Котляревського.




Також відділ краєзнавства у співпраці з Державним архівом Полтавської області підготував бібліографічне видання «Каталог бібліотеки та особовий фонд Віри Жук» з серії «Бібліотечні колекції». До його випуску долучився заступник директора Державного архіву Полтавської області Т. П. Пустовіт, який люб’язно передав перелік документів із особового фонду В. Н. Жук. 


 


Краєзнавчі матеріали на електронних носіях

 Полтавіка. Полтавська енциклопедія [Електронний ресурс] : у 12 т. / Центр дослідження історії Полтавщини. - Полтава : Полтавський літератор, 2009 -
Систем. требования: Windows 95/98/Me/NT/2000/XP/Vista ; Pentium 100 ; 4 Мб RAM та більше; DVD-ROM.
Т. 12 : Релігія і церква. - 2009. - 1 эл. опт. диск (CD-ROM).

Павло Попович: Земне і зоряне життя [Відеозапис]. Георгій Береговий: Я жив на максимальних обертах : документальні фільми / сцен. В. Дряпак ; опер. М. Кривошеєв ; текст читали: М. Яров, В. Гостіщев, Д. Купченя. - Полтава : ОДТРК "Лтава", 2011. - 1 эл. опт. диск (DVD-RW) : цв., зв. - (Полтавщина космічна).

Мій Краю, серце України [Електронний ресурс] / Полтавська обласна державна адміністрація, Полтавська обласна рада, Головне управління інформаційної та внутрішньої політики. - Полтава : ОДТРК "Лтава", б. р. - 1 эл. опт. диск : цв., зв. - (Полтавській області 75 років). - Загл. обл. : Полтавщина- територія успіху.

Дороги Гоголя [Відеозапис] : документальний телевізійний фільм / сцен. О. М. Ніколенко ; реж.: Д. Старіков, Н. Іванченко ; комп. О. І. Чухрай. - Полтава : ОДТРК "Лтава", 2010. - 1 эл. опт. диск (DVD-ROM) : цв., зв. (140 мин.).

Дороги Гоголя [Відеозапис] : документальний телевізійний фільм / сцен. О. М. Ніколенко ; реж.: Д. Старіков, Н. Іванченко ; комп. О. І. Чухрай. - Полтава : ОДТРК "Лтава", 2010. - 1 эл. опт. диск (DVD-ROM) : цв., зв. (140 мин.).

Той, хто торував шлях [Відеозапис] : до 200-річчя з дня народження Євгена Гребінки / реж.: Д. Старіков, Н. Іванченко ; сцен. Л. Ткаченко ; опер. Д. Старіков ; продюс.: Н. Іванченко, М. Ляпаненко. - Полтава : ОДТРК "Лтава", 2012. - 1 эл. опт. диск (DVD-ROM) : цв., зв. (53 мин.).

Бурлай Максим. Включайся! 7 шагов к своему бизнесу [Електронний ресурс] : бизнес-книга / М. Бурлай. - Полтава : Полтавский ун-т экономики и торговли, 2015. - 1 эл. опт. диск (CD-ROM).

Символіка Полтавщини. Обереги Полтавського краю [Електронний ресурс]. - Б. м. : б. в., б. р. - 1 эл. опт. диск : цв. - (Полтавській області 75 років).

четвер, 8 квітня 2021 р.

Книжковий інскрипт як факт книжкової культури

Інскрипт у широкому розумінні – це напис. За змістом він може особистим або офіційним, вітальним або надгробним, за формою – і прозовим, і поетичним. Інскрипти або автографи нерідко стають відправною крапкою для розуміння культурних зв’язків, взаємовідносин дарувальника і тієї людини, кому дарується книга, дають додаткову інформацію про життя того чи іншого письменника. Є ще написи на книгах, залишені читачем цієї книги як роздум над прочитаним. Це може бути і текст, і малюнки. Сам факт того, що автор тримав книгу в руках, залишив на пам’ять нащадкам дарчий напис, мітки, позначки, робить її цінною та унікальною. Тож автограф є унікальним історичним джерелом. Значна частина видань з автографами стають книжковим пам’ятками і бібліографічною рідкістю.
Науку, яка займається вивченням автографів називають маргіналістикою, проте інскрипти досі не є об’єктом спеціального глибокого дослідження. Найактивніше інскрипти вивчають книгознавці, а також текстологи та біографи. Якщо для книгознавців дарчий напис є тим елементом, який робить конкретний примірник видання оригінальним, розкриває історію його побутування, то текстологи розглядають його як самодостатній текст, біографи – як цінне джерело історико-біографічної інформації про його автора чи адресата.

Збирати автографи людство почало дуже давно, але мода на їх колекціонування розпочалася з Франції кінця 16 століття, більшого розповсюдження автограф набув у кінці 19 ст. та існує й донині. 

Протягом всього існування нашої бібліотеки її відвідувало і відвідує значна кількість неординарних та творчих особистостей: науковці, письменники, літератори, історики, педагоги, краєзнавці, художники, медики, аграрії, музейники, багато з яких залишили пам’ятні автографи чи дарчі написи на своїх книгах. Всі автографи чи інскрипти – це своєрідний літопис часу. Запрошуємо зануритися у цікавий світ написів та познайомитися з цінними виданнях з фонду Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.

Педагог та історик, краєзнавець і громадський діяч, дійсний член Полтавської вченої архівної комісії Матвій Григорович Астряб був родом з Лемківщини. У 1893 році переїхав на Полтавщину, на батьківщину дружини у Лубни, де прожив до кінця життя. З 1920 року працював завідувачем Лубенського архіву. Був одним з організаторів з'їзду краєзнавців Лубенщини у 1923 році. Матвій Григорович був високоосвіченою людиною, справжнім ентузіастом дослідження історії рідного краю. Його праці друкувалися в «Киевской старине», «Матеріалах до української етнології».
Ряд своїх праць з історії Полтавщини 18–19 ст. вчений опублікував у «Трудах Полтавської вченої комісії». Назвемо ті, які й сьогодні зберігаються у фонді нашої наукової бібліотеки: "Старая Полтавщина и столетняя тяжба Марковичей со Свечками и Пасютами (1720–1827 гг.)" (1912);  "Земли церквей Лубенского Духовного правления" (1913); "Столетие Лубенского высшего начального училища (1814–1914 гг.)" (1914). Цінності останній книзі надає дарчий напис Матвія Астряба на обкладинці «В Библіотеку Полтавской Духовной Семинаріи от автора». До речі, це видання оцифроване і повний текст розміщений на сайті бібліотеки, пошук здійснюється через електронний каталог.


Дарчий напис Миколи Федоровича Сумцова - українського фольклориста, етнографа і літературознавця. Доктор філологічних наук. Видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства. Перший викладач Харківського університету, який почав виголошувати академічні лекції українською мовою (з 1906 року).

"Въ Полтав. Обществ. библ. от профес. Н. Сумцова. 33 кн. и брошура".



Дарчий напис Олександра Івановича Скворцова – професора сільськогосподарської економії, помічника директора, першого виборного директора Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва Василю Васильовичу Докучаєву: «Многоуважаемому Василию Васильевичу Докучаеву от автора» на виданні «Скворцов А. Влияние парового транспорта на сельское хозяйство» (Варшава, 1890). Всім добре відомі зв’язки В. Докучаєва з нашим краєм. Адже вчений протягом шести років (1888–1894) на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. За його ініціативи було складено ґрунтові карти губернії, створено у Полтаві природничо-історичний музей.


На виданні «Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Естественно-историческая часть: отчетъ Полтавскому губернскому земству. Вып. 12. Лохвицкій уѣздъ» (СПб., 1892) інскрипт - «Дорогому Валериану Константиновичу Агафонову отѣ составителя». Валеріан Костянтинович Агафонов - магістр мінералогії і геогнозії, асистент при кафедрі мінералогії у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. Учень В. В. Докучаєва, однокурсник та близький друг В. І. Вернадського, з яким працював в експедиції В. В. Докучаєва у Полтавській губернії. В складі Полтавської експедиції В. В. Докучаєва досліджував ґрунти Прилуцького повіту, брав участь у багатотомному виданні матеріалів до оцінки земель Прилуцького повіту Полтавської губернії В. В. Докучаєва
Дарчий напис зробив укладач книги Костянтин Дмитрович Глінка, вчений-грунтознавець, доктор геолого-мінеральних наук (1906), професор (1896), академік АН СРСР (1927). Протягом 1906–14 рр. очолював експедиції з вивчення ґрунтів низки губерній Росії, зокрема Новгородської, Вологодської, Смоленської, а також Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії. Вивчав закономірності географії ґрунтів та їхньої картографії, а також процесів ґрунтоутворення. Засновник наукового напряму – палеоґрунтознавства. Запропонував класифікацію та першу в світі карту ґрунтів. Автор фундаментального підручника «Почвоведение». Наукова спадщина вченого зберігається у цінному книжковому фонді Фундаментальної бібліотеки ХНАУ імені В. В. Докучаєва.

Автограф одного із засновників Полтавської громадської бібліотеки - агронома Павла Михайловча Дубровського


 
У рідкісному фонді відділу краєзнавства збереглася книжка відомого археолога, музейного діяча Михайла Рудинського "Архитектурне обличчя Полтави" (1919).
На форзаці - дарчий напис: "Вельмишановному Т. Т. Каминському 29/ІІІ 1925 Київ". Феодосій Тимофійович Камінський - краєзнавець, археолог. Учасник І світової війни. З березня 1921року працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 р. по 29 вересня 1929 р. директором Миколаївського історико-археологічного музею. З 1954 р. по 1958 р. працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею.
Ця книжка знаходилася у фонді Бібліотеки Миколаївського обласного краєзнавчого музею, про що свідчить штамп.
А повернулося видання до Полтави, ймовірно, вже після смерті власника, тобто у 1980-х рр. ХХ століття. Малюнки у книзі зроблені Федором Рожанковським.
 

Дарчий напис від автора "Искренне уважаемым друзьям Ел[ене] Ив[ановне] и Евг[гению] Леоп[ольдовичу] Кавецким.
Є. Л. Кавецький (1864 ― 1939) ― російський і радянський лікар-патологоанатом, психіатр, епідеміолог. Доктор медицини, професор. Ректор Самарського державного університету в 1923—1927 рр. Працював у Полтаві. На початку 1890-х рр. одружився з Оленою Іванівною Корсун.
Автор - Сосновський Михайло Іванович (1863–1925), революціонер-народник. Син чиновника, уродженець Полтавської губ., в 1882 г. студент Київского, а в 1883 г. Петербурзького фізико-математичного факультету. Брав участь у замаху на Олександра III. Був на засланні. Повернувся в Полтаву. Був гласним міської думи. Перебравшись в Ташкент, після революції Сосновський деякий час працював головним бібліотекарем Ташкентського університету...



Видання Самарського Губернського Земства 1917 року - стаття В. Г. Короленка «Война, Отечество и человечество (письма о вопросах нашего времени)» (вперше була надрукована у газеті «Русские ведомости» в серпні 1917, № 186, 188, 194, 196). Витримала 11 видань окремою брошурою, викликала широкий резонанс у суспільстві.
Надзвичайної цінності виданню надає інскрипт Володимира Короленка: "Глубоко уважаемому Андрею Петровичу Шимкову на добрую память от бывшего петровца В. Короленко".
Адресат - Андрій Шимков народився в с. Михнівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Полтавську гімназію, в 1860 році — Харківський університет. А. П. Шимков був почесним мировим суддею по Харківському повіту, а також у званні земського гласного по Харківському і Кобеляцькому повітах, гласним Полтавського губернського земства і гласним Харківської Думи. З 1879 по 1890 рік був Головою Харківського Товариства поширення грамотності в народі. У 1899 році був призначений уповноваженим з сільськогосподарської частини в Харківській губернії. 6 травня 1904 А. П. Шимков призначений директором Московського Сільськогосподарського Інституту.
З 1909 року перебував Президентом полтавського Товариства сільського господарства, а також був редактором полтавської газети «Хуторянинъ».
У літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка є такий самий примірник цієї книги, тільки автограф адресований Ользі Степанівні Волкенштейн, дружині лікаря Олександра Олександровича Волкенштейна.
 


Цінною є праця «Крестьянское землевладение в Полтавском уезде в 1767 г.» (1895) Венедикта Олександровича Мякотина (1867–1937), російського історика, публіциста, політичного діяча. Закінчив гімназію в м. Кронштадт та історико-філологічний факультет Петербурзького університету, після чого був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. У 1891–1900 рр. викладав історію в різних навчальних закладах. Центральне місце в науково-дослідницькій роботі Мякотина займали проблеми історії України 17–18 ст. На книзі - дарчий напис «Многоуважаемому Николаю Михайловичу Коркунову от автора». М. Коркунов - російський вчений-юрист, філософ права.

 

На виданні «Труды Полтавской Сельско-Хозяйственной опытной станціи» (1912) дарчий напис від укладча - Бенціона Мойсейовича Вельбеля (агрохіміка, керівника хімічної лабораторії Полтавської дослідної станції): «Въ библіотеку Ставропольской С. Хоз. Оп. Станціи от автора Б. М. Вельбеля. Съ просьбой обмена изданіями по адресу: Ново Александрія (Люблинск. Губ.».


Бібліотекарі переконані, що віртуальна виставка не залишить нікого байдужим, це по-перше. А по-друге, ви остаточно повірите у те, що бібліотека – не щось сіре, нудне та бездиханне, це справжня скарбниця знань, джерело натхнення та розвитку!

Дарчий напис сина Володимира Малика - Олександра Володимировича Сиченка, письменника, заслуженого лікаря України.

Автограф Галини Василівни Вовченко, колеги-бібліотекаря, потеси, фотографа.

Дарчий напис активної читачки Бібліотеки, члена НСЖУ, письменниці Оксани Володимирівни Кравченко.

Автограф Івана Петровича Долюка

Інскрипт Петра Петровича Ротача, відомого літературозанвця, краєзнавця, енциклопедиста. Наразі у відділі краєзнавства зберігається понад 700 книг, які об'єднані у книжкову колекцію Петра Ротача.

З колекції Петра Ротача. Автограф Максима Рильського.

З книжкової колекції Петра Ротача. Автограф Євгена Кирилюка.
З книжкової колекції Петра Ротача. Інскрипт Миколи Петренка.
З книжкової колекції Петра Ротача. Дарчий напис Євгена Кирилюка. 
З книжкової колекції Петра Ротача. Дарчий напис Миколи Жулинського
Автограф письменника Дмитра Нитченка, Австралія.
Нещодавно фонд нашої бібліотеки поповнися дарунком історика та краєзнавця з Козельщини - Григорія Дмитровича Сердюка.


Автограф племінника Лесі Українки - Василя Кривинюка, сина Ольги Косач-Кривинюк.


Дарчий напис колишнього очільника обласного управління культури, доброго друга нашої бібліотеки Петра Карповича Бондаревського. 
Дарчий напис від доктора історичних наук Ірини Миколаївни Петренко.

З книжкової колекції поета-пісняра Андрія Пашка інскрипт Леоніда Бразова. 


Автограф Івана Францевича Павловського, знаного історика, архівіста, музейника. 

Автограф Миколи Івановича Гнідича - видатного земляка та перекладача "Іліади"  Гомера.


 Інскрипти Д. Д. Ахшарумова – засновника та перший голова Полтавського товариства лікарів.



 

 

 

Краєзнавець та дослідник Юрій Коцегуб особисто приїхав, аби подарувати свою книгу


Подарунок від колег із Сумської ОУНБ!

З книжкової колекції краєзнавця та історика Віри Никанорівни Жук. Дарчий напис письменниці Інни Снарської.
Юрій Феодосійович Роговий щедро дарує свої книги нашій бібліотеці.

Дарчий напис Віктора Миколайовича Самородова - знаного дарувальника, читача № 1, палкого прихильника нашої бібліотеки.

Подарунок Леоніда Миколайовича Булави, краєзнавця, дослідника.


Володимир Захаров - з вдячністю за користування фондами нашої бібліотеки. 

 


середа, 7 квітня 2021 р.

Золоті сторінки спорту Полтавщини

Фізичне виховання було одним з основних видів щоденної діяльності людей: у підготовці до праці, при виконанні оборонних функцій, у проведенні обрядів. На ранніх етапах свого розтоку воно відображало особливості життя людей через фізичні вправи, ігри та розваги, що пов’язані з полюванням, ловлею звірів, риби. Це були вправи та ігри, що нагадували стрільбу з лука, метання каміння в ціль, накидання аркану на дикого коня, метання списа у ведмедя…Цікаві були вправи та  ігри, пов’язані з обрядами й святами народного календаря: танці, стрибки через вогонь, імітували рухи тварин…
В далекі часи, коли не існувало ще навіть слова спорт, безкінечна боротьба українських козаків з ворогами вимагала від них великої фізичної сили, навичок володіння зброєю, витривалості. За указом 1619 р. гетьмана України П. Конашевича-Сагайдачного у кожнім сотеннім, полковім містечку витоптували ділянки землі, які називалися «покачайлівками», де козаки проходили навчання з верхової їзди, рубали лозу,тренувалися у шабельному та рукопашному бою, боротьбі, стрільбі. Вчилися володіти піками,а на водоймищах та річках плавали з конем і без коня.
З усіх цих видів бойових вправ і розпочався розвиток сучасних видів спорту. Із цих козацьких тренувань брали моральну і фізичну силу широко відомі полтавські спортсмени, що їх у народі звали «силачі».
Уродженець села Красенівки Золотоніського повіту колишньої Полтавської губернії Іван Піддубний протягом 1905-1910 років статав шестиразовим чемпіоном світу з вільної боротьби. Першим із українських борців він виїхав за кордно на змагання, 11 разів виходив на килим «Казино де Парі» і кожного разу перемагав. Провів 2 тисячі боїв. У 1905 році став чемпіоном світу серед борців-професіноалів. Покинув килим у 70 років.
З Полтавою пов’язане життя видатного борця почату ХХ ст. І. Шемякіна. Визнаний переможець багатьох змагань, відомий у Російській імперії і за її межами борець після поранення в часи Першої світової війни 1916 р. переїхав до Полтави. Тут він, змінивши клімат, почав посилено тренуватися, відновлювати сили і, завдяки щедрій полтавській землі, набув сили і витривалості, якими славився раніше. І. Шемякін бере участь у турнірах із Французької боротьби, виступає з атлетичними номерами. Багатьох борців зі світовими іменами перемагав Шемякін, але зустрічі із легендарним І. Піддубним, що цікаво, завжди закінчувалися нічиєю. І Шемякін виступав у цирку до 1941 р. Він вів величезну тренерську роботу, читав лекції із фізичного розвитку в полтавських фізичних клубах. До останніх днів свого життя спортсмен відзначався великою фізичною силою і не припиняв тренувань у Полтаві.
Богатирською силою славився на всю Полтавщину Мефодій Аркадійович Кулябко-Корецький. Він був відомим гирьовиком у 30-50 рр. Спогади сучасників про нього більше нагадують легенди та фактом залишається орден Бойового Червоного Прапора, яким був нагороджений спортсмен. Є. Корнілич, якому пощастило бути знайомим із силачем уже в кінці 50-х років згадував: «одного разу я умовив зробити показові виступи, то він однією рукою дві двопудові гирі разів п’ять підняв», а було на той час чоловікові далеко за 60 років.
Культура древніх цивілізацій завжди викликала цікавість у людства. Тим, кого цікавить гармонійний розвиток особистості, завжди цікава була історія давньогрецького суспільства, невід’ємною сторінкою якого був феномен мирного суспільного життя – Олімпійські ігри.
В історії сучасного олімпійського руху особливе місце займає Полтавщина. Біля витоків відновленого олімпійського руху стояв полтавець О. Бутовський, член першого Міжнародного олімпійського комітету.
Олексій Дмитрович Бутовський – видатний спортивного діяча, один із засновників сучасних Олімпійських ігор, член Міжнародного Олімпійського Комітету,  вченого педагога. Девізом всього життя О. Бутовського стали слова його батька: «… Да будет воля Божья, да направит Бог дела наши к прямому, а не мечательному благу… человечества». Він виріс у освіченій дворянській сім’ї. З кров’ю батька і молоком матері О. Бутовський ввібрав у себе непримиренну відразу до насильства. І якщо захищати батьківщину почесно, то сприяння розпаленню воєн він уважав гріховною справою. О. Бутовський вважав, що замість збройних конфліктів людство має винайти віддушину для виходу емоцій і енергії. Щось на кшталт змагання, але не руйнівної властивості. Генерал-майор О. Бутовський у Парижі познайомився із П’єром де Кубертеном. Той розповідав, що у древніх еллінів Олімпійські ігри були одним із дієвих засобів протистояння війні. Кубертен і Бутовський знайшли на цьому грунті спільну мову. О. Бутовського включили до Міжнародного Олімпійського комітету. З цього часу полтавський засновник олімпійського руху стає палким пропагандистом  олімпійського руху у всьому світі.
Полтавці стали не тільки активними учасниками новітніх Оімпійських ігор, яскрава плеяда полтавських спортсменів одержала звання олімпійських чемпіонів.
Гімнастка Н. Бочарова виборола 2 олімпійські медалі на Олімпіаді у Хельсінкі у 1952 р.
Кременчужани Н. Ткаченко (легкоатлетичне багатоборство) та В. Кисельов (штовхання ядра) стали олімпійськими чемпіонами у 1980 р. в Москві.
К. Куришко стала олімпійською чемпіонкою з греблі в 1972 р. у Мюнхені.
Б. Онищенко став олімпійським чемпіоном із сучасного п’ятиборства у 1972 р. у Мюнхені.
Олімпійським чемпіоном став лубенчанин В. Романенко (Мельбурн, 1956 р.) – стрільба з гвинтівки.
Крім того, ціла низка полтавців була призерами та учасниками Олімпійських ігор.
Полтавщина мала і має певні успіх у галузі фізичної культури і спорту. Відомі успіхи полтавської команди «Вимпел» із мотоболу та мотобольної команди «Нива» із с. Вишняків Хорольського району.
Певні успіхи мали футболісти Полтавщини. Полтавці володіли Кубком України (1956). У 1997 р. на чемпіонаті України команда «Ворскла» завоювала бронзові медалі, а кременчуцький «Кремінь» вийшов у вищу лігу. Однією із найколоритніших постатей у полтавському футболі є, безперечно, тренер «Ворскли-2» І. Шарій. За свою 25-річну кар’єру футболіста він зробив неабиякий внесок у розвиток як полтавського так і українського футболу.
Високі спортивні результати показують ветерани спорту Полтавщини. Олена Федорівна Чуб (1924-2015) двічі піднімалася на вершину Ельбруса, побувала на найвищих вершинах гір Кавказу, Тянь-Шаню та Алтаю. О. Чуб до останніх років перебувала у активній спротивний формі. Мала низку нагород за досягнення у своїй віковій групі. Анастасія Іванівна Дойнікова (1939 р. н.) 25-кратна чемпіонка України з лижного спорту серед ветеранів, багатократна чемпіонка України з марафонського і супермарафонського бігу. Про свій вік вона говорить: «Я не люблю такі дати святкувати, бо це ближче до фінішу. А я ще хочу стартувати, і не один раз».
З 1993 р. Україна стала повноправним членом Міжнародного параолімпійського комітету. Полтавці увійшли в історію параолімпійського руху яскравим сузір’ям спортсменів-паралімпійців: Є. Богодайко, Д. Виноградець, Я. Денисенко, Є. Дементьєв, О. Хруль.
Завзятим полтавцям є з кого брати приклад. На зразках і досягненнях видатних спортсменів Полтавщини, використовуючи народні традиції фізичного гарту формувати уміння і навички здорового способу життя, організації корисного дозвіллія та активного відпочинку, розвитку і відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров’я, виховання позитивних моральних і вольових якостей.

Нижче пропонуємо безпосередньо ознайомитися з джерелами з фонду Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.