Чи є ще десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на
крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається
джерельною водою біле латаття, де в один із весняних днів, потемнілий
від зимових віхол і морозів ліс раптом спалахує синім пролісковим
вогнем, де в привільному степу п’янієш раптом від дивних пахощів
різнотрав’я. Чи знайдеш на землі край, де, ніби сестри, обійнялися
нерукотворна краса і сива пам'ять історії. Тут варто лише прислухатись, і
в тиші Іванової гори ти почуєш невмирущий голос Котляревського,
веселкові гаї наспівають тобі журливі пісні легендарної Марусі Чурай, а
древні стіни дзвіниці відлунять неспішну ходу Панаса Мирного чи тиху
говірку Короленка. З-поміж густих верболозів сивий Псел відтворить тобі
знов у тихоплинних водах своїх іронічно-сумну посмішку Миколи Гоголя, а
на вітрах старезних тополь сім вітрів зіграють романси Євгена Гребінки.
