пʼятниця, 13 вересня 2019 р.

Кіно на Полтавщині

Відділ краєзнавства підготував книжково-ілюстративну виставку «А у нас кіно знімали…», яка містить літературу, присвячену кіномистецтву Полтавщини. Кожен, хто зацікавиться, має змогу переглянути інформацію про відомих акторів та кінорежисерів, які перебували у нашому краї (наприклад, Софі Лорен, О. Довженко, Л. Голубкіна, Н. Румянцева, Г. Віцин, Є. Моргунов, Б. Вахтін, Ю. Кім, О. Шейн, М. Пуговкін, І. Кавалерідзе та інші), а також про фільми, які були зняті на території нашого мальовничого краю, адже дуже багато відомих режисерів використовували чудові пейзажі полтавського краю у своїх кінофільмах.

Відомий кінорежисер Олександр Довженко писав про село Шишацького району: «Яреськи. Це дуже гарне село. Воно дороге мені тим, що кращого села немає на всій Україні. Воно мені особливо дороге тим, що я зробив там декілька своїх фільмів. Це батьківщина улюблених творів, там живуть і мої сільські артисти… Яреськи – столиця українського кіно». Саме тут він зняв фільм «Земля», який дістав міжнародне визнання.
На території Полтавщини було знято багато відомих фільмів: «Звенигора», «Іван», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Дороги Гоголя», «Сорочинський ярмарок», Весілля в малинівці», «Королева бензоколонки», «Голос трави», «Одного чудового дня», «Браві хлопці», «Максим Перепелиця», «Педагогічна поема», «Соняшники», «Пропала грамота», «Голод-33», «Безстрашний отаман», «Гетьманські клейноди» та інші.
Також на виставці представлено матеріали про кількох широковідомих митців Полтавщини, які стали знаними у царині кіно. Серед них: К. Лучко, В. Гайдаров, Ю. Тимошенко, С. Шкурат, В. Холодна, М. Капніст, Г. Хмара, В. Костенко та багато інших.

Клара Лучко – актриса театру і кіно. Народилася 1 липня 1925 року в Чутове. Незабаром родина Лучко переїхала в Полтаву. Коли почалась війна, родина Лучко евакуювалась до Середньої Азії. Після закінчення школи Клара вступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, евакуйованого тоді в Алма-Ату. Займалась в майстерні викладачів ВДІКа В. Бібікова та О. Пижової. Після повернння ВДІКа до Москви, Лучко продовжила навчання в майстерні видатного майстра кіно С. А. Герасімова. Першою роботою в кіно стала дипломна роль тітоньки Марини в фільмі «Молода гвардія» (1948 р.). Вона отримала відмінну оцінку. Потім були невдачі у фільмах «Три зустрічі» та «Батьківщина капітана». Такий початок розчарував молоду акторку, вона серйозно замислилась про те, щоб піти з кіно. Але в цю пору її помітив та запросив зніматися режисер І. Пир’єв. Працюючи над роллю Даші Шелест в картині «Кубанські козаки» (1950р.). Після «Кубанських козаків» Лучко стала відома на всю країну. Її часто запрошують найвидатніші режисери Сергій Герасімов, Всеволод Пудовкін, Йосип Хейфіц. За роки творчого життя Клара Степанівна зняласяв багатьох фільмах, що стали класикою радянського кіно.В активі акторки ролі у фільмах «Донецькі шахтарі» (1951 р.), «Повернення Василя Бортнікова» (1953 р.), «Велика родина» (1954 р.), «Дванадцята ніч» (1955 р.). «Поруч з нами» (1957 р.), «Червоне листя» (1958 р.), «Снігова казка» (1959 р.), «В твоїх руках життя» (1959 р.), «На семи вітрах» (1962 р.), «Державний злочинець» (1964 р.), «Опікун» (1970 р.), «Циган» (1979 р.), «Ми, що підписалися нижче» (1980 р.), «Бідна Маша» (1981р.), «Карнавал» (1981 р.), «Скринька Марії Медичі» (1981 р.), «Неспокійна неділя» (1983 р.) та інші. Роботу в кіно Лучко поєднувала з роботою на сцені Центральної студії кіноактора. В ті роки життя щедро обдаровувала актрису — успіхом, поклонінням, особистим щастям. Одночасно з акторською роботою, К. С. Лучко працює в Університеті культури, в Комітеті Радянських жінок, в Правлінні товариства СРСР-Австралія, в акторській секції Спілки працівників кінематографії СРСР. Вона неодноразово представляла радянське кіномистецтво на фестивалях, в творчих подорожах відвідала велику кількість країн. Народна артистка СРСР Клара Степанівна Лучко нагороджена орденом «Знак пошани», відзначена Державною премією СРСР, дипломами «Людина року» (1965 р.), «Жінка світу» (1996 р., США). Клара Лучко активно знімалась в кіно до середини 90-х. Потім вона відійшла від кінематографу, але залишалась на виду. Померла Клара Лучко 26 березня 2005 року.

Степан Шкурат, який народився у Кобеляках, і на сцену вперше вийшов двадцятирічним юнаком, не маючи ні акторської, ні музичної освіти. Саме роль Миколи за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка» була його першим кроком до слави, а до цього він був звичайним пічником, рідний дім якого ніколи не покидали злидні. Його талант засяяв новими гранями після зустрічі з кінорежисером І. Кавалерідзе та О. Довженком, які з задоволенням знімали його у своїх фільмах, адже не маючи професійної освіти ,умів надзвичайно правдиво донести кожен сценічний образ до глядача. В акторській біографії С. П. Шкурата понад 30 фільмів, а за багаторічну і плідну працю актору присвоєно звання народного артиста УРСР.
       Віра Холодна народилася 9 серпня 1893 року в Полтаві в родині вчителя мови міської гімназії, Василя Андрійовича Левченко. У 1895 році сім’я переїхала до Москви. У 1910 році вийшла заміж за юриста Володимира Холодного. Артистичну кар’єру розпочала в аматорській театральній студії, залишивши балетну школу Большого театру. З 1914 року знімалась в кіно, перша епізодична роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. У 1915 році знялася у Євгена Бауера в картинах «Пісня переможного кохання» та «Полум’я неба». Ці ролі принесли акторці широку відомість, її називали «королевою екрану». За чотири роки кінематографічного життя знялася в більш ніж 50-ти фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабинського («Марива», «Життя за життя», «Тернистий шлях слави», «Забудь про камін, в ньому згасли вогні», «Мовчи, смуток, мовчи», «Останнє танго» та ін.). Холодна створювала образи вродливої сумної жінки, зрадженої та незрозумілої. Кожна нова роль «королеви екрану» супроводжувалася бурхливими оваціями прихильників та шанувальників небаченої раніше краси. В квітні 1918 року у складі кіноекспедиції вирушила з Москви до Одеси. Знімалась у фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами, іноді з Л. О. Утьосовим. Застудилась і раптово померла 16 лютого 1919 року у віці 26 років в Одесі. Похоронна відправа відбувалася у Спасо-Преображенському кафедральому соборі при великій кількості народу. Похована в Одесі на Першому християнському кладовищі, що існує і зараз. 2 вересня 2003 року на вул. Преображенській біля будинку, де жила Віра Холодна, їй було поставлено пам’ятник.

Юрій Трохимович Тимошенко (2 червня 1919 р. - 1 грудня 1986 р.), Сценічний псевдонім Тарапунька - український комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор, лауреат Сталінської премії (1950), народний артист Української РСР (1960). Юрій Тимошенко народився 2 червня 1919 року в Полтаві. У 1941 році закінчив Київський театральний інститут. Тарапунька і Штепсель - комічний дует акторів Юхима Березіна (Штепсель) і Юрія Тимошенко (Тарапунька). Був дуже популярний в СРСР. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. в Ансамблі пісні і танцю Південно-Західного фронту виступали в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) і банщика Мочалкіна (Тимошенко), після війни - під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) і монтера Штепселя (Березін). Поєднання російської та української мов допомагає артистам використовувати багатство гумору обох народів. Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі: "Везли естраду на декаду", "Рівно 20 з гаком", "Смеханічний концерт", "Від і до" та ін. Виступали як сценаристи, режисери і виконавці головних ролей в кінокомедіях: "Штепсель одружує Тарапуньку", "Їхали ми, їхали ..." та ін. Тимошенко - лауреат Державної премії СРСР (1950), нагороджений 4 орденами, а також медалями. Помер 1 грудня 1986 року, похований на Байковому кладовищі Києва.
Виставка буде діяти з 14 вересня 2019 року у відділі краєзнавства (кім. 509)

пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Краєзнавчі читання до 250-річного ювілею Котляревського



Краєзнавчі читання «Будеш, батьку, панувати» обєднали вчених-істориків, філологів, краєзнавців, мистецтвознавців, митців, музейників, бібліотекарів та педагогів, а також молодь, серед якої школярка 11-класниця та студентка 4 курсу ПНПУ ім. В. Г. Короленка.
Головним організатором краєзнавчих читань виступила Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського спільно з Полтавською обласною організацією НСКУ та Полтавським літературно-меморіальним музеєм Івана Котляревського.
Протягом двох днів, 4-5 вересня, у Полтаві проходили краєзнавчі читання, присвячені 250-річному ювілею І. П. Котляревського. Учасниками читань були представники багатьох наукових, освітніх та культурних закладів Полтавщини –  Державного архіву Полтавської області, Полтавського університету економіки і торгівлі, Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, Полтавської державної аграрної академії, Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, літературно-меморіального музею В. Г. Короленка, літературно-меморіального музею Панаса Мирного, Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського, Кобеляцького районного музею літератури та мистецтва імені Олексія Кулика, Кобеляцької центральної районної бібліотеки, представники Шишацької, Нехворощанської та Білоцерківської ОТГ. Також читання відвідали представники з Сум та Одещини (м. Ізмаїл). Загальна кількість учасників - понад 70 чоловік, з них 40 виступили з доповідями.

Робота читань проходила за наступними напрямками: 
 Полтава часів Івана Котляревського
Вплив І. П. Котляревського на розвиток українського та світового письменства
Історія та сьогодення творів І. П. Котляревського
Спадщина І. П. Котляревського у фондах бібліотек, музеїв та архівних установ
Вивчення творів Івана Котляревського в закладах середньої та вищої освіти України
Постать Котляревського і сучасність 
З вітальними словами до присутніх звернулися Удовіченко Ірина Анатоліївна, заступник директора Департамента культури і туризму Полтавської ОДА, начальник управління культури, мистецтв, національностей і релігій та планування та Зеленська Тетяна Іванівна, директор Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського, заслужений працівник культури України.
Завершилися читання незабутньою зустріччю з Іваном Котляревським у його садибі та зануренням у далеку історичну епоху.