пʼятниця, 17 грудня 2021 р.

На віях тиші мерехтять сніжинки. Зима крізь вії дивиться на світ

 Новорічне свято – це свято для всіх. Його люблять люди різного віку за традиційну красу, щирість, веселість, казковість, таємничість, за добрі побажання і надії. А яка це радість для дітей!!!


Першим до дітей з лантухом солодощів традиційно приходить Святий Миколай! Українці Його завжди шанували і просили захисту та допомоги. А вже для дітвори Він був справжнім чарівником, навіть у найскрутніші часи.
На новорічне свято у двері стукає довгоочікуваний Дід Мороз з ошатною бородою, у кожусі та валянках. А за спиною – чарівний лантух з подарунками.
Стверджують, що прототип Діда Мороза з’явився у Візантії (нинішня Туреччина) у ІV столітті н.е. У маленькому поселенні жив на березі Середземного моря серед рибалок і селян старенький дідусь. Він дуже любив діток. Йому подобалося дарувати їм різні дрібнички і бачити радість на дитячих обличчях. Особливо цінна ця радість взимку, коли простий люд бідував від голоду та холоду. Дідусь одягав на себе червоний плащ з капюшоном, валянки і ходив по дворах, радуючи дітей подарунками. Звали дідуся Ніколаєм.
Зараз у Турції не забули родоначальника Діда Мороза. Йому встановили пам’ятник: святий НІколай з корзиною подарунків у оточенні дітвори назавжди поселився у турецькому містечку Демре.
Сьогодні братів Діда Мороза (Миколая знають і в Америці, і в Англії – Санта Клаус, в Італії – Бабо Натале, у Франції – Пер Ноель, в Колумбії – Папа Паскуала, в Бразилії – Пай Натал, в Чехії - Мікулаш).
Найулюбленішим і найочікуванішим зимовим святом є Різдво Христове, з його яскравими, самобутніми, веселими, а підчас складними обрядовими ритуалами.
Звичаї, як і мова, витворювалися справді протягом усього довгого життя і розвитку народу. Українці – дуже стародавня нація, свою духовну культуру наші пращури почали творити, як на диво переконливо стверджує автор Ксенофонт Сосенко – християнський священник у своїй книзі «Різдво-Коляда і щедрий вечір», задовго до християнського періоду в Україні. Християнство переплелось у нас із прадавнім уявленнями та передусім же староукраїнські традиції увійшли в плоть і кров усіх нині існуючих наших звичаїв.
На час, у який тепер святкуємо Різдво Христове, колись ще ген-ген до християнства в Україні припадало свято зимового повороту Сонця, юного його народження, - це був час ворожіння на майбутній рік.
Всі стихійні сили природи були умиротворені, аби не заподіяти шкоди людям. Про це співається у колядках, які відомі з прадавніх часів, це виявляється у хліборобських звичаєвих обрядах: дванадцять полін для вогнища, дванадцять святкових страв.
Колядники – «гості здалеку» - приходять лише раз на рік. Вони приносять радісну вість і від їхнього приходу залежить врожай та добробут у наступному році… Хто уповноважив колядників вершити долю, хто наділив їх магічною владою впливати на перебіг майбутніх подій? Про це, як і про ще багато чого іншого об’єктивно розповідає книга українського священника К. Сосенка.
Різдво подане як найвеличніше, найзначніше зі свят. Традиційні різдвяно-новорічні обряди і звичаї разом з колядуванням-щедруванням сприяли єднанню людей, вихованню любові до рідної домівки, до рідної історії та культури.
Чому природна віра в єдиного Творця, у прадіда роду того ж таки Діуха-Місяця була дужою розповідається у книгах Василя Скуратівського «Дідух», «Святвечір», «Святки».
За тиждень після Коляди, напередодні Нового року – 13 січня – відзначали Щедрий вечір. Так спрадавна пошановували народження нового Місяця. А за християнським календарем це свято преподобної Меланії. У народній пам’яті обидва свята об’єднались і тепер святкуються як Щедрий Вечір або Меланки.
Для юних читачів про всі свята, обряди, колядки й щедрівки дуже щиро й гарно оповідається в книгах Олени Пчілки «Книжка-Різдвянка» і «Веселих свят» братів Капранових.
Запрошуємо до відділу краєзнавства на перегляд книжково-ілюстративної виставки «На віях тиші мерехтять сніжинки. Зима крізь вії дивиться на світ», на якій ви відкриєте для себе багато цікавого, невідомого про новорічні свята.
«Добрий вечір тобі, пане господарю»
Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!»
Виставку готвала провідний бібліотекар відділу краєзнавства Лисенко Наталія Миколаївна.


пʼятниця, 10 грудня 2021 р.

Презентація книги «Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар»: до 100-річчя 2-го Зимового походу армії УНР

7 грудня у літературній вітальні Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського відбулася презентація видання «Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар». Книга вийшла друком в межах випуску соціально значимих видань за бюджетні кошти за підтримки Полтавської обласної ради й Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА.   Презентацію книги підготували та провели Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (Микола Кульчинський), відділ краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського (Марина Федорова, Оксана Перепьолкіна) та Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (Олег Пустовгар).


 

Учасники заходу вшанували пам'ять своїх земляків-борців за волю України хвилиною мовчання та переглянули відеоматеріали до 100-річчя 2-го Зимового походу. 




Спікером презентованої книги  був голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат обласної ради, голова комісії Полтавської обласної ради з питань регламенту, депутатської діяльності, інформаційної сфери, зв’язків з громадськістю та дотримання прав учасників АТО Микола Георгійович Кульчинський. Він, зокрема, повідомив, що книга є черговим видавничим проєктом з серії «Просвітницька книгозбірня». 


 


Олег Миколайович Пустовгар у своєму виступі відзначив, що Другий Зимовий похід став  символом незламності українського духу та героїчної боротьби за свободу, незалежність й соборність України. 

Олег Пустовгар також упорядкував краєзнавчий матеріал Сторіччя 2-го Зимового походу Армії УНР: полтавський вимір.

На захід завітав Роман Істомін, речник Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також студенти Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва (викладач Є Березин) й курсанти Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.

Примірники книг невдовзі надійдуть до обласної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського та бібліотек міста. 

Детальна інформація: https://np.pl.ua/2021/12/u-poltavi-prezentuvaly-knyhu-z-nahody-100-richchia-2-ho-zymovoho-pokhodu-armii-unr/

 




вівторок, 7 грудня 2021 р.

Сампсоніївський храм

Радуйся, яко Тя превозносит Полтавская земля;
Радуйся, Сампсоне, Отче наш милостивый и врачу предивный!
Серед пам’ятників, присвячених Полтавській битві, особливе місце посідає церква преподобного Сампсонія Странноприїмця, адже саме в день його пам’яті відбулася відома битва.

Художньо-декоративне оздоблення інтер’єра церкви, виконане за ескізами відомого майстра пензля та іконописця В. М. Васнецова, вирізняється високою майстерністю і багато в чому є унікальним. Історія створення Сампсоніївської церкви та етапів її реконструкції, неперевершеність художнього оздоблення храмових інтер’єрів, той факт, що храм є невід’ємною складовою частиною загального комплексу об’єктів, пов’язаних з історією Полтавської битви, підносять його на рівень пам’яток національного значення.
Сампсоніївську церкву обминула трагічна доля більшості інших бо вона не була зруйнована повністю. Та все ж таки певні втрати церква понесла, бо декілька разів її закривали, реквізуючи культове майно та культурні цінності. (Детальніше: goo.gl/Tj8SzF)


Будівництво храму на честь преподобного Сампсонія розпочалося у 1852 році. Фундатором церкви став Іосиф Степанович Судієнко, який знав про бажання Петра І спорудити на полі Полтавської битви монастир з приділом на честь преподобного Сампсонія Странноприїмця. Тому благодійник пожертвував 100 тис руб. асигнаціями на спорудження храму. У 1810 році він особисто вніс 50 тис руб. у Стародубське казначейство, а решту – 50 тис. після його смерті внесені другом графом Завадським.
Будівля мурована, прямокутна в плані, чотиристовпна, увінчувалася центральною банею та чотирма декоративними главками по кутках. У 1895 році здійснено реконструкцію за проектом архітектора М. М. Никонова. В плані церква отримала вигляд рівнокінцевого хреста (довжина і ширина — 20,2 м, висота до зеніту бані — 14,2 м).
У 1929 році Сампсоніївську церкву закрили, а через рік зруйнували її дзвіницю. У роки Другої світової війни Сампсоніївська церква вціліла - жоден снаряд у неї не влучив. У 1942 р. церква знову почала діяти, тут здійснювались богослужіння. Після визволення Полтави Сампсоніївська церква розгорнула благодійну роботу інвалідам, вдовам і дітям фронтовиків.
У 1949 році церкву остаточно закрили і передали музею Полтавської битви. Після проголошення незалежності України в 1991 році Сампсоніївську цервку повернули православній громаді і в ній відновилися богослужіння.
Відділ краєзнавства підготував віртуальну виставку «Церква у вигляді хреста», яка містить інформацію стосовно історії спорудження храму, його благодійників та ілюстративний матеріал.