
Ажажа Феодосія Омелянівна (1913-2006)
Вишивальниця. Виготовляла традиційне чоловіче і жіноче вбрання та речі домашнього вжитку, оздоблені в класичних техніках, з поліхромною орнаментацією.
Народилася Феодосія Омелянівна 15 червня 1913 року в містечку Сорочинці (нині с. Великі Сорочинці Миргородського району). Ремеслу вишивальниці її навчала мати – Анастасія Тимофіївна, вправна майстриня-ткаля. У 1939 році, після заміжжя, переїздить до с. Михайлики Шишацького району, працює в колгоспі.
Як майстриня-вишивальниця пропрацювала 8 років у Великосорочинській промкоопартілі (1934-1941). За сумлінну та якісну роботу неодноразово отримувала премії та подяки. Всесоюзна рада промкооперації нагородила її значком «Відмінник промкооперації». Вироби майстрині демонструвалися на численних мистецьких виставках: виставки українського народного мистецтва (1936) в Миргороді, Києві, Москві та Ленінграді, Всесоюзна сільськогосподарська виставка в Москві (1939). Сорочки, скатертини та гардини, оздоблені руками Феодосії Омелянівни охоче купували торговельні фірми Англії та Америки.
У 1937 році скатертина її роботи експонувалася на міжнародній виставці в Парижі.
Померла 22 листопада 2006 року.
Азерська (спрв. прізв. - Платовська) Єлизавета Григорівна (1868-1946).
Оперна співачка (меццо-сопрано). Володіла сильним голосом великого діапазону і яскравого тембру, відзначалася акторським темпераментом.
Народилася 12 березня (29 лютого за старим стилем) 1868 року в Полтаві в сім’ї ремісника. Закінчила гімназію в м. Ростові-на-Дону, вступила на акушерські курси в м. Казані. Навчалася в м. Києві у музичній школі М. Тутковського та в музичному училищі РТМ (клас К. Еверарді). Удосконалювалася як співачка у професора Броджі (Мілан, 1892–1894), та у професора Бертрамі (Париж, 1899).

Етапи артистичної кар’єри: 1891–1898 рр. — солістка Київської та Одеської опер, 1898–1918 рр. — солістка Великого театру у Москві. У репертуарі – головні оперні партії українських, європейських та російських композиторів. Була першою виконавицею на сцені Великого театру партій Кончаківни («Князь Ігор» О. Бородіна), Любави («Садко» М. Римського-Корсакова), Лаури («Кам’яний гість» О. Даргомижського), Рафаеля (однойменна опера А. Аренського), Марини («Добриня Никитич» О. Гречанинова). Її найвище творче досягнення – партія Кармен (опера Ж. Бізе «Кармен»).
Гастролювала за кордоном (Прага, Відень, Берлін, Дрезден, Париж).
Після того, як залишила сцену (1918 р.) перейшла на освітянську ниву. Починаючи із 1919 р. викладала у московських музичних закладах - музичні технікуми ім. А. і М. Рубінштейнів та ім. О. Глазунова.
Померла 13 березня 1946 року в Москві.
Айзенман Берта Юхимівна (1903-1997)
Мікробіолог, доктор біологічних наук, професор.

Народилася 25 (12 за старим стилем) травня 1903 року в Полтаві. По закінченні у 1925 році Харківського ветеринарного інституту працювала у наукових ветеринарно-бактеріологічних установах України: Полтавський державний вакцинний інститут (1927-1929 рр.), Полтавський ветеринарно-бактеріологічний інститут (1929-1931 рр.), Полтавська філія Українського інституту експериментальної ветеринарії (1931-1934 рр.), Київська філія Українського інституту експериментальної ветеринарії (1934-1935 рр.). Від 1936 року її трудова діяльність пов’язана із Інститутом мікробіології і вірусології АН УРСР, де вона пройшла шлях від старшого наукового співробітника до завідувачки відділом антибіотиків.
Науковий доробок Берти Юхимівни вражає. Вона уперше в Україні виявила причину масової пошесті поросят, виділила та ідентифікувала вірус інфекційного бульбарного паралічу (вірус Авескі). У 1937–38 брала участь у роботі бригади АН УРСР, що з’ясовувала причини невідомого захворювання, яке викликало масову загибель коней та розробляла заходи боротьби з ним. Розкриття природи цього захворювання під назвою «стахіботріотоксикоз» стало методичною основою для створення нового напряму в мікробіології – вчення про мікотоксикози.
Крім того, досліджувала мінливості ентеропатогенних бактерій та вплив антибіотиків на їх метаболізм, хіміо- та антибіотикотерапію експериментальних інфекцій (черевний, висипний тиф та інші). У 1946 р. разом з академіком В. Дроботьком та іншими проводила дослідження антибіотиків, отриманих із вищих рослин. У 1960 стала ініціатором виробництва антибіотиків із бактерій: деякі з одержаних антибіотиків увійшли в практику і випускаються медичною промисловістю.
Померла 5 вересня 1997 року в Києві.
Аксентьєва Зінаїда Миколаївна (1900-1969)
Геофізик, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН УРСР (1951), директор Полтавської гравіметричної обсерваторії.

Народилася 25 липня 1900 року в Одесі. Після закінчення Одеської жіночої гімназії вступає до Інституту народної освіти (Одеса). Вже під час навчання в інституті починає працювати обчислювачем в Одеській обсерваторії (під керівництвом вченого-астронома О. Я. Орлова). У 1926 році в Полтаві було засновано гравіметричну обсерваторію, а її директором призначають О. Я. Орлова, який, в свою чергу, запрошує на роботу З. М. Аксентьєву. З цього часу (за невеликим виключенням) її доля пов’язана із Полтавською гравіметричною обсерваторією, де вона пройшла шлях від старшого наукового співробітника до директора обсерваторії.
У1949 році захищає докторську дисертацію з фізико-математичних наук, а у 1951 році стає членом-кореспондентом АН УРСР і одночасно – директором Полтавської гравіметричної обсерваторії. Її учнями були академіки АН УРСР Є. П. Федоров та Я. С. Яцків.
Вперше в світі за астрономічними спостереженнями Полтавської обсерваторії була обчислена добова нутація для підтвердження наявності родинного ядра Землі. Були здійснені дослідження припливних і неприпливних деформацій земної кори для прогнозування землетрусів та вивчення техногенних деформацій. А проведені у повоєнні роки нахиломірні та гравіметричні спостереження в багатьох пунктах України дали змогу уточнити деякі важливі геофізичні параметри.
На честь З. М. Аксентьєвої названо один з кратерів на Венері.
Померла 8 квітня 1969 р. в Полтаві.
Антонія (Жартовська Ніна Миколаївна) (1908-1991)
Черниця, ігуменя полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, ветеран Другої світової війни, має орден Вітчизняної війни ІІ ступеня.
Корінна полтавка, походить із дворянського роду. Закінчила полтавську Старицьку гімназію. У шістнадцять років прийняла постриг у Ладинському Покровському монастирі (біля Прилук) із чернечим ім’ям Антонія – на честь преподобного Антонія, засновника Києво-Печерської Лаври.
Вже на другий день від початку війни, вона пішла у військкомат з проханням відправити її на фронт у якості медсестри (на курси медсестер вона вступила у 1939 році за прикладом своїх сестер-монахинь із Покровського монастиря). На фронті, використовуючи медичні навички, вона рятувала поранених і ділом, і молитвою.
Після зцілення від важкого поранення повертається до Полтави і вступає у Хрестовоздвиженський жіночий монастир. А невдовзі приймає постриг як матінка Антонія - і вже сама стає духовною наставницею для молодих послушниць, навчаючи їх любові, безкорисливості та милосердю. Влітку 1960 року, після закриття монастиря, матінка Антонія, покидаючи стіни обителі, бере із собою монастирський камінь, свято вірячи, що вона ще повернеться. Із роками ця віра не згасла. Тож із початком перебудови матінка починає клопотати про відкриття монастиря і завдячуючи своїм невтомним зусиллям отримує офіційний дозвіл. Чекаючи, коли відреставрують храм, на свої скромні заощадження купує церковний дзвін. На жаль, смерть заважила їй побачити відродження святої обителі.
Антонович-Мельник Катерина Миколаївна (1859-1942)
Історик, археолог, перекладач, громадська діячка. Належить до перших двох жінок в Україні, які вели самостійні археологічні розкопки.
Народилася 1 грудня (19 листопада з а старим стилем) 1859 року в м. Хорол Полтавської губернії в сім’ї лікаря.
Закінчила Полтавську гімназію (1877), історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів (1883). Ще студенткою студіювала історію у проф. В. Антоновича, літографувала його лекції з історії передмонгольської Русі, Галичини, козаччини та джерелознавства до історії України. Згодом видала їх окремими курсами як підручники для слухачів Київського університету та Вищих жіночих курсів (1879, 1880, 1882). Археологію студіювала в Музеї старожитностей та мистецтв Київського університету св. Володимира.
Брала участь у розкопках пам'яток на Київщині, Полтавщині, Харківщині, Катеринославщині, Волині, Поділлі, херсонщині. Результати своєї праці представляла на Всеукраїнських археологічних з’їздах. Виступала також як організатор археологічних з’їздів у Києві та Харкові, складала до них каталог.
Була членом численних товариств: «Просвіта», НТШ у Львові, Українського наукового товариства у Києві, Московського антропологічного товариства тощо. Від 1919 року працювала у ВУАН, де завідувала бібліотекою й одночасно – була членом: Комісії для складання історико-географічного словника України; Археологічної секції; Комісії української історіографії; Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України (позаштатний співробітник).
Перекладала літературні та історичні твори. Від 1929 року редагувала й готувала до друку перші два томи повного зібрання творів В. Антоновича.
Померла 12 січня 1942 року в Києві.