середа, 25 січня 2017 р.

Тетяни полтавського краю

25 січня православні християни відзначають день святої мучениці Татіани або Тетяни Римської. Свята Тетяна жила в Римі на початку другого століття нашої ери. Як і її батько, вона була таємною послідовницею вчення Ісуса Христа. Войовничо налаштовані язичники, які намагалися викорінити християнство в Римі і його околицях схопили її та вбили. Так Тетяна стала святою великомученицею і тепер до неї молитовно звертаються, щоб допомогла перенести усі життєві негаразди.

пʼятниця, 6 січня 2017 р.

Коляд, коляд, колядниця...



Здавна Новий рік є чи не найулюбленішим серед всіх українських свят. Можливо, тому що несе в собі таємничість, загадковість, зустріч з чимось незвичайним. Він дарує людям сподівання на те, що прийдешній рік буде кращим та щасливішим за минулий.
Про всі цікавинки святкування новорічно-різдвяних свят на Полтавщині можна дізнатися у відділі краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
За три дні до Різдва Христового в полтавських селах масово кололи свиней. Серед селян було поширено прислів’я: «Різвдо без ковбас, як Великдень без крашанок». Окрім цього, у полтавських селах починали прибирати подвір’я, чепурити оселю. Господар качав свічки з воску для свят. Старі бабусі скубли вовну, дерли пір’я, вечорами навчали малих онуків колядкам. Господині прибирали хату: розвішували барвисті рушники, ставні та комин підмазували крейдою, навколо вікон підводили червоною чи рожевою глиною.
За день до Святвечора господиня готувала багату вечерю. Пекла паляниці, книші, калачі, коржі. В хату ранком перед Різдвом заносили різні макітри, полумиски, ложки. У новий горщик господиня засипала зерна пшениці і заливала «непочатою» водою, яку було принесено до світа, воночі. Існувало повір’я, зокрема, на Лубенщині, «як кутя вверх виведе, то добре, а як западе – на вмируще». Під час кипіння молоді дівчата, а не жінки повинні мішати кутю ложкою.

У переддень Різдва, 6 січня, нічого не їли до вечора, доки не з’явиться перша зірка на небі. Вона символізувала народження Ісуса Христа.
На святковий стіл на Полтавщині ставиили не 12 страв, а 9. Ці страви мали символізувати 9 місяців трудового року і враховували такі страви як узвар, кутя і книші. Обов’язково страви мали бути пісними, бо це кінець посту. За столом запалювали воскову свічку. Господар курив ладаном у хаті, читав молитву, а потім із старшим сином несли кутю худобі. Повернувшись до хати, хазяїн брав горщик з кутею і йшов кликати на кутю мороз. Цим обрядом селяни застерігались від бурі та заморозків.
Після молитви вся сім’я сідала до столу. Батько пригинався за мискою з пирогами і питав дітей: «Діти, ви мене бачите?» «Не бачимо, тату». «Ну, дай Боже, щоб і на той рік ви мене з-за пирогів не побачили!»
Традиційно у цей вечір носили вечерю хрещеним батькам. У багатьох місцевосятх Полтавщини, наприклад, на Зіньківщині, у Святвечір діткам дарували спеціально спечене здобне печиво-коржик, зверху помазане яскравими барвниками й кремом. Хлопчикам – коників, а дівчаткам – панянок у довгому вбранні.

Носили вечерю і священику. Він дарував святу просфору, якою потім пригощалася вся родина. У 19 ст. на Полтавщині у Святий Вечір не колядували, але, в більш давні часи колядки починалися одразу після вечері - Багатої Куті. Саме цей звичай описував Микола Гоголь у повісті «НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ».
Колядники обходили практично всі хати на селі. Ватага заходила у двір і один із колядників, привітавшись, просив «Благословіть колядувати!». Якщо господар дозволяв, ватага хором починала колядувати. Найпоширенішою була на Полтавщині така колядка: Коляд, коляд, колядниця. Добра з медом паляниця. А без меду не така. Дайте, дядьку, п’ятака.
13 січня – останній день року за старим стилем на Полтавщині називали Маланка (день пам’яті Меланії Римлянки). Цього дня готували другу обрядову кутю – щедрий і багатий стіл. Звідси 13 січня називали Щедрим або Багатим. У цей день господарі давали лад домашній худобі. Господар вичісував щіткою конй, а також прибирав у дворі. Сідаючи до столу, кожен з члені сім’ї одягав нову або свіжу випрасовану сорочку.
Народне гуляння на Новий рік у тому вигляді, який нам відомий, – це радянська традиція. Різдво у Радянському Союзі скасували 1929 року (відновили у 1990 році), але був проміжок часу, що й Нового року не святкували. Пізніше початок року почали відзначати з 1935-го. Свято обростало традиціями й атрибутами: біля Діда Мороза з’явилася Снігуронька, зірка на ялинці, шампанське, олів’є та мандарини.
Наостанок різдвяно-новорічне побажання: 
Усього було доволі,
Щоб було у вас у мисці,
В скрині, в клуні і в колисці.
Бажаємо вам прибутки чесні,
Вашому янголу – ключі небесні.
Хай на кожному броді і перевозі
Вас береже сам Бог у дорозі!