неділя, 21 червня 2020 р.

Творення української конституції: полтавський аспект

До дня Конституції України відділ краєзнавства Полтавської ОУНБ пропонує переглянути віртуальну книжкову виставку «Творення української конституції: полтавський аспект».
Вивчаючи історію Полтавщини не можна не звернути увагу на певну закономірність: у складні для держави часи до творення конституції України завжди долучалися наші земляки.

Без сумніву всесвітньо відома Конституція Пилипа Орлика була проголошена 5 квітня 1710 р., коли її автор був обраний гетьманом України. Повна назва документа «Уклад прав і вольностей Війська Запорізького та угоди , укладені поміж ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно і самим Військом Запорізьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах відповідною присягою року божого 1710 квітня п’ятого дня у Бендерах. Існує дві версії тексту цього документа – латинська та українська. Латинський варіант був призначений для міжнародного використання. П. Орлик так згадував про процес створення цього документа: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України».

вівторок, 16 червня 2020 р.

Бібліофреш новинок «Екслібриси – подарунок Олексія Петренка»

Дарунок Олексія Миколайовича Петренка, колекціонера, мецената, видавця, дослідника мистецтва, члена Національної спілки художників України відділу краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського! Колекція складається із 35 екслібрисів.

Нагадаємо, що екслібрис у дослівному перекладі з латинської мови українською – «з книжок», «з книгозбірні», «з бібліотеки» – власницький знак книголюба, його бібліотеки, який відображений на невеликому за розміром листі паперу (до 12 см по довшій стороні), приклеєному до внутрішнього боку оправи. Прикладний за своїм значенням, він або текстом, або символічним рисунком без тексту, або ж текстом і рисунком розкриває приналежність книжки. Текст засвідчує власника безпосередньо, зображення ж може бути лише асоціативним або декоративним.
В  сучасному розумінні екслібрис - книжковий знак, виконаний в одній із технік графіки, що містить ім’я та прізвище власника бібліотеки чи книги (або його ініціали) чи назву інституції. Екслібрис може також містити пряму чи опосередковану інформацію про соціальний і професійний статус власника книги, його захоплення, естетичні уподобання. Водночас екслібрис відображає погляд художника на особистість бібліофіла, його творчу думку, побічно свідчить про мистецтво та культуру тієї чи іншої епохи. Перебуваючи у нерозривному зв’язку із книгою та книжковою ілюстрацією, екслібрис отримав статус окремого художнього твору – мініатюрного за розміром і лаконічного за змістом.
Будучи тісно пов’язаним із книжкою, виступаючи її невіддільною деталлю, екслібрис пройшов разом із нею багатовіковий шлях. Він увібрав в себе багато історико-побутових відомостей, які відображають не тільки історію формування тих чи інших бібліотек, бібліофільські традиції, а й характер цілих епох у широкому розумінні.


Один з авторів книжкових знаків - Борис Миколайович Романов, член Національної спілки художників України, художник-графік-дизайнер – «Екслібрисна Шевченкіана» (книжкові знаки).


Лауреат, дипломант міжнародних конкурсів та виставок екслібрисів. У його доробку понад 400 графічних мініатюр.
Роботи Бориса Миколайовича знаходяться у колекціях Національного музею Т. Г. Шевченка, Музею книги і друкарства, Музею гетьманства та Національного музею літератури України (м. Київ), Музею «Кобзаря» у Черкасах, Музею Т. Г. Шевченка у Пекіні, Міжнародного центру екслібриса (м. Сент-Ніклас, Бельгія), Брунейського музею графічного мистецтва (Італія), а також у багатьох приватних колекціях в Україні та за її межами. Від сьогодні робота Бориса Романова знайде гідне місце у фонді Полтавської наукової бібліотеки.
Відомий полтавський художник-графік Олексій Соболевський, лауреат премії імені Миколи Ярошенка (2016) створив екслібрис для Олексія Миколайовича Петренка. На передньому плані стопа книжок, хата Котляревського, обрамлене у рамці фото пам'ятника козакам, на задньому плані Полтавський краєзнавчий музей, а за ним видніється Полтавський хрестовоздвиженський монастир. У центрі екслібриса - пам'ятник Слави і театр імені М. В. Гоголя.



У колекції подарованих екслібрисів маємо вісім книжкових знаків видатного українського графіка Георгія Васильовича МалАкова (1928-1979). Загалом він створив близько 80-ти екслібрисів. Він належить до числа провідних майстрів української станкової та книжної графіки 1960-70-х років ХХ століття. Творам Георгія Васильовича притаманні риси яскравої індивідуальності, високої майстерності, широти творчої фантазії. Працював у різних жанрах та техніках, але найбільш вдалі у Малакова – ліногравюри.
Любов до предметного світу, до тварин пронизує усі твори Малакова так само, як незмінні усмішка і доброта. В кожному аркуші неодмінно є якась “живність” – їжачок, черепаха, горобчик, котик, песик. Художник любив дитячу гру, розваги, щирий народний гумор, старовинні обряди, походи й прогулянки, театр, цирк, дружнє спілкування; а понад усе –  працю і творчість. Дуже поважав умілий, розумний труд майстрів будь-яких професій, сам працював завзято, з запалом, часто тижнями без відпочинку. І в нагороду приходив успіх.



















Нарешті, найбільша кількість екслібрисів авторства українського художника-графіка, заслуженого художника України Івана Михайловича Крислача (1929-2017). Його ввжали визнаним майстром книжкової графіки та екслібрису. Упродовж свого творчого шляху він створив понад триста екслібрисів. Його екслібриси стилізовані, наближені до узагальнених тематично-змістовних та сюжетно-оповідальних композицій. У зображеннях простежуються фрагменти пейзажу та архітектури у тривимірному просторі та портрети видатних церковних й культурних діячів історії.


















І минуле було майбутнім: Іван Нечитайло переконує (до 85-річя від дня народження)


85 років тому у далекому 1935 році на землях благодатного краю з річечкою Глиницею – притокою Псла, у селянській родині села Огирівка Великобагачанського району народився поет і прозаїк Іван Якович Нечитайло. Його поява на світ в отому райському оточенні садів і луків запрограмувала принаймні одну схильність –до поетичного слова. Саме про ті Іванові роки пізніше скаже Ліна Костенко: «…ще слів нема. Поезія вже є». Бо наймилішим заняттям ще зовсім малого школяра було віршування.

Як літератор І. Я. Нечитайло офіційно «народився» у 1952 році – тоді 17-річний юнак уперше побачив своє прізвище у районній газеті «Ленінський шлях» під віршом «На сінозбиранні». Павло Тичина, познайомившись із творами юного автора побажав йому: «Хай росте талант Ваш. Він у Вас хоч і молодий, але ж яскравий».
І. Нечитайло закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З грудня 1957 р. по 1970 р. працював у редакціях газет Великобагачанського, Миргородського, Решетилівського та Шишацького районів, залишивши по собі помітний творчий слід.
У 1961 році став членом Національної спілки журналістів України. Першими у престижному республіканському видавництві «Прапор» вийшли два прозові твори письменника «Важкі борозни» і «Крутосхили», написані запашною полтавською мовою. Збірка 1990 року «Крутосхили» зберігається у фонді нашої бібліотеки і всі бажаючі можуть з нею ознайомитися.
Після прозових книг не забарилися до читача й поетичні збірки автора – «Жаворонкове небо», «Поміж крутих берегів», «Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір’я», «Треба жити» та віршована повість, присвячена нашій славній землячці – художниці Марії Башкирцевій - «Вічно молода Марія».

І. Я. Нечитайло – член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Панаса Мирного, Л. Бразова, різноманітних творчих конкурсів.
Не можна не оцінити вміння митця побачити смішне, щиро посміятися з цього самому та ще й звеселити інших. «Пристрасть до смішного» Іван Якович виявив ще у далекі газетярські часи, коли писав гумористичні твори для популярного журналу «Перець». Тоді й отримав благословіння нашого відомого гумориста Олександра Ковіньки. Можливо, саме з легкої руки метра українського гумору і «проклюнувся» в Іванові Яковичеві запеклий гуморист, що зрештою об’єднав усе написане смішне й дотепне у сатирико-гумористичній збірці «Сміх – не гріх» та дошкульно-іронічній «Арабески – душі сплески».

Уся творчість автора пов’язана тільки з Полтавщиною! У творчому доробку Івана Нечитайла твори про вже згадувану нами Марію Башкирцеву, про Миколу Гоголя, юну художницю Сашу Путрю, про партизанку Марію Маленко.
Відділ краєзнавства Полтавської наукової бібліотеки щиро вітає ювіляра з Днем народження!!! Бажаємо здоров’я, нових творів, а презентацію завжди можна провести у нашій бібліотеці!!!

пʼятниця, 12 червня 2020 р.

Віршовані вислови про Полтаву


                          

Моя Полтаво, ти благословенна
З твоїх джерел натхнення спраглі п’ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна…
Твоїх дітей у світі впізнають
                               М. Бойко



У вінку чорнобривців і слави,
Не підкорена владою літ,
Моя тиха зелена Полтаво,
І врочистий і будній мій світ
                             Г. Вовченко



Де пахне травами блакить,
Мов квітонька ласкава,
На сивих пагорбах стоїть
Моя любов – Полтава
                            В. Тарасенко



Полтаво, Полтаво, стоїш величаво
Посеред зелених садів і ланів.
Козацька витає навкруг тебе слава
І слава сучасних синів
                                Я. Шутько


Зорею ореол
Восьми століть
Вінчає вічно юне
Місто слави
Мов дівчина,
Над Ворсклою стоїть
Красою зачарована
Полтава
                   А. Пашко


Сонцелика і мила, як воля єдина
Як наш подих могутній на повнії груди.
Якщо будемо ми – буде наша Вкраїна
І Полтава довіку безсмертною буде.
                                    М. Костенко


Здавен ми славні, так ведеться
Запам’ятали нас віки,
Наш дім – і місто, і фортеця,
Не завойована ніким
                       Л. Вернигора



Не позичати тобі слави,
Збагнути велич не зуміть,
Вже над чолом твоїм, Полтаво,
Стоїть одинадцять століть…
Палають квіти незів’ялі у нашій пам’яті завжди
І я гукаю «Чуєш, Лялю,
Пройди Полтавою, пройди»…
Полтава лине в майбуття…
                     А. Шевченко


Пригадую свої минулі дні…
І скільки вже себе я пам’ятаю…
Живе це слово зоряне в мені,
Це слово ніжне й лагідне:
Полтава.
                            Ф. Гарін


Полтава, як можна прожити без тебе?
Пісня моя – тобі
Снились мені і під іншим небом
Очі твої голубі
                           Г. Величко



понеділок, 1 червня 2020 р.

Відкрийте для себе Полтавщину

Продовжить цикл книжкових виставок «Відкрийте для себе Полтавщину» розповідь про місто Лубни. Тисячолітні Лубни – одне з найдревніших українських міст, справжня перлина Посульського краю.

Розташоване місто на березі річки Сули і було засноване 988 року за указом київського князя Володимира Святославовича як одна з фортець посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від нападів степових завойовників. Перша літописна згадка про місто відноситься до 1107 року, коли біля древнього міста Лубни руськими князями були розбиті війська половецьких ханів. Пізніше місто було захоплене половцями, а в 1239 році зруйноване монголо-татарами. Наприкінці XVII століття Посуллям володіли князі Вишневецькі, а Лубни були їх східною резиденцією. Отримання магдебурзького права, печатку і герба дало можливість широкому розвитку торгівлі та різноманітних ремесел. Тоді ж Лубни стають центром багатьох селянсько-козацьких повстань. У 1596 році в урочищі Солониця під Лубнами відбулася остання битва селян та козаків з поляками під проводом Северина Наливайка, так званий Солоницький бій. Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський Мгарський Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувалися гетьмани України. У XVII столітті Лубни стають центром селянсько-козацьких повстань К. Скидана, П. Бута, Я. Остряниці. З 1638 року Лубни – центр Лубенської міської сотні в складі Переяславського полку, а з 1648 по 1781 рік центр Лубенського полку. З 1709 року у місті діяла одна з перших польових аптек і ботанічні сади з розведення лікарських рослин. В полтавський період Великої Північної війни (1700-1721 рр.) взимку 1708-1709 років в північно-східній частині полкових земель були розташовані шведські війська Карла ХІІ. Вже після Полтавської битви (27 червня 1709 року), повертаючись до Прибалтики, містом пройшла регулярна царська армія. У липні 1709 року в Лубнах зупинявся Петро І. 1781 року місто стає повітовим центром Київського намісництва, у 1797 – Малоросійської губернії, а з 1802 – Полтавської.






В 1885 році у с. Круглик під Лубнами К. М. Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України на теренах українських земель. На початку ХХ століття тільки до 13% лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника "Кобзаря" – жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді – грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою "Хлібороб". Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі – брати Микола, Володимир та Сергій Шемети. Під час революційних подій 1905 – 1907 років, у місті було проголошено "Лубенську республіку", яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя.
 В історії міста багато імен видатних діячів науки, культури та мистецтва. Серед них : просвітитель та філософ Г. Сковорода, фольклористи М. Симонов (Номис) та В. Милорадович, письменниця Н. Шереметьєва, кавалер-дівиця Н. Дурова, письменник Шолом-Алейхем, археологи Ф. Камінський та Г. Стеллецький, музейник С. Кульжинський, композитор П. Підгорецький, чемпіонка з шахів Л. Руденко, академік А. Ромоданов, письменники В. Безорудько, В. Малик, П. Капельгородський, Г. Орлівна та ін. Лубни відвідував О. Пушкін (1820 і 1824 рр.) і був вражений красою доньки лубенського голови Анни Керн.
Так що, як бачите, Лубни – не просто місто, а місто з багатою та цікавою історією. Сьогодні Лубни – сучасне промислове місто. З 1972 року має статус міста обласного підпорядкування.