пʼятниця, 11 грудня 2020 р.

Презентація монографії Церковні школи Полтавської єпархії (губернії)(кінець XVIII — початок ХХ ст.).

7 грудня 2020 р. відділ краєзнавства в онлайн форматі провів презентацію монографії І. Петренко та В. Перерви "Церковні школи Полтавської єпархії (губернії)(кінець XVIII — початок ХХ ст.)."

Видатний педагог ХІХ століття К. Ушинський зазначав, що церква має набільшу формувальну силу для простого народу, а початкове розумне виховання є необхідним посередником між людиною і церквою. Говорячи про життєво необхідний зв’язок шкільного навчання і виховання з церквою, він писав: "Відкрити в церкві для людини джерело духовного розвитку і моральних переконань – найвища мета всякої народної школи: школа навчає людину небагато і недовго, – церква підтримує і наставляє її від колиски до могили; але необхідний деякий розвиток і деякі знання, щоб користуватись цією підтримкою і цими настановами. Все це, здається мені, неважко зробити; але, звичайно, в цьому потрібна продуманість, постійність і деякі навички наставника".
Тривалий період церковнопарафіяльні школи були майже єдиною формою навчання для дітей незаможних, переважно сільських, верств населення, яке традиційно здійснювалося Православною Церквою. Відтак досвід практичного використання в них принципів морально-етичного, фізичного, трудового навчання і виховання викликає інтерес до діяльності церковнопарафіяльних шкіл на сучасному етапі розвитку історичної і педагогічної науки. Церковнопарафіяльні школи в Україні вони вписали помітну сторінку в розвиток національної освіти та виховання.

Церковно-приходськими (церковнопарафіяльними) називали школи при православній парафії, що об'єднувала вірян, яких обслуговують церковнослужителі одного храму.
 (діти вивчали Закон Божий, церковний спів, письмо, церковнослов’янську мову, читання,  російську мову, арифметику). У двокласних, яких було небагато, навчання тривало до 5-ти і навіть 6-ти років (крім названих предметів, вивчали російську історію, географію, креслення, малювання, короткі відомості з природознавства). На навчання приймалися діти віком від 8 років.
Навчання здійснювали священики, диякони і дячки (псаломщики, пономарі), а також учителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.
У Полтаві на початку ХХ століття діяло 8 - 11 церковнопарафіяльних шкіл: із них для хлопчиків однокласні – при Хрестовоздвиженському монастирі, Троїцькій і Преображенській церкві, недовго – при Покровській; змішана церковно-приходська залізнична; для дівчаток – при Троїцькій, Миколаївській, Покровській на Павленках, Різдва Пресвятої Богородиці. У них навчалися діти бідних верств населення.



Автори книги, ознайомившись та проаналізуваши кілька тисяч документальних актів з архівосховищ Санкт-Петербурга і Полтави, показали в історичному розрізі шлях церковнопарафіяльної шкільної справи Полтавської єпархії.

Перший автор - Перерва Володимир Степанович, кандидат історичних наук, почесний краєзнавець України, доцент кафедри педагогіки, психології та менеджменту освіти Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.
Народився у Білій Церкві. Закінчив історичний факультет Дрогобицького педагогічного університету та аспірантуру Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Захистив дисертацію з історії Церкви в Україні. Понад 20 років займається науковими дослідженнями у вітчизняних та закордонних архівосховищах. Сфера наукових інтересів - історія духовності та освіти, мікроісторія, історія меценатства. Автор понад 150 наукових праць, серед яких 10 монографій. Відзначений трьома орденами (зокрема, двома орденами Нестора-літописця), низкою премій, Почесною грамотою міністерства освіти та науки.


Другий автор - Ірина Миколаївна Петренко, доктор історичних наук, професор і завідувач кафедри педагогіки та суспільних наук ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». Ірина Миколаївна - лауреат премії Самійла Величка, лауреат премії Президента України для молодих учених у 2017 році, секретар Полтавської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, член Української асоціації дослідників жіночої історії, член Харківського історико-філологічного товариства
Сфера наукових інтересів – соціальна історія, історичне краєзнавство, історія повсякденності, історія освіти в Україні, історія Православної Церкви, біографістика.
Понад 200 наукових та науково-методичних праць, зокрема, 6 монографій (1 з них колективна).


До презентації долучився Клепко Сергій Федорович – доктор філософських наук, доцент, проректор з наукової роботи Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського, головний редактор журналу „Постметодика” Автор численних публікацій з філософії освіти та освітньої політики. 


Слово тримав також Булава Леонід Миколайович - кандидат географічних наук. Тривалий час працював у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка завідувачем кафедри географії та краєзнавства (2000-2015), професором кафедри (2010-2017), з 12.2017 р. –доцент кафедри географії та методики її навчання.
Коло наукових інтересів: методика навчання фізичної географії; професійна (педагогічна) освіта; екологія ландшафтів; краєзнавство; історія ПНПУ імені В. Г. Короленка. Має більше 400 наукових, науково-методичних та науково-популярних публікацій (у тому числі 18 – з грифом МОН; 36 навчальних посібників для вчителів, учнів, студентів; 8 монографій).


Варто зазначити, що презентоване видання вже є у фонді Полтавської наукової бібліотеки і всі бажаючі можуть з ним ознайомитися у відділі краєзнавства (5-й пов., 509 кімн.).



Немає коментарів:

Дописати коментар