вівторок, 23 листопада 2021 р.

Душа і доля Михайла Ореста

Відділ краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського підготував книжкову виставку, присвячену життю і творчості талановитої і трагічної постаті української літератури – Михайлові Оресту.


Він належить до відомої в Україні родини Зерових. Знана і яскрава постать Миколи Зерова, але поряд із ним не можна не згадати іншу постать - Михайла Зерова (Ореста), теж поета, теж перекладача. Були в родині й інші брати – Дмитро, Костянтин, Георгій, а також сестри – Олена та Валерія. Усі вони по-своєму талановиті в міру своїх сил і можливостей добре робили «над чорною ріллею» української ниви. Збірка «Родинне вогнище Зерових», видана у Києві 2004 р. коштом шанувальників родини українських подвижників Зерових – спогад про них.
Михайло Зеров (Орест), як і брат, займався літературною діяльністю, переважно перекладами. З 1943 р. перебував на еміграції, де розквітнув його талант поета і перекладача.
Як згадували люди, що спілкувалися з М. Орестом, це була тиха, скромна людина, заглиблена у творчість. Він не любив виступати перед аудиторією, встрявати в дискусії, не любив влаштовувати свої літературні вечори. Зате він багато робив для вшанування пам’яті свого брата Миколи Зерова та наближення української літератури до європейської. Робилося це через переклади. Критика відносила поетичну творчість  Михайла Ореста до неокласики. Вказуючи на непросте сприйняття віршів Ореста І. Качуровський писав: «У вірші Ореста належить вчитатися, вдуматися – щойно тоді розкриються їхні глибини і багатства…». У фонді нашої бібліотеки маємо лише одну книгу перекладів М. Ореста «Сім німецьких новель», видану в Мюнхені 1962 р. У збірці твори Г. Гессе, Я. Вассермана, Г. Майрінка, Р. Рільке, К. Едшміда подані у перекладі М. Ореста.
Свої юнацькі вірші Михайло не показував майже нікому, «творив келійно», згадував він, а публікувати у двадцятих і не намагався. Після закінчення інституту вчителював і дещо перекладав, зокрема, з німецької поезії. Його переклади Рільке були надруковані, але широкого резонансу в літературних колах праця не мала.
Тим часом доба пошуків і свободи стрімко згорталася. Вперше Михайло Зеров був заарештований 1929 року і провів за ґратами дев’ять місяців; уже тоді на нього тиснули, намагаючись видобути свідчення проти старшого брата.
Вдруге молодший брат «терориста» потрапив за грати у червні 1938 року. Його катували, він намагався покінчити з собою, - і разом з тим складав у в’язниці сонети класичної форми: катрени, терцини...
Враз барви щастя гаснуть. У півтьмі
Квадрат вікна біліє. Чорні ґрати,
В залізі двері. Тиша. Я – в тюрмі.
«У житті Ореста в Україні залишається багато невідомих і зовсім втрачених сторінок. Значно легше реставрувати другу, емігрантську частину біографії поета. При всьому драматизмі саме екзильне життя і було життям, адже не доводилося ховати чи калічити свої думки у вічному страху перед НКВД, а можна було просто писати і жити мистецтвом»,  - так писала  С. Павличко у статті опублікованій у збірці «Гомін долі».
Він вийшов на волю перед самим початком війни. Деталі цього періоду його життя біографи вишукують по дрібках, по окремих фразах у листах, по тематиці і присвятах віршів. Була дружина, яка пішла від Михайла, коли він був за ґратами. Була жінка з ініціалами Н.Г.: хто вона, досі невідомо. Так само невідомо, яким чином Михайло опинився в окупованій  Вінниці, а тоді у Львові. Тут 1942 року у часописі «Нові дні» вперше з’явилася добірка поезій за псевдонімом Михайло Орест.
Чому саме Орест – достеменно невідомо. Одна з версій – відсилка до героя «Блакитної троянди» Лесі Українки, яка, за сімейною легендою, колись гостювала у Зерових. Друга – співзвучність з дівочим прізвищем матері, Яресько: колись Михайло казав братові Дмитру, мовляв, якщо друкуватиметься як поет, то під цим прізвищем.
У Львові Михайло Орест жив в одній квартирі з письменником Аркадієм Любченком. Як згадував останній, майже не виходячи з кімнати, годинами сидів за письмовим столом, відновлюючи з пам’яті знищені НКВС вірші, свої і брата. Про феноменальну пам’ять Михайла Ореста говорили насамперед усі, хто його знав.
Наступ радянських військ на Львів для Михайла Ореста не був звільненням, Разом з іншими львівськими інтелігентами він поїхав на захід. У словацькому селі на них напали партизани, в нього стріляли – куля ковзнула по чолу і волоссю, потім він потрапив до табору для переміщених осіб в Аугсбурзі біля Мюнхена. І, зрештою, залишився жити в цьому містечку, в еміграції вже назавжди.
«Орест був типовим самотником, - згадував його тодішній знайомий Іван Кошелівець, – привикав до одного місця, на якому жив, і весь світ, що простягався за дуже обмеженим колом щоденних виходів з хати, здавався йому чужим, мабуть, ворожим і небезпечним». За спогадами Кошелівця, Михайло Орест багато палив, категорично не вживав спиртного, натомість дуже любив чай – навіть носив із собою все причандалля для чайної церемонії, долучаючи до неї оточення.
Він підготував до друку одну за одною декілька збірок свого брата, упорядкував спогади про Миколу Зерова та інших неокласиків під назвою «Безсмертні». Зрештою почав друкуватися як поет і сам.    
Я вернувся до тебе, отчизно моя,
І всміхаюся рідним долинам.
О, як солодко пахне ласкава земля
Чебрецем і полином!
Одним із перших, хто повернув на батьківщину ім’я М. Ореста був літературознавець, який сам зазнав владних гонінь - Петро Ротач. У його літературних розвідках, ще у 90-х роках з’явилися біографічні нариси про М. Ореста. На виставці можна побачити статті П. Ротача про М. Ореста у виданнях «Колоски з літературної ниви» (1999), «І слово, і доля, і пам’ять…» (2000), «Розвіяні по чужині» (1998).
М. Орест став яскравим представником такого літературного напряму як неокласика. На виставці можна ознайомитися із роботами відомих літературознавців: М. Слабошпицького, П.Одарченка,  І. Качуровського. Свого часу кожен із них вивчав творчість М. Ореста.
Аналіз творчості М. Ореста входить до підручника «Історія української літератури ХХ століття» за редакцією члена-кореспондента АНН України В. Дончика, до багатотомника Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. «Українське слово». Творчість М. Ореста є предметом вивчення і дослідження науковців і літературознавців. Зокрема, професор Ю. Ковалів опублікував свою роботу «Михайло Орест: варіант «неокласики» крізь призму ідіостилю» у збірці наукових праць «Вісник Київського Національного Університету імені Т. Шевченка» за 2007 р. Полтавська дослідниця Н. Кирієнко у збірці наукових статей «Іван Котляревський та українська культура ХІХ – ХХ століть» (2005) пропонує дослідження «Традиції класицизму в творчості Івана Котляревського та Михайла Ореста».
Ім’я М. Ореста увійшло до «Альманаху пошани й визнання Полтавщини: 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть», виданого у Полтаві 2003 р.










3 коментарі: