28 червня цього року Україна відзначатиме 27-му річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.
Зауважимо, що Україна прийняла конституцію останньою з усіх країн колишнього СРСР – на п’ятому році незалежності. До цього часу у використанні перебувала Конституція колишньої УРСР, яку лише із великим застереженням можна було назвати основним законом держави: адже вона майже дослівно повторювала положення іншого документу – Конституції СРСР та максимально обмежувала повноваження республіканських органів.
Прийняття Конституції України у 1996 році стало черговим етапом українського державотворення, адже український конституціоналізм має глибоке коріння. Біля його витоків стоять «Руська правда», «Литовські статути», і, звісно ж, правові акти періоду Гетьманщини.
«Руська правда», яку почала складати у ІХ ст. за часів князювання Ярослава Мудрого, стала першою відомою кодифікацією права на українських землях. У наступні історичні епохи українці, і, зокрема, наші земляки-полтавці, продовжили започатковану традицію законотворчості.
Інколи український конституціоналізм навіть випереджав європейський. Так, першою європейською конституцією в сучасному її розумінні правомірно вважають “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Цей договір 1710 року, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, більш відомий як Конституція Пилипа Орлика. За змістом це був документ, який в політико-правових поняттях того часу обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій. Його прийняття стало справді великою подією, оскільки засвідчувало політичну зрілість козацької держави. (так, він не уродженець Полтавського краю, але як пам'ятаємо, після одруження із дочкою полтавського полковника Герцика він ввійшов у коло полтавської козацької аристократії. Досі на Полтавщині існує село Орлик – спадкове володіння Пилипа Орлика).
Згодом настали часи москальського поневолення. Та навіть формальна втрата державності не зупиняла українських провідників духовності від формування конституційних ідей. У ХІХ ст. власні конституційні проєкти розробили Микола Костомаров у “Книзі буття українського народу”, полтавець Михайло Драгоманов у праці “Вільна спілка”, учасник Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький у “Начерках Конституції Республіки”. На Західній Україні тоді сформувалися конституційно-правові погляди соціал-демократів Остапа Терлецького та Івана Франка.
Конституційний проєкт М. Драгоманова «Проект оснований Устава украинского общества «Вольный союз” – Вільна спілка» (1884 р.) передбачав перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу на кшалт федеративної республіки США або Швейцарії. Загальну думку Драгоманова у цьому документы можна сформулювати так.
Цитуємо мовою оригіналу: «… Цели украинского общества «Вільна спілка», в настоящее время могут быть сжато выражены в следующих словах:
1.Цели обще-гражданские:
А) права человека и гражданина, - как необходимое условие личного достоинства и развития;
Б) самоуправление, - как основа для движения к социальной справедливости.
2. Цель частно-национальная:
Политическая свобода, - как средство для возвращения украинской нации в семью наций культурных”.
На початку ХХ століття в Україні з’явилося декілька конституційних концепцій – соціал-демократична Михайла Грушевського, консервативна В’ячеслава Липинського та Стефана Томашівського, націократична полтавця Миколи Міхновського, який був ідеологом та центральною фігурою сформованої на початку ХХ ст. політичної течії державників. Конституційний проєкт М. Міхновського мав назву «Основний закон «Самостійної України» Спілки народу Українського» та базувався на ідеології українського націоналізму та обгрунтувував необхідність створення власної держави.
Конституційні проєкти Української революції 1917-1920 рр. продовжили цю роботу та заклали основи українського державницького будівництва. Під керівництвом полтавця С. Петлюри, який на той час був головою Директорії УНР було розпочато роботу над конституцією незалежної України. Спеціально створена комісія розглядала три варіанти конституційних проектів (серед членів комісії був і уродженець Гадяча Павло Чижевський). В процесі обговорення було обрано перероблений і доповнений проєкт, поданий Всеукраїнською Національною Радою. Згідно цього закону Україна оголошувалася «самостійною та незалежною державою з демократично-республіканським, на основах парламентаризму, устроєм». На жаль, остаточний документ так і не був затверджений урядом УНР через постійну незгоду всередині тогочасних владних структур.
Згодом ці традиції продовжив Сейм Карпатської України, проголосивши 15 березня 1939 року в Хусті її незалежність та ухваливши два закони зі статусом конституційних.
У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Українська головна визвольна рада керувала визвольною боротьбою УПА до кінця 1950-х років. На Зборах УГВР ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, які вважаються важливим джерелом української конституційної думки. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака.
Новий етап українського конституційного процесу продовжився за часів незалежності. Розпочався він у жовтні 1990 р. Була створена Комісія про розробці нової Конституції УРСР. у якій на конституційній основі необхідно було закріпити основні положення Декларації про державний суверенітет України. У травні 1991 ВРУ дає наступне доручення конституційній Комісії - доопрацювати концепцію нової Конституції УРСР і на її основі створити нову концепцію Конституції України. І вже у червні 1992 року Концепція Конституції України була подана на розгляд ВРУ, де була схвалена, а Комісія отримала доручення на основі цієї Концепції підготувати проект нової Конституції України та подати його на розгляд четвертої сесії ВРУ. Втім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти (а їх було запропоновано 15), не були реалізовані через перманентні протистояння між Президентом України та ВРУ на тлі тривалої соціально-економічної кризи в Україні. Як журавель одружувався з чаплею нашої землячки О. Пчілки. Отак вони й ходять до сеї пори. На щастя, в нашій історії події розвивалися за іншим сценарієм.
27 червня 1996 року ВРУ прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон-засідання тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви. Тодішній спікер парламенту Олександр Мороз побоювався, що не зможе зібрати депутатів, тому перед початком засідання оголосив, що робота над прийняттям документа триватиме доти, поки він не буде прийнятий. Це безпрецедентне за тривалістю і напругою парламентське засідання увійшло в історію під назвою «Конституційна ніч».
Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи, мова і статус Криму. Так, «ліві» депутати категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий прапор, а «праві» депутати вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму. Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська мова стала єдиною державною мовою, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток та використання російської та інших мов національних меншин.
О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України 315 голосами було ухвалено. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Венеціанська комісія визнала нашу Конституцію однією з найдемократичніших у Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права.
Сьогодні Конституція – ядро нацiональної правової системи України. Вона справді зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є, зокрема, тому що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українцям завжди був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. Власне, це також робить нас частиною Європи та істотно відрізняє від росії.
Відділ краєзнавства Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І. П. Котляревського підготував виставку літератури присвячену історії української конституції та участі видатних полтавців у створенні української конституції.
М. Томенко уклав навчальний посібник «Україна: історія конституції» (К.: Генеза, 2015). У книзі вміщено аналіз конституційних документів, що характеризували суспільно-політичне життя на українських теренах. Велика увага у посібнику відведена полтавцям – творцям конституційних актів в Україні. Серед них: П. Орлик, М. Міхновський, М. Драгоманов, С. Петлюра, П. Чижевський.
На виставці маємо збірку «Конституційні акти України 1917-1920: невідомі конституції України»(К., 1992 р.). Ця книга дає можливість ознайомитися з проєктами конституції доби української революції, які ще називають конституцією С. Петлюри.
Стаття про професора Харківського юридичного інституту Марка Цвіка, опубліковану в журналі «Право України» 2014 р., який брав участь у розробці проєкту Конституції України 1996 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар