Ми — атомні заложники прогресу
Вже в нас нема ні лісу ні небес
Так і живем од стресу і до стресу
Абетку смерті маємо—АЕС
Л. Костенко
На віртуальній виставці представлені видання із фонду відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. Вони присвячені подіям та людям пов’язаним з чорнобильською трагедією. Декілька слів про декого з них…
Вже в нас нема ні лісу ні небес
Так і живем од стресу і до стресу
Абетку смерті маємо—АЕС
Л. Костенко
На віртуальній виставці представлені видання із фонду відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. Вони присвячені подіям та людям пов’язаним з чорнобильською трагедією. Декілька слів про декого з них…
ДО 30-річчя Чорнобильскої біди вийшла друком книга «Чорнобиль – 30. Книга слави і пам'яті. Полтавська область».
Авторами-упорядниками книги є історики-краєзнавці Білоусько Олександр Андрійович, директор Центру дослідження історії Полтавщини, та Пустовіт Тарас Павлович, заступник директора Державного архіву Полтавської області. До роботи над книгою долучилися активісти чорнобильських організацій з більшості районів області. Використані матеріали соціальних служб Полтавщини, книги місцевих авторів, публікації у ЗМІ.
Авторами-упорядниками книги є історики-краєзнавці Білоусько Олександр Андрійович, директор Центру дослідження історії Полтавщини, та Пустовіт Тарас Павлович, заступник директора Державного архіву Полтавської області. До роботи над книгою долучилися активісти чорнобильських організацій з більшості районів області. Використані матеріали соціальних служб Полтавщини, книги місцевих авторів, публікації у ЗМІ.
У книзі систематизовано наявну чорнобильську інформацію з «полтавським забарвленням», згадано поіменно усіх краян-ліквідаторів ЧАЕС, пошановано пам’ять тих, хто поклав своє життя у боротьбі з атомом, узагальнено дані про діяльність громадських організацій «Союз Чорнобиль», «Фонд інвалідів Чорнобиля».
У книзі Валерія Козюри «Історичні силуети» вміщена стаття про подвиг нашого земляка, уродженця с. Новооріхівка Лубенського р-ну, Героя України, енергетика Олександра Григоровича Лелеченка. Він працював начальником електричного цеху з експлуатації Чорнобильської АЕС. Молодий, працьовитий, справжній професіонал з чудовими організаторськими здібностями. Виявив приклад мужності і героїзму, з перших хвилин приступивши до ліквідації аварії. В умовах високого рівня радіації організував термінові роботи з попередження вибуху турбогенератора другої черги. Оберігаючи інших від зайвого опромінювання, сам декілька раз ходив відключати установки, стоячи по коліна у високоактивній воді, оточений уламками реактору, де активність радіації становила від 5 до 15 тис. рентген за годину. Він буквально виганяв молодих колег з цеху і побачивши їх пригнічений стан, почав розповідати анекдоти. Отримавши в медчастині першу допомогу (внутрівенне вливання фізрозчину) та відмовившись від госпіталізації, знову повернувся на блок і працював, доки зміг триматися на ногах. Помер через 7 діб у відділенні радіаційної патології у м. Києві. Медики вважають, що він отримав дозу в 2500 ренген. Цього вистачило б на п’ять смертей. Похований у с. Степне Полтавського району на батьківщині дружини. Нагороджений посмертно орденом «Золота Зірка» (2006) та орденом Леніна (1986), звання Герой України присвоєно посмертно у 2006 році.
Також про нього розповідається у книгах «Чернобыльский дневник» Любові Ковалевської та «Герої землі полтавської».
Книга Г. Медведева «Чернобыльская тетрадь» (1990) розповідає про саму аварію та факти пов’язані з цими подіями. Це правдива розповідь про людей, які своїм життям зменшили масштаби аварії. Серед цих людей уродженець Кобеляччини Микола Максимович Фомін, який був головним інженером Чорнобильської АЕС. Як згадують про нього: «Він повністю відповідав своїй посаді: діловий, вимогливий, ініціативний. Його робочий день ніколи не закінчувався раніше 21.00. Він був у курсі всіх виробничих питань і легко їх вирішував. Прибув до четвертого реактора через півгодини після вибуху і не відходив до тих пір поки його не заарештували, несправедливо осудивши, зробивши одним із винуватців трагедії. Також трагічній долі цієї людини присвячений розділ у книзі Костянтина Бобрищева «Отчий край» (2004).
Книга «Біль і тривоги Чорнобиля» - це розповідь про техногенну катастрофу. Вона вміщює спогади свідків і учасників ліквідації, роздуми про долю чорнобильців і наслідки аварії та болючі проблеми, з якими їм доводиться стикатися.
У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь усі регіони України. Також робилося усе можливе щодо захисту людей, які постраждали від аварії, а їх в області налічувалося понад 26 тисяч, в тому числі 9 тисяч дітей, понад 5 тисяч переселенців. За декілька років спеціально для «чорнобильців» був побудований будинок у Пирятинському р-ні с. Нові Мартиновичі на 1200 жителів для постійного проживання. Близько 10 тисяч жителів Полтавщини працювали у 30-кілометровій зоні. Вагомий внесок зробили працівники різних форм народного господарства, медичні працівники, робітники санепідемслужб, військові, пожежники. Вони займалися очищенням території, захороненням зруйнованого реактора, дезактивацією приміщень, превіркою і очисткою «покинутих сіл». Низка книг, з представлених на виставці, присвячена їм. Серед них близько трьох тисяч кременчужан, їх героїзму і мужності присвячено розділ у книзі Івана Федоровича Паліївця «Юність комсомолії Кременчуччини» (2007 р.), близько тисячі жителів Лубенщини виконували свій обов’язок перед Вітчизною. Їм присвячена книга Василя Макаровича Силки «Чорнобильський Спас».
Книга Івана Олексійовича Сорокопуда «Судомний дзвін Чорнобиля» - про рядових ліквідаторів аварії, жителів Глобинщини (вміщує також спогади учасників).
У книзі «Історія комсомолу Полтавщини» (2008) розповідається, як з перших днів чорнобильської трагедії молодь Полтавщини брала найактивнішу участь у боротьбі з ядерною катастрофою. Адже, як згадують учасники, про відмову від поставленого завдання навіть думки не було: «Про таке й говорити не можна: як це відмовитися? Я б відмовився, той відмовився б, а хто ж тоді б поїхав туди».
У книзі «Полтавці, обпалені Чорнобилем», випущеній до 25-річчя катастрофи і виданою Полтавським громадським товариством «Чорнобиль» вміщено списки ліквідаторів з м. Полтави в т. ч. уже померлих.
Також на виставці представлені статті з газет, в т. ч. газет 1986 року, в яких розповідається про важкі умови роботи та проблеми, з якими зіштовхувалися ліквідатори. Як згадує ліквідатор аварії Іван Гнатенко, житель с. Опішне Зіньківського р-ну: «Страшне видовище – покинуті села. На вікнах - гардини, у дворах - заготовлені на зиму дрова, білизна на шворках і ...залишені тварини: коти, собаки, кури, корови. Хоча спеціальні бригади їздили по селах і винищували свійських тварин. Тоді людям, не дозволялося вивозити з собою тварин. Люди намагалися вивезти дітей, документи, якісь цінні речі. Залишали все нажите роками. Оце було страшно, коли їдеш через село, а старі люди, бачили солдат і ховалися від нас, як у війну від окупантів, щоб ми їх не забрали і не вивезли. Ми розповідали про радіацію, від якої помирають, а нам говорили, що не поїдуть зі своєї землі, адже тут могили їх батьків». Він пробув у зоні 30 днів. Як розповідає ліквідатор, наслідки для його фізичного і психічного здоров’я були колосальні – у 26 років він залишився без зубів, був на межі самогубства через нестримний головний біль.
Завдяки самовідданості ліквідаторів, багато з яких заплатили за це життям і здоров’ям, аварія була локалізована. Їхній подвиг неможливо переоцінити – як не можна переоцінити значення того, що вони зробили. Їхній героїзм, патріотизм і професійна майстерність перевірені часом. Ми не маємо права забути про самопожертву ліквідаторів аварій на ЧАЕС, які пройшли через усі кола ядерного пекла. Багато з цих людей не дожили до теперішніх днів, задля збереження життя і здоров’я майбутніх поколінь. Ми пам’ятаємо і шануємо їх подвиг. Майже у кожному районі Полтавщини встановлено пам’ятник трагедії на Чорнобильській АЕС, адже це як нагадування , що пережив укр. народ у ті чорні дні й місяці, яке застерігає живих від нових помилок у роботі з «живим» атомом. Так, стаття «Пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи» у книзі Валерія Волоскова «200 памятных мест Полтавы» присвячена пам’ятнику, який був встановлений у м. Полтаві біля приміщення УМСА у 1996 році. Він являє собою фрагмент гранітної віконної рами, яке утворює хрест. Рама вікна охоплена полум’ям, а як символ відродження життя з основи композиції проривається металевий кущ калини.
Аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою трагедією за всю історію атомної енергетики. Людство побачило, як небезпечна сила атома, позбавленого контролю, і як важко приборкати цю силу. Силу, смертельна небезпека якої полягає не тільки у вибухах та пожежах, а й у невидимій, без запаху, кольору та смаку радіації, яка забирає життя у всього живого.
Огороджена від усього світу тридцятикілометрова зона відчуження поступово заліковує свої рани. Народилося й виросло нове покоління людей. Але біль трагедії не стихає. Мертві, вкриті травою, запорошені пилом міста зони залишаються мовчазними пам’ятниками людському горю. І цей біль ще надовго залишиться в нашій пам’яті, в нашому серці і, на жаль, у нашому житті.
Ліквідаторам цієї трагедії ми дякуємо за їхню жертовність і відчайдушність, бажаємо добра та миру, здоров’я живим і вічної пам'яті тим, кого вже немає серед нас.
Ці, а також багато інших матеріалів про події і людей можна знайти у відділі краєзнавства (5-й пов., кімната 509).
Презентацію книжкової виставки «Обпалені чорнобильською бідою» підготувала Оксана Перепьолкіна, провідний бібліограф відділу краєзнавства.
До 30-річчя страшної катастрофи наукова бібліотека готувала рекомендаційний список літератури Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам’ять, який не втратив свооєї актуальності і яким можна скористатися.
Також про нього розповідається у книгах «Чернобыльский дневник» Любові Ковалевської та «Герої землі полтавської».
Книга Г. Медведева «Чернобыльская тетрадь» (1990) розповідає про саму аварію та факти пов’язані з цими подіями. Це правдива розповідь про людей, які своїм життям зменшили масштаби аварії. Серед цих людей уродженець Кобеляччини Микола Максимович Фомін, який був головним інженером Чорнобильської АЕС. Як згадують про нього: «Він повністю відповідав своїй посаді: діловий, вимогливий, ініціативний. Його робочий день ніколи не закінчувався раніше 21.00. Він був у курсі всіх виробничих питань і легко їх вирішував. Прибув до четвертого реактора через півгодини після вибуху і не відходив до тих пір поки його не заарештували, несправедливо осудивши, зробивши одним із винуватців трагедії. Також трагічній долі цієї людини присвячений розділ у книзі Костянтина Бобрищева «Отчий край» (2004).
Книга «Біль і тривоги Чорнобиля» - це розповідь про техногенну катастрофу. Вона вміщює спогади свідків і учасників ліквідації, роздуми про долю чорнобильців і наслідки аварії та болючі проблеми, з якими їм доводиться стикатися.
У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь усі регіони України. Також робилося усе можливе щодо захисту людей, які постраждали від аварії, а їх в області налічувалося понад 26 тисяч, в тому числі 9 тисяч дітей, понад 5 тисяч переселенців. За декілька років спеціально для «чорнобильців» був побудований будинок у Пирятинському р-ні с. Нові Мартиновичі на 1200 жителів для постійного проживання. Близько 10 тисяч жителів Полтавщини працювали у 30-кілометровій зоні. Вагомий внесок зробили працівники різних форм народного господарства, медичні працівники, робітники санепідемслужб, військові, пожежники. Вони займалися очищенням території, захороненням зруйнованого реактора, дезактивацією приміщень, превіркою і очисткою «покинутих сіл». Низка книг, з представлених на виставці, присвячена їм. Серед них близько трьох тисяч кременчужан, їх героїзму і мужності присвячено розділ у книзі Івана Федоровича Паліївця «Юність комсомолії Кременчуччини» (2007 р.), близько тисячі жителів Лубенщини виконували свій обов’язок перед Вітчизною. Їм присвячена книга Василя Макаровича Силки «Чорнобильський Спас».
Книга Івана Олексійовича Сорокопуда «Судомний дзвін Чорнобиля» - про рядових ліквідаторів аварії, жителів Глобинщини (вміщує також спогади учасників).
У книзі «Історія комсомолу Полтавщини» (2008) розповідається, як з перших днів чорнобильської трагедії молодь Полтавщини брала найактивнішу участь у боротьбі з ядерною катастрофою. Адже, як згадують учасники, про відмову від поставленого завдання навіть думки не було: «Про таке й говорити не можна: як це відмовитися? Я б відмовився, той відмовився б, а хто ж тоді б поїхав туди».
У книзі «Полтавці, обпалені Чорнобилем», випущеній до 25-річчя катастрофи і виданою Полтавським громадським товариством «Чорнобиль» вміщено списки ліквідаторів з м. Полтави в т. ч. уже померлих.
Також на виставці представлені статті з газет, в т. ч. газет 1986 року, в яких розповідається про важкі умови роботи та проблеми, з якими зіштовхувалися ліквідатори. Як згадує ліквідатор аварії Іван Гнатенко, житель с. Опішне Зіньківського р-ну: «Страшне видовище – покинуті села. На вікнах - гардини, у дворах - заготовлені на зиму дрова, білизна на шворках і ...залишені тварини: коти, собаки, кури, корови. Хоча спеціальні бригади їздили по селах і винищували свійських тварин. Тоді людям, не дозволялося вивозити з собою тварин. Люди намагалися вивезти дітей, документи, якісь цінні речі. Залишали все нажите роками. Оце було страшно, коли їдеш через село, а старі люди, бачили солдат і ховалися від нас, як у війну від окупантів, щоб ми їх не забрали і не вивезли. Ми розповідали про радіацію, від якої помирають, а нам говорили, що не поїдуть зі своєї землі, адже тут могили їх батьків». Він пробув у зоні 30 днів. Як розповідає ліквідатор, наслідки для його фізичного і психічного здоров’я були колосальні – у 26 років він залишився без зубів, був на межі самогубства через нестримний головний біль.
Завдяки самовідданості ліквідаторів, багато з яких заплатили за це життям і здоров’ям, аварія була локалізована. Їхній подвиг неможливо переоцінити – як не можна переоцінити значення того, що вони зробили. Їхній героїзм, патріотизм і професійна майстерність перевірені часом. Ми не маємо права забути про самопожертву ліквідаторів аварій на ЧАЕС, які пройшли через усі кола ядерного пекла. Багато з цих людей не дожили до теперішніх днів, задля збереження життя і здоров’я майбутніх поколінь. Ми пам’ятаємо і шануємо їх подвиг. Майже у кожному районі Полтавщини встановлено пам’ятник трагедії на Чорнобильській АЕС, адже це як нагадування , що пережив укр. народ у ті чорні дні й місяці, яке застерігає живих від нових помилок у роботі з «живим» атомом. Так, стаття «Пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи» у книзі Валерія Волоскова «200 памятных мест Полтавы» присвячена пам’ятнику, який був встановлений у м. Полтаві біля приміщення УМСА у 1996 році. Він являє собою фрагмент гранітної віконної рами, яке утворює хрест. Рама вікна охоплена полум’ям, а як символ відродження життя з основи композиції проривається металевий кущ калини.
Аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою трагедією за всю історію атомної енергетики. Людство побачило, як небезпечна сила атома, позбавленого контролю, і як важко приборкати цю силу. Силу, смертельна небезпека якої полягає не тільки у вибухах та пожежах, а й у невидимій, без запаху, кольору та смаку радіації, яка забирає життя у всього живого.
Огороджена від усього світу тридцятикілометрова зона відчуження поступово заліковує свої рани. Народилося й виросло нове покоління людей. Але біль трагедії не стихає. Мертві, вкриті травою, запорошені пилом міста зони залишаються мовчазними пам’ятниками людському горю. І цей біль ще надовго залишиться в нашій пам’яті, в нашому серці і, на жаль, у нашому житті.
Ліквідаторам цієї трагедії ми дякуємо за їхню жертовність і відчайдушність, бажаємо добра та миру, здоров’я живим і вічної пам'яті тим, кого вже немає серед нас.
Ці, а також багато інших матеріалів про події і людей можна знайти у відділі краєзнавства (5-й пов., кімната 509).
Презентацію книжкової виставки «Обпалені чорнобильською бідою» підготувала Оксана Перепьолкіна, провідний бібліограф відділу краєзнавства.
До 30-річчя страшної катастрофи наукова бібліотека готувала рекомендаційний список літератури Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам’ять, який не втратив свооєї актуальності і яким можна скористатися.
Немає коментарів:
Дописати коментар