Нащадок козацького роду з Полтавщини

Симон Наріжний народився у селі Сокілці Кобеляцького повіту 30 січня 1898 року. Навчався у комерційній школі в Кобеляках та Українському університеті в Полтаві. З 1919 р. працював у редакції полтавської газети «Рідне слово». Наприкінці 1922 р. родина Наріжних виїхала з України до Чехословаччини. Симон навчався на філософському факультеті Карлового університету (Прага), в Українському Вільному університеті (Мюнхен). Очолював Музей визвольної боротьби України у Празі. У лютому 1945 р. врятував фонди музею від американського бомбардування, а в червні того ж року – від заборони Смершу. Однак у 1948 році музей було закрито. Симон Наріжний виїхав до Австралії. Помер 23 липня 1983 р. Похований на сіднейському цвинтарі "Руквуд", на українській православній дільниці.

Центральне місце у його науковій спадщині посідає фундаментальна книга «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами», перша 600-сторінкова частина якої з 830 документальними фотографіями видана у 1942 р у Празі. Книга зберігається у фонді Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. До Полтави книга потрапила у 1998 році від академіка НАН України, професора Пряшівського університету (Словаччина), мистецтвознавця, українознавця Миколи Івановича Мушинки. Саме у 1998 році у Полтаві проходила науково-практична конференція «Симон Наріжний і празька еміграція 20-30 рр. ХХ ст», присвячена видатним постатям української еміграції. Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського теж була в числі організаторів конференції. На базі бібліотеки було проведено секційне засідання «Духовні витоки Полтавщини: славетні земляки в контексті світової культури» під головуванням професора В. Скнара. Бібліотекарі підготували відкриті перегляди літератури "Полтавці на еміграції", "Періодичні видання української еміграції", "Літературно-мистецька Полтавщина". Робота цієї секції засвідчила, що тема "Духовні витоки Полтавщини" може слугувати основою для проведення окремої міжнародної наукової конференції.

За словами М. І. Мушинки, «це перша конференція, на якій, скажемо прямо, було реабілітовано Симона Наріжного, показано його таким, яким він був».