Вірші та вислови про Полтаву

                       

Моя Полтаво, ти благословенна
З твоїх джерел натхнення спраглі п’ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна…
Твоїх дітей у світі впізнають
                               М. Бойко
 

Моя Полтава, світ тебе побачив

І заквітчав вінком твоє чоло.
Сама Весна зібрала перші квіти,
 А поміж ними долю заплела.
                                   М. Бойко     
 

Із сивини століть ти поставала,
Вінок легенд у коси заплела…
І гордо нарекли тебе ПОЛТАВА,
Пасує мудрість до твого чола
                  М. Бойко

Не забути розкішні сади,
Давніх вулиць розмову неспішну.
Хто хоть раз завітає сюди,
Той Полтаві віддасть свою ніжність.
Я не можу забути повік
Ворскли тихої лагідний наспів.
О, Полтаво, ти мій оберіг,
Що ніколи у світі не згасне.
                         М. Бойко

У вінку чорнобривців і слави,
Не підкорена владою літ,
Моя тиха зелена Полтаво,
І врочистий і будній мій світ
                             Г. Вовченко


Де пахне травами блакить,
Мов квітонька ласкава,
На сивих пагорбах стоїть
Моя любов – Полтава
                            В. Тарасенко

Полтаво, Полтаво, стоїш величаво
Посеред зелених садів і ланів.
Козацька витає навкруг тебе слава
І слава сучасних синів
                                Я. Шутько

Зорею ореол
Восьми століть
Вінчає вічно юне
Місто слави
Мов дівчина,
Над Ворсклою стоїть
Красою зачарована
Полтава
                   А. Пашко

І всі відтінки гомінкі
В долоні візьмеш.
А день, як осінь, де думки
І святість крижма.
Рабатки видивом горять
І пахнуть щастям.
Кумедний усміх янголят,
Життя контрасти.
По вулиці Петлюри йду
До України.
Відвіявши гірку сльоту,
Чужі провини.
Вбираю промені тепла,
Всю легкість втоми.
Полтава в серці розцвіла
Опісля грому.
І Симона неспита путь,
І крайка правди.
Відшукувать правічну суть
Між листопадів

                 Юлія Манойленко
ОСІНЬ У ПОЛТАВІ
Осінь у Полтаві... Невже осінь?
Чи природа сплутала квитки
І сеанс весни у залах просік
Заквітчала в райдужні стрічки?
Може, повернуть хотіла літо
Тим, хто у турботах днів,
Пеленав в руках вусате жито,
Хто в роботі день і ніч горів?
І природа в дяку трудареві
Шле погожі, веселкові дні.
Лиш каштани карими очима
Розтинають осені вогні.
Я іду по золотому лісу
У багряно-жовтий маскарад,
Відкидаю осені завісу
І ловлю у руки листопад.

                Тетяна Балагура

Сонцелика і мила, як воля єдина
Як наш подих могутній на повнії груди.
Якщо будемо ми – буде наша Вкраїна
І Полтава довіку безсмертною буде.
                                    М. Костенко

ПОЛТАВІ
Ось і липа квітне пишно,
зеленіє місто втішно,
та неспокій серце тисне...
Як ти тут без мене, місто?
Пам’ятаєш лютий шалий,
рейки, колії, вокзали?
Я тебе лишала білим,
ну а нині – літо спіле,
літо ясне, літо гоже,
літо з присмаком тривожним
і сиреною-журбою...
Скільки не була з тобою,
місто? Вік, століття, вічність?
Квітне липа... Все так звично,
все таке приємне серцю...
Хай ніколи не прийдеться
більш тебе лишати, місто...
Ти – кохання – перше, чисте,
і останнє – дзвін криштальний –
все в тобі, моє фатальне
місто скалок та ілюзій,
місто, де щодня молюся
я про долю краю свого,
місто, де прохаю Бога
залишитись: «Прошу, Боже,
я без міста більш не зможу,
без коріння і кохання...»
Квітне липа – так оманно...

                      Юлія Стиркіна

Здавен ми славні, так ведеться
Запам’ятали нас віки,
Наш дім – і місто, і фортеця,
Не завойована ніким
                       Л. Вернигора


Не позичати тобі слави,
Збагнути велич не зуміть,
Вже над чолом твоїм, Полтаво,
Стоїть одинадцять століть…
Палають квіти незів’ялі у нашій пам’яті завжди
І я гукаю «Чуєш, Лялю,
Пройди Полтавою, пройди»…
Полтава лине в майбуття…
                     А. Шевченко


Пригадую свої минулі дні…
І скільки вже себе я пам’ятаю…
Живе це слово зоряне в мені,
Це слово ніжне й лагідне:
Полтава.
                            Ф. Гарін


Полтава, як можна прожити без тебе?
Пісня моя – тобі
Снились мені і під іншим небом
Очі твої голубі
                           Г. Величко

                                           

Полтава

Здраствуй, Полтаво!
Я знову з тобою –
зеленії трави
покрились росою…
Вдихаю повітря,
а серце від щастя
шепоче: «Полтаво,
ти стала ще краща…»

В садах мальовничих
красиві будови…
Не бачились рік ми,
а місто вже нове.
Світлієш, красуне,
в цвітінні каштанів,
І образ твій в усмішці
юній тюльпанів.
Я хочу, щоб вічно
цвіла ти, Полтаво,
у праці звитяжній
росла твоя слава!
    Олексій Дмитренко

Моя ти, Полтава, Вкраїни перлина,
У буйно зелених садах,
Немов у віночок убралась дівчина,
Мов писанка в майстра руках.
А скільки талантів у тебе, Полтаво,
А скільки чудових людей.
Так дай же їм, боже, многії літа
Й досягнення нових ідей.

А. Васильєва

Мов яхта біленька,
у зелені плава
мирна моя Полтава.
О. Гончар

(З пісні «Величальна Полтаві»)
Приспів:
Ти стоїш у віках величаво,
Заквітчалася в парки-сади,
Неповторна красуне Полтаво,
Сивочола і юна завжди

Крізь віки-століття,
Крізь тисячоліття
Світить твоя слава, слава світова
Золота перлино
Неньки України
Життєдайна земле, земле трудова.
В. Мартусь

ПОЛТАВЩИНА

Хто народився на Полтавщині, полтавцем залишається довіку.
М. Любивий

Полтавщина була, є і пребуде осердям духовної енергії України.
Б. Олійник

Полтавщина… щедрий на таланти край. Що не ім’я – то зірка першої величини.
П. Тичина

Полтавський край вабить до себе чудовою природою і славною історією, народними традиціями і високою сучасною культурою.
Д. Санжаревський

 

СТАРА МОЯ ПОЛТАВОНЬКО, ОЛТАВО!
Стара моя Полтавонько, Олтаво!
Щоразу по загладі молода.
Ох, скільки дзвонів тих одкалатало,
коли тебе пустошила орда!
І як літали стріли половецькі
і клекотіли степові орли!
Минулих літ великодні мертвецькі
тебе густим мовчанням облягли.
І що лишилось від твоєї вроди?
Безлюдних дворищ виляглі тини,
між попелищ некопані городи,
де рили землю дикі кабани.
А потім знов на тому потолоччі,
несіяні, мов квіти і трава,
пробились люди і протерли очі, —
Полтавонько, ти все-таки жива?!
Плакучі верби сплакали у воду
гірку пилюку одболілих літ.
З підземних нір зацьковану свободу
попідруки ти вивела на світ.
Позаростали рутою руїни.
І знов твій голос тугою примовк.
В твоїх лісах, над водами твоїми
своїм богам молився князь Витовт.
Зминули дні. Ти старшала роками.
Ішла у небо і вростала в ґрунт.
Тебе обняв залізними руками
чужий король, неситий Сигизмунд.
І знову, знову, знову під’яремна!
Чи вже собі ми ради не дамо,
ще й Вишневецький, виродок Ярема,
свій власний кат, запріг тебе в ярмо?!
І знову захід — наче багряниця.
І знов надія в розпачі оман.
Де впав Павлюк, там виріс Остряниця,
і всі кайдани розірвав Богдан!
І знову лихо. Не пройшло і году, —
у Білій Церкві складено угоду.
І знову ти лишилась на поталу,
і знову панство суне на Полтаву.
Щоб знов тебе поставити навколішки,
щоб ти була рабою, як колись.
Он знову люди з хуторів навколишніх
в твою фортецю степом потяглись.
Іде, біжить — усе, що є живого.
Жене корів, кульгає до узбіч.
О давнє місто, звикле до облоги,
яка тривожна буде в тебе ніч!
Ліна Костенко

 

Десь там за Ворсклою гаї,
А тут б’ють в серце солов’ї!
Ой, солов’ї ви, солов’ї,
Кохання ночі ви мої!
Куди не йду – у далині
Зоріє погляд твій мені,
Наш край полтавський, мрійна ніч,
Як ми зустрілись віч-на-віч...
Тепер я бачу лиш вві сні
Ті зорі щастя весняні,
І тиху Ворсклу, й синь гаїв,
І чую серцем солов’їв 

Віра ГАЛАТЧЕНКО (БАРАН)