Приватне листування як джерело з історії Полтавщини

«Із щирим задоволенням отримав я вашого листа…»

Продовжуємо знайомити наших користувачів із досить специфічними літературними інструментами, т. зв. его-джерелами, та їхнім впливом на історико-літературний простір Полтавщини. (Із першим випуском нашої краєзнавчої розвідки «Зачинаю цей щоденник…» можна ознайомитися тут). Сьогоднішній випуск ми присвячуємо епістолярному жанру, тобто листуванню. Листування – це особистісне спілкування за допомогою рукописних або друкованих листів.

Загалом, листи – досить інтимний людський документ, їх пишуть, як правило, до рідних та друзів. Тож не дивно, що найпершим і найпоширенішим джерелом особистісного листування вважають приватне листування, яке бере свій початок з античності. А, власне, український епістолярій сягає своїми коренями часів Київської Русі. Серед відмінних ознак приватних листів називають діалогову форму, різноманітність тематики, багатофункціональність, емоційність, живі розмовні інтонації, мову, що притаманна даному культурному середовищу. «… но в письмах моих, прошу, мой друг, не добиваться литературы и будь снисходителен к моей болтовне. Пишу, как думается и даже не перечитываю своей болтовни, боясь найти много несовершенства…». – кокетує Є. Скоропадська із своїм нареченим Григорієм Милорадовичем. «Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив». – жаліється В. Симоненко своїй дружині Люсі. «Теплом весняним та запашною квіткою польовою потягло од Ваших чутливих слів, од віршів простих, свіжих, як народна пісня». – захоплено поціновує М. Лисенко свого візаві Л. Глібова. «Мені прикро, що Ви ніби почуваєте себе ображеним, що редакційна колегія просила Вас зробити деякі зміни і додатки до Вашої статті. Адже це така природна і конечна річ взагалі і в підготовці матеріалів». – вибачається Г. Костюк перед О. Ізарським.

У ХІХ ст. набувають поширення т. зв. «відкриті» листи, прототипи яких були відомі ще з античних часів. Відкритий лист - це особливий вид епістолярію, в якому елементи, властиві приватному листуванню, поєднуються з елементами публіцистики. Мета відкритого листа - поставити питання, що має суспільне значення та привернути до нього увагу широкого кола читачів. Істотною особливістю відкритих листів є їх орієнтація на конкретного адресата, але водночас автор від самого початку передбачає можливість і навіть необхідність широкого розповсюдження своїх творів. (листи М. Максимовича до Г. Квітки-Основ’яненка; «Листи на Наддніпрянську Україну» М. Драгоманова; лист-пояснення І. Багряного «Чому я не хочу вертатись до СССР?»; відкритий лист Оксани Мешко Л. І. Брежнєву; відкритий лист землякам-полтавцям В. Моргуна «На захист батька» та ін.).

Свого часу академік М. Алексєєв висловив думку про те, що «чим сильніше був цензурний гніт, тим більше розповсюдження одержала і рукописна література...». Епістолярна спадщина українського письменства тоталітарного періоду (що змогла дійти до свого читача лише з набуттям незалежності України) красномовно підтверджує цей наратив. Це і епістолярій репресованих митців «Розстріляного Відродження» «Листи з Соловків» (К., 1992), книжки Д. Нитченка «Двісті листів Б. Антоненка-Давидовича» (1986) та «Листи письменників» (1992), листування С. Петлюри, І. Багряного, М. Зерова, М. Драй-Хмари, Г. Тютюнника, О. Гончара та ін.

Кожен особистісний лист – як окремий світ, що висвітлює душу, погляди та уподобання його автора, випадки і пригоди на його життєвому шляху. «Такі листи, - за словами Д. Нитченка. – це своєрідний скарб. Була б велика шкода, щоб таке добро загинуло. А відомо, що епістолярна спадщина… завжди стає найкращим джерелом для вивчення життя того чи іншого автора». Жодні спогади сучасників, жоден музей, окрім особистих листів, не здатні так відтворити ту унікальну атмосферу, в якій жив і працював їхній респондент.
Тож дослідження епістолярної спадщини надзвичайно багато дає не лише для достовірного уявлення про перипетії життєвого шляху видатної особистості, але й поглиблює наші знання про взаємини між літературними та громадськими діячами й особливості соціально-культурного простору, в якому вони жили. Вивчаючи листи, можна помітити, що вони, зазвичай, слугують і засобом інформації, і способом самовираження та є важливим, а часом, просто єдиним біографічним джерелом. Так, історик-архівіст І. Ф. Павловський за матеріалами двох (!) приватних листів І. П. Котляревського та службового донесення полтавському губернатору Я. І. Лобанову-Ростовському (віднайденими в архіві) провів блискучу краєзнавчу розвідку, в якій описав і проаналізував роль поета у формуванні полтавського козачого полку в с. Горошино у 1812 році.
Інколи приватні листи видатних людей можуть стати першою сходинкою для подальшого знайомства із їх життям та творчістю. Публікація краєзнавцем Д. Санжаревським та мистецтвознавцем К. Скалацьким приватного листування полтавської художниці М. Башкирцевої із французьким письменником Гі де Мопасаном. зуміла не тільки привернути увагу до напівзабутого ім’я нашої землячки, але й спонукала зацікавлених читачів до подальшого ознайомлення із неординарною та трагічною долю цієї талановитої дівчини.
Аналіз літературознавчих джерел засвідчує, що в Україні упродовж останніх років значно зросла зацікавленість епістолярною літературою. Не оминула ця тенденція і Полтавщину. Останні публікації цього жанру вражають своєю різноманітністю. «Листи двох поколінь» (2017) (листування Петра Ротача з Феодосієм Роговим), «До вас я маю особливу симпатію» (2019) (листи Григорія Костюка до Олекси Ізарського), «Листи до О. Гончара (2016), К. Кричевська-Росандич «Листи з Америки» (2019).

І на останок, декілька витягів із приватних листів полтавців та наших гостей.
«…Найбільше міні подобається Полтава, і тільки там я буду на виду у всіх і ні від кого не сховаюсь…»
Д. І. Яворницький. Лист до К. О. Білиловського від 8 травня 1897 року.

«Глава Ворожейкин, имея ум тонкий, изворотливый, который он показал во многих случаях… не захотел, по-видимому, вникнуть и уразуметь, что делаемые им лично для меня выходки и выдумки суть стеснения для должного содержания заведений. Для прекращения всяких неблаговидных переписок прошу Полтавскую городскую думу, устранив подстрекания Ворожейкина…, приказать доставить мне следующие заведениям за два месяца деньги, коих третья часть должна быть в ассигнациях, и тем сохранить наблюдаемый… порядок, не придерживаясь нововведений главы Ворожейкина»
І. П. Котляревський. Лист до Полтавської міської думи від 28 липня 1831 року.

«У Полтаві, на священній землі Котляревського, в десяти кроках від садиби великого поета, почалося спорудження ресторану… За темних часів царату в хаті Котляревського один час був кабачок. Досі ми говорили про цей факт з справедливим осудом. Тепер же мова йде… про великий сучасний ресторан на землі Котляревського… Якщо вже будувати щось на цьому клапті, то скорше треба б спорудити обласну наукову бібліотеку ім. І. П. Котляревського, яка не має пристойного приміщення, але дуже потрібна для Полтави, проти такої думки ніхто не став би протестувати»
П. П. Ротач. Лист до О. Т. Гончара від 12 січня 1969 року.

«Прийми оці книжиці моєї праці! Бач, і я на старості став віршівник, і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця (йдеться про український переклад «Слова про похід Ігоря» - авт.). Наполовину, здається, таки гарненький, дещо вже й сам полагодив; а що тобі не сподобається, будь-ласка, напиши мені, коли буде досожно!»
М. О. Максимович. Лист до Т. Г. Шевченка від 20 грудня 1857 року.

«Та де вже то покинеш? Як найде на мене, як то старі люди кажуть, той штих – куди я не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати – слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала»
К. В. Білокур. Лист до працівників відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського НАН України від 30 жовтня 1947 року.

Із цими та іншими документами ви можете ознайомитися, переглянувши виставку «Приватне листування як джерело з історії Полтавщини», яку підготували для вас працівники краєзнавчого відділу.