«В книжковій пам’яті миттєвості війни (Друга світова війна у дзеркалі літератури)»

Відділ краєзнавства Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І. П. Котляревського підготував виставку «В книжковій пам’яті миттєвості війни (Друга світова війна у дзеркалі літератури)».
Початок Другої світової війни спричинив різні настрої. Довгих і страшних чотири роки військові дії відбувалися на території України. Більшість митців України відгукнулась на воєнні події з патріотичним піднесенням і закликами звільнити рідну землю від загарбників. Події воєнного лихоліття знайшли відображення у творах художньої літератури не одного покоління майстрів слова. Але більшість української інтелігенції, особливо ті її представники, хто на собі відчув більшовицький терор, усвідомлювала, що ні фашистський, ні сталінський режими не сприятимуть розвиткові української культури.  
В післявоєнний період літературний процес в Україні знову активізується. Було видано друком твори молодих письменників воєнного і повоєнного покоління. В Україні в повоєнний період митці зазнавали всебічних нападок та критики. їх звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі» та «космополітизмі». У центрі уваги тогочасної літератури було парадне зображення війни, радісне уславлення перемоги. Мажорні нотки звучали і в творах на сучасну тему. Тогочасна література характеризується схематизмом і декларативністю. Колишні полонені, мільйони людей, котрі перебували на окупованій території, зазнавали утисків і репресій. Замовчувалася й творчість представників української діаспори. Природньо, патріотичні літературні і не лише літературні твори стали вагомою складовою здобутої перемоги. Однак у повоєнні роки безперечні успіхи в розвитку культури, включаючи здобутки в сфері літератури та мистецтва, значною мірою нівелювалися догматизмом тоталітарної системи.

 

Письменники Полтавщини мають свій внесок у пласт художньої літератури, присвяченої Другій світовій війні. Найбільш хвилюючими є твори учорашніх школярів і студентів, котрим судилося із класу чи аудиторії ступити у фронтові окопи. Саме вони, учорашні юнаки, найболючіше відчули жахи воєнного лихоліття і вихлюпнули свій біль, страх, ненависть і любов на сторінки художніх творів. Майстер художнього слова, неперевершений український прозаїк Олесь Гончар перші свої твори написав на фронті і присвячені вони війні, окупації, підпіллю.
Його трилогія «Прапороносці» (1948 р.) увійшла до скарбниці вітчизняної літератури. Тема Другої світової війни лейтмотивом проходить через усе життя і всю літературну творчість Олеся Терентійовича, але у жодному його романі так щемно і болюче не звучить тема війни, смерті, юності, кохання, як у романі «Людина і зброя».
Сам О. Гончар у післямові до одного із видань роману писав: «Які вони були, ті – далекі? Все людське було їм притаманне, різними були їхні здібності, темпераменти, мрії, кожен міг помітити якийсь гандж у своєму характері, однак з певністю можна сказати: не було серед них бездуховних, не було безликих, святе синівське почуття наснажувало їх мужністю, живило їхню духовність. Сформовані в гуманістичній атмосфері студентських аудиторій та бібліотек, виховані на інтернаціональних і національних духовних цінностях, ці люди вміли любити, вміли дорожити святинями, тим-то в грізний час випробувань вони не могли дозволити собі  сумнівів та рефлексій, їхнім переконанням відповідав тільки цей, єдино можливий найсуворіший вибір». Такими вони були, студбатівці початку 40-х, таким був сам автор, який писав роман про себе, про своїх друзів, аби ми, завіртувалізоване покоління з початку ХХІ століття, почули, побачили і захотіли їх зрозуміти.
«Над Полтавою летіло бабине літо…» - так починається повість О. Гончара «Земля гуде». Повість присвячена Нескореній Полтавчанці підпільниці Лялі Убийвовк. Саме так називалася група юних патріотів - «Нескорена Полтавчанка». Олесь Терентійович побував у Полтаві, зустрівся з батьком героїні майбутнього твору – відомим полтавським лікарем К. Убийвовком - відвідав будинок у якому виросла улюблена дочка, одиначка, відмінниця, красуня, що загинула від ворожої кулі «за те, що я не можу іти проти власної совісті» (так писала Ляля у своєму останньому листі до батька).
Ще один письменник-фронтовик, наш земляк П. Лубенський через декілька років після визволення Полтави написав про Лялю п’єсу «Нескорена полтавчанка», що мала аншлаги у післявоєнному полтавському театрі.
Іще один видатний полтавський письменник, юність якого обпалила Друга світова – Павло Загребельний. Усе життя він проніс на собі тавро військовополоненого, в’язня концтаборів. Неперевершений майстер історичного роману написав майже біографічний твір «Дума про Невмирущого». Тяжкі поранення, фашистські табори смерті… і одвічна жага життя, попри всі незгоди, підзаголовок роману: історія недокінченого життя.

Письменник В. Малик – визнаний в Україні автор цілої низки захоплюючих історичних романів свого часу написав повість «Двоє над прірвою» про непересічну долю льотчика Другої світової війни. То є художній твір, але відомі імена льотчиків-полтавців із захоплюючими героїчними долями. Наш земляк Анатолій Хорунжий і російський льотчик Михайло Девятаєв у лютому 1945 р. втекли на викраденому літаку із ворожого полону на острові Узедом у Балтійському морі. Захоплююча повість «Втеча з острова Узедом» про те, що за обставин бойового життя на війні можна опинитися в полоні, але не стати полоненим.
Видатний полтавець І. Бабак із того покоління юнаків, що із студентської лави пішли на фронт. «Літаючим барсом» називали його однополчани-покришкінці за мужність і швидку реакцію у повітряних боях. Після війни Іван Ілліч обрав найбільш мирну професію – він став учителем і виховав не одне покоління полтавців.
Легендарна доля Івана Даценка варта захоплюючого авантюрного роману в стилі Голівуду. Герой Радянського Союзу, льотчик Іван Даценко багато років вважався загиблим під час виконання бойового завдання у 1944 р.
Майже через сорок років після закінчення Другої світової війни виявилося, що льотчик потрапив у полон, волею долі опинився у США, де з часом став вождем індіанського племені з іменем Пронизуючий вогонь.

Роман-хроніка М. Сарма-Соколовського, уперше опублікований у журналі «Київ» 1997 р., розповідає про раніше закриту для пересічного українця тему діяльності українського національного підпілля у Полтаві часів окупації 1941-1942 рр.
Про героїчну і трагічну долю Південно-Західного фронту в 1941 р. на теренах Полтавщини розповість роман С. Терсанова «Окруженцы». Роман ґрунтується на мемуарах очевидців та історичних документах.
Не можливо не згадати непересічну героїчну особистість часів Другої Світової: Двічі Герой Радянського Союзу, партизанський генерал Сидір Артемович Ковпак. Багато творів художньої літератури присвячено цій героїчній постаті, але найціннішими вважаються мемуари самого С. Ковпака, де описаний героїчний і трагічний шлях партизанського з’єднання від Путивля до Карпат (саме так називається книга).
Воєнні події залишили відбиток на житті і долях мільйонів людей, про це свідчать поезія і проза, написана свідками тих уже далеких років. У Полтаві багато років виходить у світ альманах «Голос ветерана», де діти війни у художніх творах згадують події далекого дитинства, свої переживання тих часів.

На виставці також представлено видання Олекси Ізарського "Полтава"(1999), яке свого часу викликало найбільший резнанс спочатку в еміграційному середовиші, а потім і в Україні.

У вересні 2020 р. минає 75 років з часу закінчення найкровопролитнішої війни у Світовій історії. Цього не можна забувати, це не повинно повторитися…