середа, 24 лютого 2021 р.

Видатні родини Полтавщини (О)

 Оголевець
Родина Оголевців стала відомою в Полтаві з останньої чверті ХІХ ст. Її глава Степан Якович Оголевець народився в багатодітній сім’ї полтавського губернського чиновника, який за вислугу років отримав спадкове дворянство. Він з молодих років захопися народницькими ідеями і 1878 р. був виключений з останнього класу гімназії за участь у революційному гуртку. Після виключення С. Оголевець склав екзамен на учня фельдшера і, влаштувавшись фельдшером у с. Шишаках Миргородського повіту на Полтавщині, став займатися по місцю роботи революційною пропагандою.
Пізніше він вступив вільним слухачем на медичний факультет Київського університету. Він увійшов до організації народників під псевдо «Полтавець» і вів пропаганду серед робітників заводу «Арсенал» і залізничних майстерень. Але його становище не давало бажаної близькості до народу, тому, щоб її досягти, він пішов у солдати, хоч мав правона звільнення від військової служби як старший син у сім’ї (у батька було 12 дітей).
С. Оголевець добровільно з’явився у суд, щоб дати свідчення на захист свого друга від смертної кари. Його самого було заарештовано, як «члена преступного сообщества» і заслано до Сибіру.
Повернувся із заслання 1880 р. і від цього часу перебував під негласним наглядом поліції. Коли виникла нова загроза арешту Оголевець виїхав за кордон, де одержав медичну освіту і одружився з Анною Василівною (у дівоцтві Тессен).
На початку 1884 р. подружжя повернулося до Полтави. С. Оголевець улаштувався на службу – спочатку в губернське земство, а пізніше у казенну палату. Призначення його, як і інших колишніх політичних засланців, на відповідальну посаду не випадковість, адже це були «безсрібники, люди виняткової чесності і принциповості». Саме тому С. Оголевець неодноразово обирався гласним Полтавської думи.
Сорок років служив він рідному місту і ця діяльність залишила помітний слід. З іменем С. Оголевця пов’язане будівництво театру, електростанції, прокладення водопроводу та багато іншого. Він був взірцем для своїх дітей. Які прагнули наслідувати батька й намагалися зберегти сімейні традиції. Вони стали корисними членами суспільства.
У cім’ї Оголевців було семеро дітей. В. Короленко щиро жартував «Оголевців, як піску морського!».
Дітей виховували на демократичних традиціях, прищеплюючи їм повагу до простого народу, заохочуючи до фізичної праці.
Сім’я жила небагато. Відмовляючи собі багато у чому, батьки забезпечили всім дітям належну освіту, зокрема, вищу. Гімназії передував інтенсивний розвиток інтелектуальних і творчих здібностей на заняттях із запрошеними учителями. Велике значення надавалося музичній освіті. У дітей були й інші захоплення, що значною мірою вплинули на вибір їхнього життєвого шляху.
Старший син – Володимир Степанович Оголевець  - «філолог, юрист, музикознавець і композитор, - один із тих діячів нашої культури, хто служив їй усе життя й чиє ім’я на багато років було пущене в непам’ять”.


В. Оголевець закінчив історико-філологічний, згодом юридичний факультет Київського університету. Музичну освіту він здобув ще з гімназійних років. Навчаючись грі на фортепіано й теорії музики у відомого педагога-композитора Л. Лісовського.
Молоді роки – період злету його творчої активності (просвітницька діяльність, праця композитора й диригента, наукова робота філолога й музикознавця). Він був одним з організаторів Полтавського товариства аматорів камерної музики, виступав із лекціями на музичні та літературні теми. Опублікував десятки музикознавчих рецензій, був плідним композитором.
З 1927 р. В. Оголевець знову повернувся до педагогічної діяльності. Він викладав історію й теорію музики в музичному училищі, історію літератури – у Вищій робітничій школі, у Полтавському педагогічному інституті був завідувачем кафеди російської літератури.
Його колишні учні та студенти, серед яких музикознавець Т. Шеффер, хоровий диригент М. Фісун, педагог-поет М. Пойдеменко, учений-педагог В. Сухомлинський, згадують його «з почуттям великої вдячності», «благоговійно, як чуйного педагога і великого знавця музики». М. Пойдеменко писав:
Хоч давно студентський вік минувся,
Перед Богом і людьми клянуся,
Що з любов’ю, від усього серця,
Буду, як і батька, пам’ятати,
Як слова молитви вимовляти
Незабутнє ймення Оголевця».
Олексій Степанович Оголевець одержав ґрунтовну музичну освіту, атакож закінчив юридичний факультет Московського університету.Наступні роки демонструють майже ренесансну багатогранність постаті О. Оголевця. Спочатку він реалізує себе як юрист. Кілька пореволюційних років він працював начальником міліції в одному з округів Москви.
Другу половину свого життя О. Оголевець повністю присвятив науці. Він створив нову галузь науки – історико-теоретичне музикознавство.
Його концепція дозволяє розкрити фундаменталі закономірності музичної мови людства на всіх стадіях розвитку як народної, так і професійної творчості. Праці видатного вченого стали методологічним підґрунтям для подолання формалістичних тенденцій у музичній науці та композиторській практиці.
Фундаментальна освіченість, музична обдарованість, феноменальна працьовитість та синтетичний тип мислення – це складові, які сповна характеризують О. Оголевця – одного з найвизначніших представників світової музикознавчої науки.
Георгій Степанович Оголевець – видатний учений, ботанік-рослинник.
Із 1918 р. він є співробітником Полтавського краєзнавчого музею. Пізніше – викладач ботаніки на сільськогосподарському факультеті Вищої робітничої школи. У 20-х роках Г. Оголевець виконував обов’язки консультанта місцевого відділення Наркомзовнішторгу з експорту лікарських рослин. 1924 р. він закінчив Московську Петровську сільськогосподарську академію. Дослідник –практик, він працював старшим агрономом зі спеціальних культур Всеросійського союзу сільськогосподарської кооперації, провів кілька ботанічних експедицій та агрономічних обстежень на Північному Кавказі й у Середній Азії.
Г. Оголевець підтримував тісні творчі зв’язки з колективом Дослідної станції лікарських рослин АН України в селі Березоточа Лубенського району на Полтавщині. Останні роки його життя були затьмарені передчасною смертю його єдиного сина Ярослава – талановитого вченого-біохіміка. Професіонал високого класу він був залюблений у свою справу, проте це не вичерпувало сфери його зацікавлень: знався на художній літературі, був шанувальником театрального мистецтва.
Віктор Степанович Оголевець з дитинства учився музиці і живопису. Його живописні роботи зберігаються у полтавських музеях. Проживаючи у Москві В. Оголевець часто з сумом згадував Полтаву і дачу батьків у Хатках. У Полтавському музеї В. Короленка зберігаються спогади В. Оголевця про полтавське дитинство.
Дочка Володимира Оголевця Анна довгі роки була викладачем Полтавського державного педагогічного інституту. Вчений мовознавець А. Оголевець проявила себе як талановитий педагог, вона навчала студентів бути вимогливими до себе. Колишні студенти через багато років  тепло згадують свого педагога.
Кожен представник  родини Оголевців – інтелігент, подвижник, яскрава індивідуальність. Неможливо переоцінити їхній внесок у  розвиток культури , науки й суспільної свідомості  своєї доби. Але не менш значущим є їхній досвід родинного життя й виховання дітей гармонійно розвиненими, активними громадянами. Міцні духовно роди українських трудівників-інтелектуалів завжди були і будуть надійним осереддям нашого національно-держваного самоутвердження й поступу.  


Остроградський
Свій початок рід Остроградських бере від запорізького козака Івана Остроградського, бунчукового товариша, який жив у другій половині ХVII ст. Син його, Матвій, пройшов великий життєвий шлях від рядового козака у Чигиринському поході 1678 р., де захищав Україну від 110-тисячної навали турецько-татарської армії, до миргородського полковника. У 1734 р. він складає детальну автобіографію, де жваво і колоритно розповідає про безліч походів та боїв, у яких брав безпосередню участь. М. Остроградський свого часу підписував Коломацькі чолобитні. Був заарештований за свою прихильність до гетьмана П. Полуботка.
Матвій Остроградський мав трьох синів.
Іван Матвійович Остроградський – дід математика Михайла Остроградського, саме він першим оселився у маєтку Пашенна.
Федір Матвійович Остроградський відомий серед миргородської козацької старшини, учасник Прутського походу та російсько-турецької війни 1723-1735 рр.
Григорій Матвійович Остроградський був омельницьким сотником, мав у Миргородському полку земельні володіння. Його онуки займали керівні посади у Миргородському полку. Майже століття представники роду Остроградських були говтвянськими сотниками. Більшість Остроградських за сімейною традицією обирали для себе військову кар’єру.
Найвідомішою постаттю у роду Остроградських без сумніву був Михайло Васильович Остроградський – видатний математик, академік Петербурзької Академії Наук. Він належить до найкращих математиків ХІХ ст., чиї праці отримали світове визнання. Займався майже всіма актуальними проблемами математики свого часу. Його основні праці присвячені теоретичній механіці, математичній фізиці, математичному аналізу. М. Остроградський досліджував також теорію диференційних рівнянь, теорію чисел, варіаційне чилення, теорію ймовірності. Заснува наукову математичну школу, був автором низки підручників.
Матвій Іванович Остроградський – учасник війни 1812 р., учасник «битви народів» біля Лейпцига, Георгіївський кавалер. Був кременчуцьким предводителем дворянства. Прихильник ідеї автономії України.
Іван Іванович Остроградський – генерал-лейтенант, кавалер багатьох орденів. Учасник Кримської війни, директор шпиталів Південної армії та усіх шпиталів сухопутних і морських сил у Криму.
Всеволод Матвійович Остроградський – генерал. Член Державної ради Російської імперії.
Олексій Матвійович Остроградський – правник, співробітник видання «Юридический вестник», дійсний статський радник, юрисконсульт Головного управління наділів Російської імперії. Добровольцем відправився на арену бойових дій на Балкани. Брав участь у визволенні Болгарії від османського іга.
Олександр Федорович Остроградський – відомий педагог, автор методик із навчання дітей із вадами слуху та мовлення.
Остроградські досягли високих посад також завдяки своїй освіченості. Вони мали родинні зв’ язки з представниками багатьох родин, які були носіями культурних традицій: Апостоли, Кулябки. Лизогуби, Лисенки, Ломиковські, Тарновські та ін.
Орест Іванович Остроградський, про якого І. Павловський пише: «…из дворян Кременчуцького уезда. Сын Ивана Дмитриевича Остроградского, бывшего председателем съезда в Кременчуцком уезде, був приват-доцентомпо фінансовому праву в Юр’ївському університеті.
Михайло Олександрович Остроградський – таємний радник, товариш міністра торгівлі і промисловості Російської імперії.
Василь Олександрович Остроградський – державний діяч, член третьої Державної думи Російської імперії від Полтавської губернії, автор праць на соціальні теми. Син Кременчуького предводителя дворянства О. О. Остроградського. Був відомий як великий землевласник і дійсний член Полтавського товариства сільського господарства. Після революції разом із дружиною емігрував у Францію. Проживаючи в Парижі, був членом Об’єднання колишніх вихованців Імператорського Олександрівського ліцею. Помер і похований у Франції.
Визначною особистістю увійшов в історію України Михайло Михайлович Остроградський-Апостол. Він одержав блискучу військову освіту. Службу проходив на кораблях Чорноморського флоту. Капітан І рангу М. Остроградський-Апостол зголосився на службу в українських збройних силах. Проводить активну українізацію на чорноморському флоті.
М. Остроградський-Апостол був призначений комендантом м. Севастополя, пізніше командувачем Українським військовим флотом.
З перемогою більшовиків він очолює військово-морську місію УНР у Румунії.
Наталія Олексіївна Остроградська – оперна співчка (мецо-сопрано), солістка Большого театру.
У Росії відомі нащадки роду Остроградських на прізвище Бокій. Відомий винахідник, зокрема в галузі медичної техніки,  Сергій Володимирович Остроградський – правнук математика М. Остроградського народився і виріс у Києві.
Ймовірно до цього роду належить і Борис Олександрович Остроградський – доктор медицини, автор низки наукових праць.


Немає коментарів:

Дописати коментар