середа, 8 квітня 2020 р.

Видатні родини Полтавщини (І)

ІВАНЕНКИ
Родина Іваненків відома у Полтаві кінця ХІХ початку ХХ ст.
На початку ХХ жив на Полтавщині священик Іван. Він служив у різний час у Кобеляках, Старих Санжарах, Мачухах, Полтаві. Донька його Софія вийшла заміж за полтавського бурсака Олексія Іваненка і народила дітей Якова та Дмитра (саме вони житимуть у Полтаві на Різницькій горі в батьковій оселі).
Дмитро Олексійович Іваненко, як багато дітей священиків одержав духовну освіту, навіть свого часу керував хором семінаристів. Пізніше одержав фах юриста в Київському університеті Св. Володимира. Повернувшись до Полтави, через брак юридичних вакансій він починає чиновницьку кар’єру в Казеній палаті. Працювати йому довелося під керівництвом П. Я. Рудченка (Панаса Мирного). Пізніше його призначають редактором неофіційної газети «Полтавские губернские ведомости».
Д. О. Іваненко як чиновник випадково потрапив у журналістику, але саме тут знайшов себе. 1902 р. він запалився ідеєю організувати власну міську газету. Цього ж року у грудні вийшов перший номер міської газети «Полтавский вестник». Вона швидко набула популярності, широко висвітлювала різноманітні аспекти життя міста і губернії.
Одружився Дмитро Олексійович пізно і мав двох дітей Дмитра і Оксану.
Донька Д. Іваненка Оксана пішла стопами батька – стала відомою українською письменницею. Після закінчення Полтавського інституту народної освіти вона певний час працювала у виховних закладах, створених А. С. Макаренком у Ковалівці під Полтавою та у Кряжі під Харковом. Згодом її повністю захопила літературна діяльність.

Оксана Іваненко була редактором дитячого журналу «Барвінок», написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Найвідомішим є її роман про життя і творчість Т. Шевченка «Тарасові шляхи».
Син Д. О. Іваненка Дмитро Дмитрович – видатний фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра.
Смілива гіпотеза Д. Д. Іваненка про протонно-нейтронну модель атомного ядра, в якій бета-розпад трактувався як породження електронів, була підтримана Гейзенбергом, Гапоном та іншими видатними спеціалістами, і в 1933 році на осінньому Конгресі запропонована Д. Д. Іваненком нова модель ядра визнана; з того часу вона стала відправним пунктом розвитку ядерної фізики.

У 1943 р. Іваненка запросили на посаду професора фізичного факультету Московського державного університету, де він працював до останніх років свого життя.

Немає коментарів:

Дописати коментар