За кулісами храму Мельпомени

29 березня відділ соціокультурної діяльності Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського організував екскурсію до Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя (27 березня - Міжнародний день театру). На екскурсії побували і бібліотекарі відділу краєзнавства.

Ось що вони розповідають... Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр у відомому полтавцям та гостям міста приміщенні працює з 1958 року. До Другої Світової війни на місці нинішньої Театральної площі містився поліграфічний комбінат, типографія. В роки окупації будівля дуже постраждала і не підлягала відновленню. Старожили міста згадують, як у вільний час розбирали руїни на місці нинішньої Театральної площі у повоєнні роки. Влада міста вирішила побудувати на цьому місці нове приміщення театру. Будівництво велося ударними темпами. Про це згадував свого часу Євген Михайлович Турчин, колишній директор Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського, якому довелося контролювати процес будівництва приміщення театру. Пан Турчин розповідав, що будівництво не припинялося ні вдень, ні вночі. Не обійшлося і без курйозів. Головний архітектор Полтави Л. С. Вайнгорт у своїй книзі «Записки провинциального архитектора» згадує як він засмутився, коли помітив прикрий недолік. Декоративні галереї на головному фасаді будівлі через недогляд прораба виявилися з різною кількістю арок. Лев Семенович пише: «Підійдіть до театру і порахуйте їх кількість зліва і справа. З одного боку на одну арку більше. Правда, не кожен це помітить, та брак є брак». Прикрий недолік зараз ніхто не помічає, а більшість полтавців про нього навіть не здогадуються. Жителі міста люблять свій театр, про що свідчить завжди переповнена театральна зала!

Матеріал підготувала: Лариса Карпенко, провідний бібліотекар відділу краєзнавства.

З книжками Л. С. Вайнгорта можна ознайомитися у відділі краєзнавства.

Мій шлях

Книга мемуарів «Мій шлях» Олексія Степановича Салашного - учителя і наставника, який 25 років (з вересня 1966 по вересень 1991) очолював Полтавську обласну школу-інтернат № 2 ім. Н. К. Крупської поповнить фонд відділу краєзнавства нашої Бібліотеки. Велика подяка доньці О. С. Салашного, Тамарі Олексіївні, за подаровану книгу. Приходьте, запитуйте!

Ретро-світлини

Світлини надруковані у газеті "Зоря Полтавщини" за 1951 рік!

Дивосвіт скарбів книжкових

Уявити собі не могла, що такі цікаві речі триматиму в руках!!!
Щиро дякую завідувачу відділу інформації з питань культури і мистецтва Ларисі Василівні Шибітченко за знайдені "раритети":
КВИТОК ЧИТАЧА ПЕРШОГО ДНЯ РОБОТИ БІБЛІОТЕКИ В НОВОЗБУДОВАНОМУ ПРИМІЩЕННІ

ЗАПРОШЕННЯ НА ОБЛАСНЕ СВЯТО КНИГИ І БІБЛІОТЕКИ!!!

(...А НАМ СКОРО 121 РІК!)

Заочний абонемент

про роботу заочного абонемента Полтавської обласної бібліотеки імені І. П. Котляревського знайшли невеликі замітки у газеті "Зоря Полтавщини" за 1951 рік.

Унікальні школи Полтавщини за проектом Опанаса Сластьона

На жаль, ці давні будівлі досі не внесені до пам’яток архітектури
http://np.pl.ua/2016/03/aktyvisty-poltavschyny-zaklykayut-vryatuvaty-unikalni-stolitni-shkoly/

Перший ілюстратор «Енеїди»

У відділі краєзнавства розгорнуто тематичну полицю «Перший ілюстратор «Енеїди»  П. Д. Мартинович: до 160-річчя художника».http://library.pl.ua/news/news_archiev/item/2424/

сторінки історії

 у квітні 2016 року наша бібліотека буде відзначати 121 рік (!) з дня відкриття!
у далекому 1928 році Центральна наукова бібліотека розробила свій статут. але (чомусь) його не затвердили...

145 років від дня народження Івана Буніна

«Головне, що дали йому полтавські роки, - це можливість глибоко заглянути у свою душу, подумати про Бога, про життя…», - сказала дружина Івана Буніна про період перебування поета у нашому місті. Вперше Іван Бунін приїхав до Полтави у 1891 році. Він мешкав у брата Юлія, який перебував у Полтаві під наглядом поліції за участь у друкуванні революційної літератури.

Іван Олексійович друкував дописи у газетах, співпрацював з «Полтавськими губернськими відомостями». Деякий час Іван Бунін був бібліотекарем! А його брат Юлій входив до складу Комітету громадської бібліотеки, яка відкрилася у 1895 році. "Життя моє стало ще вільніше, — пише він згодом в автобіографічній повісті "Ліка", — Я цілі дні сидів... в повній самотності, писав, читав, а коли хотів, міг тиждень не заглядати сюди".

Також він пробував відкрити у Полтаві «Книжковий магазин Буніна», але покупців виявилося дуже мало. Тоді Бунін почав роздавати книжки та, побачивши, що їх використовують на цигарки, вирішив продавати видання з рук на базарах і ярмарках. За це у Кобеляках на базарі його затримав урядник «для составления протокола за торговлю без законного на то разрешения». Але порушник був помилуваний з нагоди приходу на престол Миколи ІІ.

У Петербурзі в 1915 році у видавництві А. Ф. Маркса виходить "Повне зібрання творів" Буніна в шести томах. Як писав автор, туди "входить усе, що я вважаю більш-менш гідним друку". Полтавська ОУНБ ім. І. П. Котляревського має два перші томи Буніна з повного зібрання: перший том містить вірші, а другий – оповідання.

1933 року зі Стокгольма прийшла звістка про присудження Буніну Нобелівської премії. Він був першим з російських письменників, який її одержав.

Принагідно зазначити, що на сьогодні у електронному каталозі обласної бібліотеки є близько 100 записів під автором «Бунін». Бібліотека містить зібрання творів у 9-ти томах (1965), у 6-ти томах (1987), вибрані твори у 2х томах (1993), а також окремо видані збірки оповідань, віршів, повістей.

Також є ще одна цікава збірка оповідань 1928 року видання із серії «Дешевая библиотека классиков». Збірка має 79 сторінок. Видання невеличкого формату, але воно теж, на мою думку, заслуговує на увагу!

Володимир Галактіонович Короленко

Один з дослідників літератури А. Г. Горнфельд у 1918 році писав: «Про кращий твір Короленка навряд чи можна сперечатися: кращий його твір не «Сон Макара», не «Мороз», не «Без язика». Кращий його твір – він сам, його життя, його сутність».

Невпинна подвижницька праця письменника була втілена в конкретні справи, а саме – в створення громадських, просвітницьких організацій, товариств, публічних бібліотек. В. Г. Короленко був переконаний у тому, що успішний розвиток бібліотек залежить від уміння управляти ними, від умілого використання книги як великої впливової сили. Особистим прикладом він упроваджував своє бачення признання загальнодоступних бібліотек у м. Глазгові Пермської губернії, Нижньому Новгороді та у Полтаві. Уміння письменника відчувати громадські проблеми знадобилося при заснуванні бібліотеки у м. Пермі, де він перебував у засланні у 1880-1881 рр.

У 1900 році Короленко переїхав в Полтаву. І відразу занурився у громадське життя міста. Володимир Галактіонович і його дружина Євдокія Семенівна були членами громадських організацій, благодійних об’єднань, у тому числі, і членами комітету Полтавської громадської бібліотеки. У 1904 році Короленка обрали головою комітету і протягом 4–х років, до 1 вересня 1908 року він обіймав цю посаду.