неділя, 22 березня 2020 р.

Видатні родини Полтавщини (Б)

БАЗИЛЕВСЬКІ
Представники дворянсько-поміщицького роду. Вислужились із  реєстрових козаків Миргородського полку за часів Руїни. Засновник династії – білоцерківський сотник Миргородського полку Василь Онисимович Базилевський. Представниками роду Базилевських було засновано низку сіл на Полтавщині. Із роду Базилевських стали вихідцями відомі представники козацької старшини. Володіли селами у межах історичної Полтавщини,  мали володіння у Харківській губернії. Величезний резонанс на теренах Російської імперії мало велике селянсько-козацьке повстання у маєтку Базилевських  у с. Турбаях Глобинського району та Вергунах Хорольського району. Родина Базилевських відома своїми меценатами і благодійниками. Зокрема їхнім коштом збудовано храми Покровський у с. Кринки Кременчуцького району, Троїцький  у с. Остап’є Великобагачанського району, Христоріздвяний у с. Вергуни Хорольського району та інші.


БОДЯНСЬКІ
Родина науковців, інтелектуалів Бодянських пов’язана з історичною Полтавщиню та з іменем Т. Шевченка. Великий український поет мав щирі дружні зв’язки та плідну співпрацю з Бодянськими.
Відголос наукової праці видатного українського славіста Осипа Максимовича Бодянського чутний і в наш час. Україна, Полтавщина зокрема, по праву пишаються ним. Відомий дослідник нашого краю І. Павловський писав: «Це був видатний учений і великий трудівник науки». Особливо хвилюючою в його біографії була 17-річна дружба з Т. Г. Шевченком. Вплив цього вченого на Тараса Григоровича незаперечний. Особливо він помітний у створенні «Єретика» з посвятою П. Шафарикові.
Отримавши звання «вчителя російської мови в повітовому училищі» Федір Бодянський, молодший брат Осипа Максимовича, працював за фахом, у тому числі в Лохвицькому  Лубенському училищах. Він співпрацював з братом в укладанні збірки українських народних пісень.
У 1845 році Т. Шевченко познайомився з дядьком О. Бодянського Іллею Гавриловичем, прилуцьким протоієреєм. Він супроводжував Тараса Григоровича у подорожі до Густинського монастиря.
Без сумніву найпомітніший слід у вивченні полтавської старовини залишив ранній її дослідник Павло  Ілліч Бодянський. Він був першим редактором полтавської губернської газети. Один із тогочасних журналів писав про нього як про « ревного мужа невтомної праці і корисної діяльності для рідного краю». Як редактор неофіційної частини «Полтавських губернських відомостей» він сприяв публікації на сторінках газети серії літературно-етнографічних матеріалів з історії та природи краю. Разом із М. Цертелєвим, Л. Боровиковським, С. Стебліним-Камінським та іншими діячам П. Бодянський репрезентував осередок живої творчої думки тогочасної Полтави. Найбільшими працями П. Бодянського є «Достопримечательности Полтавы» (1849) та «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год».  Остання – видання щодо Полтавщини енциклопедичне. І хоч книги Бодянського давно стали бібліографічною рідкістю, вони не забуті, на них посилаються сучасні дослідники, будуть користуватися ними і в майбутньому.



БОНДАРЕНКИ
Родина лялькарів Валерія та Владислави Бондаренків.
Для Валерія виготовлення авторських ляльок-маріонеток починалося як хобі. Виготовлені ним ляльки високо оцінила визнаний у світі майстер авторської ляльки Б. Деваль. До своєї роботи автор ставиться творчо «Можна брати за основу техніки. Які вже придумані, а можна створювати їх самому – шлях буде довшим, проте цікавішим.»  У 2012 р. Валерій Бондаренко став переможцем виставки «Мистецтво ляльки» у Москві, пізніше став учасником заочної виставки ляльок «Фанатаніма» у Японії. Після цього він почав колекціонувати японські ляльки і зібрав на сьогодні найбільшу в Європі колекцію. Валерій отримав премію «Пандора» - престижну нагороду фонду «Ляльки світу». Лялькарі називають її «Оскаром» у ляльковому мистецтві. А ще раніше, 2017 р. переміг зі своєю роботою в конкурсній програмі Празької виставки. Фестивалі, конкурси, за словами Валерія Бондаренка, тепер стали для нього  своєрідною «підзарядкою».  Уже двічі лялькар представляв свої роботи  на фестивалі лялькарського мистецтва в Ризі, де збираються визнані майстри з різних країн світу і взяти участь у якому можна лише за запрошенням організаторів.
 Дружина Владислава спочатку займалася фотографуванням робіт чоловіка для каталогів, пізніше сама захопилася виготовленням ляльок.
 Подружжя Валерія Бондаренка та Владислави Дикань перемогли у престижному 24-му міжнародному конкурсі Макса Оскара у Німеччні. Чоловік у номінації «Експериментальна лялька», дружина – у номінації «Дебют».
«Однозначно, світ ляльок приносить мені несказанну насолоду. Це віддушина, яка викликає бажання творити, мандрувати, любити…», - говорить Валерій Бондаренко.




БОРОВИКОВСЬКІ
Козацький рід Боровиковських (Боровиків, Боровиченків) дав Україні не одне славетне ім’я. Це один із знаменитих миргородських родів другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Це була досить освічена родина, з якої вийшло чимало священиків і малярів-іконописців.  Ті з членів цієї родини, які не займалися безпосередньо церковнослужінням, майже всі ставали малярами-іконописцями при церквах.
Лука Іванович Боровик – родоначальник великої мистецької династії. Писав ікони для церков Миргородщини та Полтавщини. Малярами були брат Луки Олексій та двоюрідний брат  Дем’ян.
Дем’ян Боровиковський – іконописець, у 1769 р. працював у малярні Києво-Печерської лаври, а з часом став ієреєм у Миргороді.
Уродженець Миргорода Володимир Боровиковський  - знаменитий художник-портретист. Відомий своїми портретами членів царської сім’ї та церковним живописом. У молоді роки служив у Миргородському козачому полку, одночасно займався малярством, писав образи для місцевих храмів. Був близько знайомий з поетом, драматургом і земляком В. Капністом. За його дорученням розписав інтер’єр будинку, що призначався для прийому імператриці Катерини ІІ. Робота була виконана надзвичайно майстерно. В. Боровиковському було запропоновано їхати вчитися до Петербурга. У роки життя у Петербурзі художник створив портрети діячів, пов’язаних із Миргородщиною: В. Капніста, Д. Трощинського, М. Трохимовського. А також портрети Г. Державіна, М. Львова та ін. Із творчої спадщини художника збереглися переважно полотна столичного періоду.

Племінник В. Боровиковського Левко Іванович Боровиковський – поет-байкар, фольклорист, філолог, перекладач, педагог. Він був одним із перших і найвизначніших українських поетів-романтиків. Він автор збірки «Байки і прибаютки Левка Боровиковського», перекладач творів А. Міцкевича, О. Пушкіна.
Його син Олександр став юристом, але свого часу був відомий як літератор. Ранні його товри біли навіяні українським фольклором та романтикою, пізніше серед його поезії переважала громадянська лірика.

БРАЗОЛІ
Бразолі – козацько-старшинський, згодом дворянський  рід. Власники земельних маєтностей на Лівобережній і Слобідській Україні у XVIII- на початку ХХ ст. Походить від гунського сотника Василя Трохимовича Бразуля. Походив він із роду молдавських дворян. Займав високі посади у Гадяцькому полку. Проявив себе умілим адміністратором і господарником . Син його Григорій Васильович Бразуль дослужився до дійсного статського радника. Відомим і впливовим на Полтавщині був його син Євген Григорович Бразоль – громадський діяч, полтавський губернський предводитель дворянства, зіньківський повітовий предводитель дворянства, помічник директора удільного землеробського училища, віце-президент губернського попечительського комітету в’язниць, почесний попечитель полтавської гімназії, член наглядової ради при Інституті шляхетних панянок у Полтаві. Опікун богоугодних установ і лікарень. Був великим землевласником, умілим господарником. Значними громадськими і державними діячами стали два його старших сини Григорій Євгенович Бразоль і Сергій Євгенович Бразоль.
Григорій Євгенович Бразоль – дійсний статський радник, камергер Двору, гласний повітового земства, предводитель дворянства Зіньківського повіту, голова Зіньківського товариства сільського господарства.
Сергій Євгенович Бразоль – дійсний статський радник, гофмейстер Двору. Зіньківський повітовий, полтавський губернський предводитель дворянства. Уповноважений Головного управління Червоного Хреста. За «особливі труди та заслуги, надані Товариству піклування про хворих та поранених воїнів» нагороджений орденом св. Володимира.
Молодший брат Лев Євгенович Бразоль – відомий лікар, голова Петебурзького товариства лікарів-гомеопатів, автор багатьох наукових праць.
Бразоль Олександр Сергійович – походить із спадкових дворян Зіньківського повіту. Учасник Першої світової війни, був тяжко поранений, емігрував за кордон, де прожив до 100 років, практично до останніх днів займався громадською роботою, був членом усіх військових організацій за кордоном і найстарішим російським офіцером.
Важко переоцінити роль представників цього славного роду в історії Полтавщини і України. Рід Бразолів внесений до родовідних книг Полтавської губернії, Слобідсько-Української губернії, Катеринославської губернії.


БУТОВСЬКІ
У родині Бутовських було багато відомих людей. Більшість із них перебували на військовій службі. Багато представників роду мали високі військові і державні чини, дослужилися до високих нагород і займали важливі пости. У книзі «Олексій Бутовський. Олімпійський генерал» читаємо «…капітан Іван Бутовський, котрий служив у полку під командуванням П. І. Пестеля; підполковник Федір Бутовський, контужений у військовій кампанії 1812 -1814 рр.; штабс-капітан Данило Бутовський, убитий в турецькій кампанії 1812 г.; майор Єгор Бутовський, що геройськи загинув під час штурму Севастополя 29 травня 1856 р. … особливо відзначився на військовій службі Іван Григорович Бутовський… історичними творами якого так захоплювався М. І. Ушаков…»
Першим представником роду  в наших краях був виходець з Молдови Олександр Юрійович Бутовський Чигиринсько-Дібрівський сотник Лубенського полку. Його зразу ж нарекли «чужестранный человек», він приїхав у Росію у 1730 р. і став на службу. У 1784 р. Бутовські були визнані потомственними дворянами і внесені у дворянську родословну книгу Полтавської губернії.
Без сумніву найвідомішою є особистість Олексія Дмитровича Бутовського – видатного спортивного діяча, одного із засновників сучасних Олімпійських ігор, члена Міжнародного Олімпійського Комітету, генерал-лейтенанта російської армії, вченого педагога. Девізом всього життя О. Бутовського стали слова його батька: «… Да будет воля Божья, да направит Бог дела наши к прямому, а не мечательному благу… человечества».
За високі заслуги перед батьківщиною генерал-лейтенат О. Д. Бутовський був нагороджений орденами Святого Олександра Невського, Білого Орла, Святого Володимира, Святого Станіслава. Командорським Хрестом грецького ордена Спасителя.

Його брат Микола Дмитрович Бутовський – генерал-лейтенат учасник російсько-турецької війни, військовий педагог.  Він був не лише бойовим генералом, а також талановитим військовим письменником. Ряд його творів було видано німецькою, французькою, румунською та болгарською мовами.






Немає коментарів:

Дописати коментар