ЖИВОТОВСЬКІ
Реєстр Війська Запорізького фіксує імена кількох козаків на прізвище Животовський у Веприцькій, Гадяцькій і Рашівській сотнях Полтавського полку. Не виключено, що з тих країв походив військовий і державний діяч періоду Руїни, миргородський полковник Павло Животовський. Перша документальна згадка про нього міститься у Реєстрі Війська запорізького 1649 р., де він значиться як реєстровий козак Чигиринського полку.
П. Животовський був гадяцьким полковим сотником, пізніше миргородським полковником. 1664 р. очолював оборону м. Глухова від польських військ. 1678 р. призначений наказним гетьманом, командував козацькою залогою в м. Чигирині під час другої облоги міста турецько-татарською армією. Це ім’я із славетної когорти миргородських козацьких полковників ще чекає свого повного повернення із забуття.
Нащадок наказного гетьмана Павла Гавриловича Животовського Олександр Осипович Животовський був випускником Полтавської першої чоловічої гімназії. Служив в Одеському будівельному комітеті. Був чиновником для особливих доручень Кременчуцької комісарської комісії. Працював в управлінні акцизних зборів Грозненської губернії, мав чин статського радника.
ЖУЧЕНКИ
Давній козацько-старшинський, згодом дворянський рід. Засновником вважається Іван Жук, який жив у першій половині ХVII ст. Його дочка Олександра Іванівна була ігуменею Будищенського жіночого монастиря. Син – Федір Іванович – полтавський полковник. Уперше обраний на посаду після трагічної загибелі М. Пушкаря. М. Костомаров про нього писав: «…полтавский полковник Федор Жученко явился тогда главным коноводом против Москвы… Местечка и села Полтавского полка вооружились… открыто об’явили себя против царя. Украинцы хватали московських ратних людей и бросали в воду». За спротив російському царю і прихильність до Юрія Хмельницького Ф. Жученко позбувся полковницького чину. Кілька разів він знову очолював Полтавський полк за часів гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи.
Востаннє він був позбавлений посади у зв’язку з повстанням Петрика. Та навіть після остаточного усунення з полковництва він ще довго зберігав вплив на державницьке життя Гетьманщини, зокрема через своїх родичів у козацькій старшині В. Кочубея та І. Іскру. Одна з його дочок Любов Федорівна була дружиною В. Кочубея, а друга – Параска - дружиною полтавського полковника І. Іскри.
Серед володінь Ф. Жученка було с. Жуки. Для Покровського храму с. Жуків Жученко пожертвував дзвін. Зараз він зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї, на дзвоні розміщено герб Ф. Жученка і напис: «Отменил сей звон раб Божий Федор Иванов за отпущение грехов своїх до села Жуков до храму Покрові Пресвятія Богородиці».
Нащадком роду по чоловічій лінії був племінник Ф. Жученка Петро Тимофійович – полтавський полковий сотник та наказний полковник.
Гілка роду, що вела початок від старшого онука П. Жученка, священика Григорія Яковича, стала зватися Жуковськими.
Реєстр Війська Запорізького фіксує імена кількох козаків на прізвище Животовський у Веприцькій, Гадяцькій і Рашівській сотнях Полтавського полку. Не виключено, що з тих країв походив військовий і державний діяч періоду Руїни, миргородський полковник Павло Животовський. Перша документальна згадка про нього міститься у Реєстрі Війська запорізького 1649 р., де він значиться як реєстровий козак Чигиринського полку.
П. Животовський був гадяцьким полковим сотником, пізніше миргородським полковником. 1664 р. очолював оборону м. Глухова від польських військ. 1678 р. призначений наказним гетьманом, командував козацькою залогою в м. Чигирині під час другої облоги міста турецько-татарською армією. Це ім’я із славетної когорти миргородських козацьких полковників ще чекає свого повного повернення із забуття.
Нащадок наказного гетьмана Павла Гавриловича Животовського Олександр Осипович Животовський був випускником Полтавської першої чоловічої гімназії. Служив в Одеському будівельному комітеті. Був чиновником для особливих доручень Кременчуцької комісарської комісії. Працював в управлінні акцизних зборів Грозненської губернії, мав чин статського радника.
ЖУЧЕНКИ
Давній козацько-старшинський, згодом дворянський рід. Засновником вважається Іван Жук, який жив у першій половині ХVII ст. Його дочка Олександра Іванівна була ігуменею Будищенського жіночого монастиря. Син – Федір Іванович – полтавський полковник. Уперше обраний на посаду після трагічної загибелі М. Пушкаря. М. Костомаров про нього писав: «…полтавский полковник Федор Жученко явился тогда главным коноводом против Москвы… Местечка и села Полтавского полка вооружились… открыто об’явили себя против царя. Украинцы хватали московських ратних людей и бросали в воду». За спротив російському царю і прихильність до Юрія Хмельницького Ф. Жученко позбувся полковницького чину. Кілька разів він знову очолював Полтавський полк за часів гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи.
Востаннє він був позбавлений посади у зв’язку з повстанням Петрика. Та навіть після остаточного усунення з полковництва він ще довго зберігав вплив на державницьке життя Гетьманщини, зокрема через своїх родичів у козацькій старшині В. Кочубея та І. Іскру. Одна з його дочок Любов Федорівна була дружиною В. Кочубея, а друга – Параска - дружиною полтавського полковника І. Іскри.
Серед володінь Ф. Жученка було с. Жуки. Для Покровського храму с. Жуків Жученко пожертвував дзвін. Зараз він зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї, на дзвоні розміщено герб Ф. Жученка і напис: «Отменил сей звон раб Божий Федор Иванов за отпущение грехов своїх до села Жуков до храму Покрові Пресвятія Богородиці».
Нащадком роду по чоловічій лінії був племінник Ф. Жученка Петро Тимофійович – полтавський полковий сотник та наказний полковник.
Гілка роду, що вела початок від старшого онука П. Жученка, священика Григорія Яковича, стала зватися Жуковськими.
Немає коментарів:
Дописати коментар