Трудівниці лицарського духу

 

Національна свідомість жінки є початком національної
                                                свідомості народу

                                                                                               Єлизавета Жук

Жінка – берегиня роду. Так багато покладено на неї самою природою: продовження роду та сімейних традицій, виховання нащадків. А ще вона повинна бути доброю господинею, вірною дружиною, щирою сестрою, хорошим товаришем. Усі ці риси уособлює українська жінка, яка споконвіку славилася вродою, лагідною вдачею, допитливим розумом. А ще – відданістю, мужністю і відвагою. Непереборне прагнення до волі, що поєднувалося з почуттям високої гідності, спонукало її до культурно-освітньої, громадсько-політичної, а коли виникала потреба, то й до військової діяльності.Тож українські жінки успішно вписалися у всі галузі життя – від меценатства, науки і культури до політики.

Присвячуємо свою розповідь славетному жіноцтву Полтавщини.
Благодійність – одна з найвищих людських чеснот: вона визначає ставлення людей один до одного та спрямована на дієву допомогу людям, котрі її потребують. Тож не дивно, що значна роль у благодійній діяльності зажди належала жінкам, які не тільки займалися особистою благодійницькою діяльністю, але й зорганізовувалисяу благодійні товариства.Серед чисельних благодійних товариств Полтавщини варто згадати товариство Червоного Хреста та Полтавсько-Чернігівський відділ «Краплі молока», які переймалися питаннями медичної допомоги незахищеним верствам населення та запобіганню дитячої смертності. А серед славної когорти полтавських благодійниць і меценаток хотілося б виокремити постать ЄлизаветиМилорадович-Скоропадської. Вона не тільки була представницею найбагатшого роду Полтавської губернії, але й активною діячкою Полтавської української громади. Значення її благодійницького внеску вагомооцінив  О. Кониський: «Пам'ять Лизавети Іванівни житиме до віку на Україні-Русі, бо хто ж з чесних русинів по цілій Україні від Дону до Тиси не поклониться перед пам'яттю Милорадовички і не скаже укупі з нами: «Спасибі, мамо, спасибі на віки».

Полтавські жінки завжди виявляли високу політичну зрілість, яка вела їх шляхом, віри й любові, шляхом мужності і самопожертви. Це і «козацька мати» Оксана Мешко, член правозахисної організації Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод, яка, не зважаючи на переслідування та репресії, сміливо засвідчила перед світом, що Україна живе й бореться. І«Чорнобильська мати» Зінаїда Ботте-Чуйко,учасниця першої офіційної поїздки ВР України до Чорнобильської АЕС, перша голова Австралійської фундації допомоги дітям Чорнобиля, яка допомагала жертвам Чорнобильської катастрофи.
 Полтавки не раз із зброєю в руках, пліч-о-пліч із чоловіками, захищали свій дім і власну родину. Серед них Герой Радянського Союзу старший льотчик 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку Наталія Меклін (Кравцова), мужні підпільниці: герой Радянського Союзу Ляля Убийвовк, Герой України Тетяна Маркус, зв’язкова УПА Христина Кононенко та багато інших.

Полтавські жінки мають і великий науковий потенціал, досягнувши значних висот у різних галузях знань: етнографія (Олена Пчілка), мовознавство (Надія Фесенко) історія (Ганна Берло, Наталія Мірза-Авакянц, Віра Жук, Ірина Петренко), біологія (Берта Айзенман, Яніна Яценко, Олена Байрак), математика (Майя Бабешко), хімія (Софія Каневська, Тамара Сахно), астрономія (Зінаїда Аксентьєва).
І, звісно, наші полтавки здібні, талановиті, артистичні, майстровиті, тож їхні набутки становлять широкий мистецько-культурний розмай. За щоб не бралися наші жінки – будь-то перо, пензлик чи музичний інструмент, де б вони не перебували – чи-то на великій сцені, чи в маленькій мистецькій майстерні – їхній талант набував визнання не тільки у нашому краї, а й далеко за його межами.

Першою, і найбільшою галуззю, де визначалися полтавчанки – література. Уже в XVII столітті з’являються пісенні шедеври«дівчини з легенди», поетеси Марусі Чурай. Її пісні самі стали легендою, отримавши міжнародне визнання: так виразити власні болі, тугу чи радощі, так вилити свою душу могла тільки жінка. Поряд із нею – цілий ряд видатних жінок-письменниць – Олександра Псьол, Надія Кибальчич, Олена Пчілка, Наталія Лівицька-Холодна, ЛюціаннаПіонтек, Оксана Іваненко, Леся Богуславець, Оксана Соловей, Діма та ін. Хочу зауважити, що вони не обмежилися суто літературною діяльністю, а прикладали свої сили до різних сторін суспільного життя. Меценатки, просвітниці, етнографи, фольклористи, актині громадські і політичні діячки - ці визначення для них не меш вважливі ніж письменниці.

Мистецьки набутки наших жінок вражають також. Це і перша жінка-художник, чиї картини потрапили до Лувру Марія Башкирцева, а поряд із нею Катерина Білокур, яка своїми райськими квітами вразила Пабло Пікассо та всю Європу. А ще можна згадати художниць Глафіру Дуніну-Борковську, Ганну Старицьку, Соню Терк-Делоне, Віру Барінову-Кулебу, Людмилу Мєшкову.
Не тільки пензлик, але й різець скульптора підвладний нашим мисткиням. І твори Леонори Блох та ЄлизаветиТрипольської підтверджують це.
Олександра Герцик, Олександра Віламова, Катерина Осмяловська, Ганна Затиркевич-Карпінська, Надія Жарко, Олена Зініна, Тамара Кислякова, Жанна Северин – ці видатні актрисизахоплювали публіку, виступаючи на театральних підмостках імператорського театру, і на сучасній сцені.

Коли настала епоха великого німого то у нього з’явилася і своя «Королева німого кіно» - таємнича і чарівна Віра Холодна. А звуковий кінематограф нам подарував «француженку» Клару Лучко та Жанну Прохоренко, яка зіграла роль юної Шурочки в культовому фільмі «Балади про солдата».
Пісенна Полтавщина подарувала нам ансамбль «Жінхоранс» і хор «Калину». І звісно, Чураївну української пісні Раїсу Кириченко. А ще цілу плеяду не менш талановитих співачок – Єлизавету Азерську, Євдокію Верховинець-Долю, Тамару Гриценко, Наталю Май. Не тільки піснею, а й композиторським талантом прославили Полтавщину Галина Корінь та Лідія Івахненко.
«Заплелася рогоза», «розквітали василечки», «завертілося кружало» у народному танці балетмейстера Ніни Уварової-Латинської.
Опішненські вироби, вишивка «білим по білому», решетилівські килими - можна сказати, що ці поняття вже стали впізнаваним брендом Полтавського краю. А Явдоха Пошивайло, Віра Роїк, Надія Бабенко – визнані народні майстрині не тільки на малій Батьківщині, а й в усьому світі.
Спортивну славу нашого краю складають олімпійські чемпіонки гімнастка Ніна Бочарова, легкоатлетка Надія Ткаченко та байдарочниця Катерина Куришко. Лубенчанка Людмила Руденко стала не тільки шаховою чемпіонкою світу серед жінок, але й міжнародним гросмейстером серед чоловіків. А наші чарівні пані Анастасія Дойникова та Олена Чуб, незважаючи на свій поважний вік,підкоряють гірські вершини та перемагають у міжнародних спортивних змаганнях.
 і, звісно ж, нам хочеться згадати наших поважних колежанок – колишнього директора Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського – Надію Косенко та директора Національної бібліотеки для дітей України – Анастасію Кобзаренко.
Матеріал підготувала головний бібліотекар відділу краєзнавства Ганна Дідусенко.