До 60-річчя Олексія Андрієнка

1 березня 2018 року виповнилося 60 років від дня народження Олексія Миколайовича Андрієнка (1958), директора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, заслуженого працівника культури України.

У відділі краєзнавства (5-й пов., 509 кімн.) розгорнута книжкова виставка, присвячена постаті Олексія Андрієнка, під назвою "У сутінках рампи". Всі бажаючі можуть ознайомитися з нею до 15 березня 2018 року.

До ювілею Наталії Баклай

Наталя Баклай  - сучасна письменниця із Лубен. Її твори звучать по радіо, друкуються у багатьох періодичних виданнях та колективних збірниках як в Україні, так і за кордоном. На сьогодні її творчий доробок складає тринадцять книжок і є помітним явищем в сучасній український літературі. 

Засідання клубу "Рідний край"

22 лютого  у медіа кімнаті ІЦ "Вікно в Америку" (4-й пов., кімн. 409) відбулося засідання клубу краєзнавців "Рідний край". Тема засідання - презентація літературно-краєзнавчої розвідки «Життя і творчість Лесі Українки у дослідженнях А. І. Костенка», яку підготували учні та педагоги Балакліївського навчально-виховного закладу «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний заклад» Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району.

Анатолій Костенко… був наподив цільною і сильною натурою. Не кожному вистачило б сил після 20-річного літературного небуття повернутися до робочого столу. (М. Слабошпицький).

15 лютого — церковне свято Стрітення, 

свято зустрічі людини з Богом

Про подію Стрітення, з нагоди якої встановлено свято, відомо з Євангелія від Луки.

На сороковий день після народження Христа, після закінчення днів законного очищення, Пречиста Богородиця разом з Йосифом Обручником та немовлям прийшла з Вифлеєма до Єрусалимського храму. За законом Мойсея, батьки повинні були приносити в храм для посвячення Богу своїх первістків (перших синів) на сороковий день після народження. При цьому покладалося в подяку Богу принести жертву.

На виконання закону Матір Божа з Йосифом і принесли Іісуса до храму, а для жертви принесли двох голубенят.

Слов’янське слово «Стрітення» перекладається як «зустріч». Стрітення — це зустріч людства в особі старця Симеона з Богом.

У відділі краєзнавства до цього свята розгорнута виставка "На Стрітення птиця повертається до гнізда, а хлібороб - до плуга". 

Презентація видань відділу краєзнавства

30 січня 2018 року у літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського відбулася презентація видань відділу краєзнавства - бібліографічних покажчиків, присвячених Петру Ротачу - "Благословляю я ті дні, коли до правди прихилився" і "Каталог бібліотеки та особовий фонд Петра Ротача".
Укладач першого покажчика - Анна Анатоліївна Дідусенко, головний бібліотекар відділу краєзнавства.
До створення другого покажчика долучилися відділ краєзнавства (укладачі Марина Анатоліївна Федорова, завідувач відділу краєзнавства, Анна Анатоліївна Дідусенко, головний бібліотекар та Ксенія Петрівна Перепьолкіна, провідний бібліотекар відділу краєзнавства), бібліотека ім. М. А. Жовтобрюха ПНПУ ім. В. Г. Короленка (укл. Валентина Володимирівна Орєхова, директор Бібліотеки) та Державний архів Полтавської області (укл. Тарас Павлович Пустовіт, заступник директора ДАПО).

"Был равнодушен к любому столу, кроме письменного," - цитуючи Марину Цвєтаєву, написала про Петра Ротача у одній із своїх статей Людмила Василівна Ольховська, науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. 

Дійсно, Петро Петрович писав, дуже багато писав, попри всі заборони та тиск влади. Він писав під різними псевдонімами - Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко та ін. Він писав про Україну тоді, коли про неї не можна було й думати. Саме завдячуючи Петру Петровичу, нам відомі зараз імена полтавських істориків, письменників, літераторів.

Презентацію відкрила директор Бібліотеки Тетяна Іванівна Зеленська, заслужений працівник культури України. Великою радістю для організаторів була присутність на заході сина Петра Ротача - Олександра Петровича. Теплими спогадами про особистіть Петра Ротача поділився Тарас Павлович Пустовіт, заступник ДАПО. 

На захід завітала наукова богема міста - викладачі полтавських вишів - Ірина Миколаївна Петренко, доктор історичних наук, професор кафедри педагогіки, культурології та історії ВНЗ Укоопспілки “Полтавський університет економіки і торгівлі”; Ігор Валерійович Козюра, професор кафедри менеджменту ВНЗ Укоопспілки “Полтавський університет економіки і торгівлі”; Ірина Григорівна Передерій, доктор історичних наук, завідувач кафедри українознавства, культурології та документознавства ПНТУ ім. Юрія Кондратюка; Микола Іванович Степаненко, ректор ПНПУ ім. В. Г. Короленка; Олексій Іванович Неживий,  доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.
Олексій Іванович люб'язно подарував відділу краєзнавства лист Петра Ротача Григору Тютюннику датований 11 липня 1966 року.

З презентованими виданнями можна ознайомитися у відділі краєзнавства обласної книгозбірні, у бібліотеках полтавських вузів, обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара та районних бібліотеках. 

З інформацією про захід можна ознайомитися за наступними посиланнями: http://zmist.pl.ua/news/u-poltavi-prezentuvali-vidannya-prisvyacheni-pismenniku-petru-rotachu

https://misto-tv.poltava.ua/news/27647/

Світлій пам'яті Петра Ротача

                           
                                           …іду назустріч дням, життю, борні… Не плакать, а співати
                                                                                                                           Петро Ротач

Педагог, літературознавець, краєзнавець, поет Петро Петрович Ротач належить до тих, хто складає інтелектуальне багатство народу. Це інтелігент не за формальними ознаками, а за глибинністю знань, рівнем культури. Його знають і шанують за величезний науковий та творчий доробок, як глибоко патріотичну й винятково чесну людину. Переживши жахіття розкуркулення й Голодомору він потрапляє у жорна Другої світової війни, ставши «остарбайтером». І вже там, на Заході, починає друкувати свої вірші та прозу про справжню «радянську дійсність», знайомиться з такими ж діяльними патріотами рідної землі. Однак, на відміну від багатьох з них, він таки повертається в Україну, де на 40 років потрапляє під «недремне око» КДБ. Було нелегко носити наличку «український буржуазний націоналіст» П. П. Ротачу та його родині, але він не зламався, не змінив своїх переконань, не став на шлях пристосування й підлабузництва. «Ступивши за допомогою добрих людей на правдиву літературну стежку ще на початку 40-х років, - говорить Петро Ротач, - після повернення мусив зійти з неї, аби не стати перевертнем. Лише в пізні роки, при зміні жорстоких обставин на кращі, вільніші знову віддався літературній праці».

Від богоугодного закладу - до сучасної медичної установи

Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського цьогоріч відзначає 215 років від заснування. Вона була відкрита у 1802 р. у приватному будинку. Це був "шпиталь" для лікування та догляду за убогими, безнадійно хворими жителями жителями. Лікарня мала 20 ліжок. Керував закладом чиновник "Приказа Общего Призрения" прапорщик Маліков. В його штаті було 7 осіб по догляду за хворими, 1 кухарка, 1 прачка, 2 дроворуби. На одного хворого на рік виділялося 42 руб. 75 коп. 
У 1803 р. переведена на околицю міста - Кобищани. Водночас у ній могло лікуватися 70 чол. У 1804 р. споруджено два дерев'яні корпуси Полтавського благодійного закладу по вул. Ново-Полтавській (тепер вул. Шевченка). Це були споруди з дощаними, фарбованими дахами, дерев'яною підлогою, заскленими вікнами, мали по 4 палати з такими назвами - "для фрактурныхъ, лихорадочныхъ, для цинготныхъ, для поносныхъ и слабыхъ". 
Ще багато цікавого матеріалу можна дізнатися про історію побудови обласної лікарні із статті лікаря 1-ї міської лікарні м. Полтави О. В. Сірого, яка представлена на книжковій виставці «Від богоугодного закладу до сучасної медичної установи».

Головний корпус лікарні на 80 ліжок було зведено у 1823 р.
Заснована як богоугодний заклад, нині вона є сучасною медичною установою. Приміщення лікарні і парк навколо неї є невідємною складовою довгої і цікавої історії нашого міста. 

Із обласною лікарнею пов’язані імена І. Котляревського (з 1827 по 1835 рр. він був попечителем закладу), М. Скліфосовського і ще багатьох непересічних особистостей. Серед них - Софія Кривко - колишній головний терапевт області. Вона довгі роки була добрим другом відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ, активним членом клубу «Рідний край». 

Видатний дослідник полтавського краю

Серед багатьох науковців, музеєзнавців, етнографів, які досліджували традиційну культуру Полтавщини, окреме місце займає мистецтвознавець, історик та музейник Яків Омелянович Риженко. Народився він 13 листопада 1892 року в с. Пустовійтове Кременчуцького повіту (нині Глобинського району) Полтавської губернії. Його біографія містить багато неточностей, адже натдо мало достовірних документів, які висвітлюють час роботи вченого в Україні. 

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

30 вересня вся бібліотечна спільнота святкує Всеукраїнський день бібліотек.

Одним із сучасних напрямків діяльності бібліотек є соціокультурний та просвітницький, що охополює різноманітні сфери наукового та культурно-мистецького життя громади. Соціокультурну діяльність бібліотека здійснює, об’єднуючи свої зусилля з різноманітними закладами – громадськими організаціями, науковими, навчальними та культурними установами міста та області. До спільної діяльності, відповідно, долучаються науковці, краєзнавці, поети, письменники, художники, фотографи, психологи, журналісти, викладачі вузів та вчителі, а також студентська та учнівська молодь.

Чарівний світ Катерини Білокур

Українська майстриня народного декоративного живопису. Народилася 7 грудня 1900 р. в с. Богданівка Пирятинського пов. Полтавської губернії (тепер Яготинського р-ну Київської обл.) в селянській родині. З дитячих років мала великий потяг до малювання. Здобути освіту дівчинці не довелося, читати, писати й малювати вона навчилася самотужки. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Пензлі виготовляла сама, а фарби робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. Пробувала вступити до художнього керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про освіту.

Майже все життя К. Білокур працювала в колгоспі, поєднуючи важку фізичну працю із заняттями живописом у вільний від роботи час. Ось рядки з її власної сповіді: «Я працювала по різних сільськогосподарських роботах аж до 1933 року. Прала, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила. А в прогалинах поміж цим ділом вчилася малювати».