Пошанувати пам'ять непересічної постаті історика, енциклопедиста, архівіста, вченої-болгариста, педагога Віри Никанорівни Жук зібралися у Полтавській науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського науковці, краєзнавці, педагоги, учні Полтавського міського багатопрофільного ліцею № 1 ім. І. П. Котляревського та студенти Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.
Краєзнавчі читання, присвячені 10-й річниці від дня смерті Віри Жук, ініціювала її учениця Ірина Миколаївна Петренко, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки та суспільних наук ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі».
Теплими спогадами про цю надзвичайно скромну, просту і приємну у спілкуванні людину ділилися Віктор Якович Ревегук, який працював з Вірою Никанорівною у педагогічному інституті; Сергій Валерійович Козлов – сусід вченої. Про своє знайомство і співпрацю з істориком розповідали доценти Полтавської державної аграрної академії – Леонід Олегович Колесніков та Віктор Миколайович Самородов. Наталя Мирославівна Ковінська з садиби зеленого туризму «Шляхами хана Кубрата» зазначила, що саме ця дослідниця навчила її любити та вивчати історію рідного краю.
Серед гостей заходу був співавтор Віри Жук – Григорій Сердюк. Разом з Григорієм Дмитровичем була написана книга про Козельщинський монастир Різдва Пресвятої Богородиці. В раках краєзнавчих читань відбулася презентація нової книги Григорія Сердюка «Величний подвиг Козельщинського краю», присвячена землякам – учасникам Другої світової війни. Приємно, що на цю подію завітала Неоніла Василівна - донька фронтовика Василя Даниловича Панасенка, про якого написав у своїй праці Григорій Сердюк.
Відгуки про книгу висловили Сергій Федорович Сушко, завдячуючи спонсорській допомозі якого книга побачила світ, а також Костянтин Іванович Тараненко, голова Козельщинської районної організації НСЖУ; Василь Гаврилович Онищенко, краєзнавець, член НСЖУ та Іван Семенович Дашівець, педагог, краєзнавець.
Книжка не буде роками пилитися на поличках . Ще багато родин, про чиїх рідних згадано. Ветерани працювали після війни, земляки їх знали, спільно святкували свята, веселились, і , на жаль (так влаштоване життя) проводжали за вічну межу..
ВідповістиВидалити