Засідання клубу краєзнавців "Рідний край"

21 березня 2017 року у відділі краєзнавства відбулося засідання клубу краєзнавців «Рідний край», присвячене 80-й річниці від дня народження Олексія Івановича Кулика. На клуб завітали гуртківці Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Учні ознайомилися з книжковою виставкою «Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя з дня народження О. І. Кулика», що діє у відділі з 20 березня, короткий огляд якої для них провела завідувач відділу Марина Федорова.

Євген Вікторович Копилець, керівник гуртків ПОЦТКУМ, розповів про постать Олексія Кулика, про його величезний вклад у створення та організацію діяльності Кобеляцького музею літератури та мистецтва.

Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя від дня народження О. І. Кулика

Євген Копилець, керівник гуртків Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді ініціював створення книжкової виставки, присвяченої ювілею колишнього директора Кобеляцького музею літератури та мистецтва Олексія Кулика. Так, спільними зусиллями бібліотекарів відділу краєзнавства та Євгена Вікторовича у відділі краєзнавства відкрито виставку «Педагог, художник, краєзнавець: до 80-річчя з дня народження О. І. Кулика», яка діятиме з 20 по 31 березня 2017 року.

До 215-річчя створення Полтавської губернії

Полтавська губернія була утворена 27 лютого (11 березня) 1802 р. Як адміністративно-теритріальна одиниця вона проіснувала до 3 червня 1925 року.

За цей період відбулося чимало історичних і культурних події, що прославили нашу Полтавщину і таких, що залишили тавро імперського російського режиму. Була жорстока експлуатація кріпаків і відміна кріпосного права, певний економічний і культурний розвиток, всупереч прагненню російського царського режиму знищити національну культуру й саму українську мову. Полтавська губернія та її представники були пов'язані із прогресивним на той час декабристським рухом в першій половині ХІХ ст., з діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства 1845-1847 рр. З кінця 50-х рр.

Презентація видання відділу краєзнавства

                                 
Сьогодні видавнича діяльність стає однією з пріоритетних сфер роботи відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського. За останній рік (2016) бібліотекарі підготували та видали 6 бібліографічних посібників, серед яких гідне місце займає видання, присвячене 125-річчю Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського "Духовна скарбниця національного самоусвідомлення та гідності: Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського".                                             
7 лютого бібліотекарі мали нагоду презентувати це видання для широкого загалу.
Пропонуємо більш детально ознайомитися із структурою покажчика. Отже, відкриває покажчик вступна стаття заслуженого працівника культури України, заступника директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського В. О. Мокляка «Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського», яка ознайомить користувачів із тим славним шляхом, який пройшов музей за 125 років від природничо-історичного музею Полтавського губернського земства до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Структурно даний покажчик складається із 4-х розділів.

Тетяни полтавського краю

25 січня православні християни відзначають день святої мучениці Татіани або Тетяни Римської. Свята Тетяна жила в Римі на початку другого століття нашої ери. Як і її батько, вона була таємною послідовницею вчення Ісуса Христа. Войовничо налаштовані язичники, які намагалися викорінити християнство в Римі і його околицях схопили її та вбили. Так Тетяна стала святою великомученицею і тепер до неї молитовно звертаються, щоб допомогла перенести усі життєві негаразди.

Коляд, коляд, колядниця...

Здавна Новий рік є чи не найулюбленішим серед всіх українських свят. Можливо, тому що несе в собі таємничість, загадковість, зустріч з чимось незвичайним. Він дарує людям сподівання на те, що прийдешній рік буде кращим та щасливішим за минулий.

Про всі цікавинки святкування новорічно-різдвяних свят на Полтавщині можна дізнатися у відділі краєзнавства Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

За три дні до Різдва Христового в полтавських селах масово кололи свиней. Серед селян було поширено прислів’я: «Різвдо без ковбас, як Великдень без крашанок». Окрім цього, у полтавських селах починали прибирати подвір’я, чепурити оселю. Господар качав свічки з воску для свят. Старі бабусі скубли вовну, дерли пір’я, вечорами навчали малих онуків колядкам. Господині прибирали хату: розвішували барвисті рушники, ставні та комин підмазували крейдою, навколо вікон підводили червоною чи рожевою глиною.

За день до Святвечора господиня готувала багату вечерю. Пекла паляниці, книші, калачі, коржі. В хату ранком перед Різдвом заносили різні макітри, полумиски, ложки. У новий горщик господиня засипала зерна пшениці і заливала «непочатою» водою, яку було принесено до світа, воночі. Існувало повір’я, зокрема, на Лубенщині, «як кутя вверх виведе, то добре, а як западе – на вмируще». Під час кипіння молоді дівчата, а не жінки повинні мішати кутю ложкою.

У переддень Різдва, 6 січня, нічого не їли до вечора, доки не з’явиться перша зірка на небі. Вона символізувала народження Ісуса Христа.

На святковий стіл на Полтавщині ставиили не 12 страв, а 9. Ці страви мали символізувати 9 місяців трудового року і враховували такі страви як узвар, кутя і книші. Обов’язково страви мали бути пісними, бо це кінець посту. За столом запалювали воскову свічку. Господар курив ладаном у хаті, читав молитву, а потім із старшим сином несли кутю худобі. Повернувшись до хати, хазяїн брав горщик з кутею і йшов кликати на кутю мороз. Цим обрядом селяни застерігались від бурі та заморозків.

Після молитви вся сім’я сідала до столу. Батько пригинався за мискою з пирогами і питав дітей: «Діти, ви мене бачите?» «Не бачимо, тату». «Ну, дай Боже, щоб і на той рік ви мене з-за пирогів не побачили!»

Традиційно у цей вечір носили вечерю хрещеним батькам. У багатьох місцевосятх Полтавщини, наприклад, на Зіньківщині, у Святвечір діткам дарували спеціально спечене здобне печиво-коржик, зверху помазане яскравими барвниками й кремом. Хлопчикам – коників, а дівчаткам – панянок у довгому вбранні.

Носили вечерю і священику. Він дарував святу просфору, якою потім пригощалася вся родина. У 19 ст. на Полтавщині у Святий Вечір не колядували, але, в більш давні часи колядки починалися одразу після вечері - Багатої Куті. Саме цей звичай описував Микола Гоголь у повісті «НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ».

Колядники обходили практично всі хати на селі. Ватага заходила у двір і один із колядників, привітавшись, просив «Благословіть колядувати!». Якщо господар дозволяв, ватага хором починала колядувати. Найпоширенішою була на Полтавщині така колядка: Коляд, коляд, колядниця. Добра з медом паляниця. А без меду не така. Дайте, дядьку, п’ятака.

13 січня – останній день року за старим стилем на Полтавщині називали Маланка (день пам’яті Меланії Римлянки). Цього дня готували другу обрядову кутю – щедрий і багатий стіл. Звідси 13 січня називали Щедрим або Багатим. У цей день господарі давали лад домашній худобі. Господар вичісував щіткою конй, а також прибирав у дворі. Сідаючи до столу, кожен з члені сім’ї одягав нову або свіжу випрасовану сорочку.

Народне гуляння на Новий рік у тому вигляді, який нам відомий, – це радянська традиція. Різдво у Радянському Союзі скасували 1929 року (відновили у 1990 році), але був проміжок часу, що й Нового року не святкували. Пізніше початок року почали відзначати з 1935-го. Свято обростало традиціями й атрибутами: біля Діда Мороза з’явилася Снігуронька, зірка на ялинці, шампанське, олів’є та мандарини.

Наостанок різдвяно-новорічне побажання: 

Усього було доволі,

Щоб було у вас у мисці,

В скрині, в клуні і в колисці.

Бажаємо вам прибутки чесні,

Вашому янголу – ключі небесні.

Хай на кожному броді і перевозі

Вас береже сам Бог у дорозі!

Дерево життя Надії Бабенко

Археологічні дані свідчать, що вже за часів Київської Русі на території сучасної України побутували візерунчасті тканини-килими. Ними завішували стіни, покривали ліжка, столи, лави, долівку. Килимами платили данину, використовувли у святкових, поховальних та інших обрядах. Згадки про українські килими містяться у билинах, літописах, історичних піснях, подорожніх записах іноземних мандрівників того часу.

Млинарство Кобеляччини

До Всесвітнього дня туризму (27 вересня) відділ краєзнавства спільно з Полтавським обласним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді презентує книжково-ілюстративну виставку "Млинарство Кобеляччини: ретроспектива та культурний слід".

Декомунізація у Полтаві

Перейменування вулиць у Полтаві, як відомо, було не один раз. Так, ще у далекому 1908 році полтавський губернатор граф М. Л. Муравйов змушений був затвердити прохання міської управи про перейменування вулиць у Полтаві. Вулиця Протопопівська була названа на честь Івана Петровича Котляревського. Вулиця Новополтавська була названа іменем Т. Г. Шевченка. Вулицю Кузнецьку перейменували на Пушкінську.

Олександр Несвіцький у своєму щоденнику «Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.» зазначає, що у 1918 р. під час засідань міської Думи було внесено пропозиції щодо перейменування вулиць та площ. У проекті передбачалося перейменувати Корпусний сад на Мазепин гай, вулиці Куракінську та Олександрівську (Жовтневу) – на честь українських гетьманів Пилипа Орлика та Івана Мазепи, відповідно. Дворянську вулицю (Паризької Комуни (з 2016 р. Пилипа Орлика)) – на Козацьку, Петровську (Леніна (з 2016 р. Небесної Сотні)) – Миколи Лисенка. Але цей проект так і лишився на папері.

Вулиці Полтави перейменовувалися і після війни. У 1953 році деякі вулиці та провулки Полтави змінили свої назви. У газеті «Зоря Полтавщини» від 19 вересня читаємо: «Виконком Полтавської міської Ради депутатів трудящих прийняв рішення про перейменування деяких вулиць і провулків в м. Полтава та про утворення нових вулиць в окремих районах міста». Провулок Антонцівський перейменовано на пров. Щєпкіна, Безименний – на пров. Олени Пчілки, пров. Джона Уатта – на вулицю Ползунова, провулок Наливайка – на провулок Бібліотечний (!).

Змінюються назви вулиць і зараз. Про сучасні назви розповість виставка, організовна у відділі краєзнавства «Декомунізація у Полтаві». Для неї використано 79 джерел інформації.
У 2017 році відділ краєзнавства підготував видання, яке проінформує про нові назви вулиць. Деталі за посиланням:  https://drive.google.com/file/d/0Bzo3D20UB2qKMldrSG9lMzZua2M/view