вівторок, 17 березня 2020 р.

"Все, що душа довірила словам" (поетичні сторінки Полтавщини)

У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
„Поезія, - говориться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу...».
Оскільки на поезію не здатний ні розум, ні почуття обов’язку, а здатна лише душа (справжня й красива), то нам лишається лише дивуватися та захоплюватися красою душі й багатством почуттів поетів. Хочемо розкрити, зокрема, тему поетів нашої Полтавщини.
Стривожено завмер і час, і простір,
Вдивляючись у вир стрімкий душі:
Хто ми – господарі чи гості –
На цьому перехресті двох стежин?..
Марія Бойко

Поет – це не просто майстер написати хороші, красиві, пристрасні вірші. Справжній поет, це, найперше, характер, особистість, людина особливих почуттів, які спонукають а інколи навіть провокують на надзвичайні дії та вчинки.
Саме коли йдеться про характер, особистість, хочемо згадати Леоніда Вернигору. Але коли його перо виконує волю поета, тут на повну силу розгортається дух романтизму, якогось особливого історичного героїзму. Саме Л. Вернигора написав гімн Полтави, щоб не «сиротіла» вона поміж міст, музична слава яких уже звучала в Україні. Поезії Леоніда Михайловича відзначаються тонким відчуттям людської душі та природи, любов’ю до своєї Батьківщини, чіткою громадянською позицією, романтизмом.
Красивий романтизм, підсвічений непояснимим смутком і приглушений особливою стриманістю сяє в рядках Лідії Віцені і болить її проникливість у наші дикі реалії і тривожить її поезія у цьому несправедливому світі.
Різьблено-точна логіка мислення, філософічність і якась особлива строгість публіцистичності поетичного світу Наталки Фурси. А як не сказати про дивовижно «народну» поезію Наталії Баклай, дещо раціоналістичну, але світлу й чесну поезію Раїси Плотникової.
Вічне протиборство любові й смерті на руїнах пам’яті, спроба зупинити чорну течію скорботи й відродити, бодай словом, втрачений вирій – все це у поезії Сергія Осоки.
Головною темою поетичної збірки Тарас Юхна «Від витоку до джерела» проходить думка про святі джерела людського існування, призначення людини на землі.
Вірші Олександра Печори виболені, образні, виразні, надійно заземлені, по-симоненківські непоступливі, наповнені поняттям національно-звичаєві доброти, традиційної сердечності.
Своєю книгою вибраних поезій «Аж до останнього причастя» наша колега і поетеса Галина Вовченко менш за все хоче підвести якісь підсумки. Скоріше – просто переглянути, перебрати свою торбу перед продовженням дороги. Дороги, якою, дякувати Богу, жила досі і якою, дай Боже, жити аж до останнього причастя…
Інна Дідик-Снарська – поетеса з Полоцька, яка свою долю знайшла у нашому місті. У книзі поезій «Вересовыя песні Зары. Вересові пісні Зорі» пропонує читачеві відчути смак, дух і чари мови наших сусідів-білорусів. У її поезії багато неочікуваного і трепетного, підсвідомого. Її твори здебільшого – це поетичне оркестрування народних пісень, вірувань, легенд. Ми радіємо з того, що Інна Снарська знайшла свого читача в Україні, саме у Полтаві. А допомогли їй у цьому полтавські поети Микола Костенко, Сергій Осока, Наталка Фурса, Катерина Туз, з творами яких можна ознайомитись у нашій бібліотеці.
У сузір’ї поетів Полтавщини є лірики, піснярі, байкарі, є молоді й досвідчені, є ті, хто пишуть для дітей, а також ті, чиїми творами зачитується старше покоління. Так чи інакше, але вся поезія сповнена доброти, ніжності, любові до своєї землі, до своїх витоків.

Виставку підготувала провідний бібліотекар відділу краєзнавства Наталія Миколаївна Лисенко.






Немає коментарів:

Дописати коментар