Видатні родини Полтавщини (Ш)

 Шемет
Рід Шеметів-Кежгайлів старовинного походження. З литовської «шемет» означає ведмідь. Шемети мали гарну родинну традицію революціонерів. Патріарх роду – Казімір Шемет брав участь у повстанні декабристів, за що і позбувся графського титулу.
Родина Шеметів мала маєток у с. Олександрівка, землі та нерухомість по всій Україні, кілька успішних підприємств.
Син вищезгаданого Казиміра – Михайло Казимірович Шемет – відставний поручик, дворянин на зламі ХІХ – ХХ ст. була на Полтавщині досить заможною та впливовою. Шемети мали певний соціальний статус, були власниками ткацько-суконної фабрики, цегельного заводу, млина та маслобійні, володіли 1000 десятинами землі у Лубенському повіті. Та на початку ХХ ст. говорили вже не так про статки представників цієї родини, як про їхні політичні погляди та національну гідність, причому підстав для таких розмов було більше, ніж достатньо. Маючи гарні статки, батько дав трьом своїм синам – Володимиру, Сергієві та Миколі – достойну освіту, а патріотами України їх зробило саме життя.

Старший із братів – Володимир Михайлович Шемет – навчався в Київському університеті. Через постійні конфлікти з владою В. Шемет довгий час не міг здобути університетську освіту і належав до категорії «вічних студентів». Величезний вплив на формування його політичних переконань мала дружба з ідеологом українського націоналізму М. Міхновским. Разом із братом Сергієм він вступив до однієї із перших таємних українських організацій «Братство тарасівців» та заснував її осередок у Лубнах. Учасників гуртка пізніше називали «дітьми Шемета». В. Шемет став одним із засновників та акривних членів Української народної партії. Видавець першого українського часопису «Хлібороб» та один із засновників газети «Громадська думка», згодом – «Рада». 1906 р. він був депутатом Першої російської державної думи. Співавтор скандального проекту засад автономії України у складі Росії. Крім того він був гласним Лубенської міської думи, членом Української Центральної Ради. У 1916 р. він добився відкриття перших приватних гімназій у Києві та Лубнах. В. Шемет перебував на обліку в поліції, 1905 р. він потрапив до «чорної тридцятки» організаторів Лубенської республіки. А. Жук писав: «В Лубнах ознайомився з Володимиром Шеметом, котрий був тоді найактивнішим українцем в місті і мав значний вплив на молодіж місцевих середніх шкіл та дрібне чиновництво… Пам’ятаю сенсацію, яку викликав у місті Володимир Шемет, приславши до земської управи якусь заяву, писану по-українськи. На кожному кроці і на кожному місці він маніфестував своє українство та одних цією національною активністю відпихав від себе, а других притягував».
Після поразки національно-визвольних змагань відійшов від активної політичної діяльності. Протягом 1919-23 рр. працював у ВУАН – У Комісії для складання словника живої української мови, збирав народні технічні терміни столярства, теслярства, будівництва тощо. Після звинувачення у «націоналістичних нахилах», змушений був залишити роботу у ВУАН, працював, зокрема, в установах Цукротресту.
Сергій Михайлович Шемет – середній брат. Заможний фабрикант і землевласник, журналіст. Під час навчання у Технологічному інституті м. Санкт-Петербурга очолював там Українську студентську громаду. 1900 р. заснував культурне товариство «Родина». Один із засновників і найактивніших діячів Української народної партії. Влітку 1917 р. С. Ш емет був одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії. У 1918 р. належав до числа ініціаторів скликання хліборобського конгресу, на якому П. Скоропадського проголосили гетьманом України. Після падіння Гетьманату 1919 р. С. Шемет на еміграції в Австрії працює особистим секретарем П. Скоропадського. 1920 р. він стає співзасновником позапартійної монархічної організації Український союз хліборобів-державників.
Після Другої світової війни с. Шемет живе у Австралії. Він був автором низки публікацій з історії українського суспільно-політичного життя.
Молодший з братів Шеметів – Микола Михайлович. Він закінчив юридичний факультет Київського університету і поринув у бурхливий вир суспільно-політичного життя. М. Шемет став одним із співзасновників та найдіяльніших членів Української народної партії, стає редактором газети «Хлібороб», згодом воює на фронтах Першої світової війни. Політичні переслідування змушували його деякий час перебувати на еміграції у Швейцарії, Австрії, Франції. Він займався виданням та перевезенням нелегальної літератури зі Львова у Наддніпрянську Україну. Його трагічна смерть у молодому віці овіяла легендами та домислами.
Володимир Жданович Шемет (онук Шемета-старшого, названий на честь діда) говорив про М. Шемета: «Людина він був мужня. Лише втрата цінностей, у які він вірив, збудила його до такого вчинку».
Богдан Миколайович Шемет з 1920 р. перебував на еміграції у Берліні, Парижі, в Австралії. Він активне громадське життя, за політичними поглядами був послідовником гетьманського державотворення. Мав друковані наукові праці з земельних питань, видав «Історію України» німецькою мовою.

***

Кревська Г. Щемети. Минуле, «Хлібороб» // Вісник. – 2019. – 20 листоп. (№ 47). – С. 3.
Пустовіт Т. Шемет Володимир Михайлович; Шемет Сергій Михайлович; Шемет Микола Михайлович // Реабілітовані історією: Полтавська область. – Полтава: Оріяна, 2007. – Кн 5. – С. 682-688.
Ревегук  В. Я. Полтавці - поборники державної незалежності України : збірник біографічних нарисів. - Полтава : Полтавський літератор, 2015. - 349 с. : іл.

Ротач П. П. Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції: короткий біобібліографічний довідник. – Полтава: Верстка, 1998. – 164 с.